Постанова

від 06.09.2021 по справі 914/1964/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/1964/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатський водограй"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 (головуючий суддя Орищин Г. В., судді Галушко Г. А., Желік М. Б.)

у справі № 914/1964/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатський водограй"

до Громадської організації "Львівська міська організація Українського товариства мисливців та рибалок"

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом заборони ведення мисливського господарства

(у судовому засіданні взяли участь представники позивача - Габуда О. А., Милян А. О., відповідача - Петришин А. М.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Карпатський водограй" (позивач) звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Громадської організації "Львівська міська організація Українського товариства мисливців та рибалок" (відповідач) про зобов`язання останнього усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 128,2814 га, що розташована за межами населеного пункту, 0,5 км від західних околиць м. Пустомити Пустомитівського району Львівської області на р. Ставчанка, басейн р. Щирка (Дністер), кадастровий номер 4623610100:12:000:0004, що перебуває в користуванні позивача, шляхом заборони відповідачу здійснювати на даній території мисливське господарство.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що згідно з договором оренди водного об`єкта № 13 від 11.09.2019, укладеного між Львівською обласною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Карпатський водограй" (орендар), останньому передано у строкове користування водний об`єкт для рибогосподарських потреб, який він зобов`язаний використовувати за цільовим призначенням. В той же час, на території орендованого позивачем водного об`єкта, відповідач організовує та здійснює полювання. Така діяльність відповідача є протиправною та такою, що не відповідає нормам законодавства, оскільки всупереч вимогам статей 21 та 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", відповідач здійснює мисливське господарство на орендованих позивачем землях без відповідного погодження (договору) з останнім. Крім того, відповідач не додержується режиму охорони тварин, риб та птахів, занесених до Червоної книги України у межах наданих в користування мисливських угідь. Зокрема, він систематично вчиняє дії, спрямовані на заподіяння шкоди водоймищам, які знаходять на спірній земельній ділянці, перешкоджає позивачу здійснювати його пряму господарську діяльність по риборозведенню, незаконно здійснює полювання і ловлю тварин, птахів та риб, які внесені до Червоної книги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 позов задоволено, усунуто перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 128,2814 га, що розташована за межами населеного пункту, 0,5 км від західних околиць м. Пустомити Пустомитівського району Львівської області на р. Ставчанка, басейн р. Щирка (Дністер), кадастровий номер 4623610100:12:000:0004, що перебуває в користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатський водограй", шляхом заборони здійснювати Громадській організації "Львівська міська організація Українського товариства мисливців та рибалок" на даній території мисливське господарство.

4. Рішення суду мотивоване тим, що земельна ділянка, надана позивачу в оренду Львівською обласною державною адміністрацією, розташована в межах мисливських угідь, наданих у користування відповідачу Львівською обласною радою. При цьому, спірна земельна ділянка, що орендована позивачем, призначена для рибогосподарських потреб та не призначена для полювання і здійснення мисливського господарства.

5. Матеріали справи містять належні та допустимі докази, що підтверджують факти вчинення відповідачем дій з організації та проведення полювання на належній позивачу земельній ділянці.

6. При цьому, відповідно до положень Закону України "Про мисливське господарство та полювання", ведення мисливського господарства та полювання може здійснюватися на землях власників чи користувачів цих земель виключно на підставі договору. Укладення таких договорів є обов`язковою умовою для використання земель для мисливського господарства. Натомість відповідачем не надано доказів укладення відповідного договору чи погодження порядку використання земель з користувачем земельної ділянки (позивачем), що є порушенням вимог статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання".

7. Наявність вищевказаних порушень, за висновками суду, підтверджує неправомірність ведення відповідачем мисливського господарства на водному об`єкті, який перебуває в оренді позивача, що є підставою для задоволення позову.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

8. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 у справі № 914/1964/20 рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

9. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що сторони визнають той факт, що орендована позивачем земельна ділянка частково входить до складу мисливських угідь, якими користується відповідач. В той же час, матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем не було укладено договору, про який йдеться у частині шостій статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", хоча відповідач і вчиняв дії, спрямовані на укладення такого договору.

10. При цьому колегія суддів зазначила, що з огляду на предмет позову (усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою) та його підстави (твердження про те, що своєю діяльністю відповідач перешкоджає господарській діяльності позивача), до предмета доказування у даній справі входить встановлення факту здійснення відповідачем дій, які перешкоджають позивачу користуватися орендованою земельною ділянкою. Такими діями можуть бути як організація полювань на орендованій позивачем земельній ділянці, так і їх фактичне проведення.

11. В той же час, сама по собі відсутність договору, передбаченого частиною шостою статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", не є порушенням законодавства та не може бути підставою для задоволення позову у даній справі, оскільки таке не свідчить про перешкоджання відповідачем господарській діяльності позивача.

12. Суд апеляційної інстанції зазначив, що наявні у справі докази не підтверджують факту організації та проведення відповідачем полювань на орендованій позивачем земельній ділянці, оскільки копія довідки Пустомитівського РВ ГУМВС України у Львівській області № 11601/42/01/11-20 від 11.11.2020, на яку посилається позивач, лише підтверджує факт звернення Габуди О. А. (керівника позивача) до цього правоохоронного органу із заявами про перебування мисливців на території ТОВ "Карпатський водограй", однак не інформації про встановлення винних осіб та притягнення їх до відповідальності у визначеному законом порядку. Копії довідок Пустомитівського РВ ГУМВС України у Львівській області № 373 від 15.10.2015 та № 1059 від 10.12.2015 щодо виникнення пожежі та щодо пошкодження невідомими особами шлюзового отвору в озері, взагалі не мають стосунку до предмета позову у даній справі. Копія листа Прокуратури Пустомитівського району № 2401вих11 від 08.08.2011 стосується порушень, встановлених прокурором у діях відповідача у мисливський сезон 2010/2011 року та містить інформацію про вжиті прокурором заходи, спрямовані на усунення цих порушень. Доказів того, що відповідач продовжує вчиняти ці порушення станом на даний час ні вказаний лист, ні інші матеріали справи не містять. Копія довідки Пустомитівського РВ ГУМВС України у Львівській області № 8551 від 15.08.2011 стосується відкриття сезону полювання на території "Озерного краю" у 2011 році, взаємозв`язок якого із ТОВ "Карпатський водограй" не вбачається, а також стосується невстановлених власників мисливської зброї, взаємозв`язок яких із ГО "ЛМО УТМР" не вбачається. Доповідні записки працівників ТОВ "Карпатський водограй" від 25.08.2018, 08.10.2018, 14.09.2019, 30.09.2019 та 29.09.2019 складені в односторонньому порядку працівниками позивача та викладені у простій письмовій формі. Ці доповідні записки не можна розцінювати як показання свідків (ст. 87, 88 ГПК України) і їх не можливо покласти в основу судового рішення як єдині докази підтвердження факту порушення відповідачем прав позивача як користувача відповідної земельної ділянки (ст. 79 ГПК України). Крім того, інформація, викладена у цих доповідних записках, стосується невстановлених осіб, взаємозв`язок яких із ГО "ЛМО УТМР" не вбачається. Долучений позивачем звіт про дослідження орнітофауни ставкового господарства ТОВ "Карпатський водограй" у червні-липні 2020 року, складений науковими співробітниками та вчителем-методистом, не відповідає вимогам процесуального закону, що встановлені для висновків експертів, а, отже, не може вважатись допустимим доказом у даній справі (ст. 77 ГПК України).

13. Апеляційний господарський суд зазначив, що встановлення судом першої інстанції факту відсутності доказів відведення відповідних мисливських угідь іншим мисливським організаціям та факту наявності у відповідача обов`язку формування єгерської служби для здійснення охорони державного мисливського фонду, не впливає на оцінку наданих позивачем доказів та не свідчить про наявність підстав для задоволення позову у даній справі. У зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено обставин, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, у зв`язку з чим у позові у даній справі слід відмовити.

14. Також, апеляційний суд встановив, що у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала подібна справа № 2/110 за позовом ТОВ "Карпатський водограй" до Львівської міської ради Українського товариства мисливців і рибалок (правопопередник відповідача) про усунення перешкод в користуванні земельними ділянками загальною площею 178,7548 га. Як на підставу позову у вказаній справі позивач посилався на те, що надані в оренду земельні ділянки він використовує для ведення рибного господарства, вирощування сільськогосподарської продукції та розташування відпочинкової зони. В той же час, відповідач здійснює мисливську діяльність на території, що перетинається із орендованими земельними ділянками, чим перешкоджає позивачу у господарській діяльності та створює загрозу для його працівників та відпочивальників.

15. Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.07.2009 залишеним без змін постановами Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.2009 та Вищого господарського суду України від 27.05.2010, у задоволенні позовних вимог було відмовлено.

16. Ухвалюючи рішення у справі № 2/110 суди виходили з такого: 1) мисливські угіддя у відповідних межах в установленому законом порядку надані відповідачу в користування до 11.02.2012 рішеннями Львівської обласної ради; 2) позивачем не подано жодних доказів на підтвердження наявності підстав для припинення права користування мисливськими угіддями відповідачем, визначених статтею 23 Закону України "Про мисливське господарство та полювання"; 3) відповідно до статті 6 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняття рішення про припинення полювання у випадках, передбачених цим законом, покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі мисливського господарства та полювання; 4) позивачем не встановлено які саме особи здійснювали правопорушення на території позивача, не доведено, що ці особи є мисливцями і мають відношення до Львівської міської ради Українського товариства мисливців і рибалок, не подано доказів притягнення вказаних осіб до відповідальності.

