Постанова

від 09.03.2021 по справі 925/297/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2021 р. Справа№ 925/297/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Скрипки І.М.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Білоус О.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 09.03.2021,

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест та Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод

на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 (повний текст складено 11.12.2020)

у справі №925/297/19 (суддя Дорошенко М.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор - Інвест

до Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод

про стягнення 240 000,00 грн неустойки,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест (далі, позивач або ТОВ Аркор-Інвест ) звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод (далі, відповідач або ДП Уманський лікеро-горілчаний завод ) про зобов`язання повернути майно та стягнення 240 000,00 грн неустойки за весь час прострочення виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення обладнання за договором оренди з моменту розірвання (припинення) 04.01.2019 Договору оренди обладнання №10 від 31.01.2018 за наслідками відмови від нього позивача.

Позовні вимоги обґрунтовані укладенням між сторонами Договору оренди обладнання №10 від 31.01.2018, від подальшого виконання якого позивач відмовився через систематичне порушення його умов зі сторони відповідача.

Історія справи, короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 27.06.2019, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 у справі №925/297/19, позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест 240 000,00 грн неустойки, 41 939,31 грн на відшкодування судових витрат та 27 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В решті вимог провадження у справі закрито.

Приймаючи вказані судові рішення, господарські суди надали оцінку доводам відповідача щодо неукладеності Договору №10 від 31.01.2018 та його невиконання, наявності між сторонами договірних відносин за договором оренди обладнання №1, відсутності підстав для припинення договору оренди №10, та, виходячи з оцінки наданих доказів, дійшли висновку, що сторонами виконувався саме Договір оренди обладнання №10 від 31.01.2018 з урахуванням, зокрема, тієї обставини, що відповідачем визнано факт перебування у нього обладнання, назва одиниць якого співпадає з переліком майна, зазначеного в актах приймання-передачі устаткування.

Обґрунтовуючи рішення у даній справі про часткове задоволення позовних вимог, суди вказали на те, що у зв`язку із систематичною несплатою відповідачем орендної плати за користування обладнанням згідно Договору оренди обладнання №10 від 31.01.2018 (на момент направлення відповідачу повідомлення позивача про відмову від договору оренди від 28.12.2018 у відповідача була заборгованість по орендних платежах в сумі 160 000,00 грн за вересень-грудень 2018 року (по 40 000,00 грн щомісячно)), позивач правомірно скористався своїм правом на відмову від договору оренди у відповідності до статті 782 Цивільного кодексу України. Унаслідок відмови позивача від Договору оренди №10 від 31.01.2018 цей договір припинився з 04.01.2019, тобто з моменту отримання відповідачем повідомлення позивача, що відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України є підставою для негайного повернення наймачем наймодавцеві орендованого майна.

Судами встановлено, що 03.06.2019 (під час вирішення спору судом першої інстанції) Державним підприємством Уманський лікеро-горілчаний завод було повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест за актом приймання передачі обладнання, що складало предмет спору, а тому господарський суд у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України закрив провадження у справі в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути позивачу майно за відсутністю предмета спору.

Стосовно позовної вимоги про стягнення 240 000,00 грн неустойки за весь час прострочення виконання відповідачем зобов`язання щодо повернення обладнання за Договором оренди з моменту розірвання (припинення) договору оренди обладнання №10 від 31.01.2018, суди дійшли висновки про її задоволення на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 27.06.2019 у даній справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 240 000,00 грн неустойки, 41 939,31 грн на відшкодування судових витрат та 27 000,00 грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 у даній справі.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 04.12.2019 та рішення Господарського суду Черкаської області від 27.06.2019 у справі №925/297/19 скасовано в частині задоволених позовних вимог про стягнення 240 000,00 грн неустойки та передано справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що задовольняючи позовні вимоги у даній справі, суди не врахували, що до предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Суди наведеного не врахували, наявності вищевказаних обставин не дослідили, пославшись лише на винні дії позивача по неповерненню майна, не здійснюючи аналізу таких дій, що призвело до передчасного висновку про задоволення позовних вимог у частині стягнення 240 000,00 грн неустойки на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України. Отже, суди неповно дослідили зібрані у справі докази на предмет того, чи позивачем доведено вину відповідача у несвоєчасному поверненні орендованого майна протягом зазначеного в позові періоду, а також чи спростовано відповідачем-орендарем належними та достатніми доказами відсутність його вини у простроченні повернення орендованого майна позивачу-орендодавцю за наслідком припинення договору оренди обладнання.

Водночас, із приводу доводів касаційної скарги відповідача в частині оцінки договірних відносин сторін, суд касаційної інстанції зазначив, що останні зводилися до спонукання суду касаційної інстанції переоцінити докази у справі в цій частині, а тому відхилив їх як необґрунтовані, оскільки здійснення такої переоцінки доказів виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, обумовлених частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19 позов задоволено частково.

Судовий збір за подання позову в сумі 2 228,57 грн покладено на відповідача, а в сумі 1 371,43 грн - на позивача.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор - Інвест - 148 571,36 грн (сто сорок вісім тисяч п`ятсот сімдесят одну гривню 36 копійок) неустойки та 2 228,57 грн (дві тисячі двісті двадцять вісім гривень 57 копійок) судового збору.

У решті позову відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що Договір від 31.01.2018 №10 припинився 04.01.2019, а тому відповідач згідно з пунктом 3.5. цього договору мав повернути позивачу орендоване обладнання до 14.01.2019 включно. Разом з тим, позивач листом від 28.12.2018 №1 Вих-12/2018 в односторонньому порядку встановив відповідачу більший строк для повернення орендованого за Договором №10 від 31.01.2018 обладнання - протягом 30 календарних днів з дати розірвання цього договору, тобто у період з 05.01.2019 по 03.02.2019 включно, а враховуючи, що 03.02.2019 припадає на вихідний день - неділю, то в силу частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України днем закінчення цього тридцятиденного строку є 04.02.2019.

За висновками суду першої інстанції, надання позивачем відповідачу більшого від встановленого Договором від 31.01.2018 №10 строку для повернення орендованого обладнання є обставиною, яка надавала відповідачу можливість розраховувати (вважати можливим) виконання зобов`язання щодо повернення орендованого обладнання у наданий позивачем строк без порушення прав останнього на одержання такого обладнання. Тому господарський суд вважає відсутньою вину відповідача у неповерненні позивачу орендованого майна у період з 05.01.2019 по 04.02.2019, а відтак за вказаний у позові період нарахування неустойки з 01.01.2019 по 31.03.2019 позивач має право на стягнення з відповідача такої неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення обладнання лише за період з 05.02.2019 по 31.03.2019, сума якої становить 148 571,36 грн, в тому числі: 68 571,36 грн за 24 дні лютого 2019 року і 80 000,00 грн за березень 2019 року.

Водночас, відповідач не довів відсутності своєї вини у невиконанні зобов`язання щодо повернення позивачу обладнання після припинення договору від 31.01.2018 №10, оскільки не довів, що ним вживалися необхідні і достатні заходи для повернення об`єкта оренди позивачу та, що неповернення об`єкта оренди позивачу було зумовлено бездіяльність останнього, його ухиленням від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

За вказаних обставин згідно висновків суду позов підлягає задоволенню лише в частині стягнення 148 571,36 грн неустойки.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погодившись із прийнятим рішенням, 04.01.2021 (про що свідчить відмітка Укрпошти Експрес на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19 в частині відмови Товариству з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест у задоволенні позовних вимог про стягнення з Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод неустойки у розмірі 91 428,64 грн та стягнути з відповідача 91 428,64 грн неустойки.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позову є незаконним та прийняте з порушенням норм статей 651, 653, 759, 785 Цивільного кодексу України.

За твердженнями позивача договір оренди від 31.01.2018 №10 є розірваним на підставі статті 782 Цивільного кодексу України з 04.01.2019 (дати отримання відповідачем листа про розірвання договору від 28.12.2018 №1 вих-12/2018), а тому, враховуючи умови статті 785 Цивільного кодексу України, безпідставним є незастосування господарським судом першої інстанції до відповідача неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення з 05.01.2019 по 04.02.2019 у розмірі 91 428,64 грн, оскільки відповідач мав сплатити позивачу неустойку за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення обладнання.

У апеляційній скарзі позивачем наведено попередній орієнтований розрахунок судових витрат на правничу допомогу у розмірі 11 000,00 грн та зазначено, що докази про розмір судових витрат у відповідності до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

У тексті апеляційної скарги апелянтом порушено також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Також, не погодившись із прийнятим рішенням, 30.12.2020 (про що свідчить відмітка Укрпошти Експрес на конверті) Державне підприємство Уманський лікеро-горілчаний завод звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19 в частині задоволення позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор - Інвест , в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного:

- приймаючи оскаржуване рішення, судом першої інстанції не враховано, що Договір №10 від 31.01.2018 є неукладеним внаслідок відсутності одночасно кількох істотних умов договору, що підлягають узгодженню сторонами, а саме умов щодо об`єкту оренди (складу і вартості майна з урахуванням її індексації), орендної плати з урахуванням її індексації, порядку використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна;

- позивачем не надано належних та допустимих доказів припинення дії Договору №10, з чим пов`язувалось би настання певних правових наслідків та, відповідно, існування порушеного права позивача (у випадку його порушення) і предмету спору в даній справі;

- належними та допустимими доказами не підтверджується факт передачі позивачем та отримання відповідачем у відповідності до умов Договору №10 обладнання, що було б предметом відповідної угоди. Крім того, користування обладнанням взагалі було неможливим з огляду на непридатність його для експлуатації за призначенням;

- вина відповідача, як обов`язкова складова для застосування відповідальності у вигляді стягнення з нього неустойки, у діях відповідача відсутня, оскільки неможливість повернути майно створилась внаслідок умисних дій (поведінки) позивача, що підтверджується, зокрема, листами відповідача від 29.01.2019 №9 та від 28.03.2019 №72.

Узагальнені доводи та заперечення сторін проти апеляційних скарг

10.02.2021 представник позивача подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, у якому просив суд залишити її без задоволення.

У відзиві позивач наголосив на наступному:

- факт укладення Договору оренди №10 був встановлений постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 у справі №925/90/19;

- внаслідок відмови позивача від Договору оренди він припинився з 04.01.2019, тобто з моменту отримання відповідачем повідомлення позивача. Крім того, у ході вирішення спору відповідач 03.06.2019 повернув позивачу за актом приймання-передачі обладнання, що було отримане за договором. Такими діями відповідач спростував своє твердження про продовження строку дії договору до 31.12.2019 та відсутність у матеріалах справи доказів припинення договору з 04.01.2019;

- відповідач не довів відсутності своєї вини у невиконанні зобов`язання щодо повернення позивачу обладнання після припинення дії договору оренди. Надіслання відповідачем позивачу листів від 29.01.2019 №9 та від 28.03.2019 №72 не є необхідними і достатніми заходами для повернення об`єкта оренди позивачу.

Представник відповідача письмового відзиву на апеляційну скаргу позивача суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Водночас, 09.03.2021 представник відповідача подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду додаткові пояснення у справі, у яких наголосив на тому, що норми частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України можуть бути застосовані лише у випадку доведення факту (обставин) фактичного користування річчю. Однак, позивачем не було надано жодного доказу на доведення таких обставин, при цьому, матеріалами справи підтверджується факт неможливості комерційного використання обладнання за призначенням, що є порушенням умов договору зі сторони позивача.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест у справі №925/297/19 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Разіної Т.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 у справі №925/297/19 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19, зупинено дію рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19 на час апеляційного провадження, призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19 на 16.02.2021.

Водночас, протоколом передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 22.01.2021 на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів: Тищенко А.І., Разіної Т.І. передано апеляційну скаргу Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2021 №09.1-08/349/21 у зв`язку із перебуванням судді Разіної Т.І., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2021 апеляційну скаргу Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 (головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19, призначено до розгляду апеляційну скаргу Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод на 16.02.2021.

Враховуючи необхідність об`єднання апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест та Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод в одне апеляційне провадження, оскільки вони подані на один і той же процесуальний документ, а саме - рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19, а також розгляд апеляційних скарг у справі №925/297/19 колегією суддів у єдиному складі, протоколом передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 26.01.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19 до провадження у складі колегії суддів Північного апеляційного господарського суду: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Скрипка І.М.; апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест та Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19 об`єднано в одне апеляційне провадження; призначено до розгляду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест та Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19 на 16.02.2021.

У судове засідання, призначене на 16.02.2021, з`явилися представники позивача та відповідача.

Суд у судовому засіданні 16.02.2021 перейшов до розгляду справи по суті, заслухавши пояснення представників сторін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.02.2021 у справі №925/297/19 оголошено перерву до 09.03.2021.

У судовому засіданні 09.03.2021 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників сторін

У судове засідання 09.03.2021 з`явився представник відповідача.

Представник позивача у судове засідання 09.03.2021 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Оскільки у матеріалах справи містяться докази належного повідомлення позивача про дату, час і місце проведення судового засідання по розгляду апеляційних скарг, а саме розписка про дату і час, на які у судовому засіданні 16.02.2021 було оголошено перерву, та з огляду на те, що неявка його представника не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримував доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. Проти задоволення апеляційної скарги позивача відповідач заперечував.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

31.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест (далі - орендодавець) та Державним підприємством Уманський лікеро-горілчаний завод (далі - орендар) укладено Договір оренди обладнання №10 (далі, Договір), предметом якого є надання орендодавцем за обумовлену сторонами договору плату в тимчасове володіння і користування орендаря обладнання, яке буде використано останнім в своїх виробничих цілях з метою отримання прибутку відповідно до конструктивних і експлуатаційних даних обладнання (майна), що передається в оренду (пункт 1.1. Договору).

Згідно пункту 1.2. Договору об`єктом оренди за цим договором є обладнання згідно переліку, який вказаний в Додатку №1 до Договору. Вартість обладнання за Договором вказана в Додатку №2.

Відповідно до пунктів 2.1., 2.2. Договору орендодавець зобов`язується відповідно до Акту прийому-передачі передати обладнання, що є об`єктом оренди, протягом 10 (десяти) днів з дня підписання цього договору та передати орендарю разом з орендованим обладнанням всі необхідні приналежності та документи до нього, перелік яких визначений в Додатку №3 до Договору.

Пунктом 4.1. Договору сторони погодили, що вартість користування обладнанням, переданим орендарю, становить 20 000,00 грн з ПДВ і виплачується щомісяця, з лютого місяця 2018 року.

01.04.2018 сторони підписали Додаткову угоду №1 до Договору, відповідно до якої домовились установити вартість користування обладнанням, переданим у користування орендарю, у розмірі 40 000,00 грн з ПДВ, яке виплачується щомісяця.

Оплата оренди здійснюється орендарем шляхом перерахування платіжним дорученням належної суми на розрахунковий рахунок орендодавця. Зазначені платежі повинні здійснюватися орендарем до 5 (п`ятого) числа кожного календарного місяця (пункт 4.2. Договору).

У розділі 3 Договору визначені обов`язки орендаря за Договором, серед яких: використовувати отримане в оренду обладнання відповідно до умов цього договору і виключно за прямим виробничим і споживчим призначенням обладнання (пункт 3.1.); в терміни, узгоджені сторонами цього договору, вносити орендну плату за користування отриманим в оренду обладнанням (пункт 3.4.); повернути орендоване обладнання протягом 10 (десяти) днів після закінчення терміну дії цього договору або припинення використання обладнання з інших підстав, які визначається за згодою сторін даним договором оренди (пункт 3.5.).

Строк дії договору сторони в пункті 9.2. Договору погодили до 31.12.2018.

Водночас, відповідно до пункту 7.2. Договору, якщо за 30 днів до закінчення терміну дії цього договору оренди жодна зі сторін не заявить про свій намір не продовжувати оренду за договором або укласти новий договір оренди на істотно інших умовах, договір автоматично продовжується на наступний 12-ти місячний термін.

Відповідно до Акту приймання-передачі устаткування та Акту №2 від 01.04.2018 приймання-передачі устаткування (том 1, а.с. 18-19) орендодавець передав орендареві наступне обладнання:

- Автомат для наклеювання акцизних марок, марки Э.Ф. 1400, виробництва ЧП Група компаній Піщемаш , вартістю 542 099,00 грн;

- Компресор Кентавр , марки 50/30, виробництва Кентавр , вартістю 2 428,00 грн;

- Апарат для наклеювання етикеток, марки З.Ф. 1400, виробництва ЧП Група компаній Піщемаш , вартістю 438 900,00 грн;

- Машина для ополіскування пляшок, марки БЗ-ОМВ-6, виробництва ВАТ Мелітопольпродмаш , вартістю 223 697,00 грн;

- Апарат по розливу рідких сумішей, марки Ж7 ДНП-3, виробництво ВАТ Барський машинобудівний завод , вартістю 282 018,00 грн;

- Закупорювальна машина, марки Ж7 ВУМ-3, виробництво ВАТ Барський машинобудівний завод , вартістю 338 086,00 грн;

- Апарат для наклеювання етикеток, марки Л5-ВЕЮ, виробництва ВАТ Темп , вартістю 381 672,00 грн;

- Машина для пакування продукції, марки УМТ-600 м, виробництва ТОВ Завод пакувального обладнання Термо-пак , вартістю 347 054,00 грн.

На виконання умов Договору його сторонами також підписані акти надання послуг, як підстава для внесення щомісячної орендної плати (том 1, а.с. 22-26):

- №2 від 28.02.2018 на суму 20 000,00 грн;

- №3 від 31.03.2018 на суму 40 000,00 грн;

- №4 від 30.04.2018 на суму 40 000,00 грн;

- №5 від 31.05.2018 на суму 40 000,00 грн;

- №6 від 30.06.2018 на суму 40 000,00 грн.

У вказаних актах міститься посилання на основной договор та договір оренди обладнання №10 від 31.01.2018.

Обґрунтовуючи позовні вимоги у даній справі, позивач зазначав, що з першого місяця дії Договору оренди орендар порушував його умови шляхом прострочення оплати орендної плати як у первісному, так і у збільшеному розмірі, за період з березня 2018 року по серпень 2018 року. Починаючи з серпня 2018 року орендар взагалі припинив виконувати свої грошові зобов`язання за Договором оренди, чим порушив права позивача.

Позивачем було направлено на адресу відповідача претензію №1 Вих-11/2018 від 19.11.2018 (том 1, а.с. 27-37) про сплату суми боргу за договором оренди, яка була отримана відповідачем, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповіді на претензію відповідач не надав, борг не погасив.

29.12.2018 позивач надіслав відповідачу лист (повідомлення про відмову від договору оренди) від 28.12.2018 №1 Вих-12/2018 (том 1, а. с. 38-39). Цим листом, пославшись на невиконання відповідачем протягом чотирьох місяців поспіль зобов`язання за Договором від 31.01.2018 №10 щодо сплати орендної плати, позивач заявив про свою односторонню відмову від цього договору і зазначив при цьому, що Договір від 31.01.2018 №10 вважається розірваним і припиняє свою дію з дати отримання відповідачем цього листа, а об`єкт оренди підлягає поверненню за актом приймання-передачі протягом 30 календарних днів з дати розірвання договору.

Відповідач лист позивача від 28.12.2018 №1 Вих-12/2018 одержав 04.01.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (том 1, а.с. 41).

Відповідачем було надано Господарському суду Черкаської області копію адресованого позивачу листа від 15.01.2019 №3/2 (том 1, а. с. 134), у якому відповідач вказав про направлення ним позивачу згідно з переліком разом з актами приймання передачі такого майна:

- машина для ополіскування пляшок БЗ-ОМВ6;

- апарати по розливу рідких сумішей Ж7 ДНП-3 в кількості 2 шт.;

- закупорювальні машини Ж7 ВУМ-3 в кількості 2 шт.;

- машина для пакування продукції УМТ-600 м;

- компресор Кентавр 50л 50/30.

Однак, доказів надіслання чи вручення позивачу листа від 15.01.2019 №3/2 матеріали справи не містять.

У подальшому листом від 29.01.2019 №9 (том 1, а.с. 105) відповідач у відповідь на лист позивача від 28.12.2018 №1 Вих-12/2018 повідомив останнього про те, що ТОВ Аркор-Інвест було порушено свої зобов`язання за договором та не було передано обладнання в справному та придатному для експлуатації стані орендарю. Водночас, зазначено про готовність обладнання, що є предметом договору від 31.01.2018 №10, до повернення, у зв`язку з чим відповідач просив позивача повідомити дату та надати відомості про відповідний транспорт, який буде надано для завантаження з метою повернення цього обладнання.

Іншим листом від 28.03.2019 №72 (том 1 а.с. 135), надісланим позивачу 29.03.2020, відповідач просив останнього повідомити про дату, час і направити уповноваженого представника позивача для інвентаризації стану та вирішення питання підготовки для передачі та отримання позивачем від відповідача обладнання і відомості про відповідний транспорт, який буде надано до завантаження з метою отримання позивачем обладнання.

Станом на дату звернення позивача до суду із позовом у даній справі відповідач прийняте ним за Договором від 31.01.2018 №10 в оренду обладнання позивачу не повернув, у зв`язку з чим позивач як орендодавець за невиконання відповідачем як орендарем зобов`язання щодо повернення з оренди орендованого за договором від 31.01.2018 №10 обладнання нарахував відповідачу до сплати 240 000,00 грн передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойки у розмірі подвійної плати за користування обладнанням за період з 01.01.2019 по 31.03.2019, а також просив суд зобов`язати відповідача повернути позивачу за актом приймання-передачі спірне обладнання.

Відповідач у позасудовому порядку вказану неустойку позивачу не сплатив, обладнання станом на дату звернення позивача до суду із позовом у даній справі (21.03.2019) позивачу не повернув, що й спричинило виникнення спору в даній справі.

Водночас, 03.06.2019 Державним підприємством Уманський лікеро-горілчаний завод за актом приймання передачі було повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест обладнання, що складало предмет спору: автомат для наклеювання акцизних марок марки Э.Ф.1400; компресор Кентавр марки 50/30; апарат для наклеювання етикеток марки Э.Ф.1400; машину для ополіскування пляшок марки БЗ-ОМВ-6; апарат по розливу рідких сумішей марки Ж7 ДНП-3; закупорювальну машину марки Ж7 ВУМ-3; апарат для наклеювання етикеток марки Л5-ВЕЮ; машину для пакування продукції марки УМТ-600м, у зв`язку з чим судом першої інстанції під час попереднього розгляду справи було закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі в цій частині через відсутність предмета спору.

Рішення суду першої інстанції від 27.06.2019 в цій частині (закриття провадження) було підтримане судом апеляційної інстанції у постанові від 04.12.2019 та не було предметом касаційного оскарження, а відтак, набрало законної сили.

У свою чергу, як уже зазначалося вище, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.02.2020 справа №925/297/19 була передана на новий розгляд лише в частині позовних вимог про стягнення 240 000,00 грн неустойки, а відтак розгляд позовних вимог здійснюється судом лише у вказаній частині.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно статті 316 Господарського процесуального кодексу України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень на них, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційні скарги позивача та відповідача не підлягають задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі Договору №10 від 31.01.2018, який за своєю правовою природою є договором найму (оренди), згідно якого наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (частина 1 статті 759 Цивільного кодексу України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Колегією суддів встановлено, що Державне підприємство Уманський лікеро-горілчаний завод зверталось до Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор - Інвест із позовом про визнання недійсним вищевказаного Договору оренди від 31.01.2018 №10 (справа №925/585/19).

При цьому, у якості підстави для визнання недійсним вказаного договору ДП Уманський лікеро-горілчаний завод у господарській справі №925/585/19 посилалося, зокрема, на те, що Договір від 31.01.2018 №10 всупереч нормам статей 180, 284 Господарського кодексу України не містить узгодження об`єкта оренди (складу і вартості майна з урахуванням її індексації), орендної плати з урахуванням її індексації, а також порядку використання амортизаційних відрахувань, відновлення орендованого майна. Крім того, за твердженням ДП Уманський лікеро-горілчаний завод , відповідачем за первісним позовом не було виконано своїх обов`язків за спірним договором, оскільки відсутній як факт передачі належним чином в оренду обладнання, яке б було предметом цього договору, в належному стані, так і всіх необхідних приналежностей та документів до нього, а також ознайомлення орендаря (позивача за первісним позовом) з правилами його експлуатації та видачі орендарю письмових інструкцій про правила і порядок користування обладнанням, що є предметом спірного договору. Водночас, позивач за первісним позовом вказував, що обладнання знаходилося у стані, непридатному для його комерційного використання. Таким чином, як стверджувало ДП Уманський лікеро-горілчаний завод , Договір оренди обладнання №10 від 31.01.2018 не був спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 у справі №925/585/19, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.09.2020, відмовлено у задоволенні первісного позову Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод до Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор - Інвест про визнання недійсним укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Аркор - Інвест і Державним підприємством Уманський лікеро-горілчаний завод Договору оренди від 31.01.2018 №10.

Приймаючи вказану постанову, суд апеляційної інстанції встановив, що факт укладення Договору від 31.01.2018 №10 був встановлений ще постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019, яка залишена без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2020, у справі №925/90/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест до Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод про стягнення із відповідача 240 000,00 грн основного боргу у вигляді орендної плати за період з серпня 2018 року по січень 2019 року, 7 640,00 грн інфляційних втрат та 2 291,53 грн 3% річних за Договором оренди від 31.01.2018 №10.

Так, у зазначеній постанові №925/90/19 суд вказав, що у судовому засіданні 03.12.2019 в.о. директора ДП Уманського лікеро-горілчаного заводу підтвердив підписання Договору оренди обладнання №10 від 31.01.2018, укладеного між ТОВ Аркор-Інвест та ДП Уманський лікеро-горілчаний завод , акту приймання-передачі устаткування та акту №2 від 01.04.2018, а також актів надання послуг, що в сукупності із прийняттям обладнання, незазначенням у вказаному акті недоліків обладнання, підписання в тому числі ДП Уманським лікеро-горілчаним заводом актів надання послуг, а також здійснення оплати рахунків із зазначенням у призначенні платежу орендна плата та оплата за оренду свідчить про те, що цей договір є укладеним.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України , а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою №28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином обставини, встановлені постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2019 у справі №925/90/19 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 у справі №925/585/19, зокрема, щодо укладеності та дійсності Договору оренди від 31.01.2018 №10, прийняття ДП Уманський лікеро-горілчаний завод на виконання умов Договору від 31.01.2018 №10 устаткування, визначеного в акті приймання-передачі устаткування та акті №2 від 01.04.2018 приймання-передачі устаткування, є преюдиційними та не підлягають повторному доведенню у справі, що переглядається (№925/297/19).

Крім того, суд касаційної інстанції, направляючи дану справу №925/297/19 на новий розгляд у частині позовних вимог про стягнення неустойки, у постанові від 19.02.2020 зазначив, серед іншого, що господарські суди надали оцінку доводам відповідача щодо неукладеності Договору №10 від 31.01.2018 та його невиконання, наявності між сторонами договірних відносин за договором оренди обладнання №1 та, виходячи з оцінки наданих доказів, дійшли висновку, що сторонами виконувався саме Договір оренди обладнання №10 від 31.01.2018 з урахуванням, зокрема, тієї обставини, що відповідачем визнано факт перебування у нього обладнання, назва одиниць якого співпадає з переліком майна, зазначеного у актах приймання-передачі устаткування. Водночас, із приводу доводів касаційної скарги відповідача в частині оцінки договірних відносин сторін, суд касаційної інстанції зазначив, що останні зводилися до спонукання суду касаційної інстанції переоцінити докази у справі в цій частині, а тому відхилив їх як необґрунтовані, оскільки здійснення такої переоцінки доказів виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, обумовлених частиною 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, безпідставними є доводи апеляційної скарги відповідача із приводу того, що Договір №10 від 31.01.2018 є неукладеним, а матеріалами справи не підтверджується факт передачі позивачем та отримання відповідачем у відповідності до умов Договору №10 обладнання.

Із приводу доводів скаржника про те, що користування переданим йому обладнанням було неможливим з огляду на непридатність його для експлуатації за призначенням, колегія суддів зазначає наступне.

У наявних в матеріалах справи актах приймання-передачі устаткування, за якими обладнання передавалось в оренду, зазначено, що При прийманні устаткування до монтажу встановлено: устаткування відповідає проектній спеціалізації або кресленню, устаткування передано комплектно, дефекти при зовнішньому огляді устаткування не виявлені . Тобто відповідач, приймаючи обладнання від позивача, підтвердив його відповідність заявленим вимогам.

Щодо наявних у матеріалах справи актів про технічні недоліки агрегатів, які належать ТОВ Аркор-Інвест (том 1, а.с. 137-138) від 17.05.2018 та 09.08.2018, колегія суддів зазначає, що ці акти складені відповідачем в односторонньому порядку. При цьому, у матеріалах справи відсутні як належні та допустимі докази на підтвердження звернення відповідача до позивача із листами-повідомленнями про виявлені технічні недоліки обладнання після передачі йому останнього, так і докази направлення позивачу вищевказаних актів про технічні недоліки.

Щодо наявного у матеріалах справи акта-висновку із залученням спеціаліста про технічний стан обладнання ТОВ Аркор-Інвест (том 2, а.с. 24), колегія суддів зазначає, що цей акт складений лише 31.05.2019, а тому не спростовує факту прийняття ДП Уманський лікеро-горілчаний завод обладнання у квітні 2018 року в справному та належному стані.

Отже, скаржником не доведено належними та допустимими доказами, що на момент передачі в оренду обладнання було непридатним до комерційної експлуатації.

Вимога позивача про стягнення із відповідача 240 000,00 грн неустойки, нарахованої за період з січня 2019 року по березень 2019 року включно, обґрунтована простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо повернення обладнання за Договором №10 з моменту його розірвання (припинення) за наслідками відмови від нього ТОВ Аркор-Інвест .

Зазначена неустойка нарахована на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, згідно з якою якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимоги позивача та стягнення із відповідача 148 571,36 грн неустойки та відхиляє доводи апеляційних скарг сторін із цього приводу з огляду на наступне.

У силу положень частини 1 статті 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

З огляду на систематичну несплату відповідачем орендної плати за користування обладнанням з березня 2018 року, позивач направив на адресу ДП Уманський лікеро-горілчаний завод повідомлення №1 Вих-12/2018 від 28.12.2018 про відмову від Договору оренди (том 1, а.с. 38-39), яке отримане останнім 04.01.2019, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (том 1, а.с. 41).

У листі вказано, що станом на дату його підготовки розмір заборгованості орендаря перед орендодавцем за Договором становить 160 000,00 грн, а період прострочення складає чотири місяці. Доказів на спростування вказаного відповідачем суду не надано.

Із урахуванням викладеного, обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ Аркор-Інвест зазначає, що Договір є розірваним з 04.01.2019, у зв`язку з чим ДП Уманський лікеро-горілчаний завод в силу приписів статті 785 Цивільного кодексу України зобов`язане було негайно повернути ТОВ Аркор-Інвест обладнання, отримане у користування, натомість вказане обладнання було повернуто йому лише 03.06.2019.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Законодавцем у частині 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 02.09.2014 у справі №3-85гс14, а також Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постановах від 11.04.2018 у справі №914/4238/15, від 24.04.2018 у справі №910/14032/17, від 09.09.2019 у справі №910/16362/18, від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

На вищезазначену правову позицію вказав Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у даній справі №925/297/19, направляючи справу на новий розгляд у частині позовних вимог про стягнення неустойки.

Отже, до предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Обставини вчинення орендарем дій з повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у вигляді неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України. Аналогічну правову позицію викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1806/17.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи зі змісту наведених правових норм, кожна сторона на підставі належних, допустимих, вірогідних, достовірних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.

Таким чином, виходячи зі змісту наведених правових норм, при вирішенні питання щодо наявності правових підстав для стягнення з ДП Уманський лікеро-горілчаний завод неустойки у зв`язку з несвоєчасним поверненням обладнання за Договором, нарахованої за період січень-березень 2019 року, підлягають з`ясуванню питання, чи доведено позивачем вину відповідача у несвоєчасному поверненні орендованого майна, а також чи спростовано відповідачем як орендарем належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами відсутність його вини у простроченні повернення орендованого майна позивачу як орендодавцю за наслідком припинення Договору.

Судом встановлено, що листом від 29.01.2019 №9 відповідач у відповідь на лист позивача від 28.12.2018 №1 Вих-12/2018 повідомив останнього про готовність обладнання, що є предметом договору від 31.01.2018 №10, до повернення, у зв`язку з чим відповідач просив позивача повідомити дату та надати відомості про відповідний транспорт, який буде надано для завантаження з метою повернення цього обладнання.

Іншим листом від 28.03.2019 №72, надісланим позивачу 29.03.2020, відповідач просив останнього повідомити про дату, час і направити уповноваженого представника позивача для інвентаризації стану та вирішення питання підготовки для передачі та отримання позивачем від відповідача обладнання і відомості про відповідний транспорт, який буде надано до завантаження з метою отримання позивачем обладнання.

У свою чергу, як вірно наголосив місцевий господарський суд, чинним законодавством та Договором від 31.01.2018 №10 не встановлено спеціального для сторін порядку повернення орендарем орендодавцю орендованого обладнання після припинення цього договору, тому саме зобов`язана сторона - відповідач мав здійснити таке повернення без будь-яких умов, зокрема і зазначених у його листах від 29.01.2019 №9 та від 28.03.2019 №72 щодо інвентаризації, підготовки обладнання, визначення позивачем дати повернення та транспорту для завантаження обладнання тощо.

Отже, надіслання відповідачем позивачу листів від 29.01.2019 №9 та від 28.03.2019 №72 з огляду на їх зміст не є необхідними і достатніми заходами для повернення об`єкта оренди позивачу, а доводи апеляційної скарги відповідача із цього приводу судом відхиляються.

Відповідач на підтвердження вжиття ним належних заходів задля повернення позивачу орендованого майна після припинення договору від 31.01.2018 №10 надав суду копію адресованого позивачу листа від 15.01.2019 №3/2, у якому вказав про направлення ним позивачу згідно з переліком разом з актами приймання передачі такого майна: машина для ополіскування пляшок БЗ-ОМВ6; апарати по розливу рідких сумішей Ж7 ДНП-3 в кількості 2 шт.; закупорювальні машини Ж7 ВУМ-3 в кількості 2 шт.; машина для пакування продукції УМТ-600 м; компресор Кентавр 50л 50/30.

Однак, доказів надіслання чи вручення позивачу вказаного листа відповідач суду не надав.

Також відповідач надав суду копії та оригінали товарно-транспортної накладної від 15.01.2019 №1 (том 1, а. с. 194, том 3, а. с. 82) на перевезення вантажу Товариством з обмеженою відповідальністю Трансенерго логістик , водій ОСОБА_1 та акту від 15.01.2019 (том 1, а.с. 195, том 3, а.с. 81), підписаного водієм ОСОБА_1 і механіком ОСОБА_2 , про відмову представника позивача від отримання майна та повернення його відповідачу.

Проте клопотанням, поданим до суду першої інстанції 30.09.2020, представник відповідача просив не враховувати вказані вище товарно-транспортну накладну від 15.01.2019 №1 та акт від 15.01.2019, оскільки вказана у товарно-транспортній накладній від 15.01.2019 №1 господарська операція не відбулася, а при складанні акту від 15.01.2019 була допущена помилка, відтак, Господарський суд Черкаської області обґрунтовано не прийняв до розгляду вказані докази у справі №925/297/19.

Разом із згадуваним вище клопотанням, поданим до місцевого господарського суду 30.09.2020, представник відповідача надав господарському суду копії: укладеного між відповідачем і ТОВ Сумиагроальянс договору від 15.01.2019 №15/01-2019 (том 3, а.с. 107, 108), специфікації від 15.01.2019 №1 до цього договору (том 3, а.с. 109), товарно-транспортної накладної від 15.01.2019 №1 на перевезення вантажу Товариством з обмеженою відповідальністю Сумиагроальянс , водій ОСОБА_3 (том 3, а.с. 110, 111), акту приймання-передачі устаткування від 15.01.2019 (том 3, а.с. 112, 113) і акту від 15.01.2019, підписаного водієм ОСОБА_3 і механіком ОСОБА_2 (том 3, а.с. 114).

Частиною 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

У поданих до господарського суду 20.11.2020 письмових поясненнях представник відповідача причину подання ним до суду 30.09.2020 нових доказів, а не разом з відзивом, пояснив дією введеного Урядом України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зупиненням господарської діяльності відповідача, здійсненням відповідачем тривалого пошуку кваліфікованих співробітників (юристів, адвокатів), з`ясуванням помилковості подання до суду попередніми представниками відповідача неналежних доказів лише після підписання відповідачем договору з адвокатським бюро Попова Андрія .

Однак, як вбачається із матеріалів справи, договір про надання юридичних та бухгалтерських послуг з адвокатським бюро Попова Андрія відповідач уклав 15 квітня 2020 року, відзив на позов відповідач подав 06 травня 2020 року. При цьому, дія введеного Урядом України карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) поданню відзиву на позов не заважала. Водночас, подаючи до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, відповідач не повідомляв суд про те, що він будь-яким чином обмежений у доступі до всіх документів підприємства відповідача у зв`язку із запровадженим на території України карантином.

Оцінивши наведені представником відповідача у поданих ним 20.11.2020 письмових поясненнях причини подання нових доказів не в установлений законом строк (разом з відзивом), колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведена неможливість своєчасного подання доказів до суду у зв`язку з обмеженням, впровадженими у зв`язку з карантином. Наведені представником відповідача причини подання нових доказів не в установлений законом строк за оцінкою господарського суду залежали саме від своєчасного волевиявлення відповідача, а тому господарський суд першої інстанції обґрунтовано із посиланням на норми частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України не прийняв до розгляду докази, подані представником відповідача до суду 30.09.2020.

Інших доказів, крім тих, які були відкликані представником відповідача та які не були прийняті судом до розгляду відповідно до вимог частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідач суду не надав.

Враховуючи вищевикладене, відповідач не довів суду належними, допустимими та достовірними доказами відсутності своєї вини у невиконанні зобов`язання щодо повернення позивачу обладнання після припинення договору від 31.01.2018 №10, а також того, що ним вживалися необхідні і достатні заходи для повернення об`єкта оренди позивачу та що неповернення об`єкта оренди позивачу було зумовлено бездіяльність останнього, його ухиленням від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Поруч із вищевстановленим, колегія суддів зазначає наступне.

Попри встановлену частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України негайність повернення наймачем наймодавцю речі, сторони договору оренди, виходячи із принципу свободи договору, вправі погодити конкретний строк повернення орендарем орендодавцю орендованого майна.

Так, у пункті 3.5. Договору сторони погодили, що орендар зобов`язується повернути орендоване обладнання орендодавцю протягом 10 днів після закінчення терміну дії цього договору або припинення використання обладнання з інших підстав, які визначаються за згодою сторін даним договором оренди.

Отже, враховуючи, що Договір від 31.01.2018 №10 припинився 04.01.2019, відповідач згідно з пунктом 3.5. цього договору мав би повернути позивачу орендоване обладнання до 14.01.2019 включно.

Водночас, позивач листом від 28.12.2018 №1 Вих-12/2018 в односторонньому порядку встановив відповідачу більший строк для повернення орендованого за договором від 31.01.2018 №10 обладнання - протягом 30 календарних днів з дати розірвання цього договору, тобто у період з 05.01.2019 по 03.02.2019 включно, а враховуючи, що 03.02.2019 припадає на вихідний день - неділю, то в силу частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України днем закінчення цього тридцятиденного строку є 04.02.2019.

Колегія суддів наголошує, що одними із основних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

Так, принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

На переконання колегії суддів надання позивачем відповідачу більшого від встановленого Договором від 31.01.2018 №10 строку для повернення орендованого обладнання є обставиною, яка надавала відповідачу можливість розраховувати (вважати можливим) виконання зобов`язання щодо повернення орендованого обладнання у наданий позивачем строк без порушення прав останнього на одержання такого обладнання.

Натомість позивач, сам встановивши відповідачу строк для повернення обладнання протягом 30 календарних днів з дати розірвання Договору, тобто до 04.02.201 включно, під час розгляду справи в суді, зокрема, в апеляційній скарзі, зайняв протилежну позицію, стверджуючи про наявність у нього підстав для стягнення із відповідача неустойки у тому числі за період з 05.01.2019 по 04.02.2019 у розмірі 91 428,64 грн. Вказане, на переконання суду, свідчить про порушення позивачем у даному контексті принципу добросовісності учасника договірних правовідносин.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивач в межах справи № 925/90/19 заявляв до стягнення з відповідача заборгованість з орендної плати за договором від 31.01.2018 № 10, у тому числі за січень 2019 року в сумі 40 000,00 грн, що свідчить про визнання ним факту існування договірних відносин у січні 2019 року. Рішенням суду у справі № 925/90/19 вказані позовні вимоги були задоволені, стягнуто 240 000,00 грн. (6х40 000,00=240 000,00) орендної плати за період з серпня 2018 року по січень 2019 року).

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає відсутньою вину відповідача у неповерненні позивачу орендованого майна у період з 05.01.2019 по 04.02.2019, а відтак за вказаний у позові період нарахування неустойки з 01.01.2019 по 31.03.2019 позивач має право на стягнення з відповідача такої неустойки за невиконання обов`язку щодо повернення обладнання лише за період з 05.02.2019 по 31.03.2019, сума якої становить 148 571,36 грн, в тому числі: 68 571,36 грн за 24 дні лютого 2019 року та 80 000,00 грн за березень 2019 року. Підстав для стягнення із відповідача неустойки за період з 05.01.2019 по 04.02.2019 у розмірі 91 428,64 грн немає.

До стягнення із відповідача на користь позивача підлягає неустойка у розмірі 148 571,36 грн за період з 05.02.2019 по 31.03.2019, висновки суду першої інстанції із приводу чого є обґрунтованими.

Усі інші доводи та міркування учасників справи, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі Серявін проти України від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, чого скаржниками зроблено не було.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Доводи апеляційних скарг позивача та відповідача не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції. Скаржниками не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість рішення місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест та Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Судові витрати за подання зазначених апеляційних скарг згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржників.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Аркор-Інвест та Державного підприємства Уманський лікеро-горілчаний завод на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Черкаської області від 26.11.2020 у справі №925/297/19 залишити без змін.

Матеріали справи №925/297/19 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 12.04.2021 після виходу головуючого судді Михальської Ю.Б. з лікарняного.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді І.М. Скрипка

А.І. Тищенко