Постанова

від 29.07.2021 по справі 640/2024/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/2024/20 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., за участю секретаря - Рейтаровської О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року в справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СКЛАД-СЕРВІС ГРУП" до Державної податкової служби України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "СКЛАД-СЕРВІС ГРУП" (далі - ТОВ "СКЛАД-СЕРВІС ГРУП", позивач) з адміністративним позовом до Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, в якому просило:

- визнати протиправною і скасувати індивідуальну податкову консультацію ДПС України від 05.12.2019 за №1725/б/99-00-04-02-06-15/ІПК, надану на запит ТОВ "СКЛАД-СЕРВІС ГРУП";

- зобов`язати ДПС України надати нову індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків суду.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з метою отримання роз`яснення щодо практичного застосування законодавчих змін він звернувся до відповідача за отриманням індивідуальної податкової консультації з питань, що стосуються роздрібної торгівлі та зберігання пального.

Водночас отримана, у відповідь на звернення позивача індивідуальна податкова консультація є протиправною, оскільки надана відповідачем з порушенням вимог Податкового кодексу України щодо її змісту.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.04.2021 адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправною і скасовано індивідуальну податкову консультацію ДПС України від 05.12.2019 за №1725/б/99-00-04-02-06-15/ІПК, надану на запит ТОВ "СКЛАД-СЕРВІС ГРУП".

- зобов`язано ДПС України надати ТОВ "СКЛАД-СЕРВІС ГРУП" нову індивідуальну податкову консультацію з урахуванням висновків суду.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

На думку апелянта суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач, зокрема зазначає, що ним було здійснено повний та всебічний розгляд звернення позивача за податковою консультацією та надано вичерпну відповідь щодо практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства щодо питань пов`язаних із зберіганням, реалізацією та відпуском пального.

Таким чином, ДПС України вважає, що оскаржувана позивачем індивідуальна податкова консультація є обґрунтованою та правомірною, у зв`язку з чим підстави для її скасування відсутні.

Водночас суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про невиконання відповідачем вимог ПК України, які регулюються питання щодо надання податкової консультації на запит платника податків

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом попередньої інстанції норм процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 09.08.2019 ТОВ СКЛАД - СЕРВІС ГРУП подало до канцелярії Державної фіскальної служби України звернення на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі (вх. ДФС №33711/6 від 09.08.2019) щодо застосування норм Закону України від 19.12.1995 №481 Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального , з урахуванням змін, внесених Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів , пов`язаних з адмініструванням акцизного податку, а саме:

- Чи вважається роздрібною торгівлею пальним господарська операція з повернення пального зі зберігання шляхом відпуску пального з місця зберігання пального через паливороздавальну колонку?

- Чи необхідно підприємству отримувати ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним при здійсненні ним операцій по договору відповідального зберігання пального, в разі повернення ним пального зі зберігання окремих ємностей, підключених до паливно-роздавальних колонок, спеціально призначених виключно для зберігання та відпуску оптових партій пального, які знаходяться на відповідальному зберіганні у зберігача без набуття права власності на них зберігачем (утримувачем) та без переходу від зберігача права власності на повернуте ним зі зберігання пальне?

- Чи необхідно підприємству-зберігачу встановлювати РРО - реєстр розрахункових операцій (ЕККА - електронний контрольно-касовий апарат) при наданні ним послуг з відповідального зберігання пального, в разі здійснення ним відпуску (повернення) пального з місця зберігання пального через паливороздавальну колонку, враховуючи що під час повернення пального зі зберігання відпуск вантажоодержувачу здійснюватиметься без проведення готівкових чи безготівкових розрахунків між ними (відсутня операція з оплати вартості пального), та без переходу права власності на таке пальне від підприємства-зберігача до вантажоодержувача?

- Чи можливо отримати ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним без використання РРО - реєстру розрахункових операцій (ЕККА - електронного контрольно-касового апарату) за місцем зберігання пального, в разі здійснення відпуску (повернення) пального з місця зберігання пального через паливороздавальну колонку, в разі якщо розрахунки за таке пальне між зберігачем та отримувачем пального відсутні?

Оскільки у законодавчо встановлений термін індивідуальної податкової консультації надано не було, в листопаді 2019 року позивач повторно звернутися до Державної податкової служби України (лист від 11.11.2019 №11, вх. ДПС №10380/6 від 11.11.2019) з проханням розглянути раніше подане звернення на отримання індивідуальної податкової консультації в письмовій формі (вх. ДФС №33711/6 від 09.08.2019).

За результатами розгляду звернення Позивача Державною податковою службою України в письмовій формі було надано індивідуальну податкову консультацію, яка зареєстрована в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій 05.12.2019 за №1725/6/99-00-04-02-06-15/ІПК, у якій, зокрема, зазначено наступне.

Законом №2628 внесено зміни до Кодексу та Закону № 481, зокрема запроваджено ліцензування видів господарської діяльності з виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним. Зазначені зміни набрали чинності з 01.07.2019 року.

Статтею 1 Закону №481 встановлено, що місце роздрібної торгівлі пальним - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для роздрібної торгівлі та/або зберігання пального на праві власності або користування.

Роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшого продажу або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з автозаправної станції/автогазозаправної станції/газонаповнювальної станції/газонаповнювального пункту та інших місць роздрібної торгівлі через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки.

Відповідно до статті 15 Закону №481 роздрібна торгівля пальним може здійснюватись суб`єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.

Отже, відповідно до норм статей 1 та 15 Закону №481, діяльність з відпуску пального через паливороздавальну колонку до паливного баку автотранспорту, в т.ч. з місця зберігання пального через паливороздавальну колонку пред`явнику картки ключа до паливного баку його автотранспорту, є роздрібною торгівлею пальним та потребує ліцензії на цей вид діяльності.

Суб`єкти господарювання отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.

Ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним не отримується, якщо пальне, яке знаходиться у суб`єкта господарювання за договором відповідального зберігання, відпускається особі, з якою укладений такий договір, а також в разі відпуску пального третій особі на підставі зареєстрованої в Єдиному реєстрі акцизних накладних акцизної накладної за дорученням Поклажодавця без проведення розрахункових операцій у розумінні абзацу четвертого статті 2 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг від 06.07.1995 року №265/95-ВР (далі - Закон №265). Зазначене не стосується тих випадків, коли збереження і відпуск пального здійснюється за місцем роздрібного продажу.

Однак, у разі відпуску пального через паливороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки у паливні баки автотранспорту із застосуванням талонів, скретч-карток, смарт-карток тощо така діяльність буде вважатись роздрібною торгівлею пальним, а така операція - розрахунковою відповідно до абзацу четвертого статті 2 Закону № 265. Для здійснення таких операцій, відповідно до статті 15 Закону № 481 та статті 3 Закону № 265, суб`єкт господарювання має отримати ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним та застосувати реєстратор розрахункових операцій. В той же час, за умови відсутності обов`язку отримувати ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензії на право зберігання пального на кожне місце зберігання пального.

Відповідно до статті 1 Закону №481 місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування. Зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 481 зберігання пального здійснюється суб`єктами господарювання всіх форм власності за наявності ліцензії. Суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального за кожне місце зберігання пального.

Таким чином, суб`єкти господарювання отримують ліцензії на право зберігання пального на місце (територію), що використовується для зберігання пального. Звертаємо увагу, що відповідно до Закону № 481 споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального можуть використовуватися суб`єктом господарювання як на праві власності, так і користування. Також, Законом № 481 не встановлено вимог щодо місткості та розміщення обладнання та/або ємностей, що використовуються для такого зберігання.

Також суб`єкт господарювання має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.

Інших виключень щодо отримання суб`єктами господарювання ліцензій на право зберігання пального норми Закону № 481 не містять.

Згідно з восьмим абзацом статті 17 Закону № 481 у разі оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії до суб`єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у розмірі 500000 гривень.

Окремо зазначаємо, що Законом України від 06.06.2019 року № 2744-VIII внесено зміни до статті 18 Закону № 481 та відтерміновано застосування до суб`єктів господарювання фінансової санкції у вигляді штрафу у розмірі 500000 гривень у разі зберігання пального до 31.12.2019 року без наявності відповідної ліцензії.

Не погоджуючись із наданою відповідачем індивідуальною податковою консультацією, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не дотримано, встановлених Податковим кодексом України вимог до змісту, повноти та вичерпності інформації у наданій позивачу індивідуальній податковій консультації.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права, обов`язки платників податків та зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

За змістом підпункту 14.1.172-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України індивідуальна податкова консультація - це роз`яснення контролюючого органу, надане платнику податків щодо практичного використання окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган, та зареєстроване в єдиному реєстрі індивідуальних податкових консультацій.

Пунктом 52.1 статті 52 ПК України установлено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Згідно з пунктом 52.2. статті 52 ПК України індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Відповідно до пункту 52.3 статті 52 ПК України за вибором платника податків індивідуальна податкова консультація надається в усній або письмовій формі. Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

При цьому, приписами пункту 52.4 статті 52 ПК України передбачено, що індивідуальні податкові консультації надаються: в усній формі - контролюючими органами та державними податковими інспекціями; у письмовій формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику.

Індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, підлягає реєстрації в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій та розміщенню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, без зазначення найменування (прізвища, ім`я, по батькові) платника податків, коду згідно з ЄДРПОУ (реєстраційного номера облікової картки) та його податкової адреси.

Пунктом 53.2 статті 52 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду про скасування наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, або контролюючий орган з урахуванням висновків суду зобов`язані опублікувати узагальнюючу податкову консультацію або надати платнику податків індивідуальну податкову консультацію.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що індивідуальна податкова консультація (допомога контролюючого органу) надається платнику податків для правильності застосування конкретної норми закону або нормативно-правового акта у межах їхньої компетенції з питань адміністрування нарахування та сплати податків та зборів безпосередньо у його податковому обліку при здійсненні ним господарської діяльності, має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому така консультація надана. Надаючи податкову консультацію, податковий орган не встановлює (змінює чи припиняє) відповідну норму законодавства, а лише надає практичне роз`яснення щодо її застосування.

При цьому, ураховуючи положення статті 52 ПК України, оскільки така податкова консультація має індивідуальний характер, вона має містити висновок з питань практичного використання конкретних норм законодавства.

Тобто за її результатами платник податків повинен зрозуміти як йому діяти за конкретних фактичних обставин з урахуванням чинного правового регулювання відносин у сфері податків, з метою недопущення з його боку будь-яких порушень закону.

Досліджуючи питання, поставлені позивачем під час звернення до контролюючого органу про надання індивідуальної податкової консультації, судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з метою отримання практичних роз`яснень з урахування законодавчих змін у сфері ліцензування господарської діяльності, пов`язаної із зберіганням пального.

Матеріали справи свідчать про те, що звернення позивача до відповідача за консультацією фактично зумовлене необхідністю з`ясувати яким чином він може здійснювати повернення пального переданого йому на зберігання за договором зберігання з урахуванням законодавчих змін у сфері зберігання та реалізації пального.

Проте, як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у наданій відповідачем податковій консультації наводяться виключно загальні норми податкового та іншого законодавства, що регулює реалізацію зберігання та відпуск пального.

Водночас надана відповідачем консультація не містить висновку з питань практичного застосування норм законодавства з урахування фактичних обставин, зазначених у зверненні позивача.

Всупереч вимогам статті 52 ПК України відповідач обмежився лиши зазначенням положень ПК України і Закону України від 19.12.1995 №481 Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального без прив`язки до конкретних фактичних обставин, вказаних позивачем, без чого така консультація є фактично повідомленням позивача про те, які законодавчі норми регулюють відповідні правовідносини.

Таким чином, надана відповідачем консультація не має індивідуального характеру і не може бути використана виключно платником податків, якому надано таку консультацію, що в свою чергу суперечить вимогами статті 52 ПК України і є підставою для її скасування.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваної податкової консультації та, як наслідок наявності правових підстав для задоволення позовних вимог.

У підсумку, колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом оцінки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.

З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів наведених в апеляційній скарзі.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Державної податкової служби України залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 квітня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та в силу частини 5 статті 328 КАС України оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя В.П.Мельничук

суддя О.М.Оксененко