17. Додатково суд апеляційної інстанції зазначив, що матеріали справи свідчать про те, що Державною екологічною інспекцію у Львівській області та Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства у 2017, 2019 та 2020 роках проводились перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства, за результатами яких складено акти, у яких встановлено окремі порушення у діяльності відповідача, проте порушень щодо користування ним землями, які перебувають в оренді відповідача, встановлено не було.

18. Крім того, статтею 31 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" встановлено, що права користувачів мисливських угідь охороняються законом. Припинення права використання державного мисливського фонду або права користування мисливськими угіддями може мати місце лише у випадках, передбачених статтею 23 цього Закону. В той же час, позивачем не подано жодних доказів на підтвердження наявності підстав, передбачених вказаною нормою, для припинення права користування мисливськими угіддями відповідачем. Крім цього, відповідно до статті 6 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" прийняття рішення про припинення полювання у випадках, передбачених цим законом, покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань мисливського господарства та полювання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

19. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 23.12.2020 у справі № 914/1964/20.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

20. Позивач не погоджується з ухваленою постановою суду апеляційної інстанції зазначаючи, що апеляційним господарським судом було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.

21. Скаржник зазначає, що спірна земельна ділянка надана останньому в оренду з цільовим призначенням "для рибогосподарських потреб" і повинна використовуватись виключно за її цільовим призначенням та не може бути використана для ведення мисливського господарства, а відтак, відповідач незаконно здійснює свою діяльність на земельній ділянці, орендованій позивачем.

22. При цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статей 21, 22, 23, 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", статей 13, 25, 27 Закону України "Про оренду землі", статей 95, 96 ЗК України та статей 386, 391, 396 ЦК України.

Позиція інших учасників справи

23. Відповідач не надав відзиву на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

24. Рішенням Львівської обласної ради № 127 від 11.02.1997 "Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області" відповідачу було надано в користування мисливські угіддя у Пустомитівському районі.

25. Рішенням Львівської обласної ради № 605 від 09.10.2012 "Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області Львівській міській раді Українського товариства мисливців і рибалок", із врахуванням рішення № 846 від 25.06.2013 "Про надання в користування мисливських угідь у Львівській області Львівській міській раді УТМР", Львівській міській раді УТМР, що надалі була перейменована у Громадську організацію "Львівська міська організація Українського товариства мисливців та рибалок", надано в користування мисливські угіддя терміном на 15 років, у визначених межах згідно додатку до рішення. Згідно додатку до рішення, визначено межі мисливських угідь, до яких включено мисливські угіддя на території Пустомитівського району Львівської області. Передані у користування угіддя перебувають у Державному мисливському фонді.

26. 17.07.2013, на виконання вказаних рішень Львівської обласної ради, між Львівською міською радою УТМР та Львівським обласним управлінням лісового та мисливського господарства було укладено договір № 22 про умови ведення мисливського господарства, відповідно до пункту 1.1 якого відповідачу терміном на 15 років до 09.10.2027 надано мисливські угіддя для ведення мисливського господарства, загальною площею 35 502,36 га, з них: лісові угіддя - 6 423,7 га, польові - 28 037,67 га, водно-болотні - 1 040,99 га у зазначених у договорі межах.

27. Згідно п.п. "б" п. 2.1 договору, відповідач має право користуватися державним мисливським фондом в межах мисливських угідь наданих у користування з дотриманням чинного законодавства, а згідно п.п. г п. 2.1 договору - право організовувати полювання для мисливців.

28. Відповідно до п. 2.2 договору, відповідач зобов`язується використовувати надані угіддя за призначенням, вести в угіддях мисливське господарство, забезпечувати мисливське упорядкування, забезпечувати проведення комплексних заходів на охорону та відтворення тварин та інше.

29. Згідно з договором від 11.09.2019 № 13 оренди водного об`єкта, укладеного між Львівської обласною державною адміністрацією (орендодавець) та ТОВ "Карпатський водограй" (орендар), останньому передано у строкове користування водний об`єкт для рибогосподарських потреб - ставкове господарство площею 128,2814 га розташоване за межами м. Пустомити Пустомитівського району Львівської області (рибогосподарська технологічна водойма). До об`єктів оренди входить: вода (водний простір) водного об`єкта 128,2814 га, земельна ділянка під водними об`єктами 128,2814 га, землі, які використовуються для технічної інфраструктури 22,1083 га, земельна ділянка кадастровий номер 4623610100:12:000:0004.

30. Пунктом 14 договору оренди водного об`єкта від 11.09.2019 № 13 встановлено, що об`єкт оренди передано позивачу у користування для рибогосподарських потреб.

31. Згідно з пунктом 18 вказаного договору, орендарю заборонено передавати об`єкт оренди в суборенду, заставу та/або вносити його до статутного (складеного, пайового) фонду (капіталу).

32. Надана позивачу в орендне користування земельна ділянка розташована в межах наданих відповідачу мисливських угідь. Вказана обставина визнається обома сторонами.

33. Підставою звернення позивача з позовом у даній справі стало те, що відповідач здійснює мисливське господарство з порушенням частини п`ятої статті 21 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", яка передбачає, що відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами, а також, що під час здійснення своєї діяльності відповідач не додержується режиму охорони тварин, риб та птахів, занесених до Червоної книги України у межах наданих в користування мисливських угідь.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

34. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Щодо суті касаційної скарги

35. Згідно з статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

36. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, згідно з частиною другою статті 16 ЦК України, можуть, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

37. Відповідно до частини першої статті 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема самостійно господарювати на землі.

38. Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

39. Частиною першою статті 25 вказаного Закону передбачено, що орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

40. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України "Про оренду землі", орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

41. Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

42. Згідно з частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі шляхом запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав, застосування інших, передбачених законом, способів.

43. Згідно зі статтею 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.

44. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови (пункти 10-18 цієї постанови) підставою для скасування рішення суду першої інстанції та відмови у задоволенні позову слугувала саме недоведеність позивачем належними та допустимими доказами факту вчинення відповідачем дій з організації та проведення полювання на належній позивачу земельній ділянці.

45. У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

46. В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

47. Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

48. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

49. При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

50. Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

51. Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

52. Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

53. Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

54. Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

55. Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

56. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

57. Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

58. При цьому, колегія суддів зазначає, що наведенні вище правові висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 04.03.2021 у справі № 908/1879/17 та від 21.04.2021 у справі № 910/701/17.

59. Як убачається зі змісту постанови суду апеляційної інстанції, твердження позивача стосовно доведеності наявності його порушених прав та/або охоронюваних законом інтересів, а також доводи відповідача про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, були оцінені судом з урахуванням дослідження тих доказів, які були надані сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень. Розглядаючи справу, суд апеляційної інстанції з`ясував істотні обставини із застосуванням передбачених статтею 86 ГПК України критеріїв дослідження доказів щодо оцінки кожного такого доказу окремо і їх сукупності в цілому та забезпечив дотримання стандартів доказування, визначених процесуальним законом. При цьому, суд апеляційної інстанції також обґрунтував підстави відхилення певних доказів, наданих позивачем в обґрунтування своїх доводів (пункт 12 цієї постанови).

60. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що апеляційним судом надавалась оцінка вагомим і ключовим доводам сторін у справі, якими вони обґрунтовували наявність чи відсутність підстав для задоволення позову. Так само, як і надавалась оцінка висновкам місцевого господарського суду, зокрема щодо відсутності доказів відведення відповідних мисливських угідь іншим мисливським організаціям та факту наявності у відповідача обов`язку формування єгерської служби для здійснення охорони державного мисливського фонду.

61. Доводи касаційної скарги не дають підстав стверджувати про те, що наведені судом апеляційної інстанції мотивування є необґрунтованими, позаяк правильність цих тверджень напряму випливає із матеріалів цієї справи, обставин спору та норм чинного законодавства.

62. Дотримуючись приписів статті 86 ГПК України, апеляційний господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи, а його висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

63. Як зазначалося у пункті 22 цієї постанови, підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі є пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

64. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

65. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

66. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18531/19.

67. Разом з тим, скаржник, обґрунтовуючи свої посилання на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та посилаючись на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, належним чином не обґрунтував необхідність формування висновку щодо зазначених ним норм права, в контексті спірних правовідносин, з урахуванням встановлених обставин даної справи та підстав для відмови у задоволенні позову, а відтак, з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи та підстави для відмови у задоволенні позову (саме відсутність доказів та недоведеність здійснення відповідачем діяльності з організації та проведення полювання на орендованій позивачем земельній ділянці), колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для формування правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 21, 22, 23, 24 Закону України "Про мисливське господарство та полювання", статей 13, 25, 27 Закону України "Про оренду землі", статей 95, 96 ЗК України та статей 386, 391, 396 ЦК України в подібних правовідносинах, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

68. Так, оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом не було встановлено допущених судом апеляційної інстанції порушень норм матеріального чи процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, відповідно, підстави касаційного оскарження є необґрунтованими, а відтак і підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у касаційного суду немає.

69. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

70. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

71. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

72. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі судового рішення.

73. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатський водограй" залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат

74. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржуване судове рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатський водограй" залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 01.04.2021 у справі № 914/1964/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил