Постанова

від 08.04.2021 по справі 143/1469/20

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 143/1469/20

Провадження № 22-ц/801/727/2021

Категорія: 19

Головуючий у суді 1-ї інстанції Сич С. М.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2021 рокуСправа № 143/1469/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Панасюка О.С., Якименко М.М.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: Погребищенська міська рада,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Погребищенської міської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Погребищенського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року про повернення позовної заяви, постановлену місцевим судом під головуванням судді Сича С.М.,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог.

В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Погребищенської міської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Рішення суду першої інстанції і мотиви його ухвалення.

Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст. ст. 175, 177 ЦПК України.

Ухвалою Погребищенського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачеві з підстав, передбачених ч. 3 ст. 185 ЦПК України.

Ухвала суду мотивована тим, що вимоги ухвали суду про залишення позову без руху від 14 грудня 2020 року позивачем виконані не в повному обсязі, зокрема не додано засвідчених належним чином копій всіх письмових доказів.

Провадження в суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив суд скасувати ухвалу Погребищенського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування апеляційної скарги вказав, що ним при зверненні до суду з вказаним позовом були надані належним чином засвідчені копії всіх документів для суду та копія позовної заяви із фотокопіями документів для відповідача. На думку заявника, вимоги ст. ст. 175-177 ЦПК України не встановлюють обов`язку щодо посвідчення документів, які додаються до примірника позовної заяви, який надсилається іншим сторонам справи.

Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не направив, що за положеннями ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Повертаючи позовну заяву у справі, суд виходив з того, що позивач, не виконав у повному обсязі вимоги ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, однак з правильністю таких висновків суду першої інстанції апеляційний суд погодитися не може з урахуванням такого.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Погребищенської міської ради про скасування рішення органу місцевого самоврядування (а.с. 2-4).

В ухвалі Погребищенського районного суду Вінницької області від 14 грудня 2020 року про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, суд вказав позивачу на недоліки позову, які полягали у частковій несплаті судового збору за пред`явлення останнім ще однієї позовної вимоги та ненаданні засвідчених належним чином копій всіх письмових доказів (а.с. 24-25).

21 грудня 2020 року за допомогою засобів поштового зв`язку, позивачем подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додано оригінал квитанції про доплату судового збору в визначеному законом розмірі (28-30).

Суд першої інстанції вважав, що на виконання вимог ухвали суду від 14 грудня 2020 року позивач вказані недоліки не усунув, а тому згідно зі ст. 185 ЦПК України позовна заява ОСОБА_1 повернена позивачу (а.с. 31).

Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм процесуального права, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), ухвалюючи рішення від 09 грудня 2010 року у справі Буланов та Купчик проти України , вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється право на суд , яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом (пункт 25 рішення у справі Кутій проти Хорватії ).

Крім того, ЄСПЛ у пункті 35 рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії , пункті 32 рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України зазначив, що Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Посилання суду першої інстанції щодо невиконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, не є достатньою підставою для повернення позовної заяви заявнику, з огляду на таке.

ЄСПЛ зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (пункт 110 рішення ЄСПЛ від 20 лютого 2014 року у справі Шишков проти Росії ).

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16 грудня 1992 року у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції ).

У рішенні по справі Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Водночас встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Так, вимоги до форми та змісту позовної заяви, яка подається до суду, визначені у статтях 175, 177 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 177 ЦПК України, позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб.

Згідно з ч. 5 ст. 177 ЦПК України визначено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до вимог частин 2, 4, 5 статті 95 ЦПК України, якою керувався суд першої інстанції, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Разом з тим, передбаченні статтю 95 ЦПК України вимоги визначені для документів, які є письмовими доказами. Відповідно до частини 6 цієї статті, якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже наслідком недотримання вимог статті 95 ЦПК України є виключення письмового доказу з числа доказів і розгляд справи на підставі інших доказів (частина 11 статті 83 ЦПК України), а не повернення позовної заяви.

Перевірку обґрунтованості заявлених вимог, наявності доказів, їх оцінка, належність і допустимість має здійснювати судом в ході розгляду справи після вирішення питання про відкриття провадження у справі, за результатами розгляду справи.

Крім того, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що подання доказів можливе також і на наступних стадіях цивільного процесу.

Зважаючи на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що місцевий суд повертаючи позовну заяву з вищезазначених підстав, припустився надмірного формалізму, чим фактично позбавив позивача права на доступ до правосуддя.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції на зазначені обставини і вимоги закону уваги не звернув та всупереч вимогам частини 5 статті 12 ЦПК України, яка зобов`язує суд зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, підійшов до вирішення цього питання формально.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Погребищенського районного суду Вінницької області від 24 грудня 2020 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції (Погребищенського районного суду Вінницької області - вул. Б. Хмельницького, 51, м. Погребище, Вінницька область, 22200).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю. Береговий

Судді: О.С. Панасюк

М.М. Якименко