Постанова

від 07.04.2021 по справі 420/4932/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/4932/20 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідачаКравця О.О. судді -Зуєвої Л.Є. судді - за участю секретаря Коваля М.П. Юрчак М.Р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року по справі № 420/4932/20, прийнятого у відкритому судовому засіданні у складі судді Самойлюк Г.П. за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:

10 червня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області та просила визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову в обміні посвідки на постійне проживання громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці м. Санкт- Петербург Російської Федерації, паспорт № НОМЕР_1 ;зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області здійснити обмін посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 від 10.11.2005 громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці м. Санкт- Петербург Російської Федерації, паспорт № НОМЕР_1 .

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року адміністративний позов був задоволений.

II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись з рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права та просила його скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області обґрунтовує , тим, що в першу чергу особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов`язками.

Згідно із правовим висновком, викладеним у Постанові Верховного Суду від 25.01.2018, по справі № П/9901/5/18|800/399/17, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

10.02.21 року до апеляційного суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому позивач вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а навелені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.04.2021 року.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом 1-ої інстанції та апеляційної інстанції було встановлено, що 19.03.2020р. громадянка Російської Федерації, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці м. Санкт- Петербург Російської Федерації, у зв`язку з досягненням 25-річного віку звернулась до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявою про обмін посвідки на постійне проживання (т.1, а.с.158-159).

Заяву позивача про обмін посвідки було прийнято 19.03.2020р., проте рішення протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів не прийнято, рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття позивачу чи його представнику не направлено.

Лише на повторний адвокатський запит представника позивача листом відповідача від 05.05.2020р. (вих. № 5100.5.3-4989/51.1-20) повідомлено про відмову в обміні посвідки.

Незважаючи на те, що заяву позивача про обмін посвідки на постійне проживання подано 19.03.2020р. рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про відмову в оформленні (видачі) посвідки на постійне проживання громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженці м. Санкт- Петербург Російської Федерації, прийнято лише 05.05.2020р., тобто через 47 днів після подання позивачем відповідних документів.

При цьому підставою для відмови в обміні посвідки відповідачем зазначено пп. 3 п.62 Порядку № 321 (т.1, а.с. 166), але відповідач у відзиві на позов зазначив, що відповідно до обліків Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не значиться, що дає підстави вважати, що позивачці не було надано дозвіл на імміграцію та не було документовано посвідкою на постійне проживання.

Позивач зазначила про наявність у неї підстав для отримання посвідки на постійне проживання, враховуючи, що станом на 2005р. її батько та дід були громадянами України, мати, будучи громадянкою Російської Федерації, документована посвідкою на постійне проживання в Україні, на підтвердження чого надано копії паспортів громадянина України, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про народження, тимчасової посвідки на постійне проживання, паспорта громадянки Російської Федерації (т.1, а.с. 51-76).

Крім того, в матеріалах справи наявні докази отримання позивачем 13.05.2009р.у Західній міжнародній державній інспекції м. Харкова Харківської області реєстраційного номера облікової картки платника податків; здобуття освіти в Україні (у 2012р. позивач закінчила Харківську спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів №17 Харківської міської ради Харківської області (копія атестату серії НОМЕР_3 , виданого 11.05.2012р.); у 2012 р. позивачем отримано сертифікат Українського центру оцінювання якості освіти щодо зовнішнього незалежного оцінювання № 0252346; у 2017р. позивач закінчила Харківський національний університет міського господарства імені О.М. Бекетова (копія диплому серії НОМЕР_4 , виданого 04.01.2017р.) (т.1, а.с. 22, 35-50).

У період з 2005 року до теперішнього часу позивач неодноразово перетинала державний кордон України, використовуючи посвідку на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 , що підтверджується інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 27.05.2020р. №0.184-15268/0/15-20 (т.1, а.с. 80-83). При цьому сумнівів щодо дійсності посвідки позивача на постійне проживання в Україні не виникало.

За змістом листа ГУНП в Харківській області від 19.05.2020р. (вих. № 49аз/119-27/01-2020), згідно обліків Департаменту інформатизації МВС України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м. Санкт-Петербург (Російська Федерація), на території України станом на 19.05.2020р. до кримінальної та адміністративної відповідальності не притягувалась, незнятої чи непогашеної судимості не має та у розшуку не перебуває (т.1, а.с. 84).

V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ та ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Приписами статті 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Статтею 1 Закону України Про імміграцію від 07.06.2001 №2491-III визначено, що імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (стаття 3 Закону №2491-III).

Згідно п. 1 Порядку № 321 посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно пп. 5 п. 7 Порядку № 321 обмін посвідки здійснюється, зокрема, у разі досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).

Відповідно до п.п. 16-18 Порядку № 321 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства.

Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування/проживання в Україні.

У разі виникнення обставин (подій), у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім закінчення строку дії), документи для її обміну подаються протягом одного місяця з дати виникнення таких обставин (подій).

У разі коли у зв`язку із зміною прізвища та (або) власного імені чи по батькові, встановленням розбіжностей у записах необхідно обміняти паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, документи для обміну посвідки подаються не пізніше ніж через місяць після отримання нового паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства.

За змістом п. 40 Порядку № 321, для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи:

1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення);

2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, крім випадків, установлених абзацом восьмим цього пункту;

3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку;

4) документи, що підтверджують обставини чи юридичні факти, відповідно до яких посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених підпунктами 3-5 пункту 7 цього Порядку), документи, видані компетентними органами іноземних держав, мають бути легалізованими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;

5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником;

6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.

За змістом п. 21 Порядку № 321 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта під час приймання документів від іноземця або особи без громадянства перевіряє повноту поданих іноземцем або особою без громадянства документів, зазначених у пунктах 32 - 34 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства, своєчасність їх подання, наявність підстав для оформлення та видачі посвідки, наявність відмітки про перетинання державного кордону чи продовження строку перебування або наявність документа, що підтверджує законність перебування/проживання іноземця або особи без громадянства на території України, звіряє відомості про іноземця або особу без громадянства, зазначені в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, з даними, що містяться в заяві-анкеті.

У разі виявлення факту подання документів не в повному обсязі або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб`єкт інформують іноземця або особу без громадянства про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням іноземця або особи без громадянства відмова надається у письмовій формі.

Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими їм відмовлено в прийнятті документів, за умови дотримання строків, визначених пунктом 17 цього Порядку.

Згідно п. 22 Порядку № 321, у разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування.

Після формування заяви-анкети працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта друкує її та надає іноземцеві або особі без громадянства для перевірки правильності внесених до заяви-анкети відомостей (п. 23 Порядку № 321).

Згідно п. 5 Порядку № 321 посвідка видається протягом 15 робочих днів з дати прийняття документів від іноземця або особи без громадянства.

Згідно п.п.3 п. 62 Порядку № 321 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію;

Згідно п. 63 Порядку № 321 копія рішення про відмову в оформленні чи видачі посвідки із зазначенням причин відмови не пізніше ніж через п`ять робочих днів з дня його прийняття видається іноземцеві або особі без громадянства під розписку чи надсилається рекомендованим листом такій особі і приймаючій стороні.

У разі подання заяви-анкети через уповноваженого суб`єкта територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС надсилає письмове повідомлення про прийняте рішення до уповноваженого суб`єкта для подальшого його вручення іноземцеві або особі без громадянства.

Іноземець або особа без громадянства мають право повторно звернутися до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта в разі зміни або усунення обставин, у зв`язку з якими їм було відмовлено в оформленні чи видачі посвідки, за умови дотримання строків, визначених пунктом 17 цього Порядку.

Згідно п.73 Порядку № 321, у разі коли рішення про оформлення посвідки прийнято з порушенням вимог законодавства, керівник відповідного територіального органу/територіального підрозділу ДМС, керівник структурного підрозділу апарату ДМС проводить службову перевірку.

За результатами перевірки складається висновок у двох примірниках, який підписується працівником, що провів перевірку, та його безпосереднім керівником і погоджується керівником територіального органу ДМС, керівником структурного підрозділу апарату ДМС.

На підставі висновку, посвідки, видані з порушенням вимог законодавства, визнаються недійсними за наказом ДМС.

Іноземець або особа без громадянства, щодо яких прийнято рішення про визнання посвідки недійсною, повинні зняти з реєстрації місце проживання, здати посвідку та в разі відсутності підстав для подальшого тимчасового перебування на території України на законних підставах зобов`язані виїхати за межі України в семиденний строк з дня отримання повідомлення про це.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Згідно ч.1 ст.6 Конвенції , кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно ст.2 Прот.4 Конвенції кожен, хто законно перебуває на території будьякої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії"(Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011року ).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

У статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, що ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

(1) Оцінка доводів учасників справи і висновку суду першої інстанції

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права(ч.1-2 ст.308 КАС України , в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом 1-ої інстанціїї було також встановлено , що датою народження позивача є ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не ІНФОРМАЦІЯ_2 , а факт видачі відділом ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області на підставі п.4 розділу V Закону України Про імміграцію громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну та 10.11.2005р. та документування позивача посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 терміном дії безстроково. Докази скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію відсутні.

У матеріалах справи наявна копія тимчасової посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 , виданої ВГІРФО ОМУУМВС України в Одеській області 10.11.2005р. ОСОБА_1 , громадянці Росії, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що переїхала у 2005р. з Росії; місцем прописки зазначено: АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 20-21).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при поданні заяви для обміну посвідки надано визначені Порядком № 321 документи.

Відповідачем не надано належних, допустимих ,достовірних та достатніх доказів проведення службової перевірки в порядку п.73 Порядку № 321 за фактом безпідставного оформлення та видачі позивачу посвідки на постійне проживання , а також визнання недійсною посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 , виданої ВГІРФО ОМУУМВС України в Одеській області 10.11.2005р. ОСОБА_1 , громадянці Росії, ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посилаючись в якості підстав для прийняття оскаржуваного рішення на пп. 3 п. 62 Порядку № 321, згідно якого територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС відмовляє іноземцю або особі без громадянства в оформленні або видачі посвідки, у разі, коли дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію, відповідач не зазначив які саме дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану іноземцем або особою без громадянства інформацію, на підставі яких позивачу було відмовлено в обміні посвідки.

Таким чином апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову .

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів, а також на невірному тлумаченні норм матеріального права. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

(2) Висновки апеляційного суду:

Апеляційний суд вважає,що судом 1-ої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, правильно застосовані та додержані норми матеріального та процесуального права , справу розглянуто повноважним складом суду, із належним повідомленням учасників справи про дату, час і місце судового засідання, суд не приймав рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі , судове рішення прийнятне та підписано суддями , які зазначені у судовому рішенні

Відповідно до ст. 316 КАС України ,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення , а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційний суд доходить до висновку щодо відсутності підстав в межах доводів апеляційної скарги для скасування чи зміни постанови суду 1-ої інстанції, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення , а рішення суду 1-ої інстанції - без змін, також вважає, що відсутні підстави для перерозподілу судових витрат в порядку ст.139 КАС України.

Керуючись ст. 3,6,7,242,271,272,288,308,309,310,п.1 ч.1 ст.315, 316,321,322,325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року - без змін .

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття ,та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів.

Повне судове рішення складене та підписане 09.04.2021 року

Головуючий суддя Кравець О.О. Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.