Ухвала

від 31.03.2021 по справі 185/5823/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1011/21 Справа № 185/5823/20 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2021 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

представника потерпілого ОСОБА_7

потерпілого ОСОБА_8

захисника ОСОБА_9

законного представника ОСОБА_10

обвинуваченого ОСОБА_11

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах потерпілого ОСОБА_8 , апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_12 , який діє в інтересах ПрАТ ПРОСТО-страхування на вирок Павлоградськогоміськрайонного судуДніпропетровської областівід 26січня 2021року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020040370000732 відносно:

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Новомосковськ Дніпропетровської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого положеннями ч. 2 ст. 286 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Встановлені судом першої інстанції фактичні обставини.

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року ОСОБА_11 було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. ст. 75, 104 КК України звільнено ОСОБА_11 від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим терміном 1 рік.

На підставі п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України зобов`язано ОСОБА_11 : періодично з`являтися до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_8 та стягнуто з ПрАТ ПРОСТО-страхування на користь ОСОБА_8 в рвхунок відшкодування моральної шкоди 2504,14 грн.; стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1000,00 грн. та в рахунок відшкодування моральної шкоди 50000,00 грн.

Вирішено питання щодо накладених в кримінальному провадженні арештів, щодо речових доказів та щодо розподілу судових витрат по справі.

Як встановлено судом, Перебуваючи у неповнолітньому віці ОСОБА_11 01 травня 2020 року, близько о 20:28 годині, в темний час доби, в умовах необмеженої видимості по освітлений ділянці дороги, керував технічно справним автомобілем марки «ВАЗ-2101» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Полтавська у місті Павлограді Дніпропетровської області зі сторони вулиці Дніпровська у напрямку вулиці Степного Фронту, та наближаючись до перехрестя з провулком Комунальний, який розташований з лівої сторони по ходу руху вказаного автомобіля, де мав намір у подальшому виконати поворот ліворуч до провулка Комунальний.

Водій ОСОБА_11 , маючи об`єктивну можливість своїми односторонніми діями забезпечити безпеку дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, не впевнився що його дії будуть безпечними та не створять небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не маючи будь-яких перешкод технічного і фізичного характеру для забезпечення безпеки дорожнього руху, грубо порушуючи Правила дорожнього руху, перед зміною напрямку руху ліворуч не переконався у безпеці виконання маневру, а саме в тому,що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху - мопеду марки VIPER AKTIVE реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_13 , який рухався по напрямку вулиці Дніпровська зі швидкістю 40 кілометрів на годину.

В процесі подальшого зближення зазначених транспортних засобів, за вказаних обставин, на перехресті вулиці Полтавська та провулку Комунальний у місті Павлограді, трапилося зіткнення передньої частини мопеда марки VIPER AKTIVE реєстраційний номер НОМЕР_2 з правобічною частиною автомобіля марки «ВАЗ-2101» реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_11 .

В результаті дорожньо-транспортної пригоди водій мопеда марки VIPER AKTIVE реєстраційний номер НОМЕР_2 - ОСОБА_8 , отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Своїми діями водій ОСОБА_11 грубо порушив вимоги п.10.1 Правил дорожньогоруху України, в яких вказано:

п. 10.1 «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху».

Порушення п. 10.1 Правил дорожнього руху водієм знаходиться в причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної події.

Невиконання п. 10.1 Правил дорожнього руху призвело до даної дорожньо- транспортної пригоди, внаслідок чого водію мопеду марки VIPER AKTIVE реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_8 , були спричинені тілесні ушкодження у вигляді забою органів черевної порожнини, розриву крижово-клубових зчленувань з обох боків, розриву лобкового симфізу з розривом тазового кільця, ускладнених тяжким травматичним комбінованим шоком 4 ступеню, перелому основної фаланги 1-го пальця правої кисті, забійної рани підборіддя, гематоми зовнішніх статевих органів, закритої черепно-мозкової травми зі струсом головного мозку, саден м`яких тканин голови, забійної рани шиї. Виявлені тілесні ушкодження за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпечності для життя в момент спричинення.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.

Прокурор в своїй апеляційній скарзі просить вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року відносно ОСОБА_11 - змінити.

Доповнити до викладених в мотивувальній частині вироку доказів, що підтверджують винність обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України злочину, висновок судової експертизи технічного стану транспортного засобу №19/104-9/2/649 від 09 червня 2020 року та висновок судової транспортно-трасологічної експертизи №19/104-9/2/650 від 09 червня 2020 року.

Доповнити резолютивну частину вироку словами: «Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, копія вироку негайно після проголошення вручається сторонам кримінального провадження».

В іншій частині вирок суду прокурор просить залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на істотне порушення судом першої інстанції норм кримінального процесуального законодавства України, зокрема, на те, що під час викладення доказів, які підтверджують винність обвинуваченого ОСОБА_11 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, судом не зазначено в мотивувальній частині вироку висновки проведених під час досудового розслідування судової експертизи технічного стану транспортного засобу, оформленої висновком експерта від 09 червня 2020 року №19/104-9/2/649, та судової транспортно-трасологічної експертизи, оформленої висновком експерта від 09 червня 2020 року №19/104-9/2/650.

Вказані судові експертизи з урахуванням загальних засад кримінального провадження були безпосередньо досліджені судом під час судового розгляду та процесуальні витрати за їх проведення були покладені у резолютивній частині вироку на обвинуваченого.

Крім того, прокурор зазначає, що у резолютивній частині вироку, за змістом ст. 374 КПК України, повинно бути зазначено строк і порядок набрання вироком законної сили та його оскарження, порядок отримання копій вироку та інші відомості, однак в порушення вказаної норми порядку та строку судом зазначено в резолютивній частині вироку не було.

Представник потерпілого в своїй апеляційній скарзі просить вирок Павлоградського міськранонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року відносно ОСОБА_11 в частині призначеного йому покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому за ч. 2 ст. 286 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років та звільнити його від відбування призначеного покарання на підставі ст. ст. 75, 104 КК України з випробуванням, встановивши іспитовий строк в 3 роки.

Також, представник потерпілого просить в частині вирішення судом першої інстанції позовних вимог змінити вирок, збільшивши розмір відшкодування моральної шкоди з 50000,00 грн. до 94495,86 грн.

В іншій частині вирок суду представник потерпілого просить залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог щодо призначеного покарання та необхідності збільшити термін іспитового строку, представник потерпілого посилається на те, що судом першої інстанції було порушено норми закону України про кримінальну відповідальність та через свою м`якість призначено ОСОБА_11 покарання невідповідне ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставинам кримінального провадження та особі обвинуваченого. Так, серед обставин, які пом`якшують покарання судом першої інстанції до уваги було прийнято повне визнання вини, щире каяття та часткове відшкодування завданої шкоди потерпілому, з чим останній не може погодитись в повному обсязі, адже зважаючи на отримані тілесні ушкодження, зокрема, те, що потерпілий тепер залишиться інвалідом, та сплату ОСОБА_11 всього 3000,00 грн. в той, час як на лікування витрачено значно більше коштів і в подальшому також потрібна велика сума для продовження лікування, будь-якої іншої допомоги від обвинуваченого не надійшло і не надходить, так як він посилається на відсутність коштів, ОСОБА_8 вважає, що прийняті судом першої інстанції до уваги обставини, які пом`якшують покарання є формальними, спрямованими обвинуваченим на уникнення від кримінальної відповідальності за вчинений злочин.

Також, сумнівним, на думку потерпілої сторони, в якості допомоги є те, що обвинувачений виступив донором крові, необхідної потерпілому в ході проведення операцій, так як фактично оперативне втручання відбулось 01 та 02 травня і донором виступав рідний брат потерпілого, а кров обвинуваченим була здана лише 17 травня 2020 року, тобто більше чим через два тижні після оперативного втручання.

Окрім цього, представник потерпілого в своїй апеляційній скарзі посилається на те, що внаслідок отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_8 втратив роботу і дохід, за рахунок якого можна було б здійснювати подальше лікування, а тому стягнута судом першої інстанції сума моральної шкоди є замалою з урахуванням фактично вже понесених потерпілим витрат та витрат, яких він потребує в подальшому.

Адвокат Прат ПРОСТО-страхування в своїй апеляційній скарзі просить вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області відносно ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 286 КК України в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_8 до ПрАТ ПРОСТО-страхування - скасувати та постановити ухвалу, якою відмовити у задоволенні цієї частини позовних вимог, мотивуючи такі вимоги тим, що суд першої інстанції не мав правових підстав для відшкодування шкоди потерпілому за рахунок страхової компанії, оскільки в даному кримінальному провадженні ДТП не є страховим випадком, так як за кермом перебував обвинувачений, який не досяг 18 річного віку, тобто, не мав законних підстав експлуатувати транспортний засіб, оскільки не є водієм, не має водійського посвідчення. Окрім цього, адвокат страхової компанії звертає увагу на положення полісу №АО/1545082, відповідно до якого зобов`язання страховика обмежуються шкодою, завданою конкретними особами, вказаними в полісі, а не будь-якими особами, які керують транспортним засобом. А так, як відповідальність обвинуваченого даним полісом не застрахована то зобов`язання страхової компанії на відшкодування шкоди потерпілому не настали.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор в судовому засіданні жодну з наявних апеляційних скарг, в тому числі і апеляційну скаргу сторони обвинувачення.

Представник потерпілого подану ним апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з підстав та мотивів, викладених в ній. Проти задоволення апеляційної скарги адвоката ПрАТ ПРОСТО-страхування заперечував. Вирішення питання щодо апеляційної скарги прокурора залишив на розсуд суду.

Потерпілий в судовому засіданні підтримав думку свого захисника.

Захисник обвинуваченого, його законний представник, а також, сам обвинувачений проти наявних апеляційних скарг заперечували, просили залишити їх без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.

Мотиви суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, думку та пояснення учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Висновки суду про доведеність вини у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого положеннями ч. 2 ст. 286 КК України, за вказаних у вироку обставин, а також, щодо кримінально-правової кваліфікації злочину, ніким із учасників кримінального провадження не оскаржуються, а тому не є предметом апеляційного розгляду.

Порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінальних правопорушень, які могли б істотно вплинути на висновок суду про винуватість ОСОБА_11 та на кваліфікацію його дій, не виявлено.

Однією з підстав для зміни судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції, згідно з ч. 2 ст. 409 КПК України, може бути невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинами кримінального провадження.

Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Згідно з вимогами статей 65 і 69 КК України, суд призначає покарання у межах, встановлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. При цьому, за наявності декількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд, мотивуючи своє рішення, може призначити основне покарання нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією кримінального закону, або перейти до іншого, більш м`якого покарання, не зазначеного у санкції статті.

Виходячи з положень статті 50 КК України, рішення суду про призначення покарання, повинно досягати мети виправлення та запобігання вчинення нових злочинів як обвинуваченим, так й іншими особами.

Призначаючи ОСОБА_11 покарання, суд першої інстанції повністю дотримався вимог кримінального та кримінального процесуального закону щодо призначення покарання.

Так, в своїй апеляційній скарзі представник потерпілого посилався на невідповідність призначеного судом першої інстанції ОСОБА_11 покарання ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, обставинам кримінального провадження, особі обвинуваченого, а також наслідкам для потерпілої сторони від дій обвинуваченого, у зв`язку з чим просив вирок суду в частині призначеного ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 286 КК України покарання скасувати та ухвалити новий, яким призначити обвинуваченому в межах санкції вказаної частини статті покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років, із застосуванням положень ст. 75 КК України та призначення випробувального терміну строком в 3 роки.

Однак, колегія суддів не погоджується із такими доводами апеляційної скарги представника потерпілого, приходить до висновку про їх надуманість та необґрунтованість, за наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження, при призначенні ОСОБА_11 покарання, суд врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України класифікується як тяжкий злочин, за формою вини вчинений з необережності, характер кримінального правопорушення, яке пов`язано із злочинами проти безпеки руху та експлуатації транспорту, суспільно-небезпечні наслідки вчиненого обвинуваченим злочину, які призвели до отримання потерпілим ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень та правильно врахував небезпеку скоєних кримінальних правопорушень.

Належно прийняв до уваги дані про особу ОСОБА_11 , який раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягався, кримінальне правопорушення вчинив в неповнолітньому віці, має родину, за місцем проживання та навчання характеризується задовільно. Врахував і конкретні обставини кримінального провадження, а саме, обставини, які пом`якшують покарання визнання вини, каяття і висловлювання жалю з приводу вчиненого, та відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також, врахував той факт, що обвинувачений частково відшкодував завдані внаслідок кримінального правопорушення потерпілій стороні збитки, місце ДТП не покинув, наявність цивільного позову та думку потерпілого ОСОБА_8 та призначив ОСОБА_11 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років, без позбавлення права керування транспортними засобами, на підставі ст. ст. 75, 104 КК України звільнив обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, із покладенням на ОСОБА_11 обов`язків відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України. Таке покарання, на думку колегії суддів, повністю відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставинам справи та особі обвинуваченого, а також, сприятиме меті покарання, буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження в подальшому вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим так і іншими особами.

А тому, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість та безпідставність доводів представника потерпілого про те, що судом першої було призначене невідповідне обставинам кримінального провадження, ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого покарання.

Щодо доводів апеляційної скарги представника потерпілого на необхідність призначити обвинуваченому іспитовий строк в 3 роки, то колегія суддів відхиляє такі доводи апеляційної скарги, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону України про кримінальну відповідальність та прямо суперечать їх, так як, виходячи і правового аналізу норм ч. 3 ст. 104 КК України вбачається, що іспитовий строк неповнолітній особі встановлюється тривалістю від 1 до 2 років.

Також, не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги представника потерпілого про необхідність змінити вирок суду в частині вирішення цивільного позову та збільшення розміру моральної шкоди до суми в розмірі 94495,86 грн., оскільки ані матеріали кримінального провадження, ані додатки до апеляційної скарги не містять належних та достовірних доказів в підтвердження фактично понесених витрат на проведення операції та на встановлення потерпілому ОСОБА_8 інвалідності. Посилання представника потерпілого на те, що обвинуваченим було відшкодовано всього 3000,00 грн. з метою уникнення кримінальної відповідальності є безпідставними та необґрунтованими, так як вказаний розмір відшкодування обумовлений не бажанням уникнути кримінальної відповідальності, а розміром отриманого заробітку, про що в ході судового провадження в суді першої інстанції було зазначено законним представником обвинуваченого.

Таким чином, виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що визначений до відшкодування розмір моральної шкоди відповідає принципам розумності та справедливості, визначений з урахуванням всіх обставин кримінального провадження, спричинених моральних та фізичних страждань, а тому підстав для йог збільшення суд апеляційної інстанції не вбачає.

Поміж іншого, колегія суддів відхиляє і доводи апеляційної скарги адвоката ПрАТ «ПРОСТО-страхування» про те, що в даному кримінальному провадженні та ДТП, що сталася за участі обвинуваченого та потерпілого, відсутні страховий випадок та підстави для стягнення із страхової компанії відшкодування матеріального збитку, оскільки застрахованим транспортним засобом здійснювала керування особа, яка не мала права керувати транспортним засобом, так як не досягла 18-річного віку та не отримала водійського посвідчення, тобто, в розумінні положень діючого законодавства не є водієм, та вважає їх необґрунтованими і такими, що спрямовані на уникнення страховою компанією обов`язку по відшкодуванню матеріальних збитків застрахованого транспортного засобу.

Так, відповідно до матеріалів кримінального провадження вбачається, що станом на момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність, яка пов`язана з експлуатацією забезпеченого транспортного засобу марки ВАЗ-2101, д/н НОМЕР_1 , застрахована за полісом №АО/1545082 у ПрАТ «ПРОСТО-страхування», яке є особою відповідальною за відшкодування шкоди, завданої здоров`ю у зв`язку з настанням страхового випадку. На момент керування застрахованим в ПрАТ «ПРОСТО-страхування» транспортним засобом обвинувачений ОСОБА_11 дійсно не мав водійського посвідчення та був особою, яка не досягла 18-річного віку, проте, водночас, передача власником транспортного засобу іншій особі із порушенням публічно-правових норм, зокрема, особі, яка не мала посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, не мають значення для кваліфікації цивільно-правових наслідків завдання шкоди такою особою під час ДТП та виникнення обов`язків у страховика за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВСУ від 21 жовтня 2020 року по справі №610/2229/18.

Тож, з огляду на викладене та керуючись положеннями ст. ст. 404 ,407, 409, 419 КПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги прокурора Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах потерпілого ОСОБА_8 , адвоката ОСОБА_12 , який діє в інтересах ПрАТ ПРОСТО-страхування на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року відносно ОСОБА_11 , за ч. 2 ст. 286 КК України - залишити без задоволення.

Вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2021 року відносно ОСОБА_11 , за ч. 2 ст. 286 КК України залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.

Судді Дніпровського

апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4