Постанова

від 25.02.2021 по справі 916/2663/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2021 р. Справа№ 916/2663/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Дикунської С.Я.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Рудь Н.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 25.02.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства Одеський морський торговельний порт на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 (повний текст рішення підписано 14.07.2020)

у справі № 916/2663/19 (суддя Шкурдова Л.М.)

за позовом Державного підприємства Одеський морський торговельний порт

до 1. Державної архітектурно-будівельної інспекції України

2. Фізичної особи-підприємця Сєрєкової Світлани Іванівни

про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2019 року Державне підприємство Одеський морський торговельний порт звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про скасування реєстрації Декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ІУ142141470089 від 27.05.2014.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.11.2019 матеріали справи №916/2663/19 за позовом Державного підприємства Одеський морський торговельний порт про скасування реєстрації передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2020 залучено до участі у справі в процесуальному статусі відповідача-2 - Фізичну особу-підприємця Сєрєкову Світлану Іванівну.

З урахуванням заяви про зміну підстав позову, позивач зазначив, що 28.10.2005 між ДП Одеський судноремонтний завод Україна та ФОП Сєрєковою Світланою Іванівною був укладений договір № 1090/1 спільної діяльності щодо забезпечення діяльності бази відпочинку Сонячне світло , який був розірваний на підставі рішення суду. Державним реєстратором Реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Алексєєнко В.А. 28 липня 2014 року прийнято рішення про державну реєстрацію за ФОП Сєрєковою С.І. права приватної власності на 1/1 частин будівель та споруд бази відпочинку (індексний № рішення - 14736132) та видано останній свідоцтво про право власності з індексним номером 24811146 на вказане нерухоме майно. Реєстрацію права власності за ФОП Сєрєковою С.І. на спірне нерухоме майно здійснено після його реконструкції згідно Декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ІУ142141470089, зареєстровану 27.05.2014 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України. ФОП Сєрєковою С.І. до пункту 11.1 Декларації внесено відомості стосовно належності їй на праві користування земельної ділянки під базою відпочинку на підставі договору суборенди землі від 16 січня 2006 року та зазначено кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:012:0078. Позивач зазначає, що інформація, подана ФОП Сєрєковою С.І. до органу, що здійснює реєстрацію декларацій про готовність закінчених будівництвом об`єктів до експлуатації є неповною та недостовірною, зокрема. Зазначений невірний кадастровий номер земельної ділянки; здійснення будівельних робіт, що є покращенням земельної ділянки, здійснювалось ФОП Сєрєковою С.І. в порушення п.7.1.2 та п.9.2. договору суборенди землі від 16 січня 2006 року без погодження з ДП Одеський порт , який є правонаступником ДП ОСРЗ Україна ; будівлі та споруди, введені в експлуатацію Декларації, є самочинним будівництвом.

ФОП Сєрєкова С.І. зазначила, що в її користуванні перебуває земельна ділянка загальною площею 1,0626 га за цільовим призначенням для обслуговування бази відпочинку Сонячне світло , кадастровий номер - 5110300000:02:012:0002 на підставі договору суборенди земельної ділянки. Некоректне зазначення відомостей у декларації про готовність об`єкта до експлуатації щодо визначення кадастрового номеру земельної ділянки є помилкою, що підтверджується наявністю зареєстрованого речового права суборенди з вірним кадастровий номером земельної ділянки.

Крім того, ФОП Сєрєкова С.І. у своєму відзиві на позов, заперечила проти задоволення позову, вказуючи, що позивачем не зазначено в чому порушення його прав та інтересів внаслідок проведення реєстрації оскаржуваної декларації до складу якої ввійшло тільки реконструйоване майно, що раніше належало саме ФОП Сєрєковій С.І. на підставі рішення суду; майно, яке було визначено в оскаржуваній декларації на даний час зареєстровано, що в свою чергу зазначає про факт виконання поданої декларації; після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, в зв`язку з чим, оскаржуваною у справі декларацією будь які права або охоронювані законом інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство Одеський морський торговельний порт 04.08.2020 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №916/2663/19 та ухвалити нове рішення, яким скасувати реєстрацію декларації від 27.05.2014 №ІУ142141470089 про готовність об`єкта до експлуатації.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №916/2663/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Шаптала Є.Ю., Дикунська С.Я.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2020 апеляційну скаргу Державного підприємства Одеський морський торговельний порт на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №916/2663/19 залишено без руху. Надано строк для усунення недоліків.

14.09.2020 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду від Державного підприємства Одеський морський торговельний порт надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2020 поновлено пропущений строк на оскарження рішення суду, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Одеський морський торговельний порт на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020, розгляд справи призначено на 22.10.2020.

У зв`язку з перебуванням суддів Шаптали Є.Ю. з 07.10.2020 та Дикунської С.Я. з 19.10.2020 у відпустках, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 21.10.2020 у справі №916/2663/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Станік С.Р., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2020 справу №916/2663/19 прийнято до провадження у визначеному складі суду, розгляд справи призначено на 10.11.2020.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач-2 заперечив проти задоволення скарги, мотивуючи тим, що доводи, викладені у апеляційній скарзі, не відповідають фактичним обставинам, суперечать вимогам чинного законодавства та ґрунтуються на припущеннях позивача, а рішення місцевого господарського суду від 07.07.2020 прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з чим, відповідач-2 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Представник ФОП Сєрєкової С.І. звернув увагу суду на те, що майно, яке було визначено в спірній декларації на даний час зареєстровано, що в свою чергу зазначає про факт виконання поданої декларації.

При цьому, представник відповідача вказує, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2019 року по справі №916/1986/18 було викладено правовий висновок щодо застосування норм права у справах з скасування реєстрації декларації про готовність об`єкту до експлуатації. Так, суд касаційної інстанції зазначив, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення.

Крім того, оскільки така декларація вичерпала свою дію фактом виконання то оскаржуваною у справі декларацією будь які права або охоронювані законом інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків.

У свою чергу, скаржник просив суд апеляційної інстанції врахувати висновки Верховного Суду викладені у постанові від 16.09.2020 по справі № 344/5437/17. Позивач зазначає, що у вказаній постанові, суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна.

На переконання скаржника, вказаний висновок Верховного Суду повністю відповідає позиції Державного підприємства Одеський морський торговельний порт у даній справі №916/2663/19. За доводами позивача, оскільки будівлі та споруди бази відпочинку Сонячне світло належать Державному підприємству Одеський морський торговельний порт та ФОП Сєрєковій С.І. на праві спільної часткової власності в пропорції 16/100 та 84/100 відповідно, то до фактичного виділу (виділу в натурі) будь-якої з часток майна зі спільної власності, реєстрація права власності на весь майновий комплекс в цілому є протиправною, через те що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Скаржник звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №367/6231/16-ц в якій суд касаційної інстанції вказав, що що поняття визначення частки і виділення частки в натурі є різними за своїм змістом правовими поняттями.

У зв`язку з перебуванням суддів Тарасенко К.В. з 02.11.2020 на лікарняному та Станіка С.Р. 10.11.2020 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 10.11.2020 у справі №916/2663/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 прийнято до провадження справу №916/2663/19 визначеною колегією суддів, розгляд призначено на 17.12.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2020 клопотання Фізичної особи-підприємця Сєрєкової Світлани Іванівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено, призначено справу №916/2663/19 до розгляду в режимі відеоконференції на 17.12.2020 та доручено її проведення Господарському суду Одеської області.

У зв`язку з перебуванням судді Дикунської С.Я. з 14.12.2020 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 16.12.2020 у справі №916/2663/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Шаптала Є.Ю., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.12.2020 справу №916/2663/19 прийнято до провадження визначеним складом суду, розгляд справи призначено на 28.01.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.01.2021 клопотання Фізичної особи-підприємця Сєрєкової Світлани Іванівни про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено. Справу №916/2663/19 призначено до розгляду в режимі відеоконференції та доручено її проведення Господарському суду Одеської області.

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. 28.01.2021 у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 27.01.2021 у справі №916/2663/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Дикунська С.Я., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 справу №916/2663/19 прийнято до провадження визначеним складом суду, розгляд справи відкладено на 25.02.2021.

У судове засідання 25.02.2021 до Північного апеляційного господарського суду з`явився представник відповідача-2. До Господарського суду Одеської області в режимі відеоконференції з`явився представник позивача.

Представники Державної архітектурно-будівельної інспекції України у судове засідання 25.02.2021 не з`явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, сторони повідомлялися належним чином. Про причини неявки суд не повідомили.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки представники сторін, що не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, суду не наведено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасників судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Представник позивача у судовому засіданні надав суду апеляційної інстанції свої пояснення по справі в яких, підтримав вимоги своєї апеляційної скарги на підставі доводів, зазначених у ній, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №916/2663/19 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю. Крім того, просив прийняти до уваги додаткові докази по справі та поновити строк для їх подання.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні також надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі на підставі доводів, зазначених у відзиві на скаргу та просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Щодо поданих скаржником додаткових доказів, представник відповідача заперечив та просив відмовити у їх прийнятті на підставі доводів зазначених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду відмовляє у задоволенні клопотання скаржника про долучення додаткових доказів по справі, в силу норми ч.3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Скаржником не наведено суду обставин винятковості та неможливості подання до суду першої інстанції вказаних доказів з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Наведені позивачем причини не подання таких доказів до суду першої інстанції колегія суддів вважає необґрунтованими. Отже, апеляційний суд не приймає докази надані позивачем.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції 28.10.2005 між Державним підприємством Одеський судноремонтний завод Україна , правонаступником всіх прав та обов`язків якого є Державне підприємство Одеський морський торговельний порт та фізичною особою-підприємцем Сєрєковою Світланою Іванівною укладено договір № 1090/1 спільної діяльності щодо забезпечення діяльності бази відпочинку Сонячне світло .

У відповідності до пункту 5.1 договору вклад ДП СРЗ Україна в спільну діяльність здійснюється за рахунок основних засобів, визначених додатком 2 до договору.

На виконання вказаної умови договору ДП СРЗ Україна Актом приймання-передачі майна, визначеного додатком 2 до договору, передано у спільну діяльність рухоме та нерухоме майно, наведене в акті.

Рішенням Господарського суду Одеської області № 15/121-10-3221 від 15 вересня 2010 року позовні вимоги ДП Одеський порт задоволено та розірвано вищезазначений договір.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 18 жовтня 2010 року по справі № 15/154-10-4117 позовну заяву ФОП Сєрєкової С.І. задоволено та визнано за нею право власності на частку у спільному майні бази відпочинку Сонячне світло , розташованої за адресою: Одеська обл., Білгород-Дністровський р-н, смт. Затока, Лиманський р-н, база відпочинку Сонячне світло , у розмірі 84/100 частин вартістю 714 733,00 грн, що складається з таких будівель та споруд: будинок сторожа (інв. № 10112) у кількості 1 шт.; сантехнічний корпус (інв. № 10130) у кількості 1 шт.; столова (інв. № 10358) у кількості 1 шт.; будинок (інв. № 10361) у кількості 1 шт.; будинок (інв. № 10362) у кількості 1 шт.; будинок (інв. № 10363) у кількості 1 шт.; будинок (інв. № 10365) у кількості 1 шт.; будинок (інв. № 10366) у кількості 1 шт.; комплекс очисних споруд у кількості 1 шт.; водонапірна вежа (інв. № 20126) у кількості 1 шт.; сміттєзбірник (інв. № 20127) у кількості 1 шт.; ворота (інв. № 20340) у кількості 2 шт.; огородження (інв. № 20345) у кількості 1 шт.; ємність пожежна (інв. № 20346) у кількості 2 шт.; ємність резервна (інв. № 20347) у кількості 1 шт.; туалет (інв. № 20771) у кількості 1 шт.; бетонні тротуари (інв. № 20772) у кількості 1 шт.; трубопровід холодної води (інв. № 31456) у кількості 1 шт.

Державним реєстратором Реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області Алексєєнко В.А. 28 липня 2014 року прийнято рішення про державну реєстрацію за ФОП Сєрєковою С.І. права приватної власності на 1/1 частин будівель та споруд бази відпочинку (індексний № рішення - 14736132) та видано останній свідоцтво про право власності з індексним номером 24811146 на вказане нерухоме майно.

ДП Одеський порт звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради та Фізичної особи-підприємця Сєрєкової Світлани Іванівни про визнання протиправним та скасування вищенаведеного рішення державного реєстратора, визнання недійсним свідоцтва про право власності.

На підтвердження реконструкції спірного нерухомого майна представником ФОП Сєрєкової С.І. подано копію Декларації № ІУ 142141470089 про готовність об`єкта до експлуатації після будівництва бази відпочинку Сонячне світло , зареєстровану 27 травня 2014 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.

ФОП Сєрєковою С.І. до пункту 11.1 Декларації внесено відомості стосовно належності їй на праві користування земельної ділянки під базою відпочинку на підставі договору суборенди землі від 16 січня 2006 року та зазначено кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:012:0078.

Звертаючись з даним позовом до суду, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, позивач просить суд скасувати реєстрацію декларації від 27.05.2014 № ІУ 142141470089 про готовність об`єкта до експлуатації Будівництво бази відпочинку Сонячне світло за адресою: Одеська обл., м.Білгород-Дністровський, смт.Затока, Лиманський р-н, база відпочинку Сонячне світло , бульвар Золотий Беріг, 22, посилаючись на те, що відповідачем в порушення умов Договору суборенди від 16.01.2006 року не було отримано згоду ДП Одеський порт , як правонаступника ДП Одеський судноремонтний завод Україна , на будівництво бази відпочинку, при реєстрації декларації невірно був зазначений номер земельної ділянки.

Однак, як вбачається з договору оренди земельної ділянки від 11.04.2003 укладеного між Затоківською селищною радою (орендодавець) та ДП Одеський судноремонтний завод Україна (орендар), орендодавець на підставі рішення Затоківської селищної ради Х-ї сесії ХХІУ скликання від 21 березня 2003 року за №447 Про надання земельної ділянки Державному підприємству Одеський судноремонтний завод Україна у довгострокову оренду для експлуатації та обслуговування бази відпочинку Сонячне світло надає, а орендар приймає у довгострокове користування на умовах оренди терміном на 20 років земельну ділянку площею 1,095 га, в тому числі забудованих земель - 1,095 га, розташовану у Лиманському курортному районі смт.Затока м.Білгород-Дністровського Одеської області для експлуатації та обслуговування бази відпочинку Сонячне світло.

У відповідності до п.2.2 договору оренди орендарю надається право зводити будівлі і споруди, проводити поліпшення стану земельної ділянки з метою ефективного користування нею за обраним видом використання при наявності узгодженої проектно-планувальної документації згідно з вимогами чинного законодавства України.

Пунктом 7.1.2 договору оренди орендар має право за згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку житлові, виробничі та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

Відповідно до п.7.1.4 договору орендар має право за згодою орендодавця передавати у володіння і користування іншій особі орендовану земельну ділянку або її частину (суборенда) у разі переходу до неї права володіння і користування на будівлю або споруду, яка розташована на орендованій земельній ділянці, а також в інших випадках і межах, передбачених законом. Термін суборенди не може перевищувати строку дії договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 2.6 договору оренди передбачено розірвання договору у разі реорганізації ДП Одеський судноремонтний завод Україна .

Відповідно до п.8.5 договору дострокове розірвання цього договору має здійснюватися за умови письмового попередження заінтересованої в цьому сторони не пізніше, ніж за один місяць.

Так, 16.01.2006 року між Державним підприємством Одеський судноремонтний завод Україна (орендодавець) та суб`єктом підприємницької діяльності фізичною особою Сєрєковою С.І. (орендар) укладено договір суборенди земельної ділянки від 16.01.2006, за умовами якого орендодавець на підставі договору про спільну діяльність від 28.10.2005 надає у довгострокову суборенду для експлуатації та обслуговування базу відпочинку Сонячне світло , а орендар приймає в довгострокове користування на умовах суборенди.

У відповідності до п.2.1 договору суборенди в суборенду передається земельна ділянка площею 1,0626 га, в тому числі забудованих земель 1,0626 га, розташовані у Лиманському курортному районі смт.Затока м.Білгород-Дністровського Одеської області для експлуатації та обслуговування бази відпочинку Сонячне світло . Ця земельна ділянка надана ДП ОСРЗ Україна в довгострокову оренду Затоківською селищною радою на підставі Договору оренди земельної ділянки від 11 квітня 2003.

Пунктом 7.1.2 договору суборенди передбачено право орендаря за згодою орендодавця зводити у встановленому законодавством порядку житлові будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

Згідно з п.4.1 договору суборенди, вказаний договір укладається на термін дії договору оренди.

Як вбачається з матеріалів справи у відповідності до наказу Міністерства транспорту та зв`язку України від 02.10.2006 року №971 ДП Одеський судноремонтний завод Україна реорганізовано шляхом приєднання до ДП Одеський порт .

Статтею 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцяти денний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено судом апеляційної інстанції, матеріали справи не містять доказів на підтвердження дотримання сторонами порядку розірвання договору оренди відповідно до норм чинного законодавства України та умов даного договору, зокрема, відсутні докази письмового повідомлення орендаря про дострокове розірвання договору оренди у порядку визначеному п. 8.5 договору оренди, докази оформлення розірвання договору оренди за згодою сторін або у судовому порядку в матеріалах справи відсутні.

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що договір оренди, а відтак і договір суборенди, станом на час розгляду справи судом розірвано не було та є діючими. Норми чинного законодавства України, положення укладеного договору оренди чи суборенди не передбачають автоматичного припинення дії договорів у разі реорганізації ДП Одеський судноремонтний завод Україна .

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця (крім випадків, визначених законом).

Відповідно до ст.25 Закону України Про оренду землі орендар земельної ділянки має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

Вказані положення норм закону кореспондуються із нормами п. 7.1.2 Договору суборенди, яким передбачено право орендаря за згодою орендодавця зводити у встановленому законодавством порядку житлові будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження реконструкції спірного нерухомого майна в матеріалах справи наявна копія Декларації № ІУ 142141470089 про готовність об`єкта до експлуатації після будівництва бази відпочинку Сонячне світло , зареєстрована 27 травня 2014 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією України.

ФОП Сєрєковою С.І. до пункту 11.1 Декларації внесено відомості стосовно належності їй на праві користування земельної ділянки площею 1,0626 га під базою відпочинку на підставі договору суборенди землі від 16 січня 2006 року та зазначено помилковий кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:012:0078.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що зазначення невірного номеру земельної ділянки в Декларації № ІУ 142141470089 про готовність об`єкта до експлуатації є технічною помилкою, оскільки, у користуванні ФОП Сєрєкової С.І. перебуває земельна ділянка загальною площею 1,0626 га за цільовим призначенням для експлуатації та обслуговування бази відпочинку Сонячне світло , кадастровий номер - 5110300000:02:012:0002 на підставі договору суборенди земельної ділянки, вказана обставина посвідчується інформацією Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку. Наявність зареєстрованого речового права суборенди з вірним посиланням щодо номеру та дати договору суборенди земельної ділянки спростовує позицію скаржника щодо фальсифікації відомостей вказаних в декларації.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Одеської області від 18.10.2010 року у справі №15/154-10-4117 визнано за ФОП Сєрєковою С.І. право власності на 84/100 частину у спільному майні бази відпочинку Сонячне світло без визначення статусу та категорії відповідного майна (рухоме, нерухоме) та визначено склад майна, яке належить ФОП Серєкової С.І. - будинок сторожа, сантехнічний корпус, столова, будинки 1-5, комплекс очисних споруд, водонапірна вежа, ворота, огородження пожежна ємність, резервна ємність, туалет, бетонні тротуари, трубопровід холодної води.

Відповідач зазначає, що реконструкція була здійснена майна, право власності на яке було визнано за ФОП Сєрєковою С.І. за рішенням Господарського суду Одеської області від 18.10.2010 року у справі №15/154-10-4117. Докази того, що до складу реконструйованого майна увійшло майно позивача матеріали справи не містять, що свідчить про відсутність порушеного права позивача.

Щодо заявлених позовних вимог про скасування реєстрації Декларації про готовність об`єкта до експлуатації №ІУ142141470089 від 27.05.2014 колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України Про архітектурну діяльність для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об`єктів архітектури додержання суб`єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Положеннями частини 5 статті 34 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності встановлено, що органи державного архітектурно-будівельного контролю здійснюють контроль за виконанням підготовчих та будівельних робіт.

За змістом статті 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності державний архітектурно-будівельний контроль - це сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.

В процесі такого контролю відповідні органи наділені повноваженнями, зокрема, реєструвати або повертати на доопрацювання декларацію про початок будівельних робіт (стаття 36 Закону, в редакції, чинній станом на початок будівництва), реєструвати або повертати декларацію про готовність об`єкта до експлуатації (стаття 39 Закону).

Згідно з пунктом 1 Положення про державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2014 року № 294 (далі - Положення), ДАБІ є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду.

Відповідно до частин 1, 4 та 6 статті 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до I-III категорій складності та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Прийняття рішення про реєстрацію (повернення) декларації про готовність об`єкта до експлуатації, видачу (відмову у видачі) сертифіката здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю протягом десяти робочих днів з дати подання відповідних документів.

Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю повертають декларацію про готовність об`єкта до експлуатації замовникові, якщо декларація подана чи оформлена з порушенням установлених вимог, з обґрунтуванням причини у строк, передбачений для її реєстрації.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації (частина 5 статті 39 Закону).

Відповідно до частини 9 статті 39 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації є підставою, серед іншого, для оформлення права власності на нього.

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 Питання прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів .

Відповідно до пункту 10 вказаної постанови, у випадку визнання права власності на самочинно збудований об`єкт за рішенням суду він приймається в експлуатацію згідно з цим Порядком за умови можливості його надійної та безпечної експлуатації за результатами проведення технічного обстеження такого об`єкта.

Відповідно до пункту 11 зазначеної Постанови датою прийняття в експлуатацію об`єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката.

Отже, зареєструвавши оскаржувану декларацію, органи ДАБІ діяли як суб`єкт владних повноважень та в силу покладених на них законом обов`язків мали перевірити як сам об`єкт нерухомого майна, який вводився в експлуатацію, так і підстави такого введення, а також відомості зазначені в самій декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер`їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер`їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість ("Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, іntеraliа, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки").

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії"). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються ("Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", "Ґаші проти Хорватії").

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що не забезпечення Державною архітектурно-будівельною інспекцією України перевірки правильності зазначення кадастрового номеру земельної ділянки не може бути підставою для скасування реєстрації декларації.

Зі змісту положень статті 41 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та Порядку № 553 вбачається, що для усунення можливості зловживання правом на перевірки, сукупність заходів, які здійснюється органами державного архітектурно-будівельного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил можуть здійснюватися лише під час виконання відповідними суб`єктами підготовчих та будівельних робіт. Тобто за загальним правилом такі перевірки можливі щодо тих об`єктів, які знаходяться в процесі будівництва. Виключенням із цього загального правила є виявлення факту самочинного будівництва у зв`язку з чим, такі перевірки можуть стосуватися й збудованого об`єкту.

Разом з тим, після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкту до самочинного в силу його узаконення.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16 та від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а.

Враховуючи вказану вище праву позицію Верховного Суду України, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що після реєстрації права власності на збудований об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкту до експлуатації, остання вичерпала свою дію фактом виконання, в зв`язку з чим, оскаржуваною у справі декларацією будь-які права або охоронювані законні інтереси позивача не порушуються, а скасування реєстрації такої декларації не буде нести будь-яких правових наслідків та не призведе до відновлення порушених прав позивача.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені. Судове рішення за результатами вирішення спору не може бути абстрактним або умовним, а повинно містити відповідні до закону або договору способи захисту прав та інтересів позивача.

Позивачем, ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час розгляду справи у суді апеляційної не доведено яким чином такі права чи інтереси можуть бути поновлені внаслідок скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, враховуючи, що остання вичерпує свою дію фактом виконання.

Отже, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову Державного підприємства Одеський морський торговельний порт про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ДП Одеський морський торговельний порт не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2020, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства Одеський морський торговельний порт слід відмовити, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 07.07.2020 - залишити без змін.

Судові витрати (судовий збір) розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Одеський морський торговельний порт на рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №916/2663/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2020 у справі №916/2663/19 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на Державне підприємство Одеський морський торговельний порт .

4. Матеріали справи №916/2663/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 13.04.2021 після виходу суддів з відпустки.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді С.Я. Дикунська

Є.Ю. Шаптала