Постанова

від 08.04.2021 по справі 754/12566/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2021 року м. Київ

Унікальний номер справи № 754/12566/19

Апеляційне провадження № 22-ц/824/132/2021

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,

суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Гребнєва Є.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Лісовської О.В., по справі за позовом ОСОБА_1 до Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Київський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді про визнання дій незаконними та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2019 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому з урахуванням заяви про зміну предмета позову просила визнати дії Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації щодо відмови у взятті на облік кандидата в усиновлювачі ОСОБА_1 незаконними та зобов`язати Службу у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації надати у встановленому законом порядку висновок про можливість ОСОБА_1 відповідно до поданої заяви від 26 січня 2018 року бути усиновлювачем з 09 лютого 2018 року; зобов`язати Службу у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації взяти ОСОБА_1 відповідно до поданої заяви від 26 січня 2018 року на облік кандидатів в усиновлювачі із занесенням даних про неї до Книги обліку кандидатів в усиновлювачі та Єдиного електронного банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, сім`ї потенційних усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків - вихователів з 09 лютого 2018 року.

Позов обґрунтовано тим, що 26 січня 2018 року звернулась Служби у справах дітей із заявою про те, що бажає усиновити дитину до 4-х років та проханням поставити її на облік кандидатів в усиновлювачі, а також надати висновок про можливість бути усиновлювачем. До заяви було додано пакет необхідних документів. За направленням Служби у справах дітей було обстежено її житлово-побутові умови проживання та складено відповідний акт. Проте Службою у справах дітей їй надано відмову у постановці на облік кандидатів в усиновлювачі від 04 червня 2018 року за № 01-04-1662. З поданих нею до Служби у справах дітей документів не вбачається, що заявниця не може бути усиновлювачем відповідно до ст. 212 СК України. Зазначала, що законних та обґрунтованих підстав дня відмови у взятті її на облік як кандидата в усиновлювачі та ненадання висновку про можливість бути усиновлювачем у відповідача немає.

Звертала увагу на те, що невзяття позивача на облік Службою у справах дітей, як кандидата в усиновлювачі, порушує її право на усиновлення дитини за процедурою, передбаченою законодавством України з питань усиновлення, оскільки ненадання їй статусу кандидата в усиновлювачі позбавляє її можливості отримати висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини, що є необхідним при здійсненні судового розгляду справи про усиновлення. Позивач в період з 02 березня 2018 року по 20 квітня 2018 року пройшла курс підготовки кандидатів в опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі загальним обсягом 10 занять (60 год.) під керуванням спеціалістів Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, про що позивачу була видана відповідна Довідка за № 10/1037 від 07 травня 2018 року. Також 07 травня 2018 року Київським міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді позивачці було надано Рекомендацію за № 10/1051 щодо включення до Єдиного електронного банку даних про дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, і сім`ї потенційних опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів. Проте у резолютивній частині Рекомендації № 10/1051 від 07 травня 2018 року зазначено, що відсутність соціальної підтримки та досвіду побудови стабільних довготривалих стосунків є великим ризиком того, що позивач не впорається із вихованням дитини-сироти. Крім того, зазначено, що дитина, яка буде влаштована у родину, не буде мати повноцінної моделі родини, де підтримуються стосунки між мамою та татом. Вважає, що Київський міський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді прийшов до такого висновку виключно на підставі аналізу обстеження умов проживання позивача, її попереднього сімейного досвіду, спілкування на тему найближчого соціального оточення позивача, а не за результатами проходження позивачем навчання. На думку позивача, відповідачем неправомірно було відмовлено у наданні висновку про можливість бути усиновлювачем, що не забезпечило права позивача на повагу до приватного життя.

Вважає, що їй було відмовлено у взятті на облік кандидата в усиновлювачі з будь-якої іншої причини, оскільки не було підстав для законної відмови, тому відповідач має надати висновок про можливість позивача бути усиновлювачем саме з 09 лютого 2018 року. Лише в такій спосіб відбувається належний захист судом порушеного відповідачем права заявника. Суб`єкт владних повноважень не наділений дискреційними повноваженнями, тобто не має право діяти на власний розсуд, коли відповідно до закону правомірним є лише один варіант рішення чи діяльності. Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку (т. 1 а.с. 1-12, 76-79, 89-92).

У відзиві на позовну заяву начальник Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації - Васільєва О. зазначила, що позивач вперше звернулась до Служби 11 квітня 2016 року. На первинній консультації позивачу було надано перелік необхідних документів, що потрібно надати для постановки на облік кандидатів в усиновлювачі та роз`яснено всі права і обов`язки громадян України, які бажають усиновити дитину. З письмовою заявою про взяття на облік кандидатів в усиновлювачі до Служби позивач звернулась 27 листопада 2017 року. Служба у справах дітей та сім`ї, керуючись п. 24 постанови Кабінету Міністрів України № 905 від 08 жовтня 2008 року Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей , протягом десяти робочих днів після надходження заяви та всіх документів, зазначених у п. 22 Порядку, перевіряє документи на відповідність вимогам законодавства, проводить бесіду із заявниками, з`ясовує мотиви усиновлення, ставлення до виховання дітей, складає акт обстеження житлово-побутових умов проживання заявника. Після перевірки Службою всіх наданих позивачкою документів було встановлено, що ОСОБА_1 розлучена, у повторному шлюбі на даний час не перебуває, працює в ТОВ Компанія ВПС , де займає посаду укладальника-пакувальника, її середньомісячний дохід становить 2632, 35 грн., на роботі характеризується позитивно, має добрий стан здоров`я, судимості не має та в розшуку не перебуває, проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Під час обстеження житло-побутових умов проживання позивачки, про яке її було попереджено, за вищевказаною адресою, проведеного 04 грудня 2017 року завідувачем сектору з усиновлення Служби у справах дітей Лавріненко В.С. та головним спеціалістом сектору усиновлення Служби Гуменною В.В., було з`ясовано, що позивач проживає в однокімнатній квартирі, санітарно-гігієнічний стан квартири не відповідає нормам, проживання та виховання дитини в таких умовах неможливе. Позивач повторно звернулась до Служби у справах дітей із заявою про бажання бути кандидатом в усиновлювачі 26.01.2018 року. Спеціалісти Служби здійснили повторне обстеження житло-побутових умов проживання 29 січня 2018 року. У ході обстеження з`ясовано, що позивач усунула недоліки, зазначені у попередньому акті обстеження житлово-побутових умов. Київським міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді була надана довідка про проходження навчання (курсу підготовки) кандидатів в опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі від 07 травня 2018 року № 10/1037, в якій зазначено, що позивачка з 02 березня 2018 року по 20 квітня 2018 рік пройшла курс з 10 занять (60 годин) та не рекомендована для включення до єдиного банку даних потенційних опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів. Довідка сформована на основі висновків трьох тренерів саме щодо наявних особистісних ресурсів та материнського потенціалу позивачки, виявлених в період проходження навчання і жодним чином не є оціночною з точки зору матеріальних аспектів тощо. На думку тренерів, мотивація позивача є небезпечною для дитини через очікування кандидатки, зокрема: з появою дитини вона стане щасливою та не буде самотньою , що можуть і не справдитись. Діти, які мають травматичний досвід, проявляють його складною поведінкою, що викликає труднощі у спілкуванні з оточуючими та актуалізує почуття вини. Також діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, мають порушену прив`язаність, яка потребує багато часу для коригування, однак безпечна прив`язаність може так і не сформуватися, і кандидат почуватиме себе також самотньою. На підставі викладеного представник відповідача просила відмовити в задоволенні позову (т. 1 а.с. 36-41).

Позивач подала відповідь на відзив, у якому просила задовольнити позовні вимоги та зазначила, що обставини, що відбувались в період до 26 січня 2018 року, не відносяться до предмету заявленого позову та не можуть бути враховані при ухвалені судового рішення у даній справі. Зі змісту наведених у відзиві Служби у справах дітей обставин, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , є виключно обставини щодо особистого життя позивачки. При цьому, жодним чином не зазначено, які негативні наслідки для виховання та розвитку дитини зазначені відповідачем обставини можуть мати місце у даному випадку. Посилання відповідача на висновки тренерів Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді не можуть бути взяті до уваги, оскільки рекомендації, отримані після проходження курсу навчання для кандидатів в опікуни, піклувальники, у прийомні батьки, батьки-вихователі, не були передбачені та не були обов`язковими згідно норм Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого Постановою КМУ від 08 жовтня 2008 року № 905, яким мав керуватися відповідач. За викладених обставин справи орган державної влади в особі Служби у справах дітей Деснянської у м. Києві державної адміністрації не виконав у передбаченому законом порядку свого позитивного обов`язку сприяти усиновленню, натомість виникла ситуація, при якій позивач, маючи певні правомірні очікування, залишалась в стані тривалої непевності. На думку позивача, Службою у справах дітей неправомірно було відмовлено у наданні їй висновку про можливість бути усиновлювачем з підстав, зазначених у письмовій відповіді, що не забезпечило її права на повагу до приватного життя, на яке вона має право згідно з Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (т. 1 а.с. 67-75, 93-101).

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року у задоволенні вказаного позову відмовлено (т. 1 а.с. 168-181).

Не погодившись з рішенням районного суду, 31 жовтня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити (т. 1 а.с. 188-202).

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції послався на обставини, що не мають відношення до предмета позову, зазначаючи обставини розгляду відповідачем заяви від 11 квітня 2016 року та надання відповіді Служби у справах дітей від 08 грудня 2017 року за № 01-10-М-1893, що не є предметом розгляду даної справи. Предметом оскарження у даній справі є дії Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо не взяття на облік ОСОБА_1 як кандидата в усиновлювачі відповідно до поданої заяви від 26 січня 2018 року до моменту надання спірного висновку про відмову Служби у постановці позивача на облік від 04 червня 2018 року. Вказане свідчить, що судом першої інстанції було невірно встановлено обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Натомість судом не було досліджено акт обстеження житлово-побутових умов проживання позивача, складений Службою у справах дітей 29 січня 2018 року. Звертала увагу на те, що закон не покладає обов`язку на громадян України, які бажають усиновити дитину, проходження курсу підготовки з питань виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Разом з тим, відмова у постановці позивача на облік кандидатів в усиновлювачі від 04 червня 2018 року № 01-04-1662 вбачається, що відмова відповідача обґрунтована виключно висновками тренерів Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, викладених у Рекомендації № 10/1051 від 07 травня 2018 року. Вважає, що висновок тренерів ґрунтується лише на припущеннях та не може бути належним доказом. Умови, за яких орган відмовляє у постановці на облік кандидата в усиновлювачі, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати позитивний висновок та поставити кандидата на облік. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачає лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати позитивний висновок або надати висновок про відмову. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження є дискреційними.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Лук`янчук А.В. підтримали скаргу і просили її задовольнити. Представники Київський центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді - Лоріашвілі Л.С., ОСОБА_2 заперечували проти скарги і просили її відхилити.

Начальник Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації - Васільєва О. подала заяву в якій зазначила заперечення проти апеляційної скарги та просила розглянути справу за відсутності представника (т. 1 а.с. 222 т. 2 а.с. 39-40).

Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в судовому засіданні, а з огляду на положення ст. 372 ЦПК України явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою.

Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі "Шульга проти України", № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі "Мусієнко проти України", № 26976/06).

Зважаючи на вимоги ч. 9 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Щодо юрисдикції спору.

Предметом даного позову є визнання дій Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації щодо відмови у взятті на облік кандидата в усиновлювачі ОСОБА_1 незаконними та зобов`язання Служби у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації надати висновок про можливість бути усиновлювачем та взяти на облік кандидатів в усиновлювачі. Вимоги позивачки про визнання протиправною бездіяльність Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, що полягає у не взятті позивачки на облік як кандидата в усиновлювачі, містить ознаки публічно-правового спору, який мав би розглядатись за правилами КАС України.

Відповідно до статті 17 Закону України 23 лютого 2006 року N 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Поняття суд, встановлений законом стосується не лише правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, які регулюють його діяльність (пункт 24 рішення ЄСПЛ від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України , заяви № 29458/04 та № 29465/04).

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Юрисдикційність конкретного спору чи категорії спорів може бути прямо визначена в законі.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою ЄСПЛ.

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі Безимянная проти Росії (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту .

У статті 6 Конвенції, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 04 грудня 1995 року у справі Белле проти Франції ).

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами. Зокрема у рішенні від 09 грудня 2010 року у справі Буланов та Купчик проти України (заяви № 7714/06 та № 23654/08) ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників всупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. При цьому ЄСПЛ вказав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (пункти 27, 28, 38-40 рішення). У рішенні від 01 грудня 2011 року у справі Андрієвська проти України (заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (пункти 13, 14, 23, 25, 26 рішення). У рішенні від 17 січня 2013 року у справі Мосендз проти України (заява № 52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (пункти 116, 119, 122-125 рішення). У рішенні від 21 грудня 2017 року у справі Шестопалова проти України (заява № 55339/07) ЄСПЛ зробив висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (пункти 13, 18 і 24 рішення).

Відповідний правовий висновок міститься і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 757/56680/16-ц (провадження № 14-267цс18.)

Згідно з матеріалами справи у травні 2018 року позивачка ОСОБА_1 зверталася із зазначеними вимогами, які є предметом розгляду у цій цивільній справі, до Деснянського районного суду міста Києва, ухвалою якого від 25 травня 2018 року матеріали адміністративної справи були передані на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва (т. 2 а.с. 18-23).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 липня 2018 року відкрито провадження у адміністративній справі, призначено проведення розгляду справи без повідомлення сторін, проте ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року провадження у адміністративній справі закрито, роз`яснено ОСОБА_1 , що цей спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства (т. 2 а.с. 24-32).

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді Київської міської державної адміністрації про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії - повернуто особі, яка її подала.

Позивачка ОСОБА_1 у цій цивільній справі, що є предметом перегляду апеляційним судом, зазначала, що вона вже зверталася до суду адміністративної юрисдикцій з таким позовом, проте суди відмовили у відкритті провадження з підстав порушення правил юрисдикційності спору, тому вона подала цей позов у порядку цивільного судочинства (т. 2 а.с. 18-32).

З огляду на викладене постановлення ухвали про закриття провадження у цій цивільній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255, ч. 1 ст. 377 ЦПК України, із зазначенням, що ця справа не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства, а повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства, поставило б під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивачки ОСОБА_1 на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.

Суд апеляційної інстанції вважає, що непослідовність національного суду під час провадження у адміністративній справі (відкриття провадження, розгляд справи без повідомлення сторін, закриття провадження в адміністративній справі) створила ОСОБА_1 перешкоди у реалізації права на судовий захист, і, з огляду на наведену вище аргументацію, апеляційний суд дійшов висновку, що цей спір має бути розглянутий за правилами цивільного судочинства.

Щодо суті спору.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог, оскільки факт порушення відповідачем чинного законодавства України не знайшов свого підтвердження.

Колегія суддів погодилась з такими висновками суду виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 26 січня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації із заявою про бажання усиновити дитину та поставити на облік кандидатів в усиновлювачі та надати висновок про можливість бути усиновлювачем. Зазначено, що до заяви додається пакет необхідних документів (т. 1 а.с. 13).

Встановлено, позивач є громадянкою України, що підтверджується паспортом (т. 1 а.с. 12).

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 15 липня 2017 року, 19 квітня 1994 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 був розірваний (т. 1 а.с. 15).

Згідно довідки, виданої Департаментом інформаційних технологій МВС України, громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України, станом на 27 липня 2017 року судимості не має та в розшуку не перебуває. Довідка надана для здійснення усиновлення, встановлення опіки (піклування), створення прийомної сім`ї або дитячого будинку сімейного типу (т. 1 а.с. 17).

Згідно Сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду Серія 12ЯЯФ № 739777 від 22 червня 2017 року у ОСОБА_1 не виявлені наркологічні протипоказання для призначення опікунства (т. 1 а.с. 20).

Відповідно до Висновку про стан здоров`я від 06 листопада 2017 року ОСОБА_1 , на момент огляду проти показів для призначення опікуном не виявлено (т. 1 а.с. 16).

ОСОБА_1 належить на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором купівлі-продажу квартири від 03 жовтня 2011 року, де вона зареєстрована та проживає (т. 1 а.с. 18-19).

Як вбачається з Довідки № 16 від 12 червня 2018 року, ОСОБА_1 працювала в ТОВ Компанія ВСП з 20 червня 2017 року по 12 червня 2018 року на посаді укладальник-пакувальник. Дохід за період роботи з 01 січня 2018 року по 12 червня 2018 року склав 23075,68 грн. (т. 1 а.с. 14).

У матеріалах справи міститься позитивна характеристика від 17 жовтня 2017 року з місця роботи ОСОБА_1 у ТОВ Компанія ВСП (т. 1 а.с. 21).

Спеціалісти Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації здійснили обстеження житло-побутових умов проживання 29 січня 2018 року. У ході обстеження з`ясовано, що позивач усунула недоліки, зазначені у попередньому акті обстеження житлово-побутових умов.

Відповідно до п. 25 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого постановою КМУ від 08 жовтня 2008 року № 905, за рекомендацією Служби у справах дітей позивача було направлено на проходження курсу підготовки з питань виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до Київського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

Київським міським центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді була надана довідка про проходження навчання (курсу підготовки) кандидатів в опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі від 07 травня 2018 року № 10/1037, в якій зазначено, що позивач з 02 березня 2018 року по 20 квітня 2018 рік пройшла курс з 10 занять (60 годин) та не рекомендована для включення до єдиного банку даних потенційних опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів (а.с. 22).

Як вбачається з Рекомендації про включення до Єдиного електронного банку даних про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і сім`ї потенційних, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів № 10/1051 від 07 травня 2018 року, для включення до єдиного банку даних потенційних опікунів, піклувальників, прийомних батьків та батьків-вихователів як потенційного кандидата в опікуни ОСОБА_1 не рекомендовано (а.с. 23-25).

Згідно листа Служби у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації № 01-04-1662 від 04 червня 2018 року про відмову у постановці на облік кандидатів в усиновлювачі зазначено, що ОСОБА_1 не може бути кандидатом в усиновлювачі, вона має завищені очікування до дитини і перекладає на неї відповідальність за власне емоційне благополуччя. Також ОСОБА_1 нереально оцінює власні ресурси та можливості щодо виховання малолітньої дитини. Ризики щодо влаштування дитини: відсутні базові навички догляду та взаємодії з дітьми різного віку, тому є сумніви щодо спроможності виховання маленької дитини від народження до 4 років; дитина, яка буде влаштована в родину не буде мати повноцінної моделі родити, де підтримують стосунки між мамою та татом; дитина, яка буде влаштована в родину не буде мати повноцінної моделі родини, де підтримують стосунки між мамою та татом; відсутність соціальної підтримки та досвіду побудови стабільних довготривалих стосунків є великим ризиком того, що ОСОБА_1 не впорається з вихованням дитини-сироти. Враховуючи вищезазначене, керуючись постановою Кабінету Міністрів України № 905 від 08 жовтня 2008 року Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей п. 26 під час обстеження житлово-побутових умов заявників та бесіди з ними або при вивченні їх документів виявлені обставини чи умови, які можуть мати негативні наслідки для виховання розвитку дитини, Служба у справах дітей та сім`ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації вважає, що ОСОБА_1 не може бути кандидаткою в усиновлювачі дитини-сироти віком від 0 до 4 років (а.с. 26-28).

Процедура постановлення на облік осіб, які бажають усиновити дитину, передбачена Порядком провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 2008 року № 905 (далі - Порядок, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 21 вищезазначеного Порядку, облік громадян України, які постійно проживають на території України і бажають усиновити дитину, ведеться службами у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання таких громадян.

Згідно з п. 22 Порядку, громадяни України, які бажають усиновити дитину, звертаються із заявою про взяття їх на облік кандидатів в усиновлювачі до служби у справах дітей районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради за місцем проживання. Заяву повинно бути написано в присутності працівника служби у справах дітей та засвідчено ним. У заяві зазначається адреса проживання заявника (за наявності кількох місць проживання - адреса кожного з них), дані паспорта громадянина України, номер телефону та електронна адреса. У разі коли один із подружжя не може особисто з`явитися до служби у справах дітей для написання заяви, його заяву, засвідчену нотаріально, може подати дружина (чоловік).

Пунктом 24 Порядку встановлено, що служба у справах дітей протягом 10 робочих днів після надходження заяви та всіх документів, зазначених у пункті 22 цього Порядку: перевіряє документи на відповідність вимогам законодавства; проводить бесіду із заявниками, з`ясовує мотиви усиновлення, ставлення до виховання дітей. У разі коли усиновлення здійснюється одним із подружжя, з`ясовуються причини, з яких другий з подружжя не бажає бути усиновлювачем, та його ставлення до намірів дружини (чоловіка) усиновити дитину; складає акт обстеження житлово-побутових умов заявників; розглядає питання про можливість заявників бути усиновлювачами та готує відповідний висновок і в разі надання позитивного висновку ставить заявників на облік кандидатів в усиновлювачі із занесенням даних про них до Книги обліку кандидатів в усиновлювачі, яка ведеться за формою згідно з додатком 4, та Єдиного банку даних.

Відповідно до пункту 26вищезазначеного Порядку, заявники не беруться на облік кандидатів в усиновлювачі, якщо:подані документи не відповідають вимогам, визначеним у пункті 22 цього Порядку; у поданих документах є виправлення або дописки, не завірені в установленому порядку;заявники (один з них) не можуть бути усиновлювачами відповідно до статті 212 Сімейного кодексу України; різниця у віці між дитиною, яку бажають усиновити, та заявниками становить менш як п`ятнадцять років;сума сукупного доходу на кожного члена сім`ї менша, ніж установлений законодавством прожитковий мінімум; житлове приміщення заявників перебуває в незадовільному санітарно-гігієнічному стані;у житловому приміщенні заявників неможливо влаштувати місце для занять і окреме спальне місце для дитини;під час обстеження житлово-побутових умов заявників та бесіди з ними або при вивченні їх документів виявлені обставини чи умови, які можуть мати негативні наслідки для виховання і розвитку дитини; вони відмовилися від підписання акта, передбаченого пунктом 23 цього Порядку.

Про відмову у взятті на облік кандидатів в усиновлювачі заявникам надається обґрунтована відповідь у письмовій формі.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 11 Закону України Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад.

Соціальний захист та захист прав дітей у межах своєї компетенції здійснюють районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчих органів міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Статтею 12 вказаного Закону передбачено, що безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладаються на служби у справах дітей.

Служба у справах дітей оформляє документи на усиновлення і застосування інших форм влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, визначених цим Законом.

Висновки відповідача з якими погодився районний суд, зокрема, що за рекомендаціями, складеними за результатами проходження навчання (курсу підготовки) кандидатів в опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі від 07 травня 2018 року № 10/1051 та повідомленням від 04 червня 2018 року № 01-04-1662 заявник не рекомендована для включення до єдиного банку даних потенційних опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователі через те, що має завищені очікування до дитини і перекладає на неї відповідальність за власне емоційне благополуччя, нереально оцінює власні ресурси та можливості щодо виховання малолітньої дитини та інші, є великим ризиком того, що ОСОБА_1 не впорається з вихованням дитини-сироти, а виявлені обставини можуть мати негативні (травмуючи) наслідки для розвитку дитини у випадку скасування усиновлення та повернення дитини, підтверджуються наявними у справі доказами, яким районним судом дана належна оцінка.

Зазначення відповідачем у висновку серед ризиків щодо влаштування дитини того, що дитина яка буде влаштована в родину не буде мати повноцінної моделі родини, де підтримують стосунки між мамою та татом, суд апеляційної інстанції визнав неспроможними та відхилив, як такі, що суперечать положенням частин 3 і 4 ст. 3 СК України, за якими права члена сім`ї може мати і одинока особа, а сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Поряд з цим, висновки районного суду не засновані та вищевказаному доводі відповідача, що відхилений судом апеляційної інстанції.

Висновки і мотиву суду при вирішенні цієї справи ґрунтуються насамперед на справедливому балансі, який має враховувати не тільки бажання і реалізацію права заявниці ОСОБА_1 на усиновлення дитини, але й інтереси самої дитини, що підлягає усиновленню, з урахуванням того, що, як зазначено у повідомленні про відмову у взятті на облік кандидата в усиновлювачі, такі діти мають травматичний досвід та проявляють його складною поведінкою, що викликає труднощі у спілкуванні з оточуючими та актуалізує почуття вини, порушення прив`язаності потребує багато часу для коригування поведінки дитини, а позивачкою не спростовано цих висновків відповідача та не доведено об`єктивними доказами спроможності подолати інші виявлені ризики щодо влаштування дитини.

При цьому, на думку апеляційного суду, таке судове рішення не є перешкодою у реалізації права ОСОБА_1 на повторне звернення із заявою про усиновлення дитини після усунення виявлених ризиків, які є перешкодою до влаштування дитини, та(або) доведення позивачкою спроможності їх подолати.

Висновки районного суду, що вирішення питання щодо постановки особи на облік як кандидата в усиновлювачі є дискреційними повноваженнями відповідача, а тому суд не має повноважень втручання у таку діяльність Служби у справах дітей суд апеляційної інстанції визнав помилковими та такими, що підлягають виключенню із мотивувальної частини оскаржуваного рішення. Проте така помилка не призвела до неправильного вирішення справи по суті спору та може бути виправлена шляхом зміни оскаржуваного рішення.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, не можуть бути визнані підставою для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, тому апеляційним судом відхилені.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення районного суду не підлягає скасуванню, проте підлягає зміні.

На підставі ст. 141 ЦПК України, у випадку відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесені позивачем судові витрати за розгляд справи апеляційним судом мають бути віднесені на рахунок апелянта і не підлягають розподілу.

Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року змінити, виключивши з його мотивувальної частини висновок районного суду, що вирішення питання щодо постановки особи на облік як кандидата в усиновлювачі є дискреційними повноваженнями відповідача, а тому суд не має повноважень втручання у таку діяльність Служби у справах дітей.

В іншій частині рішення Деснянського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення - 08 квітня 2021 року.

Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець

В.М. Ратнікова

О.В. Борисова