Постанова

від 07.04.2021 по справі 536/1990/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 536/1990/18 Номер провадження 22-ц/814/665/21Головуючий у 1-й інстанції Колотієвський О. О. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя : Триголов В.М.,

судді: Лобов О.А., Дорош А.І.,

секретар: Коротун І.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 09 листопада 2020 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького районного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області, головного державного виконавця Кременчуцького районного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області Маліннікова Матвія Володимировича, старшого державного виконавця Кременчуцького районного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області Носа Олександра Петровича, Державної казначейської служби України, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди ,-

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Кременчуцького районного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області, головного державного виконавця Кременчуцького районного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області Маліннікова Матвія Володимировича, старшого державного виконавця Кременчуцького районного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області Носа Олександра Петровича, Державної казначейської служби України, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених вимог вказує, що державні виконавці Кременчуцького районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Малінніков М.В. та Носа О.Ю., не скористалися наданими державним виконавцям правами для примусового виконання рішення Кременчуцького районного суду від 27.02.2014 року у спосіб і порядку, встановлених рішенням суду та законом, внаслідок чого протягом чотирьох років і восьми місяців рішення Кременчуцького районного суду від 27.02.2014 року у справі №536/156/14-ц, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 11120,12 грн. не виконано.

Позивач вважає, що неправомірними діями та бездіяльністю державних виконавців при здійсненні виконавчого провадження №42924283 йому завдано матеріальну та моральну шкоду.

Позивач просив суд стягнути з Бюджету України на його користь матеріальну шкоду у розмірі 30 750,32 грн. та моральну шкоду у розмірі 100 000 грн., всього 130 750,32 грн., а також постановити окрему ухвалу та надіслати правоохоронним органам щодо вчинення ОСОБА_2 правопорушення, відповідальність за яке встановлена ст. 382 КК України (невиконання рішення суду).

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 09 листопада 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, головного державного виконавця Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Маліннікова Матвія Володимировича, старшого державного виконавця Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Носа Олександра Петровича, Державної Казначейської служби України, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Не погодившись з рішенням районного суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, вказуючи на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на обставини справи, викладені ним у позовних вимог, вважає, що судом не досліджено усіх доказів у справі та не надано їм відповідну правову оцінку.

Відповідачем - Кременчуцьким районним відділом державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області подано відзив на апеляційну скаргу, у доводах якого представник відповідача вважає рішення місцевого суду законним та обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду - без змін. Вказує, що викладені у позовній заяві обставини щодо неправомірності дій та бездіяльності державних виконавців є необґрунтованими, а вимоги позивача щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних витрат в порядку ст. 625 ЦК України з відділу державної виконавчої служби є безпідставними, оскільки ст. 625 ЦК України передбачає таке стягнення з боржника, що прострочив виконання грошового зобов`язання.

Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Встановлено, рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 27 лютого 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 11 120 грн. 12 коп., на виконання якого 01.04.2014 року видано виконавчий лист №536/156/14.

За заявою ОСОБА_1 10 квітня 2014 року старший державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Кременчуцького районного управління юстиції відкрив виконавче провадження № 42924283.

29 вересня 2014 року постановою старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Кременчуцького районного управління юстиції виконавчий лист № 536/156/14 повернуто стягувачу ОСОБА_1 в зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 25 січня 2015 року вищевказану постанову визнано неправомірною та скасовано.

На підставі зазначеної ухвали державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Кременчуцького районного управління юстиції 12 травня 2015 року поновив виконавче провадження №42924283.

В цей же день 12 травня 2015 року виніс постанову про обєднання виконавчого провадження №42924283 з виконавчими провадженнями № 47223515, 47711631, 42924283 у зведене виконавче провадження № 48821313.

11 грудня 2017 року постановою державного виконавця Кременчуцького відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області виконавчий лист № 5396/156/14, виданий Кременчуцьким районним судом Полтавської області 01 квітня 2014 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 11 120,12 грн. повернуто стягувачу через відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення.

Звертаючись до суду позивач в обґрунтування позовних вимог вказує на те, що предметом позову є відшкодування майнової шкоди та моральної шкоди, нанесеної йому головним державним виконавцем Малінніковим Матвієм Володимировичем та старшим державним виконавцем Носа Олександром Юрійовичем Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області неправомірними діями та бездіяльністю при здійсненні виконавчого провадження №42924283.

Позивач вважає, що обставина щодо неправомірності дій та бездіяльності державних виконавців Кременчуцького РВ ДВС Маліннікова М.В. та Носа О.Ю. у виконавчому провадженні №42924283 встановлена ухвалами, які набрала законної сили, а саме ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 09.08.2018 р. у справі №536/183/18 та ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 27.01.2015 р. у справі №536/2257/14.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 09 серпня 2018 року задоволено скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця Маліннікова М.В. Визнано дії головного державного виконавця Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Маліннікова М.В. щодо винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувану від 11.12.2017 року ВП №42924283 неправомірними.

Скасовано постанову головного державного виконавця Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Маліннікова М.В. від 11 грудня 2017 року про повернення виконавчого документу стягувачу.

Зобов`язано головного державного виконавця Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Маліннікова М.В. відновити виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа №536/156/14, виданого 01.04.2014 року Кременчуцьким районним судом Полтавської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 коштів в сумі 11120 грн. 12 коп.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 27 січня 2015 року скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця ВДВС Кременчуцького РУЮ Носа О.Ю. від 29.09.2014 року задоволено. Визнано постанову старшого державного виконавця ВДВС Кременчуцького РУЮ Носа О.Ю. про повернення виконавчого документу стягувану ОСОБА_1 неправомірною та скасовано.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевим судом встановлено, що державним виконавцем здійснюються дії направлені на примусове виконання рішення суду передбачені відповідним законом, а неможливість виконання рішення викликана відсутністю у боржника майна, що не свідчить про бездіяльність виконавця щодо виконання рішення суду.

Тому суд дійшов висновку, про відсутність підстав стверджувати, що після останнього пред`явлення виконавчого документа до виконання, рішення суду не виконане через бездіяльність державного виконавця.

Обґрунтовуючи відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди місцевий суд зазначив, що доводи позивача про спричинення моральної шкоди базується виключно на медичних документах, які в свою чергу суду не надано, а тому суд позбавлений можливості вирішити питання про наявність моральної шкоди та відповідно вирішити питання про відшкодування такої.

Щодо вимог позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 процентів річних, місцевий суд дійшов висновку про безпідставність такої позовної вимоги, оскільки вона пред`явлена, як вимога пов`язана з неправомірними діями державного виконавця і вказані суми позивач просить стягнути з Бюджету України. Проте, керуючись положеннями ст.625 ЦК України суд вказує, що така вимога може бути пред`явлена виключно до боржника.

Апеляційний суд у складі колегії суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

З урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання вказаних рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної виконавчої служби, його посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, підлягає відшкодуванню також на підставі Закону України Про державну виконавчу службу та Закону України Про виконавче провадження .

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України Про державну виконавчу службу , чинного на час виникнення спірних відносин, шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Частиною другою статті 87 Закону України Про виконавче провадження , чинного на час, з яким позивач пов`язує винесення державним виконавцем неправомірних рішень та допущення бездіяльності, визначено, що збитки, завдані державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю державного виконавця під час проведення виконавчого провадження, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення посадових осіб державної виконавчої служби, інші докази.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції, з урахуванням вказаних норм законодавства дійшов правильного висновку про те, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає такі складові елементи як шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала та причинний зв`язок між ними.

Предметом позову у цій справі є вимога ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої йому (на його думку) неправомірними рішенням та бездіяльністю державних виконавців Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області, у вигляді невідшкодованої частини боргу ОСОБА_2 у розмірі 8765,53 грн., 3 відсотків річних у розмірі 1210,48 грн, інфляційних втрат на суму 20774,31 грн.

Факт тривалого невиконання рішення суду, на який посилається позивач, як на підставу задоволення позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв`язку між несвоєчасним виконанням рішення, яке набрало законної сили, та завданою шкодою.

Невиконання рішення суду не може безпосередньо ототожнюватися із завданою позивачеві майновою шкодою, оскільки можливість стягнення грошових коштів з боржника остаточно не втрачена, а тому невиплачені позивачеві кошти на виконання судового рішення, не є майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.

Згідно зі статтями 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для відшкодування майнової шкоди є по суті правильними, у тому числі і з підстав недоведеності завдання позивачу відповідачем майнової шкоди.

Разом з цим, положеннями частини другої статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі статтею 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Отже, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Виходячи зі змісту частини першої статті 598, статей 599, 600, 604 - 609 ЦК України, саме по собі судове рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання з боржника сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Правовідносини, що виникли між сторонами у цій справі, пов`язані з примусовим виконанням судового рішення, у яких державна виконавча служба виступає суб`єктом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у грошовому зобов`язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відсотки та інфляційні втрати за своєю правовою природою є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, а оскільки боржником у цьому зобов`язанні є ОСОБА_2 , то саме він є належним суб`єктом, відповідальним за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання, а не державна виконавча служба.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення збитків в порядку ст. 625 ЦК України підлягають до часткового задоволення, а стягнення вказаних коштів підлягає з ОСОБА_2 , як відповідача у даний цивільній справі.

При цьому, оскільки позивачем не надано розрахунок інфляційних витрат за заявлений період (з лютого 2014 року по грудень 2018 року), судом апеляційної інстанції проведено перерахунок інфляційних витрат на суму заборгованості 8765,53 грн. з врахуванням індексу інфляції за кожен місяць вказаного позивачем періоду, в результаті якого до стягнення підлягає сума в розмірі 8248 грн. 36 коп . інфляційних витрат.

Крім того, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції в частині відмови у стягненні моральної шкоди з огляду на те, що дії (бездіяльність) державних виконавців Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області щодо виконання рішення суду від 27 лютого 2014 року та контролю за здійснення виконавчих проваджень з його виконання відповідно були визнанні неправомірними ухвалами, які набрали законної сили, а саме ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 09.08.2018 р. у справі №536/183/18 та ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 27.01.2015 р. у справі №536/2257/14.

У пункті 28 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах судам роз`яснено, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб державної виконавчої служби.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.

Відповідно до частини 2 цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (справа Станков проти Болгарії , № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

Європейський суд з прав людини у справі Тома проти Люксембурга (2001 рік), використав принцип по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять розумність та справедливість при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, рішеннях Тома проти Люксембургу , Калок проти Франції (2000) та Недбала проти Польщі , Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

При цьому моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (частина 4 статті 23 ЦК України).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди, позивач вказував, що у зв`язку з неправомірними діями посадових осіб Кременчуцького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області рішення суду про стягнення грошових коштів на його користь не виконується більше чотирьох років, а саме 56 місяців. Увесь цей час він вимушений був витрачати час для захисту порушеного права, що призвело до морального і фізичного виснаження, загострення гіпертонічної хвороби, порушеннях сну, підвищення артеріального тиску, внаслідок чого 23.02.2018 року 23.02.2018 року позивач отримав направлення на лікування в неврологічному відділенні першої міської лікарні ім. Лікаря О. Т. Богаєвського з діагнозом Гіпертонічний криз ТІА . Для підтримки життєдіяльності організму позивач має через кожні 6-8 місяців повторно нести витрати на ліки, необхідні для лікування у неврологічному відділенні.

Проте, місцевим судом вірно встановлено, що вказані доводи належними та допустимими доказами не підтверджені, а тому підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди в повному обсязі - немає.

Разом з цим, зважаючи на невиправдану тривалість виконання судового рішення органами державної виконавчої, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1000,00 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів Казначейством з відповідного рахунку.

Отже, розглядаючи зазначений позов, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин, не врахував норми матеріального права, на які посилалися учасники справи та які підлягають застосуванню, не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України Про судовий збір та не надав доказів понесення витрат, пов`язаних з розглядом справи, які встановлені частиною 3 статті 133 ЦПК України, тому відповідно до вимог статтей 141, 382 ЦПК України правових підстав для стягнення з відповідачів на його користь судових витрат у справі немає.

Керуючись ст.ст.367, 374, п.3 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 09 листопада 2020 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Кременчуцького районного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області, головного державного виконавця Кременчуцького районного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області Маліннікова Матвія Володимировича, старшого державного виконавця Кременчуцького районного ВДВС ГТУЮ у Полтавській області Носа Олександра Петровича, Державної казначейської служби України, ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Казначейством з відповідного рахунку на користь ОСОБА_1 1000 грн. (одну тисячу грн.) у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8248 грн. 36 коп. (вісім тисяч двісті сорок вісім грн.. 36 коп.) - втрати від інфляції, та - 1 210 грн. 48 коп. (одна тисяча двісті десять грн. 48 коп.) - 3 % річних.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: В.М. Триголов

Судді : А.І. Дорош

О.А. Лобов