Рішення

від 30.03.2021 по справі 320/4258/19

МЕЛІТОПОЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу 30.03.2021

Справа № 320/4258/19

Провадження № 2/937/372/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 березня 2021 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Колодіної Л.В.,

при секретарі судового засідання - Арифовій Л.А .,

за участі:

представника позивача - адвоката Додудзинського М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом в якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що батько дитини свої батьківські обов`язки не виконує, матеріально дитину не утримує. Вважає, що є всі підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ..

Позов обґрунтований тим, що 17 листопада 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрований виконавчим комітетом Новобогданівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області, актовий запис №19, про що свідчить свідоцтво про шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 від цього шлюбу народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 13.02.2014. За час спільного проживання у подружжя змінились погляди на життя, у результаті чого відповідач перестав поділяти інтереси позивача щодо спільного піклування про дитину. З квітня 2016 року позивач і відповідач почали проживати окремо один від одного, з того моменту він повністю перестав дбати про дитину. З моменту переїзду відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання та підготовку до самостійного життя, не приділяє часу для спілкування, не виявляє інтересу до потреб. Малолітній син знаходиться на повному утриманні позивача. Мати дитини самостійно створює належні умови для її розвитку: піклується про здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання; створює належні умови для розвитку здібностей. Підтвердженням того, що тільки мати своїми силами піклується про виховання сина є довідка, видана завідувачем дошкільного навчального закладу № 30 Світлячок С. Скалозуб. У довідці зазначено, що позивач з моменту зарахування до закладу приймає активну участь у вихованні сина, на відміну від відповідача, батька дитини, який у дошкільному закладі ніколи не з`являвся, організаційні заходи не відвідував. У лютому 2017 року позивач звернулася до суду із позовом про розірвання шлюбу з відповідачем. Суд дійшов висновку, що шлюб між позивачем та відповідачем підлягає розірванню. Про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків свідчить те, що він повністю самоусунувся від матеріального забезпечення, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток, як складову виховання; не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до неї; не створює умов для отримання нею освіти. Крім того, 18.10.2016 позивач зверталася з позовом до суду про стягнення аліментів на утримання дитини. 21.02.2017 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини. Однак, згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 20.05.2019, відповідач, починаючи з жовтня 2016 року, систематично не виконує обов`язок зі сплати аліментів, та має заборгованість станом на 01.04.2019 у сукупному розмірі 29 357, 00 грн. Таким чином, відповідач взагалі батьківські обов`язки не виконує. На цей час, виховання сина здійснює тільки його мати ОСОБА_1 і дитина забезпечена усім необхідним. Позивач офіційно працевлаштована та має достатній рівень доходу, що свідчить про здатність самостійно забезпечувати сина усім необхідним. Так, згідно довідки №00000000008 від 08.05.2019, вона працює в Мелітопольському інституті державного та муніципального управління Класичного приватного університету з 29.11.2017 і на даний час займає посаду Методиста деканату. Сукупний дохід за період з 01.05.2018 по 30.04.2019 склав 57 297,40 грн. Із заробітної плати позивач сплатила податки, що підтверджується вищевказаною довідкою. Також позивач характеризується позитивно. Згідно характеристики, наданої директором Мелітопольського інституту державного та муніципального управління Класичного приватного університету ОСОБА_4 , позивачка за період роботи зарекомендувала себе як висококваліфікований фахівець. Посадові обов`язки виконує сумлінно. Є дисциплінованою людиною, виявляє високий рівень культури поведінки і спілкування з людьми. Вказані факти у своїй сукупності свідчать про належне виконання позивачем своїх батьківських обов`язків та можливість самостійно та повноцінно виховувати сина. На відміну від позивача, відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків і його доцільно позбавити батьківських прав щодо малолітнього сина. Батько малолітньої дитини - ОСОБА_2 не піклується про її фізичний і духовний розвиток, навчання та підготовку до самостійного життя. Повним утриманням, вихованням та навчанням сина займається його мати - ОСОБА_1 . Позивач вважає, що відповідача необхідно позбавити батьківських прав щодо малолітньої дитини. Тому позивач змушена звертатися до суду із цим позовом.

В судовому засіданні представник позивачки підтримав позов у повному обсязі та наполягав на його задоволенні. Крім того представник позивача суду пояснив, що батьку ніхто не чинить перепон у спілкуванні з дитиною. На цей час є людина, яка бажає всиновити дитину, а для цього батька дитини необхідно позбавити батьківських прав.

В судове засідання відповідач не з`явився, не повідомивши суд про причини неявки. Про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явилася, від неї до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Суд проводить заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу здійснюється за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, вислухавши пояснення учасників судового засідання, допитавши свідків, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, прийшов, що позов задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом..

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлені наступні обставини.

Так, 17.11.2011 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який зареєстрований виконавчим

комітетом Новобогданівської сільської ради Мелітопольського району Запорізької області,

актовий запис №19, про що свідчить свідоцтво про шлюб/а.с.19/.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у шлюбі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син - ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 13.02.2014/а.с.18/.

За час спільного проживання у подружжя змінились погляди на життя, у результаті

чого відповідач перестав поділяти інтереси позивача щодо спільного піклування про дитину.

З квітня 2016 року позивач і відповідач почали проживати окремо один від одного, з того

моменту відповідач повністю перестав дбати про дитину. Відповідач не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання та підготовку до самостійного життя, не приділяє часу для спілкування, не виявляє інтересу до потреб дитини.

Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05.04.2017 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано/а.с.11/.

Заочним рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 09.02.2017 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає разом із матір`ю, у розмірі 1\4 частини з усіх видів заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18 жовтня 2016 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 /а.с.9/.

Ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11.03.2020 подання державного виконавця Мелітопольського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Дніпро) було задоволено: ОСОБА_2 був об`явлений у розшук (а.с.239-241).

Згідно довідки, виданої завідувачем дошкільного навчального закладу №. 30 Світлячок Скалозуб С. від 14.05.2019, з моменту зарахування ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: з 2017 року до закладу, мати ОСОБА_1 приймає активну участь у вихованні сина, на відміну від батька дитини ОСОБА_2 , який у дошкільному закладі ніколи не з`являвся, організаційні заходи не відвідував/а.с.14/.

Згідно розрахунку заборгованості державного виконавця Гайдей Н.Ю. від 20.05.2019 сукупний розмір заборгованості ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , станом на 01.04.2019 складає 29357,00грн/а.с.15/.

Згідно інформації заступника голови Мелітопольської районної адміністрації від 15.10.2019 року за довідкою Новобогданівської сільської ради ОТГ від 10.10.2019 № 986, громадянин ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований але не проживає на території Новобогданівської сільської ради ОТГ протягом тривалого часу, неможливість отримання інших документів, проведення співбесіди із відповідачем по справі, Мелітопольська районна державна адміністрація, повноваження якої поширені лише на території Мелітопольського району, не може надати об`єктивного висновку по справі № 320/4258/19 (а.с.81).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що проживає з позивачкою в одному будинку. Жодного разу вона не бачила батька дитини. Мати позивачки часто скаржиться на тяжке життя. Свідку відомо, що батько не допомагає утримувати дитину, не піклується про здоров`я та розвиток дитини.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що є сусідкою позивачки. Останній раз бачила батька дитини приблизно 5 років тому - у 2016 році. Свідок чула, що відповідач виїхав до Росії. Позивачка аліменти не отримувала. Свідок вважає необхідним позбавити відповідача батьківських прав.

Таким чином, малолітній син ОСОБА_3 знаходиться на повному утриманні позивача ОСОБА_1 . Мати дитини самостійно створює належні умови для її розвитку, піклується про здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створює належні умови для розвитку здібностей.

В даній ситуації суд звертає увагу, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Савіни проти України , пункт 49 рішення у справі Хант проти України ).

Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

При цьому, відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права і особливості даної ситуації свідчать про необхідність врахування наведених міжнародних стандартів, які знаходяться у тісному взаємозв`язку із національним правовим регулювання описуваних правовідносин.

Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Важливим є те, що, виходячи із змісту даного права, воно включає існування, як негативних так і позитивних обов`язків держави, які невід`ємні від реальної поваги до приватного та сімейного життя(пункт 78 рішення ЄСПЛ Мамчур проти України ).

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене згідно із законом , відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 згадуваного рішення ЄСПЛ Хант проти України ).

Статтею 11 Закону України Про охорону дитинства від 26 квітня 2001 року № 2402-III передбачено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною 1 статті 12 Закону України Про охорону дитинства передбачено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону України Про охорону дитинства діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до статті 15 Закону України Про охорону дитинства дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків, виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.

Дитина має право на отримання інформації про відсутніх батьків, якщо це не завдає шкоди її психічному і фізичному здоров`ю.

Досліджуючи питання чи передбачено втручання у право відповідача законом , суд враховує, що процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами статей 164-167 Сімейного кодексу України.

Зокрема, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 СК батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тому, для суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідача має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідача цілям , про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров`я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод дитини ОСОБА_3 і відповідно воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8.

В такій ситуації суд звертає увагу, що позивач в судовому засіданні не змогла обґрунтувати мету, яку вона прагне досягнути позбавленням батьківських прав і яким чином позбавлення батьківських прав відповідача змінить існуючу ситуацію і сприятиме захисту інтересів дитини, проте виходячи з особливостей даної справи вказані обставини будуть враховані судом при дослідженні питання про пропорційність втручання у право відповідача.

Визначаючи, чи був захід по втручанню у право відповідача, необхідним в демократичному суспільстві , суд, беручи до уваги справу в цілому, буде розглядати підстави, наведені для виправдання застосованого заходу, на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти інтереси дитини , є дуже важливим у таких справах (пункт 53 згадуваного вище рішення ЄСПЛ у справі Хант проти України ).

Суд наголошує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. ЄСПЛ в своїй прецедентній практиці виробив дві умови, які необхідно враховувати при визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (наприклад пункт 100 згадуваного вище рішення ЄСПЛ у справі Мамчур проти України ).

Ще більш змістовний підхід для реалізації принципу якнайкращих інтересів дитини було вироблено Комітетом ООН з прав дитини на підставі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

Статтею 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Розкриваючи зміст даного принципу і підходи по його реалізації Комітет ООН з прав дитини в своїх Зауваженнях загального порядку № 14 (2013) про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3) [4] сформулював такі підходи:

Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правило процедури, які засновані на оцінці всіх елементів, що відображають інтереси дитини або дітей, в конкретних обставинах. При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку:

по-перше, з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них в співвідношенні з іншими;

по-друге, з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечує юридичні гарантії та належну реалізацію цього права (пункт 46).

Комітет вважає за доцільне скласти невичерпний, не субпідпорядкований перелік елементів, які могли б розглядатися при проведенні оцінки найкращих інтересів будь-якою особою, відповідальною за прийняття рішень, якій належить визначати найкращі інтереси дитини. Невичерпний характер переліку елементів означає, що можна вийти за його рамки і розглянути інші фактори, що мають відношення до конкретних обставин, в яких знаходиться та чи інша дитина або група дітей. Всі фігуруючи у переліку елементи повинні бути прийняті до уваги і зважені з урахуванням обставин кожного випадку. Перелік повинен служити конкретним керівництвом, забезпечуючи при цьому гнучкість (пункт 50).

У світлі цих міркувань Комітет вважає, що стосовно ситуації, яка розглядається доречними і такими, що підлягають врахуванню при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини є такі елементи:

? Погляди дитини;

? Індивідуальність дитини;

? Збереження сімейного оточення і підтримання відносин;

? Піклування, захист і безпеку дитини;

? Вразливе положення;

? Право дитини на здоров`я;

? Право дитини на освіту.

Слід підкреслити, що базова оцінка найкращих інтересів - це загальна оцінка всіх відповідних елементів, що визначають найкращі інтереси дитини, зі зваженою оцінкою значимості кожного з них в порівнянні з іншими. Не всі елементи актуальні в кожному випадку, і в різних випадках різні елементи можуть використовуватися по-різному. Зміст кожного елемента неминуче буде неоднаковим залежно від конкретної дитини і конкретного випадку, в залежності від виду рішення і конкретних обставин; те саме стосується і значущості кожного елемента в контексті загальної оцінки (пункт 80).

Принципом 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальності своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Отже, повертаючись до обставин даної справи судом встановлено, що відповідачу, як батьку малолітньої дитини в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК).

Основним твердженням позивача є те, що відповідач має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини, життям дитини не цікавиться, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання та підготовку до самостійного життя, не приділяє часу для спілкування, не виявляє інтересу до потреб, в цілому життям дитини не цікавиться.

Суд не може покласти твердження про заборгованість зі сплати аліментів в основу для позбавлення батьківських прав відповідача, останній хоч і має заборгованість, т.я. відсутні докази того, що відповідач не має бажання спілкуватися з дитиною, а тому виходячи із особливостей правовідносин, що склалися між сторонами, наявність заборгованості зі сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини відповідача ще не є достатньою підставою для позбавлення його батьківських прав.

Такі висновки висловлював і Верховний Суд у справах про позбавлення батьківських прав (див. для прикладу пункт 58 постанови Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №638/16622/17).

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Згідно зі ст.12 Закону України Про охорону дитинства виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд вважає необхідним в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області, про позбавлення батьківських прав - відмовити, т.я. позивачем не зазначено обставин та не надано доказів, які б свідчили про доцільність застосування такої виключної міри та заходу впливу на відповідача, як позбавлення батьківських прав.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

На підставі вищевикладеного та керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав , ст.ст. 164, 165, 166, 180, 182, 183 СК України, ст.12, 13, 76, 80, 81, 95, 258, 259, 265, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області, про позбавлення батьківських прав відносно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - відмовити повністю.

Повний текст судового рішення складено 09 квітня 2021 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня вручення повного заочного рішення суду.

Повні дані учасників справи.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Третя особа - орган опіки та піклування Мелітопольської районної державної адміністрації Запорізької області, код ЄДРПОУ - 02126314, місцезнаходження: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. І. Алексєєва, буд. 5.

Суддя: Л.В. Колодіна