Постанова

від 01.04.2021 по справі 914/1964/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" квітня 2021 р. Справа №914/1964/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Федорів Н.В.

розглянув апеляційну скаргу Громадської організації "Львівська міська організація Українського товариства мисливців та рибалок" від 12.01.2021

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 (повний текст рішення складено 04.01.2021, суддя Манюк П.Т.)

у справі № 914/1964/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатський водограй", м. Пустомити, Пустомитівський район, Львівська область

до відповідача Громадської організації "Львівська міська організація Українського товариства мисливців та рибалок", м. Львів

про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом заборони ведення мисливського господарства

представники:

від позивача - Милян Андрій Олексійович,

від відповідача - Петришин Андрій Михайлович.

02.08.2020 до Господарського суду Львівської області звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) "Карпатський водограй" із позовом до відповідача Громадської організації (надалі - ГО) "Львівська міська організація Українського товариства мисливців та рибалок" про зобов`язання останнього усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 128,2814 га, що розташована за межами населеного пункту, 0,5 км від західних околиць м. Пустомити Пустомитівського району Львівської області на р. Ставчанка, басейн р. Щирка (Дністер), кадастровий номер 4623610100:12:000:0004, що перебуває в користуванні позивача, шляхом заборони відповідачу здійснювати на даній території мисливське господарство.

Позов мотивований тим, що згідно договору оренди водного об`єкта № 13 від 11.09.2019, укладеного між Львівською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та ТзОВ Карпатський водограй (орендар), останньому передано у строкове користування водний об`єкт для рибогосподарських потреб, який він зобов`язаний використовувати за цільовим призначенням. В той же час, на території орендованого позивачем водного об`єкта, відповідач організовує та здійснює полювання. Така діяльність відповідача є протиправною та такою, що не відповідає нормам законодавства, оскільки всупереч вимогам ст. 21 та 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", відповідач здійснює мисливське господарство на орендованих позивачем землях без відповідного погодження (договору) з останнім. Крім того, відповідач не додержується режиму охорони тварин, риб та птахів, занесених до Червоної книги України у межах наданих в користування мисливських угідь. Зокрема, він систематично вчиняє дії, спрямовані на заподіяння шкоди водоймищам, які знаходять на спірній земельній ділянці, перешкоджає позивачу здійснювати його пряму господарську діяльність по риборозведенню, незаконно здійснює полювання і ловлю тварин, птахів та риб, які внесені до Червоної книги.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 позов у даній справі було задоволено.

Вказане рішення обґрунтовано наступним:

1) земельна ділянка, надана позивачу в оренду Львівською обласною державною адміністрацією, розташована в межах мисливських угідь, наданих у користування відповідачу Львівською обласною радою. При цьому, спірна земельна ділянка, що орендована позивачем, призначена для рибогосподарських потреб та не призначена для полювання і здійснення мисливського господарства;

2) матеріали справи містять належні та допустимі докази, що підтверджують факти вчинення відповідачем дій з організації та проведення полювання на належній позивачу земельній ділянці;

3) відповідно до положень Закону України Про мисливське господарство та полювання , ведення мисливського господарства та полювання може здійснюватися на землях власників чи користувачів цих земель виключно на підставі договору. Укладення таких договорів є обов`язковою умовою для використання земель для мисливського господарства;

4) відповідачем не надано доказів укладення відповідного договору чи погодження порядку використання земель з користувачем земельної ділянки (позивачем), що є порушенням вимог ст. 21 Закону України Про мисливське господарство та полювання . Наявність вищевказаних порушень підтверджує неправомірність ведення відповідачем мисливського господарства на водному об`єкті, який перебуває в оренді позивача, що є підставою для задоволення позову у даній справі.

Не погодившись з даним рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку з огляду на його незаконність та необґрунтованість, неповноту встановлення судом обставин, які мають значення для справи, неправильну оцінку доказів та неправильне визначення судом характеру спірних правовідносин, у зв`язку з чим просив це рішення скасувати та ухвалити нове, яким в позові відмовити.

Незважаючи на те, що у резолютивній частині апеляційної скарги відповідач просив скасувати ухвалу Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 у справі №914/1964/20 , однак зі змісту апеляційної скарги вбачається, що він не погоджується та оскаржує саме відповідне судове рішення.

У своїй апеляційній скарзі скаржник послався на наступне:

1) попри наявні у матеріалах справи докази правомірності використання як позивачем, так і відповідачем територій Державного мисливського фонду та орендованих територій, суд у своєму рішенні неправильно застосував ст. 21 Закону України Про мисливське господарство та полювання і без достатніх на це підстав зазначив, що спірна земельна ділянка, що орендована позивачем, призначена для рибогосподарських потреб та не призначена для полювання і здійснення мисливського господарства;

2) відповідач у ході розгляду судової справи неодноразово наголошував про те, що він не здійснює будь-якої діяльності, пов`язаної із використанням водного об`єкта; на водному об`єкті не проводиться полювання; жодного факту про незаконний вилов риби не встановлено; будь-які дані про вчинення мисливцями пошкодження гідроспоруд відсутні; позивачу у жоден спосіб не вчиняються перешкоди у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном. Позивач, в свою чергу, також не надав жодних доказів, які би підтверджували порушення відповідачем його права здійснення господарської діяльності із риборозведення (зокрема, порушення територіальної цілісності об`єкта, порушення норм, стандартів чи безпеки, самовільного будівництва тощо);

3) правовідносини між сторонами, які діяли до 2019 року, були предметом аналогічного судового спору та розгляду, зокрема, у 2009 році Господарським судом Львівської області прийнято рішення, що набрало законної сили, про відмову у задоволенні позову ТзОВ Карпатський водограй до Львівської міської ради УТМР про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками. Вказаний спір існував між тими самими сторонами , про той самий предмет спору і з тих самих підстав (в матеріалах справи наявні копії рішень та постанов Господарського суду Львівської області від 28.07.2009, Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2009 та Вищого господарського суду України від 27.05.2010);

4) суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги низку доказів, на які покликається позивач, а саме:

- довідки Пустомитівського відділу поліції та доповідні записки працівників позивача як такі, що підтверджують факти вчинення відповідачем дій з організації та проведення полювання на належній позивачу земельній ділянці. Вказані документи не несуть жодного доказового змісту про організацію відповідачем полювання чи проведення будь-яких незаконних заходів чи приналежності осіб, які описуються, до числа мисливців Львівської МО УТМР;

- лист прокурора Пустомитівського району №2401 вих-11 від 08.08.2011. Такий документ як доказ поданий стороною позивача для формування у суду хибного уявлення про обставини системної неправомірної поведінки УТМР. Крім того, цей документ органу прокуратури поданий позивачем без ознак наявності підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах;

5) не відповідає матеріалам справи посилання суду на накази Львівської МО УТМР про організацію та проведення полювання за період 2013 по 2020 рік, оскільки такі накази у судовому засіданні не витребовувались, не досліджувались та сторонами не обговорювались;

6) суд невмотивовано без будь-якого документального підтвердження або спростування послався на умови договору від 17.07.2013 № 22 про умови ведення мисливського господарства, і окреслив, що відповідач зобов`язаний здійснювати охорону державного мисливського фонду сформувавши єгерську службу.

Позивач подав суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначив наступне:

1) у своїй апеляційній скарзі апелянт фактично визнає необхідність отримання погодження позивача, як користувача земельної ділянки, на отримання мисливських угідь в користування (ч. 1 ст.22 Закону Про мисливське господарство та полювання ) та необхідність укладення з позивачем відповідного договору (ч.6 ст.21 цього Закону), однак стверджує, що це є хоча й обов`язковою, але не виключною умовою для використання цих земель мисливським господарством. Такий висновок відповідача є неправильним, не ґрунтується на вимогах Закону, що і було відображено в рішенні суду першої інстанції;

2) відповідач не має підстав для ведення мисливського господарства у формі полювання на тварин (диких звірів та птахів) на об`єкті, який, відповідно до умов договору оренди водного об`єкта №13 від 11 вересня 2019 року, використовується позивачем для здійснення рибного господарства, більше того, на земельній ділянці, цільовим призначення якої є рибогосподарські потреби;

3) позивач як суб`єкт племінної справи у тваринництві на орендованому водному об`єкті здійснює господарську діяльність з розведення, зокрема, амурського сазана і будь-яке полювання (відстріл диких звірів та птахів) на такому об`єкті грубо порушує передбачене ст.95 Земельного кодексу України право позивача на самостійне господарювання на землі. Більше того, здійснення відповідачем полювання та відстрілу диких звірів на території рибного господарства порушує режим охорони тварин, риб та птахів, які занесені до Червоної книги України і які розмножуються та живляться на території господарства, крім того, полювання та відстріл перешкоджають позивачу здійснювати його пряму господарську діяльність по риборозведенню. З огляду на це, оскільки суттю мисливського господарства не є використання властивостей землі, порушене право позивача підлягає захисту шляхом усунення перешкод в землекористуванні;

4) всі інші доводи апелянта, наведені в апеляційній скарзі жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції.

18.03.2021 скаржник подав до суду письмові пояснення, у яких навів доводи до апеляційної скарги та узагальнив свою позицію щодо наявності підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

У вказаних поясненнях відповідач звернув увагу на таке:

1) Господарський суд Львівської області на підставі помилкового тлумачення положень частин 2, 4 та 6 ст. 21 Закону України Про мисливське господарство та полювання дійшов до висновку про те, що одним із документів, який засвідчує право на організацію та проведення полювання є договір на використання земель для мисливського господарства, а саме:

- згідно із ч.2 ст. 21 вказаного Закону не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Вичерпний перелік документів, які надають право на полювання містить стаття 14 Закону України Про мисливське господарство та полювання , до яких не віднесено договору на використання земель для ведення мисливського господарства;

- відповідно до ч.3 ст. 21 зазначеного Закону договором, який визначає умови ведення мисливського господарства, є договір між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачем мисливських угідь. Як встановлено судом першої інстанції, такий договір у відповідача наявний (договір № 22 від 17.03.2013 про умови ведення мисливського господарства, укладений між Львівською міською радою УТМР та Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства на виконання рішень Львівської обласної ради, 17.03.2013). Наявність укладеного договору з власником земельної ділянки, виключає необхідність укладання такого договору з іншими землекористувачами;

- частиною 4 ст. 22 Закону України Про мисливське господарство та полювання встановлено, що переважне право на користування мисливськими угіддями мають власники та постійні користувачі земельних ділянок. Натомість, позивач не належить ні до власників, ні до постійних користувачів спірної земельної ділянки, оскільки користується нею на підставі договору оренди водного об`єкта;

2) положення статті 24 Закону України Про мисливське господарство та полювання (щодо плати за користування земельною ділянкою для потреб мисливського господарства) не підлягають застосуванню до позивача в розрізі спірних правовідносин, оскільки він є орендарем, а не постійним користувачем чи власником спірної земельної ділянки.

3) при вирішенні спору суд першої інстанції не застосував низку положень актів законодавства України, які повинен був застосувати, а саме, ст. 12, 13 та 15 ЦК України, ст. 20, 23 та 31 Закону України Про мисливське господарство та полювання , які свідчать про те, що відповідач здійснює свою діяльність в межах, встановлених законом. При цьому, застосування судом такого способу захисту як усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом заборони здійснювати мисливське господарство на певній території, за своїми правовими наслідками може призвести до припинення права відповідача (Громадської організації Львівська міська організація Українського товариства мисливців та рибалок ) на ведення мисливського господарства;

4) спосіб захисту у даній справі не відповідає змісту цивільного права, за захистом якого звернувся позивач. Так, позивач просить захистити його договірне право (право оренди), яке, на його думку, порушене ухиленням відповідача від укладання з ним відплатного договору на використання земельної ділянки для полювання (по суті, договору оренди (суборенди). Зважаючи на те, що відповідне цивільне право позивача має договірний характер (виникло із договору оренди) і він обґрунтовує його порушення неукладенням іншого відплатного договору (на використання земельної ділянки з метою ведення полювання, тобто договору суборенди), для його захисту не може бути застосовано речово-правовий спосіб захисту, зокрема, усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою).

Докази, долучені скаржником до вказаних пояснень, судом апеляційної інстанції не досліджуються, оскільки такі подані із порушенням норм процесуального закону (ч.3 ст. 269 ГПК України), а саме, без обґрунтування неможливості їх долучення до суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

Рішенням Львівської обласної ради № 127 від 11.02.1997 "Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області" відповідачу було надано в користування мисливські угіддя у Пустомитівському районі.

Рішенням Львівської обласної ради № 605 від 09.10.2012 Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області Львівській міській раді Українського товариства мисливців і рибалок , із врахуванням рішення № 846 від 25.06.2013 Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області Львівській міській раді УТМР , Львівській міській раді УТМР, що надалі була перейменована у Громадську організацію Львівська міська організація Українського товариства мисливців та рибалок , надано в користування мисливські угіддя терміном на 15 років, у визначених межах згідно додатку до рішення. Згідно додатку до рішення, визначено межі мисливських угідь, до яких включено мисливські угіддя на території Пустомитівського району Львівської області. Передані у користування угіддя перебувають у Державному мисливському фонді.

17.07.2013, на виконання вказаних рішень Львівської обласної ради, між Львівською міською радою УТМР та Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства було укладено договір № 22 про умови ведення мисливського господарства, відповідно до п. 1.1 якого відповідачу терміном на 15 років до 09.10.2027 надано мисливські угіддя для ведення мисливського господарства, загальною площею 35 502,36 га, з них: лісові угіддя - 6 423,7 га, польові - 28 037,67 га, водно-болотні - 1 040,99 га у зазначених у договорі межах. Згідно п.п. б п. 2.1 договору, відповідач має право користуватися державним мисливським фондом в межах мисливських угідь наданих у користування з дотриманням чинного законодавства, а згідно п.п. г п. 2.1 договору - право організовувати полювання для мисливців. Відповідно до п. 2.2 договору, відповідач зобов`язується використовувати надані угіддя за призначенням, вести в угіддях мисливське господарство, забезпечувати мисливське упорядкування, забезпечувати проведення комплексних заходів на охорону та відтворення тварин та інше.

Згідно договору від 11 вересня 2019 року № 13 оренди водного об`єкта, укладеного між Львівської обласною державною адміністрацією (орендодавець) та ТзОВ Карпатський водограй (орендар), останньому передано у строкове користування водний об`єкт для рибогосподарських потреб - ставкове господарство площею 128,2814 га розташоване за межами м. Пустомити Пустомитівського району Львівської області (рибогосподарська технологічна водойма). До об`єктів оренди входить: вода (водний простір) водного об`єкта 128, 2814 га, земельна ділянка під водними об`єктами 128, 2814 га, землі, які використовуються для технічної інфраструктури 22,1083 га, земельна ділянка кадастровий номер 4623610100:12:000:0004.

Пунктом 14 договору оренди водного об`єкта від 11 вересня 2019 № 13 встановлено, що об`єкт оренди передано позивачу у користування для рибогосподарських потреб.

Згідно з пунктом 18 вказаного договору, орендарю заборонено передавати об`єкт оренди в суборенду, заставу та/або вносити його до статутного (складеного, пайового) фонду (капіталу).

Надана позивачу в орендне користування земельна ділянка розташована в межах наданих відповідачу мисливських угідь. Вказана обставина визнається обома сторонами.

Як було зазначено вище, підставою звернення позивача з позовом у даній справі стало те, що відповідач здійснює мисливське господарство з порушенням ч. 5 ст. 21 Закону України Про мисливське господарство та полювання , яка передбачає, що відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами, а також, що під час здійснення своєї діяльності відповідач не додержується режиму охорони тварин, риб та птахів, занесених до Червоної книги України у межах наданих в користування мисливських угідь.

На підтвердження цих обставин позивач покликається на наступні докази:

- звіт про дослідження орнітофауни ставкового господарства ТзОВ "Карпатський водограй" (м. Пустомити) у червні-липні 2020 року, складений ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у висновках якого зазначено про необхідність вжиття негайних заходів для збереження і примноження біологічного різноманіття на території господарства, насамперед припинення полювання на пернату дичину і здійснення біотехнічних заходів з покращення умов гніздування птахів;

- копію листа Прокуратури Пустомитівського району №2401вих11 від 08.08.2011, у якому зазначено, що впродовж тривалого часу мисливці Львівської міської ради УТМР здійснюють полювання на території позивача без укладення відповідного договору, у зв`язку з чим прокуратурою району було винесено протест на наказ Львівської міської ради УТМР №22 від 12.07.2010 Про проведення полювання на території мисливського господарства у мисливський сезон 2010/2011 року та подання про усунення порушень вимог Закону України Про мисливське господарство та полювання ;

- копію довідки Пустомитівського РВ ГУМВС України у Львівській області №8551 від 15.08.2011, у якій зазначено про те, що 13-14 серпня 2011 року працівниками цього правоохоронного органу було забезпечено охорону громадського порядку під час відкриття сезону полювання на території Озерного краю, під час якого було перевірено власників мисливської зброї та повідомлено їм про заборону полювання на пернату дичину, однак, вони відповідних вказівок не виконали;

- копію довідки Пустомитівського РВ ГУМВС України у Львівській області №373 від 15.10.2015 про те, що ОСОБА_4 звертався до цього правоохоронного органу із заявою по факту пошкодження невідомими особами шлюзового отвору в озері №5Н на території рибного господарства ТзОВ Карпатський водограй ;

- копію довідки Пустомитівського РВ ГУМВС України у Львівській області №1059 від 10.12.2015 про те, що 07.11.2015 в м.Пустомити на вул. Лугова виникла пожежа, яка знищила суху траву на площі 700 кв.м. та торф на площі 300 кв.м.;

- копії доповідних записок працівників ТзОВ Карпатський водограй від 25.08.2018, 08.10.2018, 14.09.2019, 30.09.2019 та 29.09.2019, у яких зафіксовано факт присутності на території рибного господарства осіб, озброєних мисливською зброєю та їх відмову покинути територію цього господарства на вимогу працівників;

- копію довідки Пустомитівського РВ ГУМВС України у Львівській області №11601/42/01/11-20 від 11.11.2020 про те, що ОСОБА_4 звертався до цього правоохоронного органу із заявами по факту перебування мисливців на території ТзОВ Карпатський водограй .

Також з матеріалів даної справи вбачається, що між цими ж сторонами існував схожий спір.

Так, у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №2/110 за позовом ТзОВ Карпатський водограй до Львівської міської ради Українського товариства мисливців і рибалок (правопопередник відповідача) про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками загальною площею 178,7548 га. Як на підставу позову у вказаній справі позивач посилався на те, що надані в оренду земельні ділянки він використовує для ведення рибного господарства, вирощування сільськогосподарської продукції та розташування відпочинкової зони. В той же час, відповідач здійснює мисливську діяльність на території, що перетинається із орендованими земельними ділянками, чим перешкоджає позивачу у господарській діяльності та створює загрозу для його працівників та відпочивальників.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.07.2009 залишеним без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2009 та Вищого господарського суду України від 27.05.2010, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

Ухвалюючи рішення у справі №2/110 суди виходили з наступного: 1) мисливські угіддя у відповідних межах в установленому законом порядку надані відповідачу в користування до 11.02.2012 рішеннями Львівської обласної ради; 2) позивачем не подано жодних доказів на підтвердження наявності підстав для припинення права користування мисливськими угіддями відповідачем, визначених ст. 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання"; 3) відповідно до ст. 6 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняття рішення про припинення полювання у випадках, передбачених цим законом, покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання; 4) позивачем не встановлено які саме особи здійснювали правопорушення на території позивача, не доведено, що ці особи є мисливцями і мають відношення до Львівської міської ради Українського товариства мисливців і рибалок, не подано доказів притягнення вказаних осіб до відповідальності.

Кожна особа, згідно з ст. 15 ЦК України, має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України, можуть, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема самостійно господарювати на землі.

Статтею 1 Закону України Про оренду землі встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Частиною 1 ст. 25 вказаного Закону передбачено, що орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України Про оренду землі , орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно ч. 3 ст. 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.

Частиною 2 ст. 21 Закону України Про мисливське господарство та полювання визначено, що не допускається ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим законом порядку.

Згідно ч. 6 ст. 21 Закону України Про мисливське господарство та полювання , відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами.

Таким чином, ведення мисливського господарства та полювання може здійснюватися на землях власників чи користувачів цих земель виключно на підставі договору. Укладення таких договорів є обов`язковою умовою для використання земель для мисливського господарства.

Як зазначалося вище, обидві сторони визнають той факт, що орендована позивачем земельна ділянка частково входить до складу мисливських угідь, якими користується відповідач. В той же час, матеріали даної справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем не було укладено договору, про який йдеться у ч. 6 ст. 21 Закону України Про мисливське господарство та полювання , хоча відповідач і вчиняв дії, спрямовані на укладення такого договору (а.с. 213-219, т.1).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтями 76 - 79 ГПК України встановлено вимоги, яким повинні відповідати докази у судовому процесі (належність, допустимість, достовірність та вірогідність).

Зокрема, стаття 76 ГПК України передбачає, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. При цьому, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 77 ГПК України встановлює, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Стаття 79 передбачає, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів констатує, що з огляду на предмет позову (усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою) та його підстави (твердження про те, що своєю діяльністю відповідач перешкоджає господарській діяльності позивача), до предмета доказування у даній справі входить встановлення факту здійснення відповідачем дій, які перешкоджають позивачу користуватися орендованою земельною ділянкою. Такими діями можуть бути як організація полювань на орендованій позивачем земельній ділянці, так і їх фактичне проведення.

В той же час, сама по собі відсутність договору, передбаченого ч. 6 ст. 21 Закону України Про мисливське господарство та полювання , не є порушенням законодавства та не може бути підставою для задоволення позову у даній справі, оскільки таке не свідчить про перешкоджання відповідачем господарській діяльності позивача.

Докази, що наявні у даній справі, не підтверджують фактів організації та проведення відповідачем полювань на орендованій позивачем земельній ділянці.

Так, копія довідки Пустомитівського РВ ГУМВС України у Львівській області №11601/42/01/11-20 від 11.11.2020, на яку покликається позивач, лише підтверджує факт звернення Габуди О.А. (керівника позивача) до цього правоохоронного органу із заявами про перебування мисливців на території ТзОВ Карпатський водограй , однак не інформації про встановлення винних осіб та притягнення їх до відповідальності у визначеному законом порядку.

Копії довідок Пустомитівського РВ ГУМВС України у Львівській області №373 від 15.10.2015 та №1059 від 10.12.2015 щодо виникнення пожежі та щодо пошкодження невідомими особами шлюзового отвору в озері, на думку колегії суддів, взагалі не мають стосунку до предмета позову у даній справі.

Копія листа Прокуратури Пустомитівського району №2401вих11 від 08.08.2011 стосується порушень, встановлених прокурором у діях відповідача у мисливський сезон 2010/2011 року та містить інформацію про вжиті прокурором заходи, спрямовані на усунення цих порушень. Доказів того, що відповідач продовжує вчиняти ці порушення станом на даний час ні вказаний лист, ні інші матеріали справи не містять.

Аналогічно, копія довідки Пустомитівського РВ ГУМВС України у Львівській області №8551 від 15.08.2011 стосується відкриття сезону полювання на території Озерного краю у 2011 році, взаємозв`язок якого із ТзОВ Карпатський водограй не вбачається, а також стосується невстановлених власників мисливської зброї, взаємозв`язок яких із ГО ЛМО УТМР не вбачається.

Доповідні записки працівників ТзОВ Карпатський водограй від 25.08.2018, 08.10.2018, 14.09.2019, 30.09.2019 та 29.09.2019 складені в односторонньому порядку працівниками позивача та викладені у простій письмовій формі. Ці доповідні записки не можна розцінювати як показання свідків (ст. 87, 88 ГПК України) і їх не можливо покласти в основу судового рішення як єдині докази підтвердження факту порушення відповідачем прав позивача як користувача відповідної земельної ділянки (ст. 79 ГПК України). Крім того, інформація, викладена у цих доповідних записках, стосується невстановлених осіб, взаємозв`язок яких із ГО ЛМО УТМР не вбачається.

Долучений позивачем звіт про дослідження орнітофауни ставкового господарства ТзОВ "Карпатський водограй" (м. Пустомити) у червні-липні 2020 року, складений науковими співробітниками та вчителем-методистом, не відповідає вимогам процесуального закону, що встановлені для висновків експертів, а, отже, не може вважатись допустимим доказом у даній справі (ст. 77 ГПК України).

З огляду на наведене, на переконання колегії суддів, місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що докази, надані позивачем, підтверджують факти вчинення дій з організації та проведення полювання на належній позивачу земельній ділянці, що потягнуло за собою ухвалення помилкового рішення про задоволення позову у даній справі.

Встановлення судом першої інстанції факту відсутності доказів відведення відповідних мисливських угідь іншим мисливським організаціям та факту наявності у відповідача обов`язку формування єгерської служби для здійснення охорони державного мисливського фонду, жодним чином не впливає на вищенаведену оцінку суду апеляційної інстанції та не свідчить про наявність підстав для задоволення позову у даній справі.

З огляду на вищенаведене в сукупності, на думку суду апеляційної інстанції, позивачем не доведено обставин, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, у зв`язку з чим у позові у даній справі слід відмовити.

Додатково суд зазначає, що матеріали справи свідчать про те, що Державною екологічною інспекцію у Львівській області та Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства у 2017, 2019 та 2020 роках проводились перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства, за результатами яких складено акти, у яких встановлено окремі порушення у діяльності відповідача, проте порушень щодо користування ним землями, які перебувають в оренді відповідача, встановлено не було.

Крім того, статтею 31 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" встановлено, що права користувачів мисливських угідь охороняються законом. Припинення права використання державного мисливського фонду або права користування мисливськими угіддями може мати місце лише у випадках, передбачених статтею 23 цього Закону.

Статтею 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" визначено вичерпний перелік підстав припинення права користування мисливськими угіддями, зокрема, у разі: закінчення строку користування; добровільної відмови від користування; припинення діяльності юридичних осіб, яким надано у користування мисливські угіддя; систематичного невиконання обов`язків щодо охорони та відтворення мисливських тварин, зобов`язань, обумовлених договором між користувачем мисливських угідь та власником (користувачем) земельних ділянок або територіальним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання; погіршення якості мисливських угідь з вини їх користувача; в інших випадках, передбачених законодавством.

В той же час, позивачем не подано жодних доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених вищевказаною нормою, для припинення права користування мисливськими угіддями відповідачем.

Крім цього, відповідно до ст. 6 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняття рішення про припинення полювання у випадках, передбачених цим законом, покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань мисливського господарства та полювання.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на наведене, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню у зв`язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.

У зв`язку із скасуванням рішення місцевого господарського суду та ухваленням апеляційним господарським судом нового рішення про задоволення позову, судові витрати за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, підлягають покладенню на позивача.

Керуючись ст. 269, 271, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Громадської організації "Львівська міська організація Українського товариства мисливців та рибалок" задоволити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 у справі №914/1964/20 скасувати.

В позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно статтей 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 12.04.2021.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік