Рішення

від 11.02.2021 по справі 910/12328/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.02.2021Справа № 910/12328/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , при секретарі судового засідання Стеренчук М.О. , розглянувши в порядку загального провадження матеріали господарської справи

за позовом Керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області вул. Соборна 67, с. Софіївська Борщагівка,Києво-Святошинський район, Київська область, 08131

в інтересах держави в особі

Підгірцівської сільської ради 08710, Київська область, Обухівський район, село Підгірці, ВУЛ.ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 39

до Фізичної особи-підприємця Альвінського Віталія Віталійовича АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 61 374,06 грн. та розірвання договору оренди

Представники сторін:

прокурор: Слабковська О.О.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області в інтересах держави в особі Підгірцівської сільської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Альвінського Віталія Віталійовича про стягнення заборгованості в сумі 61374,06 грн. з орендної плати та розірвання договору оренди нежитлового приміщення № 6 від 01.11.2016 року, укладеного між Фізичною особою-підприємцем Альвінським Віталієм Віталійовичем та Підгірцівською сільською радою.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на порушення інтересів держави сільради як орендодавця та органу місцевого самоврядування, в розпорядженні якого перебуває комунальна власність громади внаслідок порушення відповідачем як орендарем укладеного між позивачем та відповідачем договору оренди нежитлового приміщення № 6 від 01.11.2016 року, в зв`язку з чим у останнього утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої прокурор зазначає про наявність підстав для розірвання спірного договору в судовому порядку.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2020 року, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/12328/20, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 30.09.2020 року.

Судом доведено до відома сторін, що до початку судового засідання 30.09.2020 року від прокурора 29.09.2020 року надійшли пояснення по суті спору № 37/4-1718вих-20 від 21.09.2020 року, які судом долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 30.09.2020 року уповноваженим представником відповідача подано для долучення до матеріалів справи клопотання б/н від 30.09.2020 року про відкладення розгляду справи для можливості врегулювання спору мирним шляхом та відзив б/н від 28.09.2020 року на позовну заяву разом з доказами направлення на адресу Києво-Святошинської місцевої прокуратури Київської області, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та зазначає, що ним на протязі чотирьох років використовувалось орендоване приміщення, при цьому здійснено оплату за перші 2 місяця авансом, а також проведено будівельні роботи та капітальний ремонт в приміщенні на суму 44020,33 грн. та 14736,06 грн., акти про виконання яких було надано позивачеві та засвідчено факт проведення робіт створеною комісією, у зв`язку з чим згідно п.4.6 договору заборгованість за оренду плату відсутня. Подані документи долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2020 року відкладено підготовче засідання на 29.10.2020 року.

Проте судове засідання, призначене на 29.10.2020 року, у зв`язку з перебування судді Селівона А.М. на лікарняному не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2020 року призначено підготовче засідання на 17.12.2020 року.

До початку судового засідання 17.12.2020 року від позивача 15.10.2020 року надійшла відповідь на відзив б/н від 12.10.2020 року разом з доказами направлення на адресу відповідача; засобами електронного зв`язку 16.12.2020 року від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 16.12.2020 року про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю явки останнього в судове засідання. Подані відповідь на відзив та клопотання долучені судом до матеріалів справи.

За результатами розгляду в судовому засіданні 17.12.2020 року клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв`язку з відсутністю доказів, що підтверджують неможливість участі у судовому засіданні уповноваженого представника відповідача та відсутність засвідчення електронним цифровим підписом, що прирівнюється до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", судом протокольно відмовлено в задоволенні вказаного клопотання відповідача.

У судовому засіданні 17.12.2020 року, враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/12328/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 11.02.2021 року.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від прокурора та сторін на час розгляду справи по суті 11.02.2021 до суду не надходило.

В судове засідання з розгляду справи по суті 11.02.2021 року з`явився прокурор, представники позивача, відповідач особисто та/або його уповноважений представник в судове засідання не з`явились.

Про поважні причини неявки представників позивача та відповідача суд не повідомлено.

Про дату, час та місце проведення судового засідання позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105475123260.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд судом справи по суті на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 17.12.2020 року про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місця проживання відповідача, а саме: вул. Ломоносова, буд. 28/41, м. Київ, 03022, та яка співпадає з місцем проживання відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з тим ухвала суду від 17.12.2020 року повернута відділенням поштового зв`язку неврученою відповідачу у зв`язку із закінченням встановленого терміну зберігання.

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місце проживання відповідача, матеріали справи не містять та суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того згідно п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), провадження № 11-268заі18).

При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб -порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Враховуючи наведе, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою суду про призначення судового засідання з розгляду справи по суті у справі № 910/12328/20 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З огляду на вищевикладене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою повідомлення відповідача про розгляд справи по суті судом.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивач та Фізична особа-підприємець Альвінський Віталій Віталійович не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, позивач та відповідач не з`явились в судове засідання з розгляду справи по суті та останній також не забезпечив явку свого уповноваженого представника, за відсутності клопотань про відкладення судового засідання суд на підставі ч. 1 ст. 202 ГПК України дійшов висновку про можливість розгляду даної справи за відсутності відповідача та/або його уповноваженого представника та представника позивача, виключно за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 11.02.2021 року з розгляду справи по суті прокурор підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив задовольнити позов.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 04.02.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 01 листопада 2016 року між Підгірцівською сільською радою (орендодавець за Договором, позивач у справі) та Фізична особою-підприємцем Альвінським Віталієм Віталійовичем (до зміни прізвища - Яценко ) (відповідач у справі, орендар за Договором) укладено Договір № 6 оренди нежитлового приміщення (далі - Договір), за умовами п.1.1 якого орендодавець зобов`язується надати орендарю у тимчасове платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Підгірці, вул. Васильківська, 39, розташоване - цокольний поверх (підвальне приміщення) згідно викопірування з плану БТІ.

Згідно п.1.2 Договору загальна площа приміщення складає 162 кв.м.

Приміщення надається для діяльності ресторану, надання послуг мобільного харчування (56.10). Орендарю не дозволяється використовувати приміщення для будь - яких інших цілей, за власним розсудом (п. 1.3 Договору).

Розділами 2 - 12 Договору сторони узгодили порядок передачі - прийому приміщень, термін дії договору, оренду плату та порядок розрахунків, права та обов`язки сторін, порядок повернення орендодавцю приміщення, відповідальність сторін, умови дострокового припинення дії договору, порядок вирішення суперечок, особливі умови тощо.

Згідно п.3.1 Договору термін дії договору становить 2 (два) роки і 11 місяців з дня підписання Акту

Якщо за 2 (два) місяці до закінчення строку дії Договору жодна зі сторін не заявить про намір розірвати даний Договір, то від вважається продовженим (пролонгованим) ще на один календарний рік на таких самих умовах. Така пролонгація дії цього Договору можлива без обмеження терміну.

Вказаний договір підписаний представниками орендаря та орендодавця і скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

У відповідності до ч. 1 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 5 ст. 16 вказаного Закону від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Отже, оскільки орендоване майно є комунальною власністю, то відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України Про оренду державного та комунального майна , який є законом з питань оренди комунального майна та відповідно регулює організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, або перебуває у комунальній власності (далі - підприємства), їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, або майна, що перебуває у комунальній власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1. ст. 760 Цивільного кодексу України).

За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов`язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.

Частиною 1 статті 13 Закону України Про оренду державного та комунального майна передбачено, що передача об`єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що прийом - передача приміщення здійснюється комісією, до складу якої входять представники обох сторін.

Про факт прийому - передачі приміщення складається акт прийому - передачі (далі -акт), в якому зазначається технічний стан приміщення. Акт підписується обома сторонами і є невід`ємною частиною Договору (п.2.2 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до умов Договору передав, а орендар прийняв у орендне користування згідно з Договором нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Підгірці, вул. Васильківська, 39, загальною площею 162 кв.м , на підтвердження чого 27.12.2016 року між орендодавцем та орендарем без зауважень було підписано та скріплено печатками Акт приймання-передачі приміщення (Додаток №1 до Договору), копія якого наявна в матеріалах справи.

Факт отримання нерухомого майна в оренду, його характеристики та подальше користування сторонами не заперечувались.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем було належним чином виконано свій обов`язок з передачі в оренду ФОП Альвінському В.В. нерухомого майна, загальною площею 162 кв.м, а саме: нежитлового приміщення за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Підгірці, вул. Васильківська, 39, яке розташоване - цокольний поверх (підвальне приміщення) на підставі Договору, а відповідачем прийнято вказане майно у строкове платне користування без будь - яких зауважень.

Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

При цьому суд зазначає, що укладення між сторонами Договору оренди було спрямоване на отримання відповідачем права на користування нежитловим приміщенням площею 162 кв.м за адресою: Київська область, Обухівський район, с. Підгірці, вул. Васильківська, 39, що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача сплачувати плату за користування орендованим комунальним майном.

Згідно з частинами 1 та 3 ст. 19 зазначеного Закону ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

У відповідності до ч. 3 ст. 18 Закону України Про оренду державного та комунального майна та п. 4.2. Договору орендар зобов`язувався вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

Так, відповідно до п.4.1 Договору розмір орендної плати становить 10 грн. за 1 кв.м, а саме 1620,00 грн. за один місяць.

Орендар зобов`язаний протягом 5(п`яти) календарних днів з дати підписання Договору сплатити орендну плату за перші 2 (два) місяця авансом. Орендна плата сплачується по перерахунку на розрахунковий рахунок орендодавця/готівкою не пізніше 30 (тридцятого) числа поточного місяця (п.п.4.2, 4.3 Договору).

Як встановлено судом за матеріалами справи, за період з серпень 2017 року - грудень 2019 року позивачем було нараховано відповідачу відповідно до умов Договору орендну плату за користування об`єктом оренди у загальному розмірі 61 374,06 грн.

При цьому, позивачем були виставлені відповідачу рахунки-фактури на сплату орендної плати за спірний період, а саме № 1 від 29.12.2017 року за січень грудень 2017 року, № 2 від 28.02.2018 року за січень - лютий 2018 року, № 3/1 від 18.12.2018 року за березень - грудень 2018 року, № 4/1 від 20.05.2019 року за січень - квітень 2019 року, № 5/1 від 31.10.2019 року за травень - вересень 2019 року, № 6/1 від 31.12.2019 року за жовтень - грудень 2019 року, копії яких надані відповідачем та долучені до матеріалів справи.

В свою чергу оскільки факт отримання вказаних рахунків та доданих до них розрахунків орендної плати за вказаний період відповідачем не заперечувався та підтверджується у наданому останнім відзиві на позовну заяву, в матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до Підгірцівської сільської ради з питань неотримання рахунків на сплату орендної плати згідно умов Договору, можливість посилання на відсутність (неодержання) рахунків як на підставу невиконання зобов`язань зі своєчасної та повної їх оплати у відповідача відсутня.

Доказів опротестування виставлених позивачем за період серпень 2017- грудень 2019 року рахунків - фактур до суду не надходило, будь-які заперечення з боку відповідача щодо повного та належного виконання Підгірцівською сільською радою умов Договору в частині надання в оренду нежитлового приміщення на час розгляду справи відсутні.

При цьому як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки орендні платежі належним чином не здійснив, перерахувавши на рахунок орендодавця грошові кошти в сумі 6240,00 грн. за перші 2 місяці оренди, що підтверджується копіями відповідних квитанцій, у зв`язку з чим станом на дату звернення позивачем до суду за відповідачем - Фізичною особою - підприємцем Альвінським В.В. обліковується прострочена заборгованість по орендній платі за період серпень 2017 року - грудень 2019 року в загальній сумі 61374,06 грн.

Заперечень щодо розміру та порядку нарахувань за Договором від відповідача до суду не надходило.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу ст. ст.525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у визначені Договором строки орендні платежі не здійснював, позивач листом від 24.05.2019 року № 28/01-14 звертався до останнього з вимогою про сплату заборгованості, копія якого наявна в матеріалах справи, та який згідно відмітки на вказаному листі було отримано відповідачем 27.05.2019 року.

Проте, зазначене вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов`язання щодо здійснення орендних платежів за оренду нерухомого у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась прострочена заборгованість перед позивачем як орендарем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку прокурор просив суд стягнути в поданій суду позовній заяві.

Окрім того, прокурор в позовній заяві з посиланням на ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна просить суд розірвати спірний Договір оренди у зв`язку з несплатою відповідачем орендної плати.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу або письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів визнання недійсним Договору № 6 оренди нежитлового приміщення від 01.11.2016 року та/або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.

При цьому заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на проведення капітального ремонту в орендованому приміщенні на суму 44020,33 грн. та 14736,06 грн., на підтвердження чого відповідачем надані копії комерційного кошторису від 16.12.2018 року на реконструкцію мереж 0,4 кВ. на суму 14736,06 грн., складеного ТОВ Світло - Київщина , та складених ФОП Давиденко В.Б. Зведеного кошторисного розрахунку вартості об`єкта будівництва від 22.03.2017 року та Акту № 12 приймання виконаних будівельних робіт від 22.03.2017 року на суму 11020,33 грн.

Суд зазначає, що за приписами ст. 776 ЦК України поточний ремонт речі, переданої в найм, провадиться наймачем (орендарем) за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. В свою чергу, капітальний ремонт здійснюється орендодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" якщо орендар за рахунок власних коштів здійснив за згодою орендодавця поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, орендодавець зобов`язаний компенсувати йому зазначені кошти в межах збільшення в результаті цих поліпшень вартості орендованого майна, визначеної в установленому законодавством порядку, яке відбулося в результаті таких поліпшень, якщо інше не визначено договором оренди.

Вказана норма кореспондується з ст. 778 ЦК України, якою передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця; якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Зокрема, згідно п. 6.2.1 п.6.2 Договору орендар має право за згодою орендодавця робити будь - які поліпшення приміщення. Поліпшення, які можуть бути відокремлені без погіршення зовнішнього стану приміщень, є власністю орендаря.

Усі поліпшення приміщення, здійснені орендарем без дозволу орендодавця, які є невід`ємними (які не можуть бути зняті без погіршення загального стану приміщень), повинні залишитись у приміщенні і стають власністю орендодавця (п.7.4 Договору).

Отже, зі змісту зазначених правових норм та умов Договору вбачається, що орендар має право на відшкодування витрат на поліпшення орендованого майна за умови їх здійснення за згодою орендодавця.

При цьому чинне законодавство і Договір оренди не пов`язують обов`язок орендодавця відшкодувати орендарю вартість поліпшень орендованого майна з терміном дії договору, його припиненням або розірванням.

Відповідно до частини 1 статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до статті 78 даного Кодексу достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Натомість, які встановлено судом, відповідачем не надано жодних доказів як погодження проведення капітального ремонту орендованого приміщення, так і наявності засвідчення проведення капітальних та ремонтних робіт комісією, створеною позивачем, на які відповідач посилається у відзиві на позовну заяву.

Окрім цього надані відповідачем копії комерційного кошторису від 16.12.2018 року на реконструкцію мереж 0,4 кВ, Зведеного кошторисного розрахунку вартості об`єкта будівництва від 22.03.2017 року та Акту № 12 приймання виконаних будівельних робіт від 22.03.2017 року не можуть бути прийняті судом в якості належних та допустимих доказів виконання відповідачем як орендарем капітального ремонту в орендованому нежитловому приміщенні, позаяк в матеріалах справи відсутні правочини, на підставі яких проводились роботи та були, відповідно, складені первинні бухгалтерські документи, а також за змістом останніх не вбачається факт здійснення ремонтних робіт саме на об`єкті оренди.

Таким чином, враховуючи відсутність згоди орендодавця на здійснення позивачем поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від майна без заподіяння йому шкоди, а саме проведення капітального ремонту майна, неможливість врахування наданих орендарем письмових доказів в якості підстав для визначення обсягу та вартості проведеного ремонту, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відшкодування витрат на поліпшення орендованого майна шляхом зарахування їх вартості в рахунок плати за користування орендованим нежитловим приміщенням, а отже не приймає до уваги відповідні доводи відповідача.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості з орендної плати за користування орендованим майном відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача 61 374,06 грн. заборгованості з орендної плати підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім того, прокурором в позовній заяві заявлені позовні вимоги щодо розірвання спірного Договору 3 6 оренди нежитлового приміщення від 01.11.2016 року в зв`язку з систематичною несплатою орендної плати за Договором.

Суд зазначає, що за приписами ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Приписами ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Частиною 1 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна встановлено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.

Статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди припиняється у тому числі в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Як зазначалось судом вище, згідно п. 3.1 Договору останній вступає в силу з моменту підписання акту приймання - передачі, тобто з 27.11.2016 року, і діє два роки одинадцять місяців - до 27.11.2019 року.

При цьому умовами п.3.2 Договору передбачена можливість продовження строку дії договору ще на один календарний рік за відсутності заяви сторін про намір розірвання Договору.

Статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що договір оренди припиняється у тому числі в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до якої у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

При цьому, ч. 3 ст. 10 вказаного Закону передбачено, що за згодою сторін у договорі оренди можуть бути передбачені й інші умови.

Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. При цьому такі заперечення можуть бути висловлені останнім, як до закінчення терміну дії договору оренди, так і протягом одного місяця після закінчення дії цього строку.

Крім того, відповідно до роз`яснень, викладених в постанові Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна зі змісту статей 759, 763 та 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів наявності заперечень з боку орендодавця щодо продовження строку дії Договору оренди та вимог про розірвання останнього з боку орендаря, за умови відсутності доказів намірів розірвання Договору, виходячи з приписів ч. 1 ст. 764 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 17 Закону України Про оренду державного та комунального майна , за висновками суду спірний Договір слід вважати продовженим на таким самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а саме до 27.10.2022 року.

В свою чергу суд звертає увагу сторін, що цивільне законодавство базується на принципі обов`язкового виконання сторонами зобов`язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Згідно з ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених ЦК України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Відповідно до статті 188 Господарського процесуального кодексу України розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Статтею 654 Цивільного Кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Ця норма узгоджується з приписами частини 2 ст. 651 Цивільного кодексу України, згідно якої договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Таким чином, приписи ст. 651 Цивільного кодексу України пов`язують можливість розірвання договору у зв`язку з порушенням стороною його умов лише у разі, якщо внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення договору визначається за об`єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на, що особа розраховувала при укладенні договору.

Виходячи зі змісту вищенаведених правових норм, підставою для розірвання договору може бути належним чином доведене невиконання виконавцем його зобов`язань, передбачених законом або Договором.

Так, положенням частини 2 ст. 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі в гривнях.

Згідно з приписами ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди, строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Відповідно до частини 1 ст. 286 Господарського суду України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

При цьому судом встановлено за матеріалами справи, підтверджено прокурором та відповідачем не спростовано факт порушення останнім обов`язку щодо внесення орендної плати, внаслідок чого утворилася заборгованість з орендних платежів в сумі 61374,06 грн., що з урахуванням вищевикладеного є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного Договору оренди.

Господарський суд вважає, що несплата орендної плати в повному обсязі за період дії спірного Договору є в розумінні частини 2 ст. 651 Цивільного кодексу України істотним порушенням договору оренди, достатнім для його розірвання, оскільки в даному випадку порушення умов Договору носило систематичний характер, а заборгованість накопичувалася протягом тривалого періоду та не була погашена на момент звернення прокурора в інтересах держави в особі орендодавця - Підгірцівської сільської ради з позовом у даній справі, тобто невиконання відповідачем зобов`язання зі сплати орендної плати свідчить про позбавлення позивача того, на що він розраховував при укладенні спірного Договору оренди.

Статтею 782 Цивільного кодексу України передбачено спеціальний спосіб розірвання договору шляхом вчинення наймодавцем односторонньої відмови від нього, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Відповідно ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як зазначено у резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

Тобто, визначена ст. 782 Цивільного кодексу України можливість розірвати договір найму шляхом відмови від договору в позасудовому порядку є правом, а не обов`язком наймодавця. Право наймодавця на відмову від договору найму, передбачене частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України, не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою розірвати договір у разі несплати наймачем (орендарем) платежів, якщо вбачається істотне порушення умов договору.

Таким чином, істотне порушення орендарем (наймачем) такої умови договору оренди, як внесення орендної плати, є достатньою правовою підставою для дострокового розірвання вказаного договору оренди в судовому порядку.

Згідно умов п.п. 9.1.3 п.9.1 Договору термін дії Договору достроково припиняється за вимогою орендодавця у випадку несвоєчасного внесення орендної плати.

Тобто, за висновками суду чинним законодавством передбачене право сторони за договором на звернення до суду з вимогою розірвати такий договір у разі невиконання зобов`язань, зокрема, орендарем в частині передбаченого Договором обов`язку зі сплати орендної плати, якщо вбачається істотне порушення його умов.

Відповідно до приписів статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.

Згідно з ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається змінений або розірваний з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується істотне порушення відповідачем умов Договору, що полягає у невиконанні зобов`язань щодо погашення сум заборгованості за користування орендованим приміщенням з серпня 2017 року по грудень 2019 року, у зв`язку з чим позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні спірного договору, а також враховуючи те, що відповідач в установленому законом порядку не спростував встановлених обставин справи, суд на підставі вищезазначених норм чинного законодавства дійшов висновку про те, що позовна вимога прокурора в частині розірвання Договору № 6 оренди нежитлового приміщення від 01.11.2016 року підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений прокурором, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги прокурора підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 53, 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Альвінського Віталія Віталійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Підгірцівської сільської ради (08710, Київська область, Обухівський район, село Підгірці, ВУЛ.ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 39, код ЄДРПОУ 04361574) 61 374,06 грн. заборгованості з орендної плати.

3. Розірвати Договір оренди нежилого приміщення № 6 від 01.11.2016 року, укладений між Фізичною особою-підприємцем Альвінським Віталієм Віталійовичем та Підгірцівською сільською радою.

4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Альвінського Віталія Віталійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Київської обласної прокуратури (01601, м. Київ, бул. Лесі Українки, 27/2, код ЄДРПОУ 02909996; банк- Держказначейська служба України м. Київ, МФО 820172, рахунок отримувача UA028201720343190001000015641) судовий збір у сумі 4204,00 грн.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 12 квітня 2021 року.

Суддя А.М. Селівон