Постанова

від 07.04.2021 по справі 219/6979/20

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер 219/6979/20

Номер провадження 22-ц/804/920/21

Номер провадження 22-ц/804/920/21

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2021 року Донецький апеляційний суд в складі колегії:

головуючого судді: Новікової Г.В.

суддів:Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Руднєвої Інни Сергіївни на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 21 січня 2021 року(ухваленого під головуванням судді Конопленко О.С. у м.Бахмут Донецької області, повний текст складено 25 січня 2021 року) у цивільній справі №219/6979/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міськрайонне управління у Бахмутському районі та м. Бахмут Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, Бахмутська міська рада про визнання недійним державного акту на право приватної власності на землю, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним вище позовом, який обґрунтовувала тим, що вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 з 24 квітня 1998 року по 15 квітня 2011 року, а з 15 квітня 2011 року по 05 липня 2019 року перебували у цивільному шлюбі. В період шлюбу подружжя на підставі рішення Красненської сільської ради від 20 грудня 2001 року придбали у спільну сумісну власність земельну ділянку площею 0,1687 га в селі Іванівське Бахмутського району Донецької області. Але після припинення цивільного шлюбу та фактичних сімейних відносин між сторонами, тобто з 05 липня 2019 року виявилося, що правовстановлюючі документи на вказану земельну ділянку були оформлені тільки на ім`я відповідача, які він утримує у себе, хоча у період шлюбу вони вдвох обробляли вказану земельну ділянку, проте наразі відповідач чинить позивачу перешкоди у праві користування спірною земельною ділянкою. Згідно інформації архівного відділу Бахмутського районної державної адміністрації Донецької області № 06-05/3 від 08 січня 2020 року до справи підшита лише заява ОСОБА_2 від 26 листопада 2001 року про надання земельної ділянки для індивідуального будівництва без резолюції сільського голови та вхідного номера кореспонденції сільської ради, копія якої разом з копією протоколу 29 сесії Красненської сільської ради ІІІ скликання від 20 грудня 2001 року, на якій відсутні підписи голови та секретаря сільської ради, а також печатка сільської ради. При цьому, у відповіді зазначено, що рішення Красненської сільської ради від 20 грудня 2001 року про надання ОСОБА_2 в приватну власність земельної ділянки для індивідуального будівництва у вищевказаному протоколі відсутнє. Вказане свідчить, що Красненський сільський голова Столбовий С.О. незаконно поставив свій підпис у державному акті на право приватної власності на землю серії ІІ-ДН № 134931, що в результаті призводить до недійсності цього акту.

Вважає, що недійсний акт на землю порушує її законні права та інтереси, оскільки вона фактично з 2001 року по 05 липня 2019 року користувалася спірною земельною ділянкою, обробляла її, приймала участь у будівництві господарських споруд на території спірної земельної ділянки. Вона бажає і надалі користуватися спірною земельною ділянкою та набути на неї право власності у встановленому законом порядку на підставі рішення сільської ради, однак наявність недійсного державного акту на землю їй заважає реалізувати своє право на приватизацію, у зв`язку з чим вона вимушена звернутися до суду за захистом своїх прав.

Просила суд визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ - ДН № 134931, виданий 20 грудня 2001 року на ім`я ОСОБА_2 , яким передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1687 га, яка розташована на території Іванівської (Красненської) сільської ради для індивідуального житлового будівництва, та який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2765.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду від 21 січня 2021 року в задоволенні позовних вимог відмовлено .

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Руднєва І.С. просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове про задоволення позовних вимог.

Вважає, що суд першої інстанції неправомірно посилався на положення ст. 215 ЦК України та на обов`язок позивача, яка не є стороною правочину, довести що її права порушені в результаті вчинення такого правочину, оскільки державний акт на право приватної власності на землю не є тотожним поняттям з правочином або договором. Крім того при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції не надав правової оцінки та не зробив висновку по суті позовних вимог щодо дійсності або недійсності оспорюваного державного акту на право приватної власності на землю. Вважає, що саме її право на спірну земельну ділянку було порушено, тому вона звернулась до суду для його відновлення, обравши зазначений спосіб захисту.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судове засідання з`явився представник ОСОБА_2 - адвокат Гуревич М.Г., Тюніс М.В. та представники Міськрайонного управління у Бахмутському районі та м. Бахмут Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, Бахмутської міської ради в судове засідання не з`явилися, про час та дату розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення судових повісток-повідомлень (а.с.157-164). Також від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача (а.с.163).

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено порушення її прав та обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не призводить до відновлення її прав.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права та обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено,що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 24 квітня 1998 року до 15 квітня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Згідно державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ДН № 134931від 04 січня 2002 року ОСОБА_2 на підставі рішення Красненської сільської ради народних депутатів від 20 грудня 2001 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,1687 га на території Красненської сільської ради для індивідуального житлового будівництва, про що зроблено запис в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2765.

Начальник архівного відділу Бахмутської районної державної адміністрації листом від 08.01.2020 року повідомив,що в протоколі 29 сесії Красненської сільської ради ІІІ скликання від 20 грудня 2001 року відсутнє рішення Красненської сільської ради від 20 грудня 2001 року про надання ОСОБА_2 в приватну власність земельної ділянки для індивідуального будівництва. відсутнє який в свою чергу не містить підписів голови та секретаря сільської ради, а також печатки сільської ради. До справи підшита заява ОСОБА_2 від 26 листопада 2001 року про надання земельної ділянки для індивідуального будівництва, на якій відсутня резолюція сільського голови та вхідний номер кореспонденції сільської ради.

На підставі рішення виконавчого комітету Іванівської сільської ради Бахмутського району № 2 від 26 червня 2018 року за заявою ОСОБА_2 присвоєно об`єкту нерухомого майна (земельній ділянці) для індивідуального житлового будівництва, що розташована на території Красненської (нині Іванівської) сільської ради площею 0,1687 га наступну поштову адресу: АДРЕСА_1 .

На підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення меж

земельних ділянок в натурі(на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на ім`я ОСОБА_2 з встановленням кадастрового номера земельної ділянки 1410370600:00:008:0234 в 2018 році були внесені відомості про земельну ділянку до державного земельного кадастру, що підтверджено лисом головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Крім того, як пояснили представники сторін, наразі в місцевому суді розглядається справа між цими ж сторонами про розподіл сумісно нажитого майна подружжя, де предметом розподілу вказана також спірна земельна ділянка.

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Тлумачення статей 15, 16 ЦК України свідчить, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Така позиція висловлена впостанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17.

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Результат аналізу вищезазначених норм процесуального права, а також статей 15, 16 ЦК України, статті 152 ЗК України дає підстави стверджувати, що захисту в суді підлягає не будь яке право особи, а саме порушене.

Звертаючись до суду з позовом, особа повинна довести як те, що її права були дійсно порушеними, так і особу, яка їх порушила.

Частиною третьою статті 12 та частиною першою статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи спір,суд першої інстанції встановив, що оспорюваний позивачем державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_2 04 січня 2002 року. З цього часу при користуванні земельною ділянкою у сторін по справі не виникало питання щодо його недійсності.

За таких обставин суд першої інстанції правильно виходив із того, що позивачем не доведено яким чином оспорюваний державний акт став порушувати права позивачки через майже 18 років після його видачі.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, обґрунтовувала свої вимоги тим, що під час оформлення документації із землеустрою було допущено порушення, заява ОСОБА_2 від 26 листопада 2001 року про надання земельної ділянки для індивідуального будівництва без резолюції сільського голови та вхідного номера кореспонденції сільської ради, копія протоколу 29 сесії Красненської сільської ради ІІІ скликання від 20 грудня 2001 року, яка здана до архіву, не має підпису голови та секретаря сільської ради, а також печатки сільської ради. Рішення Красненської сільської ради від 20 грудня 2001 року про надання ОСОБА_2 в приватну власність земельної ділянки для індивідуального будівництва у протоколі відсутнє, що призвело до того, що державний акт на землю порушує її законні права та інтереси, оскільки вона фактично разом з відповідачем з 2001 року по 05 липня 2019 року користувалася спірною земельною ділянкою, обробляла її, приймала участь у будівництві господарських споруд на території спірної земельної ділянки. Вона бажає і надалі користуватися спірною земельною ділянкою та набути на неї право власності у встановленому законом порядку. Інших підстав для визнання державного акту на землю позивач не наводить.

Судом першої інстанції встановлено,що державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ДН № 134931від 04 січня 2002 року ОСОБА_2 підтверджується передача на підставі рішення Красненської сільської ради народних депутатів від 20 грудня 2001 року у приватну власність земельної ділянки площею 0,1687 га на території Красненської сільської ради для індивідуального житлового будівництва, про що зроблено запис в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 2765.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення меж

земельних ділянок в натурі(на місцевості) для будівництва і обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на ім`я ОСОБА_2 з встановленням кадастрового номера земельної ділянки 1410370600:00:008:0234 в 2018 році були внесені відомості про земельну ділянку до державного земельного кадастру, що підтверджено лисом головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.

Слід зазначити, що сам по собі факт неналежного оформлення технічної документації із землеустрою до видання державних актів про право приватної власності на землю, які підписані, видані та зареєстровані у встановленому на час їх видачі законом порядку, та без доведення позивачем факту порушення її права, не свідчить про їх недійсність в цілому, що матиме наслідком позбавлення права ОСОБА_2 власності на землю, яке оформлене ще у 2002 році.

На теперішній час між сторонами існує спір про розподіл сумісно нажитого подружжям майна, в місцевому суді розглядається справа між цими ж сторонами про розподіл сумісно нажитого майна подружжя, де предметом розподілу вказана також спірна земельна ділянка.

Таким чином за наявності у позивача та відповідача іншого спору про поділ сумісно нажитого майна подружжя неефективним є обраний позивачем спосіб відновлення права шляхом визнання державного акту на землю недійсним, а доводи позивача щодо необхідності саме такого відновлення її права - необґрунтованими.

За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що обраний позивачем у цій справі спосіб захисту не призводить до відновлення її прав, а можливість звернення позивачем до суду для відновлення права власності на земельну ділянку, на яку вона претендує в іншій судовій справі, процесуальний закон не передбачає. Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду,викладеній в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц.

Посилання на те, що суд першої інстанції помилково послався в рішенні на положення статті 215 ЦК України є безпідставними, оскільки вони не протирічат висновку про те,що в спорі слід довести порушення прав та інтересів позивача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що привело або могло привести до неправильного вирішення справи.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, то підстав для задоволення скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постановлене судом рішення є законним і обґрунтованим, вимоги матеріального і процесуального права при розгляді справи додержані.

Частинами 1, 6, 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий судовий розгляд змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати, понесені позивачем не підлягають відшкодуванню або перерозподілу.

Керуючисьст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України , апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Руднєвої Інни Сергіївни залишити без задоволення .

Рішення Артемівського міськрайонного суду від 21 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 квітня 2021 року.

Судді: