Постанова

від 06.04.2021 по справі 520/16321/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 р.Справа № 520/16321/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Мироненко А.А.

представника позивача: Рижкова І.П.

представника відповідача: Лук`янцева С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БІСІАК" на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., м. Харків, повний текст складено 15.12.20 року по справі № 520/16321/2020

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БІСІАК"

до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України

про визнання протиправною та скасування індивідуальної податкової консультації,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БІСІАК" (далі за текстом також - позивач, ТОВ "БІСІАК") звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Харківській області (далі та текстом також - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якому просило визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДПС у Харківській області від 28.09.2020 за № 4030/ІПК/ 20-40-04-03-20.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2020 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "БІСІАК" оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що при його ухваленні судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.

В апеляційній скарзі позивач викладає обставини та нормативно - правове обґрунтування, наведені ним в позовній заяві щодо позовних вимог. Вказує, що судом першої інстанції застосовано до спірних правовідносин статтю 58 Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 за № 1-рп/99, які не підлягали застосуванню, та водночас не застосовано до спірних правовідносин положення підпункту 4.1.4 пункту 4.1 ст. 4, підпункту 4.1.9 пункту 4.1, пункту 4.4 ст. 4, підпункту 12.1.4 пункту 12.1, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, пункту 12.5 ст. 12, пункту 37.2 ст. 37, пункту 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України. За результатами апеляційного розгляду ТОВ "БІСІАК" просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути з відповідача на користь ТОВ БІСІАК понесені позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції судові витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідач подав пояснення, в яких висловив свої заперечення проти доводів і міркувань позивача.

Протокольно ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду здійснено заміну відповідача - Головного управління ДПС у Харківській області (код в ЄДРПОУ 43143704) на правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (код в ЄДРПОУ ВП 43983495).

У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, представник відповідача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Товариству з обмеженою відповідальністю БІСІАК на праві приватної власності належать об`єкти нерухомого майна, розташовані по АДРЕСА_1 . Земельні ділянки з кадастровими номерами 6310138800:01:017:0034 та 6310138800:01:017:0035 по вул. Гамарника, у м. Харкові, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, також належать ТОВ БІСІАК на праві приватної власності.

ТОВ БІСІАК є платником єдиного податку та використовує належне на праві приватної власності нерухоме майно в своїй господарській діяльності. Безпосередньо в 2020 році передало частину приміщень в користування на умовах оренди.

У зв`язку з тим, що внаслідок змін, внесених до пункту 4 підпункту 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України та пункту 1 розділу II Закону № 466-ІХ щодо дати набрання чинності цими змінами, можна припустити неоднозначне трактування з боку контролюючого органу прав та обов`язків ТОВ БІСІАК щодо сплати земельного податку в 2020 звітному році, ТОВ БІСІАК звернулося до Головного управління ДПС у Харківській області із заявою від 14.08.2020 за індивідуальною податковою консультацією, а саме: просило надати роз`яснення з приводу того, з липня 2020 року чи з січня 2021 року у нього виникає обов`язок нарахування та сплати земельного податку за ділянки, які перебувають у власності, з огляду на пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України у редакції Закону України від 16.01.2020 за № 466-ІХ Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві (далі - Закон № 466-ІХ).

Головним управлінням ДПС у Харківській області за зверненням ТОВ БІСІАК надано індивідуальну податкову консультацію від 28.09.2020 за № 4030/ІПК/20-40-04-03-20.

Позивач, уважаючи зазначену індивідуальну податкову консультацію такою, що суперечить нормам Податкового кодексу України та порушує майнові права ТОВ БІСІАК , звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, так як податкова консультація надана відповідно до вимог діючого законодавства.

Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п.п. 52.1 та 52.2 ст. 52 Податкового кодексу України, за зверненням платників податків у паперовій або електронній формі контролюючий орган, визначений підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, надає їм безоплатно індивідуальні податкові консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на такий контролюючий орган, протягом 25 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Індивідуальна податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

Згідно з п. 53.2 ст. 53 Податкового кодексу України, платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Як убачається з матеріалів справи, платник податків звернувся до відповідача щодо надання податкової консультації з питання застосування зміни відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві від 16.01.2020 за №466-ІХ, з урахуванням п.п. 4.1.4, п.п. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, а саме: періоду застосування зазначених змін.

У наданій індивідуальній податковій консультації від 28.09.2020 за № 4030/ІПК/20-40-04-03-20 Головне управління ДПС у Харківській області зазначило, що враховуючи приписи статті 1 Прикінцевих положень Закону № 466-ІХ, за якими зміни до пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України набирають чинності з 01 липня 2020 року, у Товариства з обмеженою відповідальністю "БІСІАК" виникає обов`язок нараховувати та сплачувати земельний податок з 01 липня 2020 року.

Колегія суддів зазначає, що пунктом 1 Розділу II Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві від 16 січня 2020 за № 466-ІХ, встановлено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім, зокрема:

- змін до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14, абзаців десятого, двадцять першого пункту 42 1.2, абзаців сьомого, восьмого пункту 42 1.5 статті 42 1, пункту 64.5 статті 64, підпункту 78.1.21 пункту 78.1, пункту 78.4 статті 78, підпункту "е" підпункту 141.4.1, абзаців восьмого - одинадцятого підпункту 141.4.2 пункту 141.4 статті 141, статті 256, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, що набирають чинності з 1 липня 2020 року.

Такий Закон опубліковано в газеті Голос України 22 травня 2020 року, а отже він набрав чинності з 23 травня 2020 року, за виключенням окремих змін, наведених вище.

Отже, за приписами пункту 1 Розділу II Прикінцевих положень Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві від 16 січня 2020 за № 466-ІХ зміни до підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України набрали чинності з 1 липня 2020 року, з чим позивач погоджується.

Проте, позивач не погоджується із виникненням обов`язку щодо сплати земельного податку в 2020 звітному році у зв`язку зі скасуванням пільги зі сплати земельного податку з 1 липня 2020 року, оскільки вважає, що обов`язок нарахування та сплати земельного податку за ділянки, які перебувають у власності та/або нерухоме майно, що знаходиться на таких земельних ділянках, у разі провадження господарської діяльності з надання в оренду (найм, позичку), з огляду інші положення Податкового законодавства, зокрема принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, виникає з 01 січня 2021 року.

Колегія суддів зазначає, що у статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків.

Відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, земельний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Пунктом 4 частини 1 статті 297 Податкового кодексу України встановлено, зокрема, умови звільнення платників єдиного податку від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності податку на майно в частині земельного податку.

Пунктом 145 розділу І Закону № 466-ХІУ внесено зміни до пункту 4 частини 1 статті 297 Податкового кодексу України, скасовано пільги зі сплати земельного податку платниками єдиного податку у разі надання розташованого на земельній ділянці нерухомого майна в оренду (найм, позичку).

Так, підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 в редакції Закону № 466-IX від 16.01.2020 визначено, що платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності (крім діяльності з надання земельних ділянок та/або нерухомого майна, що знаходиться на таких земельних ділянках, в оренду (найм, позичку) та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

Згідно з п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України встановлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Водночас, основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку, так і на стадії застосування норм, якими визначений обов`язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Згідно з вказаною нормою зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Тобто, виходячи з наведеного, пільги зі сплати земельного податку практично не можуть бути скасовані з 1 липня 2020 року, а можуть бути змінені з 01 січня відповідного календарного року.

Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві від 16 січня 2020 за № 466-ІХ, внесено зміни до великої кількості елементів податків та зборів, податкових пільг та механізмів обчислення та справляння податків та зборів, а тому, з урахуванням принципу стабільності та дати набрання чинності Законом, мають набувати чинності не раніше наступного бюджетного року, тобто з 01.01.2021.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом`якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.

У спірних правовідносинах колегія суддів застосує рішення Європейського суду з прав людини у справах Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви № 23759/03 та № 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, колегія суддів дійшла висновку, що прийняття рішення платником податків про застосування змін до Податкового кодексу України, внесених Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві від 16 січня 2020 за № 466-ІХ, з урахуванням принципу стабільності, тобто з 01.01.2021 - повинно трактуватись на користь такого платника податків.

Вказані обставини залишилися поза увагою контролюючого органу, що з урахуванням помилкового аналізу нормативно-правових актів України, призвело до надання протиправної індивідуальної податкової консультації, яка суперечать наведеним нормам права.

З урахуванням наведеного, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що податкова консультація надана Головним управлінням Державної податкової служби у Харківській області відповідно до вимог діючого законодавства та обґрунтовано.

Доводи апеляційної скарги щодо зазначених обставин спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, та приймаються колегією суддів в якості належних.

Згідно із приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового - про задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6000,00 грн, понесених позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Згідно з приписами частин 1-4 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.

Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.

Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження витрат з оплати професійної правничої допомоги у суді першої інстанції надано до матеріалів справи копії таких документів: договору про надання правничої (правової) допомоги від 26.08.2020, додатку № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги від 26.08.2020 (тарифи на послуги), акта приймання-передачі наданих послуг № 5 від 13.01.2021, адвокатського ордеру на бланку серії ВІ № 1024889, платіжного доручення № 6 від 13.01.2021.

Оскільки в задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції було відмовлено, відповідні докази на підтвердження витрат з оплати професійної правничої допомоги у суді першої інстанції після ухвалення судового рішення позивачем на подавалися.

Надані до суду апеляційної інстанції документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.

Так, згідно з додатком № 1 до договору про надання правничої (правової) допомоги від 26.08.2020 (тарифи на послуги) вартість однієї години надання послуг за представництво та захист інтересів клієнта в суді будь-якої інстанції та складення заяв по суті спору складає 30 % від розміру однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на дату підписання акта приймання-передачі наданих послуг.

З акту приймання-передачі наданих послуг від 13.01.2021 адвокатом надано послуги з підготовки позовної заяви до Харківського окружного адміністративного суду про визнання протиправним та скасування індивідуальної податкової консультації Головного управління ДПС у Харківській області від 28.09.2020 за № 4030/ІПК/20-40-04-03-20 на суму 4500 грн (із розрахунку 1500 грн за 3 години надання послуг) та представництво інтересів клієнта в судовому засіданні по справі № 520/16321/2020 в Харківському окружному адміністративному суді, яке відбулося 10.12.2020 на суму 1500 грн (із розрахунку 1500 грн за 1 годину надання послуг), усього на суму 6000 грн.

Згідно з платіжним дорученням № 6 від 13.01.2021 оплата послуг здійснена позивачем на суму 6000 грн.

З акту приймання-передачі наданих послуг від 13.01.2021 убачається, що адвокатом позивача вчинялись дії, перелік яких наведено у такому акті, зазначено час, затрачений на надання послуг, вартість 1 години виконання роботи та загальну вартість послуг за таким актом.

Проте, згідно з протоколом судового засідання в Харківському окружному адміністративному суді 10.12.2020 тривалість такого засідання склала 37 хв, а не 1 годину, як зазначено в акті приймання-передачі наданих послуг від 13.01.2021 (а.с. 49, 50).

Водночас, у відзиві на позовну заяву відповідач, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24.04.2018 у справі № 814/1258/16, зазначав про те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Враховуючи викладене, зокрема, зауваження відповідача про неподання доказів на підтвердження витрат з оплати професійної правничої допомоги у суді першої інстанції, критерій реальності таких витрат, розумність їхнього розміру, час, затрачений представником позивача на надання послуг, фактичний обсяг виконаної роботи та її незначну складність, колегія суддів уважає заявлений представником позивача до відшкодування розмір правової допомоги у суді першої інстанції дещо завищеним та таким, що підлягає зменшенню.

Отже, колегія судів апеляційної інстанції вважає розумно обґрунтованими заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу за рахунок відповідача у сумі 3000 грн (6000 : 2).

Згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Товариством з обмеженою відповідальністю БІСІАК сплачено судовий збір на загальну суму 5255 грн, а саме: при поданні адміністративного позову 2102 грн та при поданні апеляційної скарги - 3153 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 16 листопада 2020 року № 1 та від 13 січня 2021 року № 7 відповідно.

Оскільки Другим апеляційним адміністративним судом ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю БІСІАК задоволено, тобто рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю БІСІАК за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області документально підтверджені судові витрати у сумі 5255 грн.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БІСІАК" задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 по справі № 520/16321/2020 скасувати.

Прийняти постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "БІСІАК" задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати індивідуальну податкову консультацію Головного управління ДПС у Харківській області від 28.09.2020 № 4030/ІПК/20-40-04-03-20.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІСІАК" сплачений судовий збір у загальному розмірі 5255 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят п`ять) грн. 00 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БІСІАК" 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.В. П`янова Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 12.04.2021 року