Постанова

від 07.04.2021 по справі 640/122/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/122/20 Суддя першої інстанції: Добрянська Я.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача - Степанюка А.Г.,

суддів - Губської Л.В., Епель О.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Обласної громадської організації Союз ветеранів СБУ на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом Обласної громадської організації Союз ветеранів СБУ до Національного банку України, Міністерства фінансів України, треті особи - Представництво Міжнародного валютного фонду в Україні, Представництво Європейського Союзу в Україні, про зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2019 року Обласна громадська організація Союз ветеранів СБУ (далі - Позивач, ОГО Союз ветеранів СБУ ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного банку України (далі - Відповідач-1, НБ України), Міністерства фінансів України (далі - Відповідач-2, Мінфін України), треті особи - Представництво Міжнародного валютного фонду в Україні (далі - Третя особа-1, Представництво МВФ), Представництво Європейського Союзу в Україні (далі - Третя особа-2, Представництво ЄС), про зобов`язання НБ України та Мінфіну України внести пропозиції щодо припинення дії міжнародних договорів щодо макрофінансової допомоги від ЄС та програм кредитування МВФ з 2014 року на підставі статті 24 Закону України Про міжнародні договори України .

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.01.2021 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що започаткування програм МВФ для України здійснювалося на законних підставах, які станом на час розгляду справи завершилися, а тому не можуть бути припинені. Також суд зазначив про відсутність підстав для ініціювання Українською стороною проведення консультацій з Європейським Союзом щодо припинення дій міжнародних договорів. Окремо підкреслив, що НБ України не належить до переліку суб`єктів, до повноважень яких належить надання пропозицій щодо припинення дії міжнародних договорів. Крім того, звернув увагу, що будь-яких доказів порушених прав Позивача матеріали справи не містять.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що дія укладених договорів поширюється на всю територію України, у той час як остання з 2014 року була фактично змінена, а тому останні підлягають визнанню недійсними з огляду на порушення принципу непорушності кордонів.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.03.2021 року відкрито апеляційне провадження за указаною апеляційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на неї.

У відзиві на апеляційну скаргу НБ України просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію обґрунтовує тим, що суд першої інстанції прийшов до правильних висновків про відсутність підстав для задоволення позову, у той час як жодних аргументів на підтвердження неправильності такої позиції в апеляційній скарзі не наведено.

У відзиві на апеляційну скаргу Мінфін України просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд вірно вказав на відсутності доказів порушення прав ОГО Союз ветеранів СБУ , які б були підставою для звернення із вказаним позовом. Наголошує, що Позивачем не було обґрунтовано існування будь-якої бездіяльності Відповідачів. Окремо стверджує про правильність висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову.

У межах встановлених строків відзиву на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надійшло.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021 року справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26.11.2019 року ОГО Союз ветеранів СБУ звернулася до Національного банку України із запитами за №26/11/19-300 щодо надання інформації про макрофінансову допомогу Європейського союзу, а саме щодо отримання такої інформації від Національного банку України, Кабінету міністрів України та представництва Європейського союзу в Україні та щодо надання інформації за програмами кредитування Міжнародного валютного фонду, а саме щодо отримання такої інформації від Національного банку України, Кабінету міністрів України та Представництва міжнародного валютного фонду в Україні (а.с. 10-16).

У вказаних запитах Позивач просив Відповідача-1:

1. Надати належним чином завірену інформацію щодо того чи були враховані території АР Крим, міст Донецька, Луганська та інших непідконтрольних Україні прилеглих територій та відповідне населення цих територій при отриманні макрофінансової допомоги від Європейського Союзу та при отриманні кредитів від Міжнародного валютного фонду з квітня 2014 року по теперішній час?

2. Надати належним чином завірену інформацію чи враховані території АР Крим, міст Донецька, Луганська та інших непідконтрольних Україні прилеглих територій та відповідне населення цих територій при розрахунку виконання боргових зобов`язань України перед Європейським Союзом за отриману макрофінансову допомогу та перед Міжнародним валютним фондом за отриманими кредитами з квітня 2014 року по теперішній час?

3. У разі якщо території АР Крим, міст Донецька, Луганська та інших непідконтрольних Україні прилеглих територій за кредитними зобов`язаннями України до Європейського Союзу та до Міжнародного валютного фонду з квітня 2014 року по теперішній час не враховані, зазначити з яких причин не відбулося це врахування.

Також, 26.11.2019 року Позивач звернувся до Кабінету міністрів України із запитами за №26/11/19-300 щодо надання інформації за програмами кредитування Міжнародного валютного фонду, а саме щодо отримання такої інформації від Національного банку України, Кабінету міністрів України та Представництва міжнародного валютного фонду в Україні та щодо надання інформації про макрофінансову допомогу Європейського союзу, а саме щодо отримання такої інформації від Національного банку України, Кабінету Міністрів України та представництва Європейського союзу в Україні (а.с. 17-22).

У вказаних запитах ОГО Союз ветеранів СБУ просив:

1. Надати належним чином завірену інформацію щодо того чи були враховані території АР Крим, міст Донецька, Луганська та інших непідконтрольних Україні прилеглих територій та відповідне населення цих територій при отриманні при отриманні макрофінансової допомоги від Європейського Союзу та кредитів від Міжнародного валютного фонду для України з квітня 2014 року по теперішній час?

2. Надати належним чином завірену інформацію чи враховані території АР Крим, міст Донецька, Луганська та інших непідконтрольних Україні прилеглих територій та відповідне населення цих територій при розрахунку виконання боргових зобов`язань України перед Європейським Союзом за отриману макрофінансову допомогу та перед Міжнародним валютним фондом за отриманими кредитами з квітня 2014 року по теперішній час?

3. У разі якщо території АР Крим, міст Донецька, Луганська та інших непідконтрольних Україні прилеглих територій за кредитними зобов`язаннями України до Європейського Союзу та Міжнародного валютного фонду з квітня 2014 року по теперішній час не враховані, зазначити з яких причин не відбулося це врахування.

Листом Секретаріату Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 року №17-19/2558 ОГО Союз ветеранів СБУ повідомлено про те, що запит за №26/11/19-300 щодо надання інформації щодо про макрофінансову допомогу ЄС та запит за №26/11/19-300 щодо надання інформації за програмами кредитування МВФ відповідно до частин третьої статті 22 Закону України Про доступ до публічної інформації надіслано до Мінфіну та Національному банку України для розгляду (а.с. 23)

Одночасно листом Національного банку України від 04.12.2019 року №31-0005/63390 ОО Союз ветеранів СБУ повідомлено, що, керуючись положеннями Конституції України та законодавством України у сфері регулювання доступу до публічної інформації стосовно діяльності органів державної влади та інших суб`єктів владних повноважень, Національний банк України регулярно оприлюднює на своєму офіційному Інтернет-представництві інформацію, яка відповідно до статті 1 Закону України Про доступ до публічної інформації є публічною інформацією, з огляду на що запропоновано звернутися до Міністерства фінансів України (а.с. 24).

Крім того, листом Національного банку України від 04.12.2019 року №31-0005/63389 Позивача повідомлено, що враховуючи норми Закону України Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, міжнародного банку реконструкцій та розвитку, міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій для отримання додаткової інформації з порушених питань Союз ветеранів Служби безпеки України має звернутися до Міністерства фінансів України (а.с. 25-26).

У свою чергу, листом Міністерства фінансів України від 13.12.2019 року № 25020-05/740- ЗПІ/659 громадську організацію повідомлено про те, що використання коштів, що надходять внаслідок державних запозичень до загального фонду державного бюджету, як і інших коштів, що надходять до загального фонду державного бюджету (доходи, трансферти тощо), спрямовуються за бюджетними програмами, визначеними законом про державний бюджет на відповідний рік, згідно наказу Державного казначейства України від 25.05.2004 року №89 Про затвердження Порядку обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету (а.с. 27-28).

Також, листом Міністерства фінансів України від 13.12.2019 року № 25010-11/740- ЗПІ/660 Позивача повідомлено про те, що міжнародні договори України щодо надання Україні макрофінансової допомоги ЄС були укладені та виконуються від імені України, суверенітет якої поширюється на всю територію України (а.с. 29-30).

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 19, 55, 99 Конституції України, ст. ст. 3, 6 Закону України Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій , ст. 24 Закону України Про міжнародні договори України , а також ряду інших нормативних актів, прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог з огляду на відсутність підстав стверджувати про існування порушеного права, яке б потребувало судового захисту.

З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ст. ст. 3, 6 Закону України Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій , після прийняття України до Фонду на Кабінет Міністрів України покладається виконання усіх зобов`язань щодо участі її в Департаменті Спеціальних прав запозичення Фонду і вчинення всіх дій, необхідних для виконання Україною цих зобов`язань.

Підписання та депонування до Фонду будь-якого документа, потрібного для участі України у Департаменті Спеціальних прав запозичення Фонду, здійснюється Міністром фінансів України або іншою особою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України набуває повноважень від імені України щодо сплати або внесення іншим чином платежів до Фонду, Банку, Корпорації, Асоціації та Агентства відповідно до їх угод і Конвенції про створення Агентства, а також щодо сплати Україною платежів, необхідних для участі України у Департаменті Спеціальних прав запозичення Фонду.

Національний банк України уповноважується випускати в обіг цінні папери, необхідні для участі України у Фонді, Банку, Корпорації, Асоціації та Агентстві відповідно до їх угод та Конвенції про створення Агентства.

На Міністерство фінансів України як фінансового агента відповідно до статті 5 розділу I Угоди Фонду та статті 3 розділу II Угоди Банку покладається здійснення всіх фінансових операцій відповідно до статей угод Фонду і Банку, а також забезпечення зв`язку відповідно до статті 4 розділу X Угоди Корпорації, статті 6 розділу X Угоди Асоціації і статті 38 Конвенції про створення Агентства.

Кабінет Міністрів України має право одержувати кошти на будь-яку суму, що повинна бути сплачена або переведена до України під час здійснення операцій відповідно до всіх без винятку статей угод Фонду або Банку.

У свою чергу, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 27.02.2015 року № 129-р Про схвалення проекту Листа про наміри Уряду України та Національного банку України до Міжнародного валютного фонду та після підписання всіма представниками України (Президентом України, Прем`єр-міністром України, Головою Нацбанку і Міністром фінансів України) відповідний запит було направлено на розгляд Ради директорів МВФ 27.02.2015 року. 11.03.2015 року Радою директорів МВФ було схвалено Програму EFF , а також скасування попередньої Програми Стенд-бай .

З огляду на викладене суд першої інстанції обґрунтовано вказав на те, що доводи ОГО Союз ветеранів СБУ про затвердження Кабінетом Міністрів України 12.02.2015 року Програми не відповідають дійсності.

До того ж, Окружний адміністративний суд міста Києва вірно зауважив, що 17.02.2020 року Програма Стенд-бай , яка була започаткована у грудні 2018 року, завершила свою дію.

Таким чином, започаткування програм МВФ для України здійснювалось на законних підставах Урядом України у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У свою чергу, станом на час розгляду справи судом першої інстанції термін дії усіх спільних з МВФ програм завершився, тому вони вже не можуть бути припинені.

Судовою колегіє також враховується, що, як зауважив суд першої інстанції, міжнародні договори України з ЄС щодо отримання Україною МФД, були укладені та виконуються від імені України, суверенітет, якої поширюється на всю територію України, що відповідає законодавству, зокрема Конституції України.

Положеннями Меморандуму про взаєморозуміння та Кредитних угод щодо МФД-І, МФД-ІІ, МФД-ІІІ та МФД-IV (1. Меморандум про взаєморозуміння та Кредитну угоду щодо МФД-І було підписано відповідно до розпорядження Президента України від 18.11.2010 року № 1114-2т Про делегацію України для участі у переговорах з Європейською Комісією стосовно укладення Меморандуму про взаєморозуміння між Україною та Європейським Союзом і Кредитної Угоди між Україною (як Позичальником), Національним банком (як Агентом Позичальника) та Європейським Союзом (як Кредитором) щодо отримання Україною макрофінансової допомоги Європейського Союзу (зі змінами); 2. Меморандум про взаєморозуміння та Кредитну угоду щодо МФД-ІІ було підписано відповідно до розпорядження Президента України від 08.05.2014 року № 836/2014-рп Про уповноваження ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на підписання Меморандуму про взаєморозуміння між Україною як Позичальником та Європейським Союзом як Кредитором і Кредитної угоди між Україною як Позичальником, Національним банком України як Агентом Позичальника та Європейським Союзом як Кредитором щодо отримання Україною макрофінансової допомоги Європейського Союзу у сумі до 1 мільярда євро . 3. Меморандум про взаєморозуміння та Кредитну угоду щодо МФД-ІІІ було підписано відповідно до розпорядження Президента України від 18.05.2015 року № 520/2015-рп Про уповноваження ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підписання Меморандуму про взаєморозуміння між Україною як Позичальником та Європейським Союзом як Кредитором і Кредитної Угоди між Україною як Позичальником і Національним банком України як Фінансовим агентом Позичальника та Європейським Союзом як Кредитором (щодо отримання Україною макрофінансової допомоги Європейського Союзу у сумі до 1 мільярда 800 мільйонів євро); 4. Меморандуму про взаєморозуміння та Кредитну угоду щодо МФД-ГУ було підписано відповідно до розпорядження Президента України від 14.09.2018 року №146/2018-рп Про уповноваження ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на підписання Меморандуму про взаєморозуміння між Україною як Позичальником та Європейським Союзом як Кредитором і Кредитної Угоди між Україною як Позичальником, Національним банком України як Фінансовим агентом Позичальника та Європейським Союзом як Кредитором (щодо отримання Україною макрофінансової допомоги Європейського Союзу у сумі до 1 мільярда євро) ) не передбачено можливості припинення їх дії Сторонами.

Тому, у даному випадку, слід враховувати положення розділу 3 (Припинення договорів і призупинення їхньої дії) Віденської конвенції про право міжнародних договорів, стаття 54 (Припинення дії договору або вихід з нього відповідно до положень договору або за згодою учасників) якої передбачає, що: Припинення договору або вихід з нього учасника можуть мати місце:

1. відповідно до положень договору; або

2. в усякий час за згодою всіх учасників після консультації з іншими договірними державами .

У розрізі наведеного правового регулювання суд першої інстанції обґрунтовано підкреслив, що доказів наявності підстав для ініціювання Українською стороною проведення консультацій з Європейським Союзом щодо припинення дії цих міжнародних договорів Позивачем не наведено.

За таких обставин колегія суддів погоджується з твердженням про те, що жодних доказів на підтвердження існування підстав для припинення дії міжнародних договорів щодо макрофінансової допомоги від ЄС та програм кредитування МВФ з 2014 року ОГО Союз ветеранів СБУ не надано, що виключає можливість задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 24 Закону України Про міжнародні договори України пропозиції щодо припинення або зупинення дії міжнародних договорів України вносяться Міністерством закордонних справ України, іншими центральними органами виконавчої влади та державними колегіальними органами відповідно до порядку, встановленого ст. 4 цього Закону для внесення пропозицій щодо укладення міжнародного договору України.

Припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: а) щодо договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, - у формі закону України; б) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України, та міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України, затверджених Президентом України, - у формі указу Президента України; в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Отже, законодавець чітко визначив перелік суб`єктів, які наділені повноваженням подавати пропозиції щодо припинення або зупинення дії міжнародних договорів України. До них належать: Міністерство закордонних справ України; інші центральні органи виконавчої влади; державні колегіальні органи.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про центральні органи виконавчої влади систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади. Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Статтею 16 Закону України Про центральні органи виконавчої влади закріплено, що центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії. Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.

Положеннями ст. 99 Конституції України визначено правовий статус Національного банку України як центрального банку держави, основною функцією якого є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Згідно ст. 2 Закону України Про Національний банк України Національний банк є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

У свою чергу, Законом України Про Національний банк України передбачено, що Національний банк самостійний і незалежний у своїй діяльності від органів державної влади (ст. ст. 6, 7, 24, 25, 53 Закону України Про Національний банк України ).

Таким чином, Національний банк України має публічно-правовий статус особливого центрального органу державного управління.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування. їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками Окружного адміністративного суду міста Києва про те, що Національний банк України не входить до переліку суб`єктів, до компетенції яких віднесено повноваження щодо подання пропозиції про припинення дії міжнародних договорів, що вказує на необґрунтованість позовних вимог і до цього відповідача.

Твердження Апелянта про те, що договори про надання макрофінансової допомоги Європейського Союзу та про надання кредитів Міжнародним валютним фондом повинні бути визнані недійсними з огляду на зміну території України колегія суддів оцінює критично з огляду на те, що кордони України є незмінними з моменту проголошення її незалежності.

У розрізі наведеного судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Приписами статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний спосіб захисту, у розумінні Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 5 КАС України визначають, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У рішенні від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям права , треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, право кожної особи на звернення до суду у випадку, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси є беззаперечним та не може бути піддане сумніву. Водночас, визначені такою особою способи захисту або інші способи, які самостійно можуть визначатися судом, на переконання судової колегії, повинні передусім відповідати підставам позову та його змісту.

За правилами ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Разом з тим, наведеним приписам статті 9 кореспондують положення ч. 1 ст. 77 КАС України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог про зобов`язання відповідачів вчинити дії, оскільки до позовної заяви не додано доказів які б свідчили, що права Позивача оспорюються, порушуються чи не визнаються останніми.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Обласної громадської організації Союз ветеранів СБУ - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач А.Г. Степанюк

Судді Л.В. Губська

О.В. Епель

Повний текст постанови складено 07 квітня 2021 року.