Вирок

від 09.04.2021 по справі 730/68/21

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)21202

Справа №730/68/21

Провадження № 1-кп/730/14/2021

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" квітня 2021 р. м.Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

законного представника потерпілого ОСОБА_5 ,

представника потерпілих - адвоката ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борзна кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 62019100000002024 від 28.12.2019 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у с. Маньківка Черкаської області, громадянина України, з незакінченою вищою освітою, працюючого у 1 державному пожежно-рятувальному загоні Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Чернігівській області на посаді начальника караулу, не одруженого, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 286 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_7 28 грудня 2019 року приблизно о 09.10 годині в порушення вимог п. 16.11 Правил дорожнього рухуУкраїни, що затвердженіПостановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306(далі -Правила дорожнього руху), керуючи технічно справним автомобілем VOLKSWAGEN JETTA, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою сполученням с. Шаповалівка - с. Миколаївка, що в межах Борзнянського району Чернігівської області, наближаючись до нерегульованого перехрестя з автодорогою М-02, сполученням Кіпті-Глухів-Бачівськ, маючи об`єктивну можливість спостерігати дорожній знак 2.1 «Дати дорогу» Правил дорожнього руху України, який встановлено перед виїздом на перехрестя, проігнорував вимоги останнього та, порушуючи вимоги пункту 16.11 Правил дорожнього руху України, продовжуючи рух другорядною дорогою, не дав дорогу автомобілю ВАЗ-210994, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_9 , який наближався до перехрестя, рухаючись головною дорогою справа наліво, внаслідок чого допустив зіткнення транспортних засобів.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля ВАЗ-210994, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_9 згідно з висновком судово-медичної експертизи від 05.02.2020 № 188 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритої поєднаної травми грудей та живота, яка виражалася неповним циркулярним розривом грудної частини аорти, вогнищевим крововиливом та розривом зовнішньої оболонки серця, розривами селезінки та лівої нирки, а також крововиливом у грудну та черевну порожнини, що призвело до гострої крововтрати та спричинило смерть потерпілого.

Водночас, пасажир автомобіля ВАЗ-210994, державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_5 згідно з висновком судово-медичної експертизи від 07.08.2020 року отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого поперечного перелому правої стегнової кістки в середній третині зі зміщенням уламків, закритого перелому основної фаланги 5-го пальця правої кисті без зміщення уламків, закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, забійною раною лоба, саднами голови, набряком та забоєм м`яких тканин обличчя зліва, які відносяться до категорії середнього ступеню тяжкості.

Порушення вказаного пунктуПравил дорожнього рухуУкраїни водієм ОСОБА_7 знаходяться в причино-наслідковому зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди.

Вказаних висновків Суд дійшов, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, виходячи з наступного.

Відповідно до положеньст. 84 КПКдоказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об`єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні (постанова ККС ВС від 28.03.2019 у справі № 154/3213/16).

У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (ч. 2ст. 84 КПК).

Обвинувачений ОСОБА_7 , будучи допитаним у судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав показання, у яких підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, щиро розкаявся у вчиненому.

Так, обвинувачений указав, що дійсно 28.12.2019 року керував технічно справним автомобілем VOLKSWAGEN JETTA, державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою сполученням с. Шаповалівка - с. Миколаївка, що в межах Борзнянського району Чернігівської області, наближаючись до нерегульованого перехрестя з автодорогою М-02, сполученням Кіпті-Глухів-Бачівськ, допустив порушення вимог ПДР та вимоги дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу», а саме з необережності, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій, хоча міг їх передбачити, проявив неуважність та необачність, не переконавшись, що це буде безпечно і не створить перешкоду або небезпеку іншим учасникам руху, перед виїздом на перехрестя, не переконався, що це буде безпечно, не пропустив автомобіль ВАЗ-210994, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_9 , який наближався до перехрестя, рухаючись головною дорогою справа наліво, внаслідок чого допустив зіткнення транспортних засобів.

ОСОБА_7 виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини.

Вказав, що частково, у міру фінансових можливостей, відшкодував потерпілим матеріальні збитки, а також у подальшому буде продовжувати відшкодовувати як матеріальну так й моральну шкоду.

Незважаючи на повне визнання вини, захист просив дослідити докази у справі у повному обсязі.

А тому, з досліджених судом, у порядкуст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об`єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо у ракурсі із отриманими висновками, тобто докладними описами проведених експертом досліджень та зроблених за їх результатами висновків, які суд дослідив у порядку § 3 Глави28РозділуIV КПК України, та показаннями потерпілих, які суд сприймав безпосередньо, в їх системному зв`язку, судовим слідством встановлено наступне.

Будучи допитаною у судовому засіданні, у відповідності до вимог положеньст. 353 КПК України,та попередженою про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, потерпіла ОСОБА_4 повідомила, що 28.12.2019 року її чоловік поїхав до сестри до м. Києва, аби забрати родичів та привести їх до батьків. Приблизно о 8.00 годині вона зателефонували чоловікові, який їй повідомив, що вони вже їдуть та проїхали Кіпті, скоро будуть. Через деякий час їй зателефонували та повідомили, що її чоловік потрапив у ДТП, після чого вона зібрала речі та поїхала на місце пригоди. Приїхавши на місце пригоди, вона побачила, що її чоловік лежить на краю траси, вкритий ковдрою. У подальшому надала поліції документи на автомобіль для оформлення ДТП. Що стосується обставин ДТП, то їй нічого не відомо. Водійський стаж чоловіка становив більше 15 років, захворювань не було.

Допитана у судовому засіданні законний представник потерпілого ОСОБА_10 показала, що 28.12.2019 року її зять, ОСОБА_9 , приїхав до м. Києва та забрав її та дитину до родичів на свята. На АЗС, що розташована у с. Бобрик, заправилися та відпочили, після чого продовжили рух. Біля с. Шаповалівка сталася ДТП, як все було - їй не відомо, оскільки моменту зіткнення не пам`ятає, бо після удару втратила свідомість. Коли опритомніла, побачила, що все було у крові, дитина кричала, люди допомагали витягувати всіх з автомобіля. Потім усіх повезли до лікарні, а ОСОБА_9 був поруч із автомобілем. Травми були різні. Швидкість автомобіля була невеликою, оскільки вони вже призупинялися.

Як убачається з протоколу огляду та схеми місця ДТП з фототаблицею, які складені у відповідності до вимог ст. 238 КПК України, останні містять графічно зображені та зафіксовані об`єкти про обставини дорожньої пригоди (ділянка дороги, де сталася дорожньо-транспортна пригода, сталі орієнтири, до яких на схемі здійснена прив`язка об`єктів, транспортні засоби, причетні до ДТП, координати їх розміщення відносно елементів проїзної частини та інше), таблицю дорожніх умов, в якій зазначені назви об`єктів, зображених на схемі, відомості про пошкодження автомобілів.

З висновку щодо результатів медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння від 28.12.2019 року убачається, що обвинувачений був тверезим.

З метою перевірки руху транспортних засобів учасників ДТП та їх розташування від місця наїзду в момент появи в полі зору кожного, у порядку ст. 240 КПК, 12.08.2020 року було проведено слідчий експеримент, яким було уточнено відстані автомобілів до зіткнення.

Згідно висновку експерта № 318 від 14.02.2020 року, при судово-токсикологічному дослідженні крові, сечі, відібраних у ОСОБА_7 , в крові, сечі метанол, етанол, бутанол, а також морфін та кодеїн не виявлені.

Згідно висновку № 188 від 05.02.2020 року, тілесні ушкодження ОСОБА_9 в комплексі мають ознаки тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, за цією ознакою відносяться до категорії тілесних ушкоджень тяжкого ступеня тяжкості та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з фактом настання смерті.

Згідно висновку експерта № 389 від 07.08.2020 року, у ОСОБА_5 виявлені тілесні ушкодження, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров`я на строк понад 21 добу.

Згідно висновку експерта № 19 від 18.03.2020 року, на момент експертного огляду застосованими методами діагностики в системі рульового керування автомобіля Фольксваген не виявлено технічних несправностей, які б могли перебувати в причинному зв`язку з даною ДТП.

Згідно висновку експерта № 20 від 19.03.2020 року, на момент експертного огляду застосованими методами діагностики в системі рульового керування автомобіля ВАЗ не виявлено технічних несправностей, які б могли перебувати в причинному зв`язку з даною ДТП.

Згідно висновку експерта №18 від 17.03.2020 року, місце первинного контакту автомобілів розташовано по напрямку руху в бік м. Глухів.

Згідно висновку експерта від 16.11.2020 року № СУ-19/111-20/42423-ІТ, у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди перебувають невідповідності дій ОСОБА_7 вимогам пункту 16.11 та дорожнього знаку 2.1 «Дати дорогу» Правил дорожнього руху України, відповідно до яких: п.16.11 - «На перехресті нерівнозначних доріг водій транспортного засобу, що рухається по другорядній дорозі, повинен дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до даного перехрещення проїзних частин по головній дорозі, незалежно від напрямку їх подальшого руху»; дорожній знак2.1«Дати дорогу» - «Водій повинен дати дорогу транспортним засобам, що під`їжджають до нерегульованого перехрестя по головній дорозі, а за наявності таблички 7.8 - транспортним засобам, що рухаються по головній дорозі».

Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку від 12.02.2021 року, убачається, що такий становить 83061,04 грн.

Відповідно, вказані докази суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні відповідають вимогамКПК України, та у їх відношенні безпосередньо порушень вимог ст.ст. 87, 99 наведеного Кодексу судом не встановлено та сторонами не доведено.

Як наслідок, цими процесуальними джерелами доказів, у розумінніст. 84 КПК, в їх сукупності, підтверджуються обставини, регламентованіст. 91 того ж Кодексу.

Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбаченийКПК України, суду надано не було.

Аналізуючи наведені вище та безпосередньо досліджені судом докази щодо обставин вчинених протиправних дій обвинуваченим, суд не вбачає підстав піддавати їх сумніву, оскільки вони узгоджуються між собою як окремо, так і в сукупності, доводять винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину.

При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, відображеного у постанові Верховного Суду від 22.03.2018 у справі № 521/11693/16-к, судом установлено, що обставини, визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованихст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбаченіст. 84 того ж Кодексу, та які містяться у матеріалах цього провадження.

Таким чином, досліджені та оцінені в судовому засіданні докази дозволяють дійти висновку про доведеність поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто у порушенні правил безпеки дорожнього руху, яке виразилося в недотриманні вимог пункту 16.11 та дорожнього знаку 2.1 Правил дорожнього руху України особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому ОСОБА_5 середньої тяжкості тілесне ушкодження та смерть потерпілого ОСОБА_9 .

При кваліфікації дій обвинуваченого Суд ураховує, що Верховний Суд у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченомуКК, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частиниКК.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_7 за ч. 2ст. 286 КК України, оскільки він вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, будучи особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження та смерть потерпілого.

Підстав, у відповідності до ч. 3ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, Суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, Суд, відповідно дост. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Те, що згідност. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Так, обставинами, що пом`якшують покарання, є:

- щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2ст. 91 КПК,щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.

Адже, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених ним дій та осуд своєї поведінки.

-активне сприяння розкриттю злочину, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин, регламентованихст. 91 КПК, яке виразилось у тому, що обвинувачений повно та всебічно розповів про обставини, які мали місце у той час, та тим самим активно та відкрито сприяв суду у встановленні обставин, регламентованихст. 91 КПК, тобто розкриттю злочину.

-добровільне відшкодування в частині завданого збитку.

Відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди полягає в добровільному задоволеннівинним або іншими особами, зокремабатьками чи близькими родичами,обґрунтованих претензій потерпілогощодо відшкодування заподіяної злочином матеріальної та моральної шкоди (див. п. 3 ППВСУ «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23.12.2005).

Згідно наявних у справі розписок, ОСОБА_10 отримала від обвинуваченого 16.03.2021 року 40000 грн, ОСОБА_4 отримала 16.03.2021 року двома платежами згідно квитанцій 100000 грн, що були перераховані через банк, тобто, сукупна сума виплат обвинуваченим становить 140000 грн.

При цьому, суд ураховує також те, що обвинувачений висловив готовність й далі фінансово підтримувати потерпілих, а також розуміє, що смерть потерпілого стала для сім`ї фактично втратою годувальника.

- перебування на утриманні у т.ч. фінансовому забезпеченні та догляді матері та батька, які є інвалідами 2 та 3 групи відповідно.

При цьому, дану обставину Суд відносить до пом`якшуючих, у ракурсі положень ч. 2ст. 66 КК України, яка указує, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом`якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.

Обставин, що обтяжують покарання, відповідно дост. 67 КК, не встановлено.

Крім того,суд ураховуєвисновки,складені зарезультатом підготовкидосудової доповіді,згідно якоїубачається,що,беручи до уваги інформацію, що характеризує особистість обвинуваченого ОСОБА_7 , його спосіб життя, «Низький» рівень ризику вчинення повторного кримінального правопорушення та «Низький» рівень ризику небезпеки для суспільства, в тому числі для окремих осіб, історію кримінальних правопорушень, відсутності обтяжуючих обставин, орган пробації вважає, що виправлення особи без позбавлення або обмеження волі в його випадку є можливим за умови здійснення з боку органу пробації нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.

Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

А тому, відповідно до принципу індивідуалізації покарання, суд, керуючись принципом справедливості, вважає, що для досягнення мети попередження кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_7 необхідно призначити йому покарання у виді позбавлення волі, адже таке буде покликане запобігти можливому вчиненню обвинуваченим кримінальних правопорушень у майбутньому і сприятиме його виправленню та перевихованню з усвідомленням суспільної небезпечності діяння, в межах санкції ч. 2ст. 286 КК України, але, з урахуванням його особи, ближче до мінімальної межі вказаної статті.

Дане ж покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що, незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що, хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Суд однозначно переконаний в тому, що відповідно до вимог ч. 2ст. 65 КК України, визначена даним вироком міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Крім того, у цій справі, покарання суд призначає, в тому числі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 634/609/15-к, де останній роз`яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст.75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.

Таким чином, виходячи з тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, наявності пом`якшуючих обставин, особи винного та його ставлення до вчиненого ним діяння, суд вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_7 ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання, призначеного вироком суду, з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на нього обов`язки.

При прийнятті цього рішення суд також враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікарня-нарколога не перебуває, має місце проживання, його стан здоров`я, спосіб життя (раніше не судимий, здобув освіту, працює), наявність на його утриманні членів сім`ї, які у розумінніСімейного КодексуУкраїни є учасниками сімейних правовідносин з останніми, що свідчить про те, що оточуюча їх обстановка у сім`ї та побуті виражає місці соціальні зв`язки; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; позицію потерпілих, які не наполягали на позбавленні волі обвинуваченого; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого, а саме: його класифікацію заст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування Суд сприймає як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації та обставинах, при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції та нормам Конституції України, в момент його винесення, по відношенню до обвинуваченого.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п.20, п.21 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

При цьому, згідно з п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» додаткові покарання мають важливе значення для запобігання вчиненню нових злочинів як самими засудженими, так і іншими особами, рекомендувати судам при постановленні вироку обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 2ст. 286 КК Україниу виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує грубе порушенняПравил дорожнього рухуз боку обвинуваченого, що спричинило тяжкі наслідки, та приходить до висновку про призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

При вирішенні цивільних позовів про відшкодування матеріальної та моральної шкоди суд виходить з наступного.

ОСОБА_4 просила стягнути з ОСОБА_7 матеріальну шкоду в розмірі 131421,04 грн та моральну шкоду в сумі 1350000 грн.

З урахуванням виплачених 100000 грн позовні вимоги у судовому засіданні були уточнені в частині стягнення моральної шкоди та позивач просить стягнути 1250000 грн моральної шкоди.

Цивільний позов обумовлено (див. позовну заяву від 16.02.21) тим, що матеріальна шкода складається із не відшкодованих на цей час витрат, понесених потерпілою на проведення експертизи, вартість ремонту автомобіля та витрат на поховання, а моральна шкода полягає у пережитих стражданнях після вказаних подій, втратою годувальника, вимушених непередбачуваних змін у житті.

Обвинувачений та його захисник в ході судового розгляду позов щодо відшкодування матеріальної шкоди підтримали у повному обсязі з наведених у ньому передумов.

Однак, при цьому вказали, що заявлений цивільний позов у частині відшкодування моральної шкоди визнають частково, акцентуючи увагу на тому, що розмір компенсації у світлі обставин справи, заявлений позивачем, є надмірним та стане фінансовим тягарем для обвинуваченого.

Також, прокурором було заявлено цивільні позови в інтересах КНП «Борзнянська міська лікарня» щодо відшкодування витрат на лікування на загальну суму 769,40 грн та в інтересах КНП «Чернігівська обласна дитяча лікарня» щодо відшкодування витрат на лікування на загальну суму 2668,10 грн.

Заявлені прокурором позови обвинуваченим в судовому засіданні визнано у повному обсязі.

При вирішенні цивільного позову потерпілої про відшкодування матеріальної шкоди суд виходить з наступного.

У відповідності до вимогст.128 КПК Україниособа, якій правопорушенням завдано шкоди, має право під час кримінального провадження пред`явити цивільний позов до обвинуваченого. Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються нормиЦивільного процесуального кодексу України.

Згідно з ч.ч. 1, 2ст. 1166 ЦКмайнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2ст. 1187 ЦК України).

Відповідно дост.1194 ЦК Україниособа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданою нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Крім того,ст.1201 ЦК Українипередбачає, що особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов`язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам`ятника, ці витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зараховується.

Згідно п. 1 ч. 2ст. 22 ЦКзбитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Як роз`яснено в п. 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.92р., розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей440і450 ЦКшкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

З урахуванням того, що у відповідності до ч. 1ст. 1195 ЦК, фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

Відповідно дост. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У даній справі потерпілою ОСОБА_4 завлено цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди до обвинуваченого.

Однак, ухвалою суду від 23.02.2021 року у даному кримінальному провадженні було залучено як третю особу страхову компанію ПрАТ СК «АСКО Донбас Північний», оскільки автомобіль обвинуваченого було застраховано у цій СК. Також судом було витребувано відповідний поліс страхування транспортного засобу.

В даних правовідносинах обов`язковим є застосування положеньЗакону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальностіЗакон № 1961-IV(стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

Згідно зістаттею 6 Закону № 1961-IVстраховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

З позиції ВП ВС у постанові від 19 червня 2019 року в справі № 465/4621/16-к слідує, що положення частини 1статті 128 КПК Українищодо можливості пред`явлення цивільного позову у кримінальному провадженні особою, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, зокрема, до фізичної чи юридичної особи, яка зазакономнесе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, треба розуміти як можливість пред`явлення зазначеного позову до юридичної особи, на яку покладено обов`язок відшкодування такої шкоди.

У даній справі ВП ВС сформувала такий висновок: покладання обов`язку з відшкодування шкодиу межах страхового відшкодуванняна страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інститутустрахування цивільно-правової відповідальності, тобто, розмежувала інститути регресу та суброгації.

Так, ВП ВС зазначила, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.

Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком замість завдавача шкоди. За умов, передбачених у ст.38 вказаного Закону та ст. 1191 ЦКУкраїни, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Натомість, згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

З огляду на це, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе в межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦКУкраїни та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

З огляду на вказане, Велика Палата Верховного Суду вирішила відступити від висновку щодо застосування норми права, висловленого Верховним Судом України у постанові від 23грудня 2015 року у справі №6-2587цс15. Відповідно до цього висновку страховик, який виплатив страхове відшкодування, мав право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Для розгляду в межах кримінального провадження цивільного позову потерпілого до про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченогост. 286 КК України, попереднє звернення потерпілого із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеномуЗаконом «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»не є обов`язковим.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 4 липня 2018 року в справі № 755/18006/15-ц сформувала висновок щодо правильного застосування норм права, яка звучить так, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди.

Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченомуЗаконом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»порядку.

Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.

За умов, передбачених устатті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором абоЗаконом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодуванняна страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі,суперечить меті інституту страхуванняцивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди.

Тобто, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ч. 1ст. 979 ЦК України). Згідно п. 3 ч. 1ст. 980 ЦК Українипредметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечатьзаконуі пов`язані з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Пунктом 22.1ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, єшкода, пов`язана з лікуванням потерпілого;шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;шкода, пов`язанаіз стійкою втратою працездатності потерпілим;моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий-фізична особа зазнаву зв`язку з каліцтвомабо іншим ушкодженням здоров`я;шкода, пов`язана із смертю потерпілого.

Згідностатті 24 цього Закону, у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

У даному випадку, судвважає, що відповідно до вищевказаних положень цивільного законодавства матеріальні збитки підлягаютьстягненню з ПрАТ СК «АСКО Донбас Північний», як такі, що заявлені в межах ліміту/суми страхового відшкодування.

Однак, у даному провадженні страхова компанія була залучена як третя особа захисником обвинуваченого.

В порядку ст. 51 ЦПК, ані потерпим, ані його представником не було залучено страхову компанію як належного відповідача.

За змістомст. 51 ЦПК Україниналежними є сторони, які є суб`єктами спірних правовідносин. Відповідачем є та зі сторін у процесі, яка вказується позивачем як порушник його права. Належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Тому, неналежним відповідачем є особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона повинна відповідати за пред`явленим позовом.

Як вбачається зі змісту ст.ст.51,175 ЦПК України,на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити зі складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Відповідно до ч. 1, 2ст. 51 ЦПК Українисуд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов`язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів, і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

Пленум Верховного Суду України у п. 8Постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»роз`яснив, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеномустаттею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Зважаючи на викладене та в зв`язку з поданням позивачем позовної заяви до обвинуваченого, який є неналежним відповідачем у даній категорії справі в частині відшкодування матеріальної шкоди, а суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи, наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову, з урахуванням того, що задоволення позову щодо матеріальної шкоди та її стягнення з третьої особи буде суперечити нормам цивільного законодавства.

Одночасно судроз`яснює,що потерпілийне позбавленийможливості звернутисядо судуза стягненнямцих збитківу порядкуцивільного судочинствау встановленомузаконом порядку до належного відповідача.

Щодо питання моральної шкоди.

Відповідно до вимогст. 23 Цивільного кодексу Україниособа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, в тому числі, моральна шкода полягає у: фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої або членів її сім`ї; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності та ділової репутації особи.

Частиною першоюстатті 1167 Цивільного кодексу Українивизначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Позивач вказує на те, що моральна шкода складає 1 250 000 грн., які просить стягнути з цивільного відповідача.

У той же час, як роз`яснено в п. 4Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно дост. 137 ЦПКу позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

Як роз`яснено в п. 3, 5Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(зі змінами від 25.05.2001 та від 27.02.2009), під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема, у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ. При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в який матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності з ч. 4ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

За таких обставин суд, враховуючи думку учасників процесу в частині наявності моральної (немайнової) шкоди у потерпілої, яка була завдана кримінальним правопорушенням (злочином), визначає розмір такої шкоди з урахуванням характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), стану здоров`я потерпілої, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану та з урахуванням інших обставин (життєвої ситуації обвинуваченого щодо утримання фактично у своїй родині 2 інвалідів), виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає дійсним її розмір на рівні 400 000 грн.

Одночасно суд звертає увагу на те, що згідно ізстаттею 26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховиком (увипадках,передбачених підпунктами"г"і "ґ"пункту 41.1та підпунктом"в"пункту 41.2статті 41цього Закону,-МТСБУ)відшкодовується потерпілому-фізичній особі,який зазнавушкодження здоров`япід часдорожньо-транспортноїпригоди,моральна шкодау розмірі5відсотків страховоївиплати зашкоду,заподіяну здоров`ю,а тому судроз`яснює,що потерпілийне позбавленийможливості звернутисяу порядкуданої статтіу встановленомузаконом порядкущодо стягнення моральної шкоди у розмірі 5 відсотків страхової виплати.

Що стосується цивільних позовів, заявлених прокурором.

Порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використаннязатвердженопостановою КМУ від 16.07.93 р. № 545(далі Порядок № 545). Роз`яснення з цього приводу також надаються впостанові Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» від 07.07.95 р. № 11.

Відповідно до п.3 Постанови КМ України № 545 від 16.07.1993 року «Про затвердження Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання» визначена сума коштів на лікування потерпілого стягується судом з обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, при ухваленні вироку за позовом закладу охорони здоров`я або прокурора.

Відповідно до ч.1 ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину.

Так, відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» № 11 від 07.07.1995 року, питання про відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого вирішується згідно з "Порядком обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання".

Як передбачено цим Порядком, сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров`я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, з урахуванням кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та щоденної вартості його лікування.

Термін і обґрунтованість перебування потерпілого від злочину на стаціонарному лікуванні визначається на підставі даних лікувального закладу, де він перебував на лікуванні. До справи має бути приєднана довідка - розрахунок бухгалтерії цього закладу із записом про вартість одного ліжко-дня та загальну суму фактичних витрат на лікування потерпілого.

Витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров`я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Враховуючи викладене, наявний причинний зв`язок між встановленими вироком суду злочинними діями ОСОБА_7 та перебуванням потерпілого ОСОБА_5 на лікуванні, суд вважає, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню в цій частині (769,40:4).

Однак, суд вважає, що зазначення у позовній заяві про відшкодування витрат на лікування й інших осіб, які не є потерпілими у даному кримінальному провадженні, є немотивованим та не відповідає чинному законодавству, оскільки відповідно до ч.1 ст.1206 ЦК України особа, яка вчинила злочин, зобов`язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров`я на лікування потерпілого від цього злочину.

У даному випадку, потерпілим від злочину, який інкримінується обвинуваченому, є ОСОБА_5 , та такими потерпілими, у розумінні даного провадження, не є ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , тому доводи позовної заяви в цій частині не є обґрунтованими, а позов в цій частині задоволенню не підлягає.

З аналогічних підстав підлягає задоволенню частково й інший позов прокурора в інтересах Чернігівської обласної дитячої лікарні, а саме, на суму 1334,05 (2668,10:2).

Одночасно суд роз`яснює, що прокурор або медичний заклад не позбавлений можливості звернутися до суду за стягненням цих збитків у порядку цивільного судочинства.

Також, у цій справі суд вважає звернути на таке. Як убачається з наданих суду заяв потерпілої та законного представника потерпілого від 6 квітня та від 7 квітня відповідно, останні просять провести судові дебати у їх відсутність, задовільнити цивільний позов, а також відшкодувати витрати на правову допомогу.

А тому, суд вважає за необхідне також обговорити дане питання та, вирішуючи питання витрат на правову допомогу, суд виходить з наступного.

Питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні врегульованоглавою 8 КПК. Перелік видів таких витрат міститься уст. 118 цього Кодексу, а їх розподіл регламентованост. 124 КПК.

До таких належать, зокрема, витрати на правову допомогу. За правилами ч. 2ст. 120 КПК Українивитрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, який надає правову допомогу за договором, несе потерпілий, а згідно ч. 1ст. 124 того ж Кодексу, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Тотожного роду позицію з даного питання щодо алгоритму відшкодування потерпілому витрат на професійну правничу допомогу висловив і Верховний суд в ухвалі від 25.04.2018 в справі № 740/3447/17.

Згідностатті 137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У пунктах 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», які знайшли своє відображення, як слушні, у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 569/10915/17, судам роз`яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом. Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, перегляд документів, копіювання документів). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З досліджених судом матеріалів кримінального провадження убачається, що ані в позовній заяві, ані в жодних інших заявах не ставилося питання про відшкодування витрат на правову допомогу, в судових дебатах представник потерпілої також не ставив питання про відшкодування судових витрат.

Дійсно, до позову долучені опис робіт, виконаних адвокатом та копія квитанції (а.п. 96, 97), однак питання відшкодування таких витрат не підіймалося, сторонами не обговорювалося.

Відповідно дост. 137 ЦПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, у цій справі, відповідач не міг реалізувати таке право, оскільки питання відшкодування судових витрат не було предметом розгляду суду.

За таких обставин, вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу слід залишити без розгляду. Одночасно суд роз`яснює, що потерпілий не позбавлений можливості звернутися до суду за стягненням цих витрат за правилами цивільного судочинства.

Підстав для вирішення питань, пов`язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого, немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу та у світлі того, що відповідно до ст.ст.22,26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.

Процесуальні витрати вирішено відповідно до ч. 2ст. 124 КПК України.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положеньст. 100 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.368-371,373-374,376 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк2 (два) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком в 2 (два) роки, поклавши на нього відповідно до ст.76 КК України такі обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти зазначений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання, а також додатково покласти обов`язок не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

До вступу вироку в законну силу запобіжний захід обвинуваченому - не обирати.

Цивільний позов ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_3 ) до ОСОБА_7 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 400000 грн.

В частині стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 матеріальної шкоди відмовити.

Цивільний позов прокурора до ОСОБА_7 про стягнення коштів на лікування - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_7 , на користь Комунального некомерційного підприємства «Борзнянська міська лікарня» (код ЄДРПОУ 02006188, МФО 380805, р/р НОМЕР_4 в АТ «Райфайзен Банк Аваль») кошти, витрачені на стаціонарне лікування ОСОБА_5 , в сумі 192,35 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь Комунального некомерційного підприємства «Чернігівська обласна дитяча лікарня» (код ЄДРПОУ 02006604, МФО 820172, р/р НОМЕР_5 в Держказначейській службі України м. Київ) кошти, витрачені на стаціонарне лікування ОСОБА_5 , в сумі 1334,05 грн.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави 7639,52 грн в рахунок відшкодування процесуальних витрат, пов`язаних з проведенням судових експертиз (1256,08+1256,08+2512,16+2615,20).

Арешт майна, накладений відповідно до ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду м. Києва від 05.02.2020 року на автомобілі VOLKSWAGEN JETTA, державний номерний знак НОМЕР_1 , та ВАЗ-210994, державний номерний знак НОМЕР_2 , які було вилучено під час огляду місця ДТП, скасувати.

Речові докази по справі: автомобілі VOLKSWAGEN JETTA, державний номерний знак НОМЕР_1 , та ВАЗ-210994, державний номерний знак НОМЕР_2 , які знаходяться на зберіганні у Борзнянському ВП Бахмацького ВП ГУНП в Чернігівській області повернути власникам/дружині, як співвласниці.

На вирок може бути подано апеляційну скаргу до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1