Постанова

від 07.04.2021 по справі 640/772/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/772/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Добрівська Н.А.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Промгазінвест до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправною та скасування податкової вимоги та рішення , зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Промгазінвест звернулося з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкову вимогу від 10.12.2018 № 248949-17 та рішення про опис майна у податкову заставу від 10.12.2018 №248949-17, винесені ГУ ДФС у м. Києві;

- зобов`язати ГУ ДФС у м. Києві включити до інтегрованої картки платника ТОВ Промгазінвест відомості про сплату позивачем суми 21881,00 грн за податковою декларацією з ПДВ за грудень 2014 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняте нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що оспорювана позивачем вимога не є формою чи видом притягнення платника до відповідальності (не є за своєю суттю фінансовою санкцією у вигляді штрафу та/або пені), а свідчить про необхідність погашення суми податкового зобов`язання.

Позивач не подавав відзив на апеляційну скаргу, що не перешкоджає подальшому апеляційному розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням від 30.01.2015 № 189 ТОВ Промгазінвест сплатило зі свого рахунку НОМЕР_1 , відкритого в ПАТ Енергобанк , на рахунок Управління Державної казначейської служби України у Голосіївському районі Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві № 31117029700002 податок на додану вартість за грудень 2014 рік у розмірі 21881,00 грн.

Вказане платіжне доручення прийняте банком, проте повернуто без виконання згідно абзацу восьмого пункту 1.25 глави 1 розділу ІІІ рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, від 05.07.2012, №2 Про затвердження Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку , про що зроблено відмітку на платіжному дорученні від 30.01.2015 №189.

Листом від 01.02.2015 б/н ТОВ ПромГазінвест повідомила ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про те, що враховуючи затримку платежів обслуговуючим банком (ПАТ Енергобанк ), надає платіжне доручення від 30.01.2015 №189, яке підтверджує факт своєчасної та в повному обсязі сплату позивачем податку на додану вартість у сумі 21881,00 грн за грудень 2014 року.

10.12.2018 ГУ ДФС у м. Києві сформовано податкову вимогу №248949-17, згідно якої станом на 09.12.2018 сума податкового боргу з податку на додану вартість становить 72009,04 грн.

В цей же день ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення про опис майна у податкову заставу №248949-17 від 10.12.2018, яким описано майно, що перебуває у власності (господарському відданні або оперативному управлінні) платника податку.

Листом №123506/10/26-15-17-02-39 від 13.12.2018 контролюючий орган звернувся до позивача про надання інформації щодо майна, балансової вартості, фінансової звітності та зазначити місцезнаходження майна. Також зазначено, що станом на 10.12.2018 відповідно до інтегрованих карток платника податків сума податкового боргу позивача становить 72009,04 грн.

Стверджуючи про протиправність дій відповідача по включенню до суми боргу платника податків суму, що була фактично сплачена платником, як і нарахування пені у зв`язку з невчасною сплатою податку на додану вартість, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що за результатами розгляду справ №826/5828/15, №826/15821/15, №826/25235/15, №826/9172/17, №826/9172/17, №826/13384/17, №826/17365/17 вже було встановлено виконання позивачем податкового зобов`язання по декларації №9078806087 за грудень 2014 року, а відповідачем не надано інформацію про підставу виникнення боргу на основі якого була сформована податкова вимога від 10.12.2018 №248949-17.

Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктами 36.1 та 36.5 статті 36 ПК податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 38.1 статті 38 ПК виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. пунктом 38.1 статті 38 ПК

Пунктом 14.1.175 статті 14 ПК передбачено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.

Пунктом 14.1.153 статті 14 ПК визначено, що податкова вимога - це письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

Положеннями статті 59 ПК установлено, що в разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов`язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

За загальним правилом відповідальність за неналежне виконання податкового обов`язку несе платник. Це визначено статтею 109 ПК, відповідно до якої податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Вчинення платниками податків, їх посадовими особами та посадовими особами контролюючих органів порушень законів з питань оподаткування та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 111 ПК визначені види відповідальності за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна. Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Пунктом 126.1 статті 126 ПК визначено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу.

Підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК передбачено, що після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Таким чином, у ПК під відповідальністю за несвоєчасну сплату самостійно визначеного податкового зобов`язання розуміється застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Разом з тим положення статті 129 ПК містять застереження щодо застосування до платника відповідальності за неналежне виконання податкового зобов`язання.

Як уже зазначалося пунктом 129.6 статті 129 ПК передбачено, що за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду.

При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Таким чином, платник звільнений від відповідальності у вигляді штрафу та/або пені за порушення строків або неповний обсяг перерахованого податкового зобов`язання у разі, якщо такі дії/або бездіяльність вчинені обслуговуючим його банком, оскільки вини та/або умислу у невчасній чи не в повному обсязі сплаті податкового зобов`язання у діях платника у цьому випадку немає.

Водночас відповідно до пункту 113.2 статті 113 ПК застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), передбачених цією главою, не звільняє платників податків від обов`язку сплатити до бюджету належні суми податків та зборів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, а також від застосування до них інших заходів, передбачених цим Кодексом.

Із загальних положень статті 38 ПК також випливає, що належним виконанням податкового зобов`язання є сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань.

Таким чином, звільнення платника від відповідальності за порушення строків погашення податкового зобов`язання не свідчить про звільнення від обов`язку виконати податкове зобов`язання.

Крім того, слід звернути увагу і на положення статті 30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , відповідно до яких переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Наведена норма також свідчить про те, що належним виконанням податкового зобов`язання шляхом ініціювання платником переказу є надходження коштів від платника на відповідний казначейський рахунок.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 липня 2020 року у справі № 804/4602/16 відступила від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2004 року № 8/140, та зазначила про те, що у разі несвоєчасного або перерахування не в повному обсязі суми податкового зобов`язання з вини банку платника такий платник звільняється від фінансової відповідальності у вигляді штрафу та/або пені, однак, не звільняється від обов`язку сплатити в повному обсязі податкове зобов`язання.

Враховуючи, що оспорювана позивачем податкова вимога від 10.12.2018 № 248949-17 не є формою чи видом притягнення платника до відповідальності (не є за своєю суттю фінансовою санкцією у вигляді штрафу та/або пені), а свідчить про необхідність погашення суми податкового зобов`язання, відтак немає підстав і для її скасування, оскільки податкове зобов`язання на момент її винесення податковим органом належно виконане не було.

Крім того, саме у платника податків, а не у відповідного державного органу, існували договірні відносини із банком, цей банк в даному випадку надавав платнику податків відповідні банківські послуги, як контрагент по господарському договору про банківське обслуговування. Позивач був вільний у виборі відповідного контрагенту (банку) для здійснення зберігання та переказів його коштів, тому невиконання своїх обов`язків банком-контрагентом відноситься до комерційних ризиків позивача, і не може бути перекладено на державу.

Щодо рішення про опис майна у податкову заставу від 10.12.2018 №248949-17, колегія суддів зазначає наступне.

Так, пунктом 14.1.155 статті 14 ПК визначено, що податкова застава - це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 ПК право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

Пунктом 89.2 статті 89 ПК передбачено, що з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Таким чином, з огляду на несплату в установлений строк позивачем самостійно визначеної суми грошового зобов`язання та, відповідно, утворення податкової заборгованості податковим органом правомірно застосовано податкову заставу.

Відповідно до пункту 73.3 статті 73 ПК контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження. Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав: зокрема, за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового законодавства.

Виходячи із загальних положень статті 126 ПК несплата узгодженої суми грошового зобов`язання та/або авансових внесків з податку на прибуток є порушенням правил сплати (перерахування) податків, відтак - надає контролюючому органу встановлене статтею 73 ПК право на отримання інформації за письмовим запитом.

Крім того, відповідно до пункту 89.4 статті 89 ПК у разі якщо платник податків, зокрема, не подає документів, необхідних для опису майна у податкову заставу, податковий керуючий складає акт відмови платника податків від опису майна у податкову заставу.

З огляду на те, що контролюючим органом правомірно прийнято рішення про опис майна у податкову заставу від 10.12.2018 №248949-1 внаслідок порушення позивачем обов`язку зі сплати самостійно визначеної суми грошового зобов`язання, на переконання колегії суддів контролюючий орган має право і на одержання інформації щодо майна позивача, яким така застава може бути забезпечена.

Враховуючи, що позовна вимога про зобов`язання ГУ ДФС у м. Києві включити до інтегрованої картки платника ТОВ Промгазінвест відомості про сплату позивачем суми 21881,00 грн за податковою декларацією з ПДВ за грудень 2014 року є похідною від попередніх позовних вимог, в яких за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного оскарження колегією суддів позивачу відмовлено вище, остання задоволенню також не підлягає.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а рішення суду першої інстанції - скасувати.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 листопада 2020 року - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач Шурко О.І.

Судді Лічевецький І.О.

Оксененко О.М.