Рішення

від 06.04.2021 по справі 640/2024/20

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 квітня 2021 року м. Київ № 640/2024/20

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю СКЛАД-СЕРВІС ГРУП

до Державної податкової служби України

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва Товариство з обмеженою відповідальністю СКЛАД-СЕРВІС ГРУП з адміністративним позовом до Державної податкової служби України, в якому просить суд:

- визнати протиправною і скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 05.12.2019 року за № 1725/б/99-00-04-02-06-15/ІПК, надану на запит Товариства з обмеженою відповідальністю СКЛАД - СЕРВІС ГРУП ;

- зобов`язати Державну податкову службу України надати Товариству з обмеженою відповідальністю СКЛАД - СЕРВІС ГРУП нову індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з метою отримання роз`яснення щодо практичного застосування законодавчих змін позивач звернутися до контролюючого органу за отриманням індивідуальної податкової консультації з питань необхідності отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним та необхідності застосування реєстратора розрахункових операцій при здійсненні операцій по договору відповідального зберігання пального (підакцизного товару), зокрема, в разі повернення пального зі зберігання з окремих ємностей, підключених до паливно-роздавальних колонок, спеціально призначених для зберігання та відпуску оптових партій пального, які знаходяться на відповідальному зберіганні у зберігача без набуття права власності на них зберігачем (утримувачем). Проте, зі змістом індивідуальної податкової консультації від 05.12.2019 року за № 1725/6/99-00-04-02-06-15/ІПК, яка була надана позивачеві вбачається, що вона не відповідає передбаченим для неї законом критеріям та нею неможливо керуватися, оскільки відповідач у податковій консультації хоч і посилається на певні законодавчі норми та окреслені позивачем конкретні умови здійснення господарської операції зі зберігання пального, проте належного аналізу їм не надав. По більшій частині порушених позивачем питань відсутня вказівка на спосіб дій, про роз`яснення якого просив позивач, відповідач просто обмежився припущеннями та цитуванням правових норм. Наявні у податковій консультації умовиводи суперечать між собою, не відповідають суті поставлених у зверненні питань, суперечать правим нормам, пов`язаним з адмініструванням акцизного податку, та не придатні до практичного використання позивачем. На думку позивача, податкова консультація надана правомірно, якщо містить висновки, придатні до практичного використання у вказаних у запиті платника податків фактичних обставинах, як то вказано в постановах Верховного Суду від 16.10.2018 року у справі № 820/4461/17; від 27.11.2018 року у справі № 826/14131/16; від 11.12.2018 року у справі № 826/9590/16). Відтак, індивідуальна податкова консультація Державної податкової служби України від 05.12.2019 року за № 1725/б/99-00-04-02-06-15/ІПК, надана на запит Товариства з обмеженою відповідальністю СКЛАД - СЕРВІС ГРУП є протиправною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2020 року відкрито провадження у справі № 640/2024/20 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

16.03.2020 року до суду надійшов відзив представника Державної податкової служби України в м. Києві, у якому відповідач зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач посилається на Податковий кодекс України та зазначає про правомірність індивідуальної податкової консультації, що визначена предметом оскарження даної справи. Так, відповідачем зазначається, що у відповідь на запитання позивача зазначено про те, що відповідно до норм статей 1 та 15 Закону № 481, діяльність з відпуску пального через паливороздавальну колонку до паливного баку автотранспорту, у т.ч. з місця зберігання пального через паливороздавальну колонку пред`явнику картки ключа до паливного баку його автотранспорту, є роздрібною торгівлею пальним та потребує ліцензії на цей вид діяльності. Згідно з восьмим абзацом статті 17 Закону № 481 у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірі 500000 гривень. Окремо зазначено, що Законом України від 06.06.2019 року № 2744-VIII внесено зміни до статті 18 Закону № 481 та відтерміновано застосування до суб`єктів господарювання фінансової санкції у вигляді штрафу у розмірі 500000 гривень у разі зберігання пального до 31.12.2019 року без наявності відповідної ліцензії.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов і відзив, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.08.2019 року ТОВ СКЛАД - СЕРВІС ГРУП подало до канцелярії Державної фіскальної служби України звернення на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі (вх. ДФС № 33711/6 від 09.08.2019 року) щодо застосування норм Закону України від 19.12.1995 року №481 Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального , з урахуванням змін, внесених Законом України від 23.11.2018 року № 2628-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів , пов`язаних з адмініструванням акцизного податку, а саме:

- Чи вважається роздрібною торгівлею пальним господарська операція з повернення пального зі зберігання шляхом відпуску пального з місця зберігання пального через паливороздавальну колонку?

- Чи необхідно підприємству отримувати ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним при здійсненні ним операцій по договору відповідального зберігання пального, в разі повернення ним пального зі зберігання окремих ємностей, підключених до паливно-роздавальних колонок, спеціально призначених виключно для зберігання та відпуску оптових партій пального, які знаходяться на відповідальному зберіганні у зберігача без набуття права власності на них зберігачем (утримувачем) та без переходу від зберігача права власності на повернуте ним зі зберігання пальне?

- Чи необхідно підприємству-зберігачу встановлювати РРО - реєстр розрахункових операцій (ЕККА - електронний контрольно-касовий апарат) при наданні ним послуг з відповідального зберігання пального, в разі здійснення ним відпуску (повернення) пального з місця зберігання пального через паливороздавальну колонку, враховуючи що під час повернення пального зі зберігання відпуск вантажоодержувачу здійснюватиметься без проведення готівкових чи безготівкових розрахунків між ними (відсутня операція з оплати вартості пального), та без переходу права власності на таке пальне від підприємства-зберігача до вантажоодержувача?

- Чи можливо отримати ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним без використання РРО - реєстру розрахункових операцій (ЕККА - електронного контрольно-касового апарату) за місцем зберігання пального, в разі здійснення відпуску (повернення) пального з місця зберігання пального через паливороздавальну колонку, в разі якщо розрахунки за таке пальне між зберігачем та отримувачем пального відсутні?

Оскільки у законодавчо встановлений термін індивідуальної податкової консультації надано не було, в листопаді 2019 року позивач повторно звернутися до Державної податкової служби України (лист від 11.11.2019 року № 11, вх. ДПС № 10380/6 від 11.11.2019 року) з проханням розглянути раніше подане звернення на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі (вх. ДФС № 33711/6 від 09.08.2019 pоку).

За результатами розгляду звернення Позивача Державною податковою службою України в письмовій формі було надано індивідуальну податкову консультацію, яка зареєстрована в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 05.12.2019 року за № 1725/6/99-00-04-02-06-15/ІПК, у якій, зокрема, зазначено наступне.

Законом № 2628 внесено зміни до Кодексу та Закону № 481, зокрема запроваджено ліцензування видів господарської діяльності з виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним. Зазначені зміни набрали чинності з 01.07.2019 року.

Статтею 1 Закону № 481 встановлено, що місце роздрібної торгівлі пальним - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для роздрібної торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або користування.

Роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції/автогазозаправної станції/газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки.

Відповідно до статті 15 Закону № 481 роздрібна торгівля пальним може здійснюватись суб`єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Отже, відповідно до норм статей 1 та 15 Закону № 481, діяльність з відпуску пального через паливороздавальну колонку до паливного баку автотранспорту, в т.ч. з місця зберігання пального через паливороздавальну колонку пред`явнику картки ключа до паливного баку його автотранспорту, є роздрібною торгівлею пальним та потребує ліцензії на цей вид діяльності.

Суб`єкти господарювання отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.

Ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним не отримується, якщо пальне, яке знаходиться у суб`єкта господарювання за договором відповідального зберігання, відпускається особі, з якою укладений такий договір, а також в разі відпуску пального третій особі на підставі зареєстрованої в Єдиному реєстрі акцизних накладних акцизної накладної за дорученням Поклажодавця без проведення розрахункових операцій у розумінні абзацу четвертого статті 2 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 року № 265/95-ВР (далі - Закон № 265). Зазначене не стосується тих випадків, коли збереження і відпуск пального здійснюється за місцем роздрібного продажу.

Однак, у разі відпуску пального через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки у паливні баки автотранспорту із застосуванням талонів, скретч-карток, смарт-карток тощо така діяльність буде вважатись роздрібною торгівлею пальним, а така операція - розрахунковою відповідно до абзацу четвертого статті 2 Закону № 265. Для здійснення таких операцій, відповідно до статті 15 Закону № 481 та статті 3 Закону № 265, суб`єкт господарювання має отримати ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним та застосувати реєстратор розрахункових операцій. В той же час, за умови відсутності обов`язку отримувати ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального.

Відповідно до статті 1 Закону № 481 місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування. Зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 481 зберігання пального здійснюється суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії. Суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального за кожне місце зберігання пального.

Таким чином, суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального на місце (територію), що використовується для зберігання пального. Звертаємо увагу, що відповідно до Закону № 481 споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального можуть використовуватися суб`єктом господарювання як на праві власності, так і користування. Також, Законом № 481 не встановлено вимог щодо місткості та розміщення обладнання та/або ємностей, що використовуються для такого зберігання.

Також суб`єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Інших виключень щодо отримання суб`єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять.

Згідно з восьмим абзацом статті 17 Закону № 481 у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірі 500000 гривень.

Окремо зазначаємо, зо Законом України від 06.06.2019 року № 2744-VIII внесено зміни до статті 18 Закону № 481 та відтерміновано застосування до суб`єктів господарювання фінансової санкції у вигляді штрафу у розмірі 500000 гривень у разі зберігання пального до 31.12.2019 року без наявності відповідної ліцензії.

Вважаючи, що надана відповідачем індивідуальна податкова консультація є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки в ній не надано належного аналізу поставленим позивачем питанням, відсутня вказівка на спосіб дій, про роз`яснення якого просив позивач, умовиводи суперечать між собою, не відповідають суті поставлених у зверненні питань, суперечать правим нормам, пов`язаним з адмініструванням акцизного податку, та не придатні до практичного використання, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно із підпунктом 14.1.172 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, визначено, що податкова консультація - індивідуальна податкова консультація та узагальнююча податкова консультація, що надаються в порядку, передбаченому цим Кодексом.

У відповідності до підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація - роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Порядок звернення платників податків за податковими консультаціями, а також розгляду таких звернень контролюючими органами та надання відповідей на них врегульовано статтями 52 і 53 Податкового кодексу України.

Відповідно до абзацу 1 пункту 52.1 статті 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Згідно з пунктом 52.2. статті 52 Податкового кодексу України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Відповідно до пункту 52.3 статті 52 Податкового кодексу України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

При цьому, приписами пункту 52.4 статті 52 Податкового кодексу України передбачено, що індивідуальні податкові консультації надаються: в усній формі - контролюючими органами та державними податковими інспекціями; у письмовій формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, підлягає реєстрації в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, без зазначення найменування (прізвища, ім`я, по батькові) платника податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.

Доступ до зазначених даних єдиної бази та офіційного веб-сайту є безоплатним та вільним. Порядок ведення та форма єдиної бази індивідуальних податкових консультацій визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Пунктом 53.2 статті 52 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Досліджуючи питання, поставлені позивачем під час звернення до контролюючого органу про надання індивідуальної податкової консультації, судом встановлено, що відповідно до положень пп. 212.1.15 п. 212.1 ст. 212 Податкового кодексу України платниками акцизного податку є, зокрема, особи, що реалізують пальне.

При реалізації пального платник податку зобов`язаний скласти в електронній формі акцизну накладну за кожним кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД реалізованого пального та зареєструвати її в Єдиному реєстрі акцизних накладних з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи (абз. 1 п. 231.1 ст. 231 Податкового кодексу України).

Відповідно до чинної з 01.07.2019 року редакції абз. 2-6 пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

- до акцизного складу;

- до акцизного складу пересувного;

- для власного споживання чи промислової переробки;

- будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

- у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

- при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

У силу положень чинної з 01.07.2019 року редакції пп. 14.1.6 ( б ) п. 14.1 ст. 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Таким чином, згідно чинного законодавства реалізацією пального, для цілей розділу VI Акцизний податок Податкового кодексу України, вважаються будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального з акцизного складу/акцизного складу пересувного (за виключенням наведених вище винятків), незалежно від підстав їх здійснення, причому така фізична передача пального може передбачати перехід права власності на пальне, а може і не передбачати перехід права власності на пальне, може здійснюватися за плату (компенсацію) чи без такої плати.

Для цілей розділу VI Акцизний податок Податкового кодексу України, починаючи з 01.07.2019 року операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів зберігання (зокрема, повернення пального зі зберігання) відносяться до операцій з реалізації пального і на них поширюється дія Закону України №481/95-ВР від 19.12.1995 року Про державне регулювання ~ виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального (надалі - Закон №48і/95-ВР), з урахуванням змін, внесених, зокрема, Законом України № 2628-VIII від 23.11.2018 року Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів та Законом України № 391-ІХ від 18.12.2019 року Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування акцизного податку .

Законом України № 2628-VIII від 23.11.2018 року Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів (надалі - Закон № 2628-VIII) було внесено ряд змін до Податкового кодексу України та Закону № 481/95-ВР, серед яких - запровадження ліцензування видів господарської діяльності з виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним. Зазначені зміни набрали чинності з 01.07.2019 року.

Статтею 1 Закону № 481 встановлено, що місце роздрібної торгівлі пальним - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для роздрібної торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або користування.

Роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції/автогазозаправної станції/газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки.

Відповідно до статті 15 Закону № 481 роздрібна торгівля пальним може здійснюватись суб`єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Разом з тим, ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним не отримується, якщо пальне, яке знаходиться у суб`єкта господарювання за договором відповідального зберігання, відпускається особі, з якою укладений такий договір, а також в разі відпуску пального третій особі на підставі зареєстрованої в Єдиному реєстрі акцизних накладних акцизної накладної за дорученням поклажодавця без проведення розрахункових операцій у розумінні абзацу четвертого статті 2 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 року № 265/95-ВР (далі - Закон № 265). Зазначене не стосується тих випадків, коли збереження і відпуск пального здійснюється за місцем роздрібного продажу.

У разі відпуску пального через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки у паливні баки автотранспорту із застосуванням талонів, скретч-карток, смарт-карток тощо така діяльність буде вважатись роздрібною торгівлею пальним, а така операція - розрахунковою відповідно до абзацу четвертого статті 2 Закону № 265. Для здійснення таких операцій, відповідно до статті 15 Закону № 481 та статті 3 Закону № 265, суб`єкт господарювання має отримати ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним та застосувати реєстратор розрахункових операцій. У той же час, за умови відсутності обов`язку отримувати ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального.

Відповідно до статті 1 Закону № 481 місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування. Зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 481 зберігання пального здійснюється суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії. Суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального за кожне місце зберігання пального.

Таким чином, суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального на місце (територію), що використовується для зберігання пального.

Відповідно до Закону № 481 споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального можуть використовуватися суб`єктом господарювання як на праві власності, так і користуванняЗаконом № 481 не встановлено вимог щодо місткості та розміщення обладнання та/або ємностей, що використовуються для такого зберігання.

Згідно зі статтею 15 Закону № 481 Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

- підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

- підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

- суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Також суб`єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Інших виключень щодо отримання суб`єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять.

Згідно з восьмим абзацом статті 17 Закону № 481 у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірі 500000 гривень.

Під час дослідження поставлених позивачем питань та наданої відповіді відповідачем, судом встановлено надання загальної інформації , зазначеної вище, водночас відповідно до встановлених законодавством вимогам до індивідуальної податкової консультації, остання має мати індивідуальний характер і підлягати використанню виключно платником податків , якому надано таку консультацію.

У контексті зазначеного, суд вказує, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4 , пункту 56.21 статті 56 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв`язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 Рішення від 23.07.2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції. Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 КАС України , суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982 року, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986 року, Щокін проти України від 14.10.2010 року, Сєрков проти України від 07.07.2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000 року. Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009 року, Трегубенко проти України від 02.11.2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття суспільний інтерес мас широке значення (Рішення від 23.11.2000 року в справі Колишній король Греції та інші проти Греції ). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить суспільний інтерес (Рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 року в справі Трегубенко проти України ).

Критерій пропорційності передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар . При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного , публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду , за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

З аналізу норм податкового законодавства суд робить висновок, що функція податкової консультації полягає у допомозі платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або іншого нормативно-правового акту, який стосується оподаткування, і є фактично відповіддю контролюючого органу платнику податків на його питання, яка повинна містити конкретні роз`яснення такому платнику щодо практичної форми та/або моделі його поведінки у визначеному колі податкових правовідносин . Статтею 52 ПК України передбачені обов`язкові вимоги щодо змісту податкової консультації та встановлено обов`язок контролюючих органів надавати податкові консультації з питань практичного застосування норм податкового законодавства, то відповідно платник податків має право на її отримання. Ненадання такої консультації або надання неякісної та/або незаконної податкової консультації, податковий орган тим самим порушує право платника податків на отримання інформації про практичне застосування норм законодавства та відповідного блага, передбаченого пунктом 53.1 статті 53 ПК України , у вигляді отримання консультації, яка могла б дозволити платнику податків застосовувати норму податкового законодавства певним чином без ризику притягнення до відповідальності. Тобто, надана податкова консультація, яка містить цитати нормативно-правових актів, але ніяких висновків або рекомендацій щодо їх застосування не має, або незаконна податкова консультація, підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27.11.2018 року у справі №826/14131/16.

Суд також звертає увагу, що Верховним Судом неодноразово зазначалося, що податкова консультація надана правомірно, якщо містить висновки, придатні до практичного використання у вказаних у запиті платника податків фактичних обставинах (Постанови: від 16.10.2018 року у справі №820/4461/17; від 11.12.2018 року у справі №826/9590/16).

Проаналізувавши спірну податкову консультацію суд приходить до висновку, що відповідачем при її прийнятті фактично не надано відповіді на конкретно поставлені питання позивачем застосування норм діючого законодавства, а лише наведено тлумачення приписів Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального від 19.12.1995 року № 481/95-ВР, Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 року № 265/95-ВР, Закону України Про внесення зміни до статті 18 Закону України Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів від 06.06.2019 року № 2744-VIII. Водночас судом встановлено, що чітких та однозначних відповідей на запитання позивача у податковій консультації відповідача, наданій 05.12.2019 року за № 1725/6/99-00-04-02-06-15/ІПК, не міститься.

З урахуванням зазначеного суд приходить до висновку, що індивідуальна податкова консультація Державної податкової служби України від 05.12.2019 року за № 1725/б/99-00-04-02-06-15/ІПК, надана на запит Товариства з обмеженою відповідальністю СКЛАД - СЕРВІС ГРУП , є протиправною та підлягає скасуванню.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до приписів ст. 4 Податкового кодексу України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах:

- загальність оподаткування - кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу;

- рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу;

- невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства;

- презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;

- фіскальна достатність - встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями;

- соціальна справедливість - установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків;

- економічність оподаткування - установлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування;

- нейтральність оподаткування - установлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоздатності платника податків;

- стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року;

- рівномірність та зручність сплати - установлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками;

- єдиний підхід до встановлення податків та зборів - визначення на законодавчому рівні усіх обов`язкових елементів податку.

Суд дійшов висновку, що отримання податкової консультації з чіткою відповіддю на поставлене питання сприяє уникненню в подальшому податкових спорів щодо поставленого питання та стабільності суспільних відносин, а Державна податкова служба України, у свою чергу, як контролюючий орган зобов`язана вживати заходів до уникнення можливих податкових спорів, у тому числі, шляхом надання податкових консультацій з конкретних питань.

Крім того, суд вважає за доцільне посилання на висновки, викладені у Рішенні ЄСПЛ від 10.12.2009 року у справі Михайлюк та Петров проти України , в якому зазначено: Суд нагадує, що вираз згідно із законом насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права.

З урахуванням наведеного, встановлених обставин справи, надавши оцінку наявним доказам в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною і скасування індивідуальної податкову консультацію Державної податкової служби України від 05.12.2019 року за № 1725/б/99-00-04-02-06-15/ІПК, наданої на запит Товариства з обмеженою відповідальністю СКЛАД - СЕРВІС ГРУП та про зобов`язання Державну податкову службу України надати Товариству з обмеженою відповідальністю СКЛАД - СЕРВІС ГРУП нову індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України , у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом , запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу .

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України , при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу , стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 4 204,00 грн. Оскільки, позов задоволено у повному обсязі, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 204,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю СКЛАД-СЕРВІС ГРУП (01042, м. Київ, бульвар Марії Приймаченко, 1/27, оф. 304, ЄДРПОУ 43137968) до Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, ЄДРПОУ 43005393) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

2. Визнати протиправною і скасувати індивідуальну податкову консультацію Державної податкової служби України від 05.12.2019 року за № 1725/б/99-00-04-02-06-15/ІПК, надану на запит Товариства з обмеженою відповідальністю СКЛАД - СЕРВІС ГРУП .

3. Зобов`язати Державну податкову службу України надати Товариству з обмеженою відповідальністю СКЛАД - СЕРВІС ГРУП нову індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків суду.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю СКЛАД-СЕРВІС ГРУП (01042, м. Київ, бульвар Марії Приймаченко, 1/27, оф. 304, ЄДРПОУ 43137968) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 204,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8, ЄДРПОУ 43005393).

Рішення набирає законної сили у порядку та строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур