Ухвала

від 05.04.2021 по справі 357/8095/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

05 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 357/8095/19

провадження № 61-4931ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,

розглянувши касаційну скаргу Приватного орендного сільськогосподарського підприємства Сидори на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2020 року, додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року в справі за позовом Приватного орендного сільськогосподарського підприємства Сидори до ОСОБА_1 , Фермерського господарства Пролісок , Фермерського господарства Дари Ланів , державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної Марини Олександрівни про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування рішень про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування і внесення змін до договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2019 року Приватне орендне сільськогосподарське підприємство Сидори (далі - ПОСП Сидори ) звернулося до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просило: визнати недійсними договори оренди земельної ділянки від 10 грудня 2018 року № 21С, укладені між ОСОБА_1 та Фермерським господарством Пролісок (далі - ФГ Пролісок ), ОСОБА_1 та Фермерським господарством Дари ланів (далі - ФГ Дари ланів ) щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 3220486000:04:011:0048 і 3220486000:04:011:0047 відповідно; скасувати рішення державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної М. О. про державну реєстрацію права оренди ФГ Пролісок та ФГ Дари ланів на вказані земельні ділянки; витребувати з незаконного володіння ФГ Пролісок та ФГ Дари ланів на користь ПОСП Сидори земельні ділянки з кадастровими номерами 3220486000:04:011:0048 та 3220486000:04:011:0047 відповідно; внести зміни до договору оренди землі від 16 серпня 2013 року № 162, укладеного між ОСОБА_1 та ПОСП Сидори шляхом його викладення в редакції, вказаній у позовній заяві.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2021 року стягнуто з ПОСП Сидори на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25 000 грн.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2021 року стягнуто з ПОСП Сидори на користь ФГ Пролісок судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року (повний тест якої складено 02 березня 2021 року) апеляційну скаргу ПОСП Сидори на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2020 року залишено без задоволення. Апеляційні скарги ПОСП Сидори на додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2020 року задоволено частково. Додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2020 року змінено, зменшено розмір судових витрат, стягнутих з ПОСП Сидори на користь ОСОБА_1 , з 25 000 грн до 5 000 грн, а на користь ФГ Пролісок - з 10 000 грн до 5 000 грн. Стягнуто з ПОСП Сидори на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн. Стягнуто з ПОСП Сидори на користь ФГ Пролісок витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн. Стягнуто з ПОСП Сидори на користь ФГ Дари ланів витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 грн.

24 березня 2021 року ПОСП Сидори подало засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2020 року, додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нові рішення, якими задовольнити позов та відмовити в задоволенні заяв ОСОБА_1 і ФГ Пролісок про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат.

Згідно з абзацом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень ПОСП Сидори вказало, що суди не врахували правових висновків: щодо застосування статей 638, 640 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 14, 17 Закону України Про оренду землі у правовідносинах щодо оренди землі, які виникли після 01 січня 2013 року, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегій суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 704/1551/16-ц, від 19 грудня 2018 року у справі № 291/421/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 291/426/17, в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 291/421/17 та в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 03 квітня 2020 року у справі № 912/3294/18, від 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18; щодо застосування статті 11 ЦК України, статті 125 ЗК України, статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 20 лютого 2019 року у справі № 917/410/18, від 15 липня 2020 року у справі № 915/476/19 та в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 05 червня 2019 року у справі № 392/1829/17; щодо неможливості ототожнення державної реєстрації договору оренди землі та державної реєстрації права оренди земельної ділянки, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц; щодо правових наслідків скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 823/378/16; щодо неможливості одночасного існування двох договорів оренди щодо одного і того ж майна, викладених в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 травня 2018 року у справі № 902/803/17; щодо можливості проставлення фізичною особою підпису шляхом зазначення свого прізвища та ініціалів, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2018 року у справі № 537/4646/13-ц; про те, що поділ земельної ділянки не впливає на можливість захисту права власності чи інших майнових прав на неї, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 922/2723/17.

Крім того, заявник зазначив, що є необхідність відступлення від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 щодо моменту укладення і набрання чинності договорами оренди землі, укладеними після 01 січня 2013 року, та щодо правових наслідків державної реєстрації права оренди земельної ділянки для сторін договору оренди землі, шляхом його уточнення, а саме: чітко розмежувати момент укладення і набрання чинності для договорів оренди землі, укладених до 01 січня 2013 року, та для договорів оренди землі, укладених після 01 січня 2013 року, які є різними, вказавши, що договори оренди землі, укладені до 01 січня 2013 року набирають чинності з моменту їх державної реєстрації, саме - внесення відповідного запису про це до книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі, що є складовою Державного реєстру земель, а договори оренди землі, укладені після 01 січня 2013 року, - з моменту їх підписання сторонами.

Разом з тим касаційна скарга ПОСП Сидори не містить обґрунтування передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження. Формальне посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, без зазначення конкретної норми права, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та без наведення переконливих аргументів на підтвердження цих обставин не може бути підставою для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

З огляду на викладене касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга подана у встановлений законом строк, за формою та змістом відповідає вимогам статті 392 ЦПК України, оплачена судовим збором.

Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Оскільки наведені доводи касаційної скарги викликають необхідність їх перевірки, то слід відкрити касаційне провадження в цій справі та витребувати матеріали справи.

ПОСП Сидори заявило клопотання про розгляд касаційної скарги за участю його представника та виклик його в судове засідання для надання пояснень.

Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що процедура допуску скарг до розгляду та провадження виключно з питань права, на відміну від того, що стосується питань фактів, може відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, навіть якщо скаржнику не була надана можливість бути особисто заслуханим апеляційним чи касаційним судом, за умови, якщо відкрите судове засідання проводилося у суді першої інстанції і якщо суди вищої інстанції не мали встановлювати факти справи, а тільки тлумачити відповідні юридичні норми (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі Жук проти України ).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Тобто суд касаційної інстанції є судом права.

Частиною першої статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Положення частин п`ятої та шостої статті 279 ЦПК України, якою врегульовано розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження в суді першої інстанції, не застосовуються при касаційному розгляді, оскільки суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права та не вирішує питань доказування у справі і не встановлює обставин справи.

Тлумачення вказаних норм дає підстави для висновку про те, що виклик учасників справи для надання пояснень у справі вирішується Верховним Судом з урахуванням встановленої необхідності таких пояснень.

Оскільки розгляд справи Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та необхідність виклику учасників справи для надання пояснень відсутня, то підстав для задоволення клопотання ПОСП Сидори про розгляд касаційної скарги за участю його представника та виклик його в судове засідання для надання пояснень немає.

Що стосується заявленого в касаційній скарзі клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, то відповідно до статей 403 та 404 ЦПК України таке питання вирішується при розгляді справи по суті в касаційному порядку, а не на стадії відкриття касаційного провадження.

Керуючись статтями 389, 392, 394, 395, 400, 402 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного орендного сільськогосподарського підприємства Сидори на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12 листопада 2020 року, додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року.

Витребувати з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області цивільну справу № 357/8095/19 за позовом Приватного орендного сільськогосподарського підприємства Сидори до ОСОБА_1 , Фермерського господарства Пролісок , Фермерського господарства Дари Ланів , державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Київської області Ілюшиної Марини Олександрівни про визнання недійсними договорів оренди землі, скасування рішень про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння та користування і внесення змін до договору оренди землі.

Відмовити в задоволенні клопотання Приватного орендного сільськогосподарського підприємства Сидори про розгляд касаційної скарги за участю його представника та виклик його в судове засідання для надання пояснень.

Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснити їм право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 ЦПК України, у строк до 05 травня 2021 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко