Ухвала

від 07.04.2021 по справі 908/2258/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

07 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 908/2258/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.,

у касаційному провадженні за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд"

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15 грудня 2020 року (головуючий - Кощеєв І.М., судді: Кузнецова І.Л., Чус О.В.) у справі

за позовом Бердянської міської ради

до Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду державного майна України,

про передачу гуртожитку у комунальну власність,

(у судовому засіданні в режимі відеоконференції взяли участь представники позивача - Ареф`єва Ю.М. та Замета Н.О.)

В С Т А Н О В И В:

Бердянська міська рада (далі також Міська рада, Позивач) звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" (далі також ПАТ "Бердянськбуд", Відповідач) про передачу у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська гуртожитку, включеного до статутного капіталу ПАТ "Бердянськбуд", який знаходиться за адресою: м. Бердянськ, вул. Європейська, 72 у розмірі 10642/21000 частки.

Позов мотивовано тим, що згідно положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" 22.12.2017 рішенням № 3 Бердянської міської ради VII скликання (37 сесія) було вирішено прийняти до комунальної власності територіальної громади міста Бердянська гуртожитки у м. Бердянську, зокрема, і гуртожитки по вул. Європейській, 72 (колишня вул. Кірова).

Пунктом 8 даного рішення передбачено, що у випадку відсутності згоди власників (володільців, балансоутримувачів) гуртожитків, вказаних у п. 6, юридичному управлінню виконавчого комітету Бердянської міської ради необхідно здійснити претензійно-позовну роботу направлену на виконання цього рішення.

Оскільки ПАТ "Бердянськбуд", як власник гуртожитку, рішення про передачу його у власність територіальної громади, не прийняло, Позивачем, з посиланням на положення Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та норми Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" ініційовано цей спір про передачу гуртожитку у власність територіальної громади за рішенням суду на безоплатній основі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.06.2020 у задоволенні позову відмовлено.

В процесі розгляду даної справи місцевий господарський дійшов висновку про те, що приписи Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків" все ж розповсюджуються на ПАТ "Бердянськбуд". Однак, суд відмовив в позові з тих підстав, що в рішенні Бердянської міської ради VII скликання (37 сесія) від 22.12.2017 № 3 не вирішено способу передачі гуртожитку - безоплатно, з частковою чи повною компенсацією. Крім цього, суд вказав, що Позивачем не надано доказів надсилання Відповідачеві звернень щодо врегулювання питання способу передачі спірного гуртожитку, як і не надано доказів відмови Відповідача передати такий гуртожиток.

За наслідками перегляду цієї справи в апеляційному порядку, постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.12.2020 (з урахуванням ухвали від 22.12.2020 про виправлення описки), рішення Господарського суду Запорізької області від 10.06.2020 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Зобов`язано ПАТ "Бердянськбуд" передати на безкомпенсаційній основі без згоди власника у комунальну власність територіальної громади м. Бердянська гуртожиток, включений до статутного капіталу ПАТ "Бердянськбуд", за адресою: м. Бердянськ, вул. Європейська, 72 у розмірі 10642/21000 частки.

Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що передача спірного гуртожитку до комунальної власності територіальної громади м. Бердянська, з урахуванням цілей прийняття Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", обумовлена саме забезпеченням реалізації конституційного права на житло мешканців гуртожитку, зокрема, шляхом приватизації займаних кімнат, а отже, припинення права власності Відповідача на об`єкт нерухомого майна не порушує приписів Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та принципу мирного володіння майном з огляду на дотримання у даному випадку справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи - власника.

Зокрема, за висновком апеляційного суду, спірний гуртожиток, який увійшов до статутного капіталу Відповідача в процесі приватизації державного майна, підлягає передачі у власність територіальної громади за рішенням суду відповідно до положень Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків", дія якого поширюється на майно державної форми власності (гуртожитки), що увійшли до статутного фонду (капіталу) під час приватизації чи корпоратизації і в подальшому були передані до статутних капіталів інших юридичних осіб. Одночасно Бердянською міською радою, як Позивачем у справі, було дотримано встановлений чинним законодавством порядок передачі гуртожитків, зокрема, щодо прийняття рішення, яким фактично надано згоду прийняти до комунальної власності спірний гуртожиток, та звернення до Відповідача для вирішення питання щодо такої передачі.

Щодо висновків місцевого господарського суду про те, що Позивачем не було надано доказів надсилання Відповідачеві звернень щодо врегулювання питання способу передачі спірного гуртожитку, як і не надано доказів відмови Відповідача передати гуртожиток, апеляційний суд вказав, що матеріалами справи підтверджується, що представник Позивача повідомив суду, що готовий надати для огляду витребувані оригінали документів, серед них і лист від 28.12.2017 вих. № 01-8297/41 (лист яким Позивач звертається до Відповідача щодо прийняття рішення про передачу спірного гуртожитку до комунальної власності, копія котрого разом з чеком міститься в матеріалах справи), а також поштовий чек. Відповідь на вказаний лист Бердянської міської ради ПАТ "Бердянськбуд" не надав. Матеріали справи не містять пропозицій Відповідача щодо способу передачі спірного гуртожитку до комунальної власності, в тому числі на компенсаційній основі. Також, відсутні пропозиції щодо способу передачі спірного гуртожитку до комунальної власності і в протоколі розширеного засідання Наглядової ради ПАТ "Бердянськбуд" від 07.11.2019.

Не погодившись із поставою апеляційного господарського суду, Відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою у якій просить постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.12.2020 скасувати, а справу № 908/2258/19 направити на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

У поданій касаційній скарзі (з урахуванням уточнень) заявник зазначає, що підставами для касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду є неврахування судом апеляційної інстанції висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 02.07.2019 у справі № 48/340, а також висновків Верховного Суду України щодо застосування статей 1, 2, 3 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", пункту 9 частини другої статті 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" у подібних правовідносинах, викладених у постанові від 30.05.2011 у справі № 6-12цс11.

Крім цього, в якості підстави подання касаційної скарги заявник зазначає те, що апеляційний господарський суд при прийнятті оскаржуваної постанови порушив приписи Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), оскільки суд (1) не дослідив зібрані у справі докази, (2) необґрунтовано прийняв нові докази, (3) врахував висновки Верховного Суду із постанов, які не повинні були враховуватись та (4) проігнорував висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 75 ГПК України, які викладені у постанові від 12.07.2018 у справі № 927/976/17.

У відзиві на касаційну скаргу Позивач просить залишити її без задоволення.

Від третьої особи відзиву не надходило.

Ухвалою Касаційного господарського суду від 18.03.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Бердянськбуд" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.12.2020 у справі № 908/2258/19 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України.

Так, відповідно до положень вказаних пунктів частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Аналіз змісту положень пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України дає підстави стверджувати, що касаційний перегляд з указаних в ньому підстав може відбутися за наявності таких складових:

(1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

(2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Колегією суддів Касаційного господарського суду, яка у касаційному порядку переглядає постанову апеляційного господарського суду у справі № 908/2258/19, проаналізовано судові рішення у справах, які переглядалися Верховним Судом і висновки з яких, на думку скаржника, не були враховані Центральним апеляційним господарським судом при прийнятті постанови від 15.12.2020.

За наслідками здійсненого аналізу колегія суддів відмічає наступне.

У справі № 48/340 розглядались позовні вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота", Благодійної організації "Центр реабілітації соціально дезадаптованих дітей, підлітків та молоді "Ковчег", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Федерації професійних спілок України, Дочірнього підприємства "Санаторій імені Першого травня" Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності про: 1) визнання права власності держави в особі Фонду держмайна на нерухоме майно загальною площею 2 732,2 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, а також споруди, передавальні пристрої та елементи благоустрою; 2) витребування у власність держави в особі Фонду держмайна з незаконного володіння Всеукраїнського громадського благодійного фонду "Батьківська турбота" спірного нерухомого майна; 3) визнання недійсним з моменту укладення договору № 8000109/2002-24 купівлі-продажу будівель другого відділення ДП "Санаторій імені Першого травня" на вул. Гамарника, 40 у м. Києві загальною площею 2732,2 кв.м та вартістю 1915200 грн, укладеного 30.082002 між Укрпрофоздоровницею, ВГБФ "Батьківська турбота" та Благодійною організацією. При цьому позов було обґрунтований тим, що майно санаторію імені Першого травня в м. Києві (Пуща-Водиця), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гамарника, 40, є державною власністю та Укрпрофоздоровниці не передавалося, у зв`язку із чим прокурор указував на недійсність договору №8000109/2002-24, за яким Укрпрофоздоровниця відчужила спірне майно на користь ВГБФ "Батьківська турбота", та наявність підстав для повернення такого майна у державну власність.

Таким чином, предмети та підстави позову, а відтак і обставини, які підлягали доведенню сторонами, у справі № 48/340 та у справі № 908/2258/19 суттєво відрізняються, що не дає підстав вважати правовідносини у цих справах подібними.

У справі № 6-12цс11 розглядалися позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Закритого акціонерного товариства "Фірма "Авіаінвест", регіонального відділення Фонду державного майна України у м. Києві, третя особа Соломянська районна у м. Києві рада, про визнання незаконним розпорядження, визнання частково недійсним договору купівлі-продажу та виключення гуртожитку зі статутного капіталу акціонерного товариства. При цьому предметом дослідження при розгляді вказаних позовних вимог, у тому числі у Верховному Суді України, було питання можливості включення гуртожитків до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, з урахуванням положень Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" та Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".

Разом з тим, у справі № 908/2258/19 питання можливості чи неможливості включення гуртожитків до вартості майна підприємств під час приватизації судами не досліджувалися, а отже ними не застосовувалися норми Законів України "Про приватизацію майна державних підприємств" та "Про приватизацію державного житлового фонду", враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимога про передачу гуртожитку у комунальну власність територіальної громади м. Бердянськ відповідно до Закону України "Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків".

Отже, предмети, підстави спору і обставини у справі № 6-12ц11 та у справі № 908/2258/19 також не є подібними.

У справі ж № 927/976/17 розглядались вимоги ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гран Терра" та Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" про визнання недійсним контракту на поставку сільськогосподарської продукції № 05/2363 від 21.03.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гран Терра" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Батьківщина". При цьому позовні вимоги було мотивовано тим, що спірний контракт укладено від імені Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" неуповноваженою особою, рішення загальних зборів товариства про погодження укладення контракту та надання повноважень керівнику товариства не приймалось, підпис на контракті від імені керівника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" та відбиток печатки товариства місять ознаки підробки. Таким чином, на думку ОСОБА_4 , спірний контракт був укладений поза межами волевиявлення відповідача-2, за відсутності волевиявлення позивача, який є учасником Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" з часткою у статутному капіталі товариства в розмірі 80 %, у зв`язку з чим він (контракт) порушує корпоративні права ОСОБА_4 на управління товариством, що відповідно до частин другої, третьої статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання контракту недійсним.

З викладеного вбачається, що правовідносини у справі № 927/976/17 та у справі, що переглядається також не є подібними, оскільки вони відрізняються як предметом та підставами позову, так і правовим регулюванням спірних правовідносин та обставинами, що встановлені судами.

При цьому колегія суддів враховує, що оскільки ПАТ "Бердянськбуд" посилається на неврахування апеляційним судом висновків суду касаційної інстанції про застосування норм процесуального права, які стосуються підстав звільнення від доказування, тобто мають загальний характер та можуть бути застосовані господарськими судами у будь-якій справі під час вирішення спору по суті незалежно від предмета і підстав позову, вказані доводи скаржника є такими, що фактично спрямовані на спонукання Верховного Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів, що відповідно до норм статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи скаржника про помилкове врахування апеляційним судом висновків Верховного Суду із постанов, на які посилався Позивач, колегією суддів не приймаються, позаяк такі доводи взагалі не охоплюються дією пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

З цих же мотивів відхиляє колегія суддів і процитовані у скарзі інші правові позиції суду касаційної інстанції, позаяк вміщення до тексту касаційної скарги окремих висновків Верховного Суду, безвідносно обставин спору та положень закону, яких такі висновки стосуються, не дає Верховному Суду підстав для їх врахування та проведення касаційного розгляду.

Як вказав Касаційний господарський суд у постанові від 12.11.2020 у справі № 904/3807/17 при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується скаржник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскарженого судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що, зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Оскільки під час здійснення касаційного провадження колегія суддів установила, що правовідносини у справі № 908/2258/19 та справах, які переглядалися Верховним Судом не є подібними, то підставним є застосування до поданої касаційної скарги наслідків, передбачених наведеним пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України у вигляді закриття касаційного провадження за такою скаргою.

Доводи заявника про наявність, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України підстав для подання касаційної скарги, оскільки, на думку скаржника, господарський суд попередньої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не дослідив зібрані у справі докази чи неправильно їх оцінив, колегія суддів також вважає необґрунтованими, враховуючи, що вказані доводи зводяться до незгоди ПАТ "Бердянськбуд" з встановленими судом фактичними обставинами справи. Крім того, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 зазначеного Кодексу недослідження судом зібраних у справі доказів може бути підставою для подання касаційної скарги та скасування судового рішень з направленням справи на новий розгляд за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає доцільним додатково вказати, що аналіз змісту доводів поданої скаржником касаційної скарги в цілому свідчить про те, що ПАТ "Бердянськбуд" звертаючись до касаційного суду не врахувало, що призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, судам нижчих інстанцій результат вирішення конкретної судової справи.

Касаційний перегляд не можна вважати повторною апеляцією, однак доводи скарги ПАТ "Бердянськбуд" маскують у собі саме таке розуміння касаційного провадження.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів з метою дотримання принципів правової визначеності та остаточності судового рішення, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ "Бердянськбуд" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.12.2020 у справі № 908/2258/19 в цілому.

Судові витрати за розгляд скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 314 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Бердянськбуд" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15 грудня 2020 року у справі № 908/2258/19 закрити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.