Постанова

від 06.04.2021 по справі 910/18281/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18281/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2020 (суддя Підченко Ю.О.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 (головуючий суддя Скрипка І. М., судді Тищенко А. І., Шаптала Є. Ю.)

у справі № 910/18281/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ужнафта"

про визнання договору недійсним

(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Яковенко Є. М., відповідача - Яковенко О. О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" (Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (Відповідач) про визнання недійсним договору поруки № 4У12304И/П від 26.10.2016.

2. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач вказав, що Відповідач, як недобросовісна сторона правочину, навмисно з метою виконання плану трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля, ініційованої Національним банком України, ввів в оману Позивача про існування у АТ КБ "Приватбанк" договору, укладеного для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням ТОВ "Ужнафта" у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало ТОВ "Брайтон ЛТД" до укладення з АТ КБ "Приватбанк" пов`язаних між собою кредитного договору та договорів поруки.

Короткий зміст судових рішень

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.08.2020, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі № 910/18281/19, у задоволенні позову відмовлено.

4. Судові рішення мотивовані тим, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність в даному випадку одночасно трьох складових: умислу в діях відповідача, істотності значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявності самого факту обману (ведення в оману позивача). Позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності умов, які є обов`язковими для визнання договору недійсним на підставі статті 230 ЦК України.

5. Також суди дійшли висновку про те, що дії позивача щодо укладення кредитного договору та отримання за ним кредитних коштів, а згодом укладення спірного договору поруки та інших договорів поруки, про які зазначено позивачем у позовній заяві, за якими поручався перед Банком за виконання зобов`язань іншими суб`єктами господарювання, в межах наданих Банком позивачу кредитних коштів, послідовні, та такі з яких вбачається волевиявлення позивача на укладення таких договорів та вчинення за ними дій, при цьому доказів укладення кредитного договору та договору поруки з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками Відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю Відповідача матеріали справи не містять.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

6. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі № 910/18281/19 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (узагальнено)

7. Позивач не погоджується з ухваленими рішеннями судів попередніх інстанцій зазначаючи, що судами було порушено норми матеріального і процесуального права, оскільки не було надано належної правової оцінки усім обставинам справи у їх сукупності.

8. При цьому, обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано викладені у постанові від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19 висновки Верховного Суду щодо застосування статті 236, пункту 2 частини 3 та пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України стосовно необґрунтованого залишення без належного процесуального реагування конкретного і доречного клопотання учасника справи про витребування доказу, який він з об`єктивних причин не міг одержати самостійно.

9. Разом з тим, в обґрунтування підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо необхідності/можливості застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України (у разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою) при порушенні стороною договору поруки зустрічного зобов`язання за договором поруки (приховування предмета застави, надання якого було умовою укладення договору поруки та єдиним способом забезпечення прав поручителя) при розгляді справ про недійсність договорів поруки на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

10. Обґрунтовуючи підставу, передбачену пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, посилаючись на пункти 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що місцевим господарським судом було встановлено обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки з огляду на ненадання відповідачем витребуваних судом доказів, суд першої інстанції не застосував положення частини десятої статті 81 ГПК України та не визнав встановленими обставини, які мали б підтвердити витребувані докази. За доводами скаржника, вказане залишилось поза увагою суду апеляційної інстанції. Також скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно відхилив клопотання позивача про витребування доказів.

Позиція інших учасників справи

11. Відповідач 06.04.2021 подав відзив на касаційну скаргу, який Касаційним господарським судом приєднуються до матеріалів справи без його врахування, оскільки статтею 118 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. При цьому, відповідачем не заявлено клопотання про продовження встановленого судом строку на подання відзиву.

12. Третя особа не надала відзив на касаційну скаргу, що відповідно до частини третьої статті 295 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Між ПАТ КБ "Приватбанк" (Банк) та ТОВ "Брайтон ЛТД" (позичальник) укладено кредитний договір № 4И16104Г (надалі - Кредитний договір), відповідно до якого позивачу надано кредит в розмірі 4 100 000 000, 00 грн.

14. Предметом оспорюваного договору поруки № 4У12304И/П від 26.10.2016 (Договір поруки), що був укладений між ТОВ "Брайтон ЛТД", як поручителем та ПАТ КБ "Приватбанк", як кредитором, є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Ужнафта", як боржника, своїх зобов`язань за кредитним договором від 15.11.2012 № 4У12304 (Кредитний договір), а саме з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до Кредитного договору.

15. Відповідно до п.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитними договорами з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

16. У пункті 3 договору поруки зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

17. Згідно з пунктом 4 договору поруки, у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

18. У випадку невиконання боржником пункту 1 цього договору, кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання (пункт 5 договору поруки).

19. Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений в письмовій вимозі кредитора, впродовж 5 календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної в пункті 5 цього договору (пункт 6 договору поруки).

20. За змістом пункту 7 договору поруки, у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого пунктом 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення боргу за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунку у ПАТ КБ "Приватбанк". Договірне списання грошових коштів згідно з умовами цього пункту оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "Призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

21. Згідно з пунктом 8 договору поруки, до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

22. У відповідності до пункту 9 договору поруки, у випадку невиконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором впродовж 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги кредитора, зазначеної в пункті 5 цього договору, поручитель сплачує на користь кредитора пеню в розмірі 1 % від суми заборгованості, яка зазначена в зазначеній письмові вимозі, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення. Сплата пені не звільняє поручителя від виконання зобов`язань за цим договором.

23. Пунктом 10 договору поруки визначено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

24. Цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками і діє до повного виконання зобов`язань за цим договором (пункт 11 договору поруки).

25. Дострокове розірвання цього договору здійснюється за письмовою згодою сторін (пункт 14 договору поруки).

26. Суди зазначили, що мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що ПАТ КБ "Приватбанк", володіючи повною фінансовою інформацією про ТОВ "Брайтон ЛТД", усвідомлюючи високі економічні показники діяльності ТОВ "Брайтон ЛТД", висунув пропозицію щодо можливості участі ТОВ "Брайтон ЛТД" у процедурі трансформації кредитного портфеля ПАТ КБ "Приватбанк", що була ініційована Національним Банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України № 323/БТ від 05.10.2016. Згаданий план заходів, зі слів співробітників ПАТ КБ "Приватбанк", передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфелю на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів та, на думку ПАТ КБ "Приватбанк", ТОВ "Брайтон ЛТД" повністю відповідало необхідним критеріям для переведення кредитного боргу "старих" боржників. При цьому ПАТ КБ "Приватбанк" наголошував на тому, що кредитні зобов`язання "старих" боржників забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше, та про ліквідність забезпечення зобов`язань "старих" боржників також свідчили дані окремої фінансової звітності за Міжнародними стандартами фінансової звітності та звіт незалежного аудитора 31.12.2015 (ТОВ АФ "Прайсвортерхаускуперс (аудит)" та окрім того, пізніше такі дані були підтверджені Окремою фінансовою звітністю та звітом незалежного аудитора 31.12.2016 (ТОВ "Ернст енд Янг аудиторські послуги"), які були розміщені на веб-сайті ПАТ КБ "Приватбанк". В цих звітах в розділах "Кредити та аванси клієнтам" наведено аналіз кредитів за кредитною якістю станом на 31.12.2015 та на 31.12.2016, де вказано, що станом на 31 грудня 2015 та 2016 роках у ПАТ КБ "Приватбанк" були відсутні прострочені та знецінені кредити, які надавалися юридичним особам (на суму як менше 1 мільйона грн, так і на суму від 1 до 100 мільйонів грн).

27. З урахуванням вищевикладеного, позивач вказував на те, що його дії з отримання кредитних коштів по кредитному договору № 4И16104Г від 25.10.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих" боржників ПАТ КБ "Приватбанк" в рамках реалізації зазначеного Плану "трансформації" кредитного портфелю ПАТ КБ "Приватбанк", ініційованого Національним Банком України та на виконання такого плану Представники ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Брайтон ЛТД" погодили відкриття відновлювальної кредитної лінії шляхом укладення кредитного договору, у зв`язку з чим між позивачем та Банком укладено кредитний договір № 416104Г від 26.10.2016 та договір поруки № 4У12304И/П від 26.10.2016. При цьому позивач зазначає, що така його діяльність кореспондувалася із діяльністю, передбаченою Статутом Товариства та була направлена на отримання прибутку від реалізації таких активів, або набуття права власності на них, так як зі слів ПАТ КБ "Приватбанк" сукупна вартість активів, що передані ТОВ "Ужнафта" в якості забезпечення своїх зобов`язань банку, у декілька разів перевищують заборгованість таких осіб перед ПАТ КБ "Приватбанк".

28. Судами було встановлено, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин (складових), які є підставами для визнання недійсним спірного Договору поруки на підставі ст. 230 ЦК України.

29. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем не доведено, що представниками Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" при укладенні Договору поруки повідомлялись позивачу відомості, які не відповідають дійсності, або що представники Банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальників за кредитними договорами).

30. Позивачем також не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, які свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки спірного Договору поруки, які насправді наступити не можуть.

31. Місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції зазначив, що як слідує із умов укладеного між сторонами Кредитного договору № 416104Г, на який посилається позивач, останній укладений для фінансування поточної діяльності позивача. Жодних доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача матеріали справи не містять.

32. Відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів та заявки на отримання кредиту від 21.10.2016, що були надані ТОВ "Брайтон ЛТД" на адресу ПАТ КБ "Приватбанк", копії яких містяться в матеріалах справи, вбачається, що метою кредитування за кредитним договором № 416104Г від 26.10.2016 зазначено: "фінансування поточної діяльності".

33. При цьому, жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

34. Наведене знайшло своє відображення і в самому кредитному договорі № 416104Г від 26.10.2016, а саме в пункті 2, де ціллю кредитування зазначено: "фінансування поточної діяльності".

35. Тобто, зазначений кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача та при цьому жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

36. Оскільки кредитний договір № 416104Г від 26.10.2016 та договір поруки № 4У12304И/П від 26.10.2016 не містять посилань щодо їх укладення з огляду на трансформацію кредитного портфелю ПАТ КБ "Приватбанк" і необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач посилається в обґрунтування свого позову, суди дійшли висновку, що позивач мав намір укласти кредитний договір та оспорюваний договір поруки виключно для фінансування своєї поточної діяльності.

37. При цьому матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів на підтвердження погодження умов участі позивача у трансформації кредитного портфелю банку, про яку зазначено у позові.

38. Доводи позивача про те, що кредитний договір № 416104Г від 26.10.2016 та оспорюваний договір поруки № 4У12304И/П від 26.10.2016 були укладені з метою забезпечення зобов`язань за кредитними договорами старих боржників - не підтверджуються матеріалами справи.

39. Також стосовно доводів Позивача щодо неможливості належного виконання зобов`язань боржника за Договором поруки без отримання належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов`язки боржника перед позивачем, були відхилені судами попередніх інстанцій, оскільки дана обставина стосується правовідносин сторін щодо виконання умов Договору поруки, а не обставин, що обумовили його укладення шляхом введення в оману позивача (на його думку), тобто встановлення факту отримання або неотримання позивачем належним чином посвідчених копій документів, що підтверджують обов`язки боржника перед позивачем, а також надання оцінки даним обставинам, не входять до предмету доказування у даній справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

40. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).

Щодо суті касаційної скарги

41. Як зазначалося у пунктах 8-10 цієї постанови, підставами касаційного оскарження судових рішень у цій справі є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

42. Щодо доводів позивача, викладених у касаційній скарзі з підстав оскарження судових рішень, визначених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 8 цієї Постанови) Верховний Суд зазначає таке.

43. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

44. При цьому, під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де аналогічними (тотожними, аналогічними, подібними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (див. пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2019 по справі № 372/4583/14-ц).

45. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

46. Так, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про застосування судами статті 86, пункту 2 частини третьої та пункту 5 частини четвертої статті 238, статті 236 ГПК України без урахування правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.07.2020 у справі № 910/18007/19, оскільки, як вбачається з наведеної постанови, судами залишено без будь-якого належного процесуального реагування клопотання учасника справи про витребування доказу та залучення третьої особи, що свідчить про порушення судом положень статті 236 ГПК України щодо законності і обґрунтованості судового рішення.

47. Тоді як у справі, що переглядається, клопотання про витребування доказів були розглянуті судами першої та апеляційної інстанції, та за наслідками їх розгляду були ухвалені відповідні судові рішення.

48. За таких обставин, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала свого підтвердження під час касаційного перегляду справи, у зв`язку з чим касаційне провадження у цій частині необхідно закрити у відповідності до положень пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

49. Стосовно доводів касаційної скарги, в частині підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень частини другої статті 74 Господарського процесуального кодексу України при порушенні стороною договору поруки зустрічного зобов`язання за договором поруки (приховування предмета застави, надання якого було умовою укладення договору поруки та єдиним способом забезпечення прав поручителя) при розгляді справ про недійсність договорів поруки на підставі частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає таке.

50. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

51. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

52. Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 у справі № 910/18531/19).

53. Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

54. За змістом частини другої статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

55. Верховний Суд, проаналізувавши зміст судових рішень з точки зору застосування норми права, яка стала підставою для розгляду позову та вирішення справи по суті, дійшов висновку, що судами були прийняті рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер.

56. Тобто у даній справі судами досліджено докази та встановлені обставини на підставі яких суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність підстав для визнання договору поруки недійсним.

57. Натомість скаржник зазначає про необхідність викладення висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 74 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з порушенням на його думку стороною договору поруки зустрічного зобов`язання за договором поруки (приховування предмета застави, надання якого було умовою укладення договору поруки та єдиним способом забезпечення прав поручителя), що не стосується предмета спору.

58. Невиконання або неналежне виконання договору одним із учасників не є підставою для визнання його недійсним.

У цій частині Суд звертається до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 910/18285/19 та від 28.01.2021 у справі № 910/18287/19.

59. З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 9 цієї Постанови) та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги у цій частині.

60. Щодо підстав касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачених пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 10 цієї Постанови) Верховний суд зазначає таке.

61. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

62. При цьому частина третя статті 310 ГПК України встановлює, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення судом норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (п. 3 ч. 3 ст. 310); якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (п. 4 ч. 3 ст. 310).

63. Доводи касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України, зводяться до того, що судом апеляційної інстанції було необґрунтовано відмовлено позивачу у задоволенні клопотання про витребування у Банку належним чином посвідченої копії рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 323/БТ, згідно з яким Банк зобов`язаний розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля, та у задоволенні клопотання про витребування у Банку договорів на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 15.11.2012 № 4У12304И, укладених між ТОВ Ужнафта та Банком.

64. Аргументи касаційної скарги щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України, зводяться до того, що суд першої інстанції встановив обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, з огляду на те, що відповідачем не було надано суду витребуваних доказів, при цьому місцевий господарський суд не застосував положення частини десятої статті 81 ГПК України та не визнав встановленими обставини, які мали б підтвердити витребувані докази.

65. Перевіривши у межах доводів та вимог касаційної скарги наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

66. Право учасників справи подавати заяви та клопотання передбачено статтею 42 ГПК України.

67. Відповідно до частини першої статті 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

68. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання (частина друга статті 81 ГПК України).

69. Згідно з частинами другою, четвертою та восьмою статті 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8).

70. Відповідно до частини другої статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

71. Як встановлено судом апеляційної інстанції, Позивач 28.10.2020 подав клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати від АТ КБ "ПриватБанк" належним чином посвідчену копію рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 № 232/БТ (згідно якого ПАТ КБ "ПриватБанк" зобов`язано розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля), відомості про розмір заборгованості ТОВ "Ужнафта" перед ПАТ КБ "ПриватБанк" за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012 станом на 26.10.2016 та станом на день виконання ухвали суду про витребування доказів, договори, укладені на забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором № 4У12304И від 15.11.2012, укладеним між ТОВ "Ужнафта" та ПАТ КБ "ПриватБанк".

72. В обґрунтування клопотання про витребування доказів Позивач зазначив, що витребувані докази зможуть підтвердити або спростувати фактичні підстави позову стосовно наявності умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, та наявність умислу.

73. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 було відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів.

74. Вказана ухвала мотивована тим, що витребування доказів є правом, а не обов`язком суду, при цьому суд апеляційної інстанції зазначив, що аналогічне клопотання представника позивача було задоволено судом першої інстанції ухвалою від 03.06.2020, однак не було виконано відповідачем у справі.

75. За висновками апеляційного господарського суду, з оскаржуваного договору не вбачається, що він укладений в межах процедури трансформації, жодних посилань на рішення Правління НБУ № 323-рш/БТ від 05.10.2016 щодо виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля ПАТ КБ "ПриватБанк" останній не містить, відтак колегія суддів дійшла висновку щодо відсутності підстав для витребування вказаного рішення, оскільки зазначений доказ не є необхідним в контексті заявленої позовної вимоги. Щодо решти доказів, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не обґрунтовано, яким чином вказані докази можуть підтвердити твердження позивача щодо введення останнього в оману відповідно до статті 230 ЦК України з огляду на те, що кредитний договір № 4У12304И від 15.11.2012 та спірний договір поруки не містять посилань на трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

76. Інформація щодо постановлення апеляційним судом вказаної ухвали також міститься в оскаржуваній постанові.

77. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання позивача про витребування у Банку відповідних доказів, не дають підстав стверджувати, що наведені судом апеляційної інстанції мотивування є необґрунтованими, оскільки правильність таких висновків напряму випливає із матеріалів цієї справи, обставин спору та норм процесуального законодавства, тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень на підставі пункту 3 частини третьої статті 310 ГПК України.

Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/17876/19, від, 02.02.2021 у справі № 910/18512/19, від 04.03.2021 у справі № 910/18759/19 та від 30.03.2021 у справі № 910/18476/19.

78. Перевіривши у межах доводів та вимог касаційної скарги наявність підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України, Верховний Суд дійшов до таких висновків.

79. В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

80. Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

81. Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

82. Отже, під час розгляду справ у порядку господарського судочинства обов`язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача. При цьому, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

83. Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України (допустимість доказів) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

84. Матеріали справи свідчать, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2020 задоволено клопотання Позивача про витребування доказів у АТ КБ "Приватбанк", проте вимоги вказаної ухвали не були виконані Відповідачем.

85. Так скаржник зазначає, що з огляду на неподання Відповідачем витребуваних судом доказів, місцевий господарський суд повинен був застосувати приписи частини десятої статті 81 ГПК України.

86. Верховний Суд не погоджується з такими доводами скаржника з огляду на те, що зазначені докази не мають значення для правильного вирішення цієї справи, а місцевий господарський суд правомірно розглянув її за наявними в ній доказами.

Зазначене підтверджується правовою позицією, викладеною зокрема у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 910/18297/19, від 28.01.2021 у справі № 910/18287/19 та від 04.03.2021 у справі № 910/18759/19.

87. Доводи касаційної скарги стосовно того, що апеляційним судом було залишено поза увагою факт ненадання Відповідачем витребуваних доказів спростовується змістом оскаржуваної постанови, з якої вбачається, що суд апеляційної інстанції, враховуючи приписи частини десятої статті 81 ГПК України, зазначив, що місцевий господарський суд правомірно розглянув справу за наявними в ній доказами.

88. При цьому, відповідно до частин першої, другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

89. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

90. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

91. Звертаючись до суду з позовом про визнання договору недійсним відповідно до статті 230 ЦК України, особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

92. Під час розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій дійшли висновків про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач у позові не довів обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно статті 230 ЦК України, не довів самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

93. Такі висновки суди зробили, оцінюючи наявні у справі докази відповідно до статті 86 ГПК України, надані як позивачем, так і відповідачем, зокрема, техніко-економічне обґрунтування повернення кредитних коштів; заявку позивача на отримання кредиту від 21.10.2016; кредитний договір від 26.10.2016 № 416104Г; оспорюваний договір поруки від 26.10.2016 №4У12304И/П, з яких слідує, що кредитний договір було укладено ТОВ "Брайтон ЛТД" з Банком виключно з метою отримання коштів для фінансування поточної діяльності товариства, а укладення оспорюваного договору поруки відбулось внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в силу статті 627 ЦК України.

94. Таким чином, судами попередніх інстанцій, враховуючи положення статей 73, 74, 77, 86 ГПК України, на підставі допустимих доказів встановлено обставини, які свідчать про відсутність підстав для задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного договору поруки відповідно до статті 230 ЦК України.

95. Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника щодо скасування оскаржуваних судових рішень відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами попередніх інстанцій при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою фактів, на які посилався скаржник у позові та апеляційній скарзі, а також до незгоди з висновками судів, які покладені в основу судових рішень про відмову у позові, проте будь-яких аргументів про недопустимість доказів у справі в розумінні статті 77 ГПК України скаржником в касаційній скарзі не наведено.

96. Доводи касаційної скарги не дають підстав стверджувати про те, що наведені судами мотивування є необґрунтованими, позаяк правильність цих тверджень напряму випливає із матеріалів цієї справи, обставин спору та норм чинного законодавства.

97. Дотримуючись приписів статті 86 ГПК України, місцевий та апеляційний суди всебічно, повно і об`єктивно дослідили матеріали справи в їх сукупності, дали вірну юридичну оцінку обставинам справи, а їх висновки щодо відсутності підстав для задоволення позову є законними та обґрунтованими.

98. Оскільки під час здійснення касаційного провадження у цій справі з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 1, 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, Верховним Судом не було встановлено допущених судами попередніх інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права з наведених у касаційній скарзі мотивів, то і підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень у касаційного суду немає.

99. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків судів попередніх інстанцій.

100. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, (1) не обґрунтовані підставами, передбаченими частиною другою статті 287 ГПК України, (2) не доводять порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, проте, виходячи зі змісту касаційної скарги, направлені на переоцінку доказів та обставин справи, що були предметом розгляду та їм була надана належна правова оцінка, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених приписами статті 300 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

101. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

102. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

103. Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник не спростував наведених висновків судів попередніх інстанцій та не довів неправильного застосування ним норм матеріального і процесуального права судами попередніх інстанцій, як необхідної передумови для скасування прийнятих ними судових рішень у справі.

104. За таких обставин, касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" залишити без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат

105. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 910/18281/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брайтон ЛТД" в частині підстав, передбачених пунктами 3 і 4 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.08.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2021 у справі № 910/18281/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил