Постанова

від 08.04.2021 по справі 910/18602/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18602/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Мамалуй О.О., Студенець В.І.,

за участю секретаря Низенко В. Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прем?єр бізнес брук

на рішення Господарського суду міста Києва

у складі судді Чебикіної С.О.

від 19.10.2020

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Дідиченко М.А., Пономаренка Є.Ю., Поляк О.І.

від 03.02.2021

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Прем?єр бізнес брук

до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю НК Франко

про визнання договору недійсним

за участю представників:

від позивача: Чорноткач Н.З.

від відповідача: Тищенко А.В.

від третьої особи: не з?явилися.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Прем?єр бізнес брук звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк про визнання недійсним договору поруки №4Ф15081И/П від 25.10.2016.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що договір поруки №4Ф15081И/П від 25.10.2016 вчинений під впливом обману, що є підставою для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 230 Цивільного кодексу України.

Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій

25.10.2016 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк (далі - банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю Прем`єр бізнес брук (далі - позичальник) укладено кредитний договір №4П16098Г (далі - кредитний договір).

Пунктом А.1. кредитного договору визначено вид кредиту, а саме відновлювальна кредитна лінія - кредит, що надається позичальнику частинами або повністю до дати, зазначеної у п. А.3., у межах ліміту цього договору, у тому числі після часткового або повного погашення по кредиту, таким чином, щоб фактична заборгованість за кредитом не перевищувала встановлений ліміт кредитного договору.

За умовами п. А.2. кредитного договору встановлено ліміт цього кредитного договору: 4 700 000 000,00 (чотири мільярди сімсот мільйонів гривень 00 копійок) на наступні цілі: фінансування поточної діяльності підприємства. У разі виникнення заборгованості позичальника перед банком з відшкодування витрат згідно з п. 2.2.13. ліміт цього договору збільшується на відповідну суму заборгованості, на цілі з відшкодування витрат згідно з п. 2.1.5.

Пунктом А.3. кредитного договору встановлено термін повернення кредиту 15 жовтня 2025 року.

25.10.2016 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Прем`єр бізнес брук (далі - поручитель) було укладено договір поруки №4Ф15081И/П (далі - договір поруки), відповідно до предмету якого, поручитель надав поруку перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю НК Франко (код за ЄДРПОУ 39788373) (далі - боржник) своїх зобов`язань за кредитним договором від 16.12.2015 року №4Ф15081И, а саме: з повернення кредиту, сплати відсотків та сплати винагороди за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Пунктом 2 договору поруки передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Згідно із п. 4 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

У випадку невиконання боржником п. 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (п. 5 договору поруки).

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки).

За змістом пункту 7 договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ Приватбанк . Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

У відповідності до п.9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в п. 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

Згідно із п.10 договору поруки визначено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (п. 11 договору поруки).

Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін (п.14 договору поруки).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що відповідач, володіючи повною фінансовою інформацією щодо позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності, висунув останньому пропозицію щодо можливості участі позивача у процедурі трансформації кредитного портфеля Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк . Така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним Банком України. Так, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, ПАТ КБ Приватбанк зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля.

При цьому, за твердженнями позивача, банк наголошував на тому, що кредитні зобов`язання попередніх боржників забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше. Про ліквідність забезпечення зобов`язань боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ Прайсвортерхаускуперс (аудит) . Пізніше, такі дані були підтверджені окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ Ернст енд Янг аудиторські послуги ), які були розміщені на вебсайті ПАТ КБ Приватбанк .

За твердженнями позивача, обов`язковою умовою на якій наполягало товариство було набуття ним права власності на активи, що забезпечували зобов`язання старих боржників перед банком.

Так, на виконання вищезазначених домовленостей згідно плану трансформації між сторонами було укладено ряд договорів поруки, у тому числі й договір № 4Ф15081И/П від 25.10.2016.

Позивач вказує, що на виконання вказаних договорів поруки ним як поручителем були перераховані на користь банку грошові кошти в якості повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами боржників за договорами поруки на загальну суму 4 513 775 295,73 грн.

Сума отриманого позивачем від банку кредиту за кредитним договором співпадає із загальною сумою, до була погашена Товариством з обмеженою відповідальністю Прем`єр бізнес брук за зобов?язаннями старих боржників , що підтверджує факт виконання позивачем, як поручителем, зобов?язань перед банком.

У зв`язку з тривалим невиконанням банком умов пункту 8 та пункту 10 договорів поруки, позивач вважає, що банк не мав на меті передати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань боржників у вигляді цінних для позивача активів, а лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договори поруки з метою реалізації плану трансформації (на виконання вимог Національного банку України), чим ввів позивача в оману, щодо істотних умов договору.

За таких обставин, позивач вважає, що банк ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржника у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав відповідача до укладення з банком пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки.

Короткий зміст рішення та постанови судів попередніх інстанцій

Господарський суд міста Києва рішенням від 19.10.2020 у справі № 910/18602/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2021, у задоволенні позову відмовив.

Рішення мотивовано тим, що відповідно до протоколу № 18/10/2016 від 18.10.2016 загальних зборів засновників ТОВ Прем`єр бізнес брук , а саме по першому питанню порядку денного було вирішено: укласти з ПАТ КБ Приватбанк кредитний договір на суму 4 700 000 000,00 грн.

З даного рішення вбачається, що дані кошти були потрібні позивача для здійснення господарської діяльності.

При цьому, жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю банку.

Положеннями кредитного договору передбачено, що кредитні кошти надаються позивачу саме для фінансування його поточної діяльності. Жодних доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, зокрема ТОВ НК Франко та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача матеріали справи не містять.

Згідно із техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 20.10.2016, заявки на отримання кредиту від 20.10.2016 ціллю кредитування також визначено фінансування поточної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю Прем`єр бізнес Брук .

Тобто, кредитний договір укладено виключно для фінансування поточної діяльності товариства позивача.

Договір поруки від 25.10.2016 № 4Ф15081И/П також не містить відомостей щодо його укладення позивачем у взаємозв`язку та на виконання кредитного договору.

За таких обставин, позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору №4П16098Г від 25.10.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Товариство з обмеженою відповідальністю Прем`єр бізнес брук звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 у справі № 910/18602/19, у якій просило їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктами 1, 3, 4 абзацу 1 частини другої статті 287 та пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Вказує на те, що: - суди необґрунтовано відхилили клопотання позивача про витребування доказів від 11.03.2020, що є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд;

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування статті 86, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238, статті 236 Господарського процесуального кодексу України без врахування правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 04.02.2021 у справі № 910/18493/19 та від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19;

- відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми частини першої статті 230 Цивільного кодексу України стосовно визнання договору недійсним у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості, щодо наявності забезпечення договору.

Також зазначає, що рішення судів прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а саме частини 1 статті 512, частини 1 статті 514, статті 517, частини 1, 2 статті 556, статті 651 Цивільного кодексу України, частини 1, 2 статті 74, частини 2, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, частини 1 статті 55 Конституції України.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, необхідно зазначити таке.

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що судові рішення у даній справі прийнято з порушенням положень статті 230 Цивільного кодексу України, а висновок Верховного Суду щодо питання застосування цієї норми у подібних правовідносинах відсутній.

Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15 та від 13.09.2017 у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Здійснюючи касаційне провадження у даній справі колегією суддів Касаційного господарського суду встановлено, що Верховним Судом у касаційному порядку переглядалася справа № 910/60/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Лайк-Сіті до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю Тенак , про визнання недійсним договору поруки № 4Т13585И/П, укладеного 08.11.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Лайк-Сіті і Акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк .

Звертаючись з позовом про визнання недійсним договору поруки №4Т13585И/П від 08.11.2016 у справі № 910/60/20 Товариство з обмеженою відповідальністю Лайк-Сіті стверджувало, що оспорюваний договір поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016 укладений позивачем під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання його недійсним згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України. Також Товариство з обмеженою відповідальністю Лайк-Сіті посилалось на те, що відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфелю Публічного акціонерного товариства (наразі Акціонерного товариства) Комерційний банк Приватбанк , ініційованої Національним банком України, увів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю Лайк-Сіті про існування у відповідача договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями попередніх боржників (зокрема Товариства з обмеженою відповідальністю Тенак ) у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом та спонукав позивача до укладення з відповідачем кредитного договору та договору поруки. Позивач, окрім того, зазначав, що відповідач не виконує умови пунктів 8, 10 договору поруки, що свідчить про те, що останній не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань попередніх боржників у вигляді цінних для позивача активів. Вважає, що відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти кредитний договір та договір поруки з метою реалізації плану трансформації та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

В ході розгляду справи № 910/60/20 судами було установлено, що: рішенням загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю Лайк-Сіті , оформленим протоколом № 30/10/2016-1 від 30.10.2016, вирішено укласти з Акціонерним товариством КБ Приватбанк кредитний договір; з техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 24.10.2016, заявки на отримання кредиту від 24.10.2016 вбачається, що метою кредитування та цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства. При цьому, заявка на отримання кредиту від 24.10.2016 не містить посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами, на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором); жоден пункт кредитного договору № 4Л16028Г від 31.10.2016 не містить умов про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016; позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку Приватбанк повідомлялись позивачу відомості, які не відповідають дійсності або що представники банку замовчували обставини, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за відповідними кредитними договорами); недоведення позивачем вчинення відповідачем винних, навмисних дій, які свідчили про намагання останнього запевнити позивача про такі наслідки договору поруки № 4Т13585И/П від 08.11.2016, які насправді наступити не можуть.

Враховуючи встановлені обставини та застосовуючи до них положення статті 230 Цивільного кодексу України, суди у справі № 910/60/20 відмовили у задоволенні позовних вимог. Судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 02.12.2020.

З викладеного вище вбачається, що правовідносини у справі № 910/18602/19 та справі № 910/60/20 є подібними, у розумінні критеріїв подібності.

Переглядаючи судові рішення у справі № 910/60/20 у касаційному порядку, зокрема, в частині дотримання судами попередніх інстанцій приписів статті 230 Цивільного кодексу України Верховний Суд вказав, що: У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману. Під обманом необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Водночас, наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення .

Подібний висновок щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах викладений Верховним Судом також у постановах від 02.12.2020 у справі № 910/18185/19, від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19.

У постанові від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19 Верховний Суд уточнив висновки щодо застосування частини першої статті 230 Цивільного кодексу України, зазначивши у пунктах 36-39 цієї постанови, що кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману, особливо шляхом замовчування інформації, суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману. Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності, то стандарти розкриття інформації і можливість введення в оману є іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Тобто, стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Аналіз наведеного дає підстави стверджувати, що наразі існує висновок Верховного Суду щодо застосування положень статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах і здійснене судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі № 910/18602/19 правозастосування повністю відповідає такому висновку, а тому колегія суддів не вбачає підстав для подальшого розгляду касаційної скарги у цій частині і доходить висновку про закриття касаційного провадження, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на приписи пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).

Щодо підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з підстав передбачених пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, то посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, і це порушення не було усунено судом апеляційної інстанції, свого підтвердження не знайшли. Суд першої інстанції вирішив клопотання позивача про витребування доказів. З урахуванням того, що позивач відповідно до вимог частини першої статті 81 Господарського процесуального кодексу України таке клопотання подав із пропуском строку, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів. Це не було зазначено позивачем як підставу для апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції.

Доводи касаційної скарги скаржника щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами попередніх інстанцій при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою фактів, на які посилався скаржник у позовній заяві та апеляційній скарзі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу судових рішень про відмову у позові, проте будь-яких аргументів про недопустимість доказів у справі в розумінні статті 77 Господарського процесуального кодексу України скаржником в касаційній скарзі не наведено.

З урахуванням викладеного, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, на яку скаржник посилається в обґрунтування безпідставності відхилення клопотання позивача про витребування доказів.

Щодо підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме неврахування правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.07.2020 у справі №910/18007/19 та у постанові від 04.02.2021 у справі № 910/18493/19, то наведені заявником доводи є необґрунтованими.

Як вбачається з постанови Верховного Суду у справі №910/18007/19, судами залишено без будь-якого належного процесуального реагування клопотання учасника справи про витребування доказу, що свідчить про порушення судом положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

У той час як у справі № 910/18602/19 клопотання позивача про витребування доказів було розглянуто судом першої інстанції. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів. Незгода скаржника з рішенням суду про відмову в задоволенні його клопотання про витребування доказів, є необґрунтованою, оскільки скаржником не доведено яким чином ці докази впливають на висновки судів щодо відсутності підстав для визнання правочину недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України.

До того ж таке клопотання не було заявлено у суді апеляційної інстанції.

У постанові Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 910/18493/19 також встановлено, що суд апеляційної інстанції клопотання ТОВ Гастел Груп про поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів та витребування у банка доказів, які ним не могли бути самостійно отримані, оскільки вони містять банківську таємницю, не розглянув, в постанові суду апеляційної інстанції відсутні будь-які відомості щодо розгляду такого клопотання.

Наведене вище стало підставою для висновку, що необґрунтоване залишення без будь-якого належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно (по суті, ігнорування такого клопотання судом), свідчить про порушення останнім наведених положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

У той час як у справі № 910/18602/19 подібних обставин не встановлено.

Суд першої інстанції та апеляційний господарський суд, дотримуючись приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, їх висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування з підстав, викладених у касаційній скарзі немає.

Водночас, як уже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Судові витрати

З огляду на те, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги позивача та залишає без змін оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1 Касаційне провадження у справі № 910/18602/19, відкрите за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Прем?єр бізнес брук на рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Прем?єр бізнес брук залишити без задоволення.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.10.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 у справі № 910/18602/19 залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець