Постанова

від 30.03.2021 по справі 24-7/210-05-8241

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2021 року

м. Київ

Справа № 24-7/210-05-8241

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Білоуса В.В. - головуючого, Васьковського О.В., Ткаченко Н.Г.

за участю секретаря судового засідання - Кондратюк Л.М.;

за участю представників сторін:

скаржника - Бєльський-Панасюк О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Богатир К.В.- головуючий, Бєляновський В.В., Поліщук Л.В.

від 14.01.2021

та на ухвалу Господарського суду Одеської області

у складі судді Найфлейш В.Д.

від 15.10.2020

у справі № 24-7/210-05-8241

за заявою Арцизької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області

до Державного підприємства "Чорноморський"

про банкрутство,-

ВСТАНОВИВ:

1. Арцизька МДПІ звернулась до Господарського суду Одеської області з заявою про визнання Військового радгоспу "Чорноморський" банкрутом, оскільки останнє неспроможне сплатити податкову заборгованість у сумі 127 656 грн. 35 коп.

2. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.09.2005 порушено провадження у справі про банкрутство Військового радгоспу "Чорноморський", накладений арешт на нерухоме майно Військового радгоспу "Чорноморський".

3. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 21.01.2008 введено процедуру санації боржника, керуючим санацією призначено арбітражного керуючого Лісєєва К. Ю., скасовано всі арешти та обмеження, які накладені на майно та грошові активи боржника - Військового радгоспу "Чорноморський" (код ЄДРПОУ 22995880) (Одеська область, Саратський район, с. Пасічне).

4. 15.06.2020 до Господарського суду Одеської області надійшла заява Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про закриття провадження по справі.

Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанції

5. Ухвалою Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 заяву Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вх.№15269/20 від 15.06.2020 про закриття провадження по справі - задоволено; провадження у справі №24-7/210-05-8241 про банкрутство Державного підприємства "Чорноморський" (68222, Одеська область, Саратський район, с. Пасічне, вул. Октябрьська, 1, код ЄДРПОУ 22995880) - закрито; затверджено звіт керуючого санацією про нарахування та виплату грошової винагороди за підсумком процедури санації за період з 26.12.2016 по 15.10.2020, керуючому санацією нараховано 357433,31 грн. за період з 26.12.2016 по 31.08.2020, з яких виплачено арбітражному керуючому Лахненко Є.М. грошову винагороду у розмірі 342 594,60 грн., за період з 01.09.2020 по 15.10.2020 грошова винагорода у розмірі 14838,71 грн. є невиплаченою; залишено без розгляду клопотання ПП "УРС Бергер" про затвердження звіту (вх.№3-2163/16 від 20.12.2016), звіт а/к Панова А.Б. (вх.№3-2167/16 від 20.12.2016), звіт а/к Лахненко Є.М. (вх.№3-723/18 від 10.09.2018), доповнення до звіту а/к Лахненко Є.М. (вх.№3-948/18 від 19.11.2018), звіт керуючого санацією (вх.№27507/20 від 15.10.2020).

6. Не погодившись із вказаною ухвалою Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України звернулося до Південно - західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

7. Постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 у цій справі апеляційну скаргу залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 про закриття провадження у справі про банкрутство залишено без змін.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

8. 02.02.2021 Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України звернулось через Південно-західний апеляційний господарський суд до Верховного Суду із касаційною скаргою № 2431-05/45 від 28.01.2021 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 у справі № 24-7/210-05-8241, підтвердженням чого є відтиск календарного штемпелю відділення поштового зв`язку на конверті, в якому надійшла касаційна скарга.

9. 09.02.2021, відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, касаційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 2431-05/45 від 28.01.2021 разом зі справою № 24-7/210-05-8241 надіслано до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

10. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України у справі № 24-7/210-05-8241 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Білоуса В.В., судді - Ткаченко Н.Г., судді - Васьковського О.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 23.02.2021.

11. Ухвалою Верховного Суду від 01.03.2021 відкрито касаційне провадження у справі № 24-7/210-05-8241 за касаційною скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 2431-05/45 від 28.01.2021 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 і призначено касаційну скаргу до розгляду на 23.03.2021 о 10:30 год.

12. Ухвалою Верховного Суду від 23.03.2021 оголошено перерву в судовому засіданні у справі № 24-7/210-05-8241 за касаційною скаргою Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 2431-05/45 від 28.01.2021 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 до 10 год. 30 хв. 30.03.2021.

Короткий зміст вимог касаційної скарги з узагальненими аргументами особи, яка подала касаційну скаргу.

13. Не погоджуючись з прийнятою постановою, Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України подано касаційну скаргу в якій останнє просить скасувати оскаржувані постанову і ухвалу, відмовити в задоволенні заяви про закриття провадження у справі, а справу повернути до суду першої інстанції для подальшого розгляду.

14. Касаційну скаргу мотивовано наступним.

14.1 Судами попередніх інстанцій не враховано, що Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" не має зворотної дії в часі і не розповсюджується на правовідносини, які виникли в цій справі.

14.2 Судами попередніх інстанцій не враховано, що пункт 2 Розділу ІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" не містить жодних вказівок про необхідність припинення уже існуючої процедури санації.

14.3 Закриття провадження у справі про банкрутство без відповідного рішення комітету кредиторів відповідно до вимог статті 21 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" порушує права кредиторів.

14.4 Суди попередніх інстанцій залишили поза увагою те, що підстави закриття провадження у справі про банкрутство є вичерпними.

14.5 Судами попередніх інстанцій, всупереч вимог процесуального закону не розглянуто звіту керуючого санацією від 15.10.2020 за результатами розгляду якого могло бути припинено провадження у справі відповідно до норм Закону.

14.6 Безпідставними є посилання судів попередніх інстанцій на постанову Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 906/1290/15.

15. Представник скаржника в судових засіданнях 23.03.2021 та 30.03.2021 підтримав касаційну скаргу з підстав викладених і ній.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

16. Учасники справи не скористалися своїм правом на подачу відзиву на касаційну скаргу та участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції.

Позиція Верховного Суду

17. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника скаржника обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм права дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

18. Законом України від 15.01.2020 № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - Закон) зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України.

19. Вказаний Закон набрав чинності 08.02.2020.

20. Прикінцевими та перехідними положеннями цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

21. З огляду на викладене, в цьому випадку при розгляді вказаних касаційних скарг підлягають застосуванню норми Господарського процесуального кодексу України в редакції чинній з 08.02.2020, в редакції Закону від 15.01.2020 № 460-IX.

22. Відповідно статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги..

23. Суд касаційної інстанції саме в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

24. Відповідно до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

25. Відповідно до пункту 8 частини статті 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

26. 21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства, відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень якого з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

27. Так, враховуючи те, що провадження по справі порушено ухвалою суду від 06.09.2005 при розгляді даної справи підлягають застосуванню норми Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України № 4212-VІ від 22.12.2011, тобто в редакції до 19.01.2013) (далі - Закон про банкрутство).

28. Відповідно до частини 1 статті 17 Закону про банкрутство, санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено. За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено.

29. Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, процедура санації у цій справі триває з 2008 року (більше 12 років), що значно виходить за межі встановлені Законом про банкрутство строку для виконання плану санації та відновлення платоспроможності боржника через застосування процедури санації.

30. 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" № 145-IX від 02.10.2019. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень установлено, що у справах про банкрутство державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, або акціонерних товариств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, не застосовуються судова процедура санації, крім тих, що задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки, та судова процедура ліквідації, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

31. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру підприємств, організацій та установ частка державної власності у статутному капіталі боржника, Державного підприємства "Чорноморський", складає 100%.

32. Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що чинне законодавство унеможливлює у період з 20.10.2019 і надалі застосувати до ДП "Чорноморський" судову процедуру санації та процедури ліквідації, тобто законом встановлені обмеження на застосування до боржника у даній справі процедур санації та ліквідації.

33. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

34. Палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 10.12.2019 у справі № 906/1290/15 зазначила, що "відсутність предмета спору" в розумінні пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України означає припинення існування спірних правовідносин внаслідок певних обставин (оплати боргу, знищення предмета спору, скасування оспорюваного акта).

35. Зазначене не виключає можливості припинення предмета спору на підставі законодавчого припису. В цьому випадку таким законодавчим приписом є вимоги пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", які обмежують можливість здійснення процедури санації підприємств у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, крім тих, що задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки. Отже, в цьому випадку процедура санації боржника може завершитися закриттям провадження у справі про банкрутство із застосуванням пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

36. Предметом провадження у справі про банкрутство є досягнення легітимної мети визначеної Законом про банкрутство, яким встановлено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

37. З огляду на викладене наявність встановленого законом обмеження щодо застосування до боржника, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 відсотків процедури санації, відсутність упродовж тривалого часу успішного завершення процедури банкрутства боржника позбавляють можливості досягнення легітимної мети Закону про банкрутство.

38. Водночас процедури банкрутства за приписами Закону про банкрутство, мають строковий характер.

39. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

40. Пунктом 1 статті 6 Конвенції, учасником якої є Україна, визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

41. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.

42. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

43. Водночас на державні органи покладено обов`язок щодо дотримання принципу ''належного урядування'' і ті з них, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (рішення ЄСПЛ від 20.11.2011 у справі ''Рисовський проти України'').

44. Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сюрмелі проти Німеччини" від 08.06.2006 визнав порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції тривалість судового провадження, яке продовжувалося у судах понад 16 років та відсутність ефективних засобів оскарження затяжного характеру триваючого розгляду цивільної справи в національному законодавстві Німеччини.

45. Отже, у разі тривалого здійснення провадження у справі про банкрутство через неможливість його завершення із застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство суд має право застосувати загальні процесуальні норми з метою забезпечення права на справедливий суд в розумінні строків розгляду справи і забезпечення балансу інтересів кредиторів та боржника під час судового провадження.

46. Беручи до уваги, що провадження у цій справі про банкрутство триває понад п`ятнадцять років, процедура санації у цій справі триває понад дванадцять років, 20.10.2019 набрав чинності Закон України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" і це унеможливлює застосування щодо боржника процедури санації, повернення до процедури розпорядження майном та перехід до ліквідаційної процедури, для забезпечення принципів розгляду справи впродовж розумного строку незалежним та безстороннім судом та гарантування правової певності кредиторів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про закриття провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Чорноморський", відповідно до загальних процесуальних норм (пункт 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України) та статті 6 Конвенції.

47. З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій вірно покликалися на правові висновки викладені в постанові Палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 906/1290/15, оскільки у вказаній постанові досліджувалося питання щодо можливості закриття провадження у справах про банкрутство на підставі норм процесуального закону - пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у разі тривалої неможливості досягнення легітимної мети визначеної Законом про банкрутство.

48. З огляду на викладене, аргументи скаржника (пункт 14.6 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом.

49. Аргументи скаржника (пункт 14.4, 14.5 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

49.1 Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній до 19.01.2013) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України.

49.2 Згідно частини 1 статті 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній до 19.01.2013) господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо: 1) боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб`єктів підприємницької діяльності; 2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної особи; 3) у провадженні господарського суду є справа про банкрутство того ж боржника; 4) затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому цим Законом; 5) затверджено мирову угоду; 6) затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому статтею 32 цього Закону; 7) боржник виконав усі зобов`язання перед кредиторами; 8) кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

49.3 Враховуючи, те що стаття 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній до 19.01.2013) не передбачає такої підстави для припинення провадження у справі про банкрутство як відсутність предмета спору, то за встановлених обставин щодо наявності відповідної норми закону, яка унеможливлює продовження здійснення процедури санації боржника та щодо тривалості розгляду цієї справи про банкрутство (понад п`ятнадцять років), враховуючи наявність відповідного висновку Верховного Суду, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про необхідність застосування в цьому випадку норм Господарського процесуального кодексу, а саме пункту 2 частини статті 231.

49.4 Окрім того, із системного аналізу приписів частини 1 статті 27 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції чинній з 19.01.2013) убачається, що у разі неможливості переходу до наступної судової процедури провадження у справі закривається.

50. Аргументи скаржника (пункти 14.1, 14.2 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

50.1 Як вже було зазначено, відповідно до пункту 2 Розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" у справах про банкрутство державних підприємств не застосовується судова процедура ліквідації та санації, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

50.2 Разом з цим у названому Законі відсутні норми, які б передбачали можливість повернення (перехід) у справах про банкрутство до іншої процедури у зв`язку із застосуванням пункту 2 Розділу III "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

50.3 Встановивши наявність законодавчого обмеження в застосуванні процедури санації та ліквідації державного підприємства, а також неможливість повернення провадження у справі про банкрутство до іншої процедури, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що провадження у справі підлягає закриттю, оскільки відсутній предмет спору.

50.4 Згідно статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

50.5 В рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначено, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

50.6 Єдиний виняток з даного правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, складають випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

50.7 Суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії законів та інших нормативно-правових актів у часі полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності і не поширюється на правовідносини, які виникли і закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 02.07.2002 № 13-рп/2002).

50.8 В цьому випадку хоча провадження у цій справі про банкрутство і було відкрито задовго до набрання чинності Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", проте вказані правовідносини мають тривалий характер і не закінчилися до набрання чинності вказаним законом.

50.9 Натомість неможливість застосування пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" до правовідносин, що виникли до набрання чинності вказаним законом, нівелювала б зміни до законодавства, що регулює банкрутство державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, або акціонерних товариств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків.

51. Аргументи скаржника (пункт 14.3 постанови) визнаються колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду безпідставними та необґрунтованими, а тому відхиляються Судом з огляду на таке.

51.1 З моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника.

51.2 Поряд з іншими принципами правового регулювання відносин неплатоспроможності (галузевих принципів), суттєве значення має й принцип судового нагляду у відносинах неплатоспроможності та банкрутства, який розпочинається з призначення розпорядника майна чи ліквідатора банкрута.

51.3 Перш за все, наведений вище принцип полягає у нагляді за дотриманням інтересів кредиторів стосовно збереження об`єктів конкурсної маси, а також інтересів боржника щодо обґрунтованості грошових претензій кредиторів тощо. Суд у справі про банкрутство повинен сам приймати рішення стосовно виду та інтенсивності нагляду з урахуванням процедури провадження, особи боржника та арбітражного керуючого, а також інших обставин справи.

51.4 Стаття 231 Господарського процесуального кодексу не встановлює жодних додаткових вимог для закриття провадження у справі з мотивів відсутності предмета спору, зокрема згоди комітету кредиторів.

51.5 Окрім того, відповідно до статті 16 Закону про банкрутство, ані комітет кредиторів, ані збори кредиторів, не наділені повноваженнями для вирішення питання щодо закриття провадження у справі про банкрутство з наведених вище підстав.

52. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

53. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

54. У справі, що розглядається, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

55. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

56. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

57. Оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції та ухвала суду першої інстанції таким вимогам закону відповідають.

58. Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

59. Вказані вимоги судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних ухвали та постанови були дотримані.

60. Оскільки підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції та ухвали суду першої інстанції немає, то судовий збір за подачу касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 15.01.2020 № 460-IX, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України № 2431-05/45 від 28.01.2021 на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 та на ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 у справі № 24-7/210-05-8241 залишити без задоволення.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.01.2021 та ухвалу Господарського суду Одеської області від 15.10.2020 у справі № 24-7/210-05-8241 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. В. Білоус

Судді О. В. Васьковський

Н. Г. Ткаченко