Рішення

від 31.08.2007 по справі 18/333пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18/333пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.07                                                                                 Справа № 18/333пн.

          Суддя Корнієнко В.В., розглянувши матеріали справи за позовом  Ювілейної селищної ради м. Луганська, м. Луганськ сел. Ювілейне

до:   1-го відповідача  – товариства з обмеженою відповідальністю «Шахтарський ринок», м. Луганськ

      2-го відповідача  – міського комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації, м. Луганськ

про  визнання права власнос?ті на будівлю, спонукання звільнити будівлю та зареєструвати право власності на будівлю

за участю представників сторін:

від позивача:                                    Єпифанова В.О. за дов. від 12.02.07;

від 1-го відповідача:                    Калинін К.В за дов. від 09.10.06;

від 2-го відповідача:                    не прибув.

Суть спору: позивачем заявлено вимоги:

-          про визнання за ним права власності на будівлю туалету загального користування, розташовану за адресою: м. Луганськ, сел. Ювілейне, вул. Артема, 12;

-          про спонукання 2-го відповідача зареєструвати за позивачем право власності на вказану будівлю;

-          про спонукання 1-го відповідача звільнити будівлю туалету.

1-й відповідач проти позову заперечує посилаючись на безпідставність позовних вимог.

2-й відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що спір щодо спонукання зареєструвати право власності не підвідомчий господарському суду.

          Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач в позовній заяві вказав, що на його замовлення в період: 1995-1997 роки за адресою: м. Луганськ, сел. Ювілейне, вул. Артема, 12, малим підприємством «Саніта-Сервіс»був побудований об'єкт нерухомості –туалет загального користування.

Будівництво туалету здійснювалося ПП «Саніта-Сервіс»на підставі договору підряду від 30.03.1995, укладеному між вказаним підприємством та позивачем.

Позивач також зазначив, що:

-          будівництво здійснювалося за його кошти та з його матеріалів;

-          будівництво було завершено підрядником у квітні 1997 року та об'єкт був переданий замовнику (позивачу) про що складено акт здачі-приймання від 28.04.1997, який підписаний селищним головою та директором ПП «Саніта-Сервіс»;

-          рішенням виконкому Ювілейної селищної ради від 15.07.1997 № 60/1 вказаний об'єкт був переданий у безоплатне користування ТОВ «Шахтарський ринок»(1-му відповідачу);

-          рішенням господарського суду Луганської області від 24.03.2006 по справі № 14/117пн за 1-м відповідачем було визнано право власності на цілисний майновий комплекс (ринок) в тому числі на вищевказану спірну будівлю туалету;

-          постановою Луганського апеляційного господарського суду від 11.08.2006 по справі № 14/117пн рішення господарського суду Луганської області від 24.03.2006 було скасовано частково, в тому числі, у частині визнання права власності на будівлю туалету за 1-м відповідачем;

-          05.04.2007 оригінали документів (які додані до позовної заяви: договір підряду, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо) були викрадені із кабінету працівника Ювілейної селищної ради Єпіфанової В.О.;

-          однак, у порушенні кримінальної справи за даним фактом було відмовлено Артемівським РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області.

На підставі вказаних обставин позивач заявив вимоги:

-          про визнання за ним права власності на будівлю туалету загального користування, розташовану за адресою: м. Луганськ, сел. Ювілейне, вул. Артема, 12;

-          про спонукання 2-го відповідача зареєструвати за позивачем право власності на вказану будівлю;

-          про спонукання 1-го відповідача звільнити будівлю туалету.

1-й відповідач проти позову заперечує посилаючись на безпідставність позовних вимог, так як саме він є власником цієї будівлі; 1-й відповідач вважає вказані позивачем документи (договір, акт приймання виконаних робіт тощо) сфальсифікованими.  

2-й відповідач проти позову заперечує посилаючись на те, що спір щодо спонукання його зареєструвати право власності, не підвідомчий господарському суду.

          Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав:

          Позивач у позовній заяві зазначив, що підставою виникнення у нього права власності на об'єкт нерухомості є те, що об'єкт побудовано на його замовлення, за його кошти та з його матеріалів.

          Згідно ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації (абз. 2 ч. 2 ст. 331 ЦК України).

          Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України «Про основи містобудування»закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється. 

          Постановою Кабінету міністрів України від 22.09.2004 № 1243 затверджено Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів.

          Вказаним порядком передбачено, що закінчені будівництвом об'єкти приймаються в експлуатацію державними приймальними комісіями, про що складається акт про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, форма якого затверджується Держбудом (п. 9 Порядку).

Акт державної приймальної комісії підлягає затвердженню у 15-денний строк органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що утворив цю комісію, та реєструється в інспекції державного архітектурно-будівельного контролю, яка видала дозвіл на виконання будівельних робіт (п. 27 Порядку).

Підписаний і затверджений акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є підставою для укладення договорів про постачання на цей об'єкт необхідних для його функціонування ресурсів води, газу, тепла та електроенергії і включення даних про цей об'єкт до державної статистичної звітності (п. 30 Порядку).

Таким чином, набуття права власності на новостворене майно можливо лише після прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, що повинно підтверджуватися актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

          Однак, позивач акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, суду не подав, вказавши, що у нього такий акт відсутній.

          Позивач взагалі не подав суду оригіналів документів, які б підтверджували його право власності на спірне майно та документів, які б підтверджували його доводи про будівництво об'єкту за його кошти та з його матеріалів.

          Крім того, позивач просить суд визнати право власності на об'єкт нерухомості саме за ним (Ювілейною селищною радою), що суперечить вимогам закону.

          Згідно ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

          Таким чином, суб'єктом права комунальної власності є територіальна громада, а відповідна рада здійснює лише права суб'єкта комунальної власності.

          Тому, визнати право комунальної власності безпосередньо за селищною радою неможливо у принципі (право власності може бути визнано за відповідною територіальною громадою в особі відповідної ради).

          За таких обставин, в позові про визнання права власності на будівлю туалету загального користування, розташовану за адресою: м. Луганськ, сел. Ювілейне, вул. Артема, 12, слід відмовити в зв'язку з його необґрунтованістю та безпідставністю.

          В позові про спонукання 1-го відповідача звільнити будівлю туалету також слід відмовити, в зв'язку з його безпідставністю, так як підставою даної вимоги було визнання за позивачем права власності на вказану будівлю. Однак, у визнанні права власності позивачу відмовлено.

          Вимога про спонукання 2-го відповідача зареєструвати за ним право власності на вказану будівлю не підлягає розгляду в господарських судах в порядку господарського судочинства за таких підстав:

          Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАСУ) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі  законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

          Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 3 КАСУ суб'єкт владних повноважень –орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних  управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання  делегованих повноважень.

          Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.02.2002 за № 157/6445 встановлено, що державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць (п. 1.3. Тимчасового положення).

Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно –це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів коштом особи, що звернулася до БТІ (п. 1.4. Тимчасового положення).

          Вказаним Тимчасовим положенням БТІ наділені  правом приймати рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації прав (п. 1.12. Тимчасового положення).

Відмова в реєстрації прав власності на нерухоме майно може бути оскаржена відповідно до чинного законодавства (п. 1.12. Тимчасового положення).

          Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 331) з державною реєстрацією права власності пов'язує виникнення цього права.

          Тобто, БТІ здійснюючи реєстрацію права власності або відмовляючи у його реєстрації, на підставі вищевказаного законодавства здійснює владні управлінські функції.

          Таким чином, БТІ при здійсненні вказаних функцій виступає суб'єктом владних повноважень у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 3 КАСУ (тобто суб'єктом, який здійснює владні  управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання  делегованих повноважень).

          Згідно п. 1 ч. 1 ст. 17 КАСУ компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Позивач заявив вимогу про спонукання 2-го відповідача зареєструвати за ним право власності на об'єкт нерухомості.          

          Тобто позивач на підставі положень Господарського процесуального кодексу України у господарському суді по суті оскаржує бездіяльність суб'єкту владних повноважень щодо державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості.

          Разом з цим, як вказано вище, спори юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, віднесені до компетенції адміністративних судів.

          Таким чином, вказаний спір (про спонукання відповідача зареєструвати право власності) не підвідомчий господарському суду в порядку господарського судочинства.

          Відповідно до п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

За таких обставин, провадження у справі, в частині вимог про спонукання відповідача зареєструвати право власності, підлягає припиненню.

          Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Позивачем при пред'явленні позову зайве сплачено державне мито. Зокрема, сплачено державне мито в сумі 658,99 грн. (платіжне доручення від 29.05.2007 № 296), тоді як треба було сплатити держмито в сумі 85 грн. (так як заявлено три немайнові вимоги, пов'язані підставами виникнення). Таким чином зайве сплачено 573,99 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» зайве сплачене державне мито підлягає поверненню позивачу із Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, п. 1 ст. 80, ст. ст. 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Припинити провадження у справі в частині вимог про спонукання міського комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації зареєструвати право власності на об'єкт нерухомості.

2.          В решті позову відмовити.

3.          Судові витрати покласти на позивача.

4.          Повернути   Ювілейній селищній раді м. Луганська (м. Луганськ сел. Ювілейне, вул. Артема, 13, ідентифікаційний код 04335536) з Державного бюджету України зайве сплачене за платіжним дорученням від 29.05.2007 № 296 державне мито в сумі 573,99 грн.

Підставою для повернення зайве сплаченого державного мита є дане рішення суду скріплене печаткою суду.

31 серпня 2007 р. було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення. Рішення, оформлене відповідно до ст. 84 ГПК України, підписано 05 вересня 2007 р.

На підставі ч. 3 ст. 85 ГПК України дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                                                 В.В. Корнієнко