Рішення

від 17.09.2007 по справі 44/302пн

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

44/302пн

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

17.09.07 р.                                                                               Справа № 44/302пн                               

Господарський суд Донецької області, у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі Семенюшко Г.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за позовною заявою приватного підприємства „Герон” (представник Косенчук В.Ю., довіреність від 11.06.07 року), до товариства з обмеженою відповідальністю „Дебальцевський завод металургійного машинобудування” (представник до судового засідання не з'явився) та до товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Екопаливо” (представник до судового засідання не з'явився), про визнання недійсним договору оренди № ЭК-08/09 від 02.09.06 року,

                                                     ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Герон” (далі – Підприємство) звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Дебальцевський завод металургійного машинобудування” (далі – Завод) та до товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Екопаливо” (далі – Фірма) про визнання недійсним договору оренди № ЭК-08/09 від 02.09.06 року (далі – Договір), згідно якого Фірма передала Заводові у тимчасове оплатне користування 18 об'єктів нерухомості (далі – Приміщення), розташованих в місті Дебальцеве по вулиці Октябрьській 84. Позовні вимоги Підприємства ґрунтуються на протизаконності передачі Приміщень наймачеві Заводу, оскільки Фірма не є власником або володільцем речових прав відносно предмету оренди, який є власністю Підприємства, що придбало зазначене майно в силу затвердженої 05.03.07 року господарським судом Донецької області мирової угоди у справі № 2/42.

Представник Підприємства в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та надав витребувані судом додаткові документи.

Представники відповідачів Фірми та Заводу до судового засідання не з'явилися, не зважаючи на належне повідомлення судом про час та місце судового засідання, відзиву на позовні вимоги не надали. Відповідач Фірма висунула клопотання про відкладення слухання справи через необхідність надання додаткових доказів.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки окремі ненадані суду сторонами матеріали не можуть істотно вплинути на юридичну кваліфікацію спірних правовідносин, а надання відзиву взагалі є правом, а не обов'язком відповідача.  

В судовому засіданні оголошувалась перерва 17.09.07 року з 1000 до 1415 години для підготовки процесуального документу.

Вислухавши у судовому засіданні представника Підприємства, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позов Товариства підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Не зважаючи на непряму вказівку відповідача про невирішеність по суті питання про належність Приміщень (через що необхідно надавати додаткові докази), господарськими судами різних інстанцій на теперішній час вже встановлено низку фактів, які мають вирішальне значення для оцінки правовідносин у поточному спорі, зокрема:

ь          рішенням господарського суду Донецької області від 07.11.06 року у справі № 44/342пн, а також постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.12.06 року у справі № 44/342пн та постановою Вищого господарського суду України від 01.02.07 року у справі № 44/342пн – встановлено факт відсутності у Фірми права власності на Приміщення через недійсність правочинів купівлі-продажу від 30.08.06 року щодо придбання Фірмою зазначеного майна.

ь          ухвалою господарського суду Донецької області від 05.03.07 року у справі № 2/42 про затвердження мирової угоди, згідно якої Підприємство набуває право власності на Приміщення не пізніше 2-х робочих днів з моменту набуття законної сили цим судовим рішенням.

Означені судові рішення, по яких разом з іншими учасниками брали участь і сторони по справі № 44/302пн, набрали законної сили, тому встановлені ними факти не повинні доводитися знову при вирішенні справи № 44/302пн в порядку статті 35 ГПК України. Сторонами процесу № 44/302пн факти, викладені у судових рішеннях у справах №№ 44/342пн та 2/42 – в загальному порядку не спростовані, а норми статті 124 Конституції України визначають обов'язковість виконання усіма суб'єктами судових рішень у справах №№ 44/342пн та 2/42.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 „Совтрансавто-Холдинг” проти України”, а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 „Брумареску проти Румунії” встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Оскільки в силу частини 3 статті 4 ГПК України, статті 17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав та свобод людини є приоритетним джерелом права для національного суду, суд вважає безсумнівним той факт, що Підприємство є законним власником Приміщень, а Фірма не було власником переданого за Договором майна на момент укладення цього правочину (оскільки судом у справі № 44/342пн доведено недійсність правочинів щодо придбання 30.08.06 року Фірмою Приміщень) – причому цей факт не може ставитися судом під сумнів та є таким, який знімає необхідність додаткового доведення зазначених обставин та фактів. З огляду на наведене, клопотання Фірми про відкладення розгляду справи для надання додаткових доказів – судом відхиляється.

За наведених вище обставин та фактів суд вважає безсумнівною наявність у Підприємства права власності на Приміщення, що визначає правовий інтерес позивача до поточного спору.

Дослідивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки Заводу та Фірми, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором майнового найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм статей 759-786 ЦК України. Таким чином, в силу статті 759 ЦК України, а також пункту 1.1 Договору та акту приймання-передачі до Договору Фірма зобов'язалася надати, а Завод – прийняти у строкове платне користування нерухомі Приміщення.

Імперативні приписи статті 761 ЦК України передбачають, що право передання Приміщення у найом має власник речі, уповноважена особа або особа, якій належать майнові права. Наразі орендодавець Фірма не довів суду того, що на момент укладення Договору Фірма була наділеною відповідною компетенцією щодо укладення Договору на підставі закону або правочину, що є порушенням вказаних приписів статті 761 ЦК України. Більш того, судом у справі № 44/342пн доведено відсутність речових прав Фірми на предмет оренди за Договором.

З огляду на висновки суду щодо неправомірності дій Фірми стосовно передачі Приміщення у найом Заводу через відсутність відповідних повноважень, в порядку частини 1 статті 203 та статті 215 ЦК України Договір підлягає визнанню судом недійсним через невідповідність його змісту приписам статті 761 ЦК України.

Недійсні правочини не тягнуть за собою жодних правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з їх недійсністю, як це визначено статтею 216 ЦК України. Аналогічні висновки зроблені і в Постанові Пленуму Верховного суду України від 28.04.78 року № 3 „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, а також в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 року № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”.

Втім, Договір є правочином оренди, тобто може бути визнаний судом недійсним лише на майбутнє, а частиною 2 статті 216 ЦК України встановлено, що у разі неможливості двосторонньої реституції за недійсним правочином, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, - сторони мають відшкодувати одне одному вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Втім позову Підприємства про відшкодування збитків, заподіяних незаконним укладенням Договору – суду не надавалося, а суд самостійно позбавлений можливості виходу за межі позовних вимог.

Крім того, здійснення судом реституції за Договором у формі повернення Заводом Фірмі орендованих Приміщень – грубо порушило би права належного власника Підприємства, і призвело би до подальшого безпідставного використання правопорушником Фірмою спірного майна. Водночас, позивач не заявляв суду вимог щодо повернення Приміщень власнику Підприємству, а вихід судом за межі позовних вимог суперечив би статті 83 ГПК України та конституційному принципу змагальності та законності судочинства (стаття 129 Конституції України), тому суд вважає за необхідне не вирішувати в поточному спорі питання про повернення Заводом Приміщень.

Означене не позбавляє Підприємство права на звернення до суду з віндикаційною вимогою щодо витребування Приміщень з незаконного володіння інших осіб.

Таким чином, причиною виникнення спору є протиправне невизнання Фірмою права власності Підприємства на Приміщення, протизаконне укладення Заводом та Фірмою Договору, а також порушення Фірмою норм Конституції України, ЦК України, ГК України та інших норм, які регулюють режим права власності.

Відповідно до статті 49 ГПК України, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються судом на відповідачів.

На підставі ст.124, 129 Конституції України, ст.ст.203, 204, 215, 759-786 ЦК України, ст.ст.1, 2, 4, 22, 28, 35, 36, 43, 49, 66-68, 75, 78, 82-85 ГПК України, суд –

                                                          ВИРІШИВ:

Задовольнити позов приватного підприємства „Герон” до товариства з обмеженою відповідальністю „Дебальцевський завод металургійного машинобудування” та до товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Екопаливо” про визнання недійсним договору оренди № ЭК-08/09 від 02.09.06 року.

Визнати недійсним договір оренди оренди № ЭК-08/09 від 02.09.06 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю „Дебальцевський завод металургійного машинобудування” та товариством з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Екопаливо”.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Дебальцевський завод металургійного машинобудування” на користь приватного підприємства „Герон” відшкодування сплаченого державного мита у розмірі 42,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 59 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Науково-виробниче підприємство „Екопаливо” на користь приватного підприємства „Герон” відшкодування сплаченого державного мита у розмірі 42,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 59 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                                        

Надруковано у 4 примірниках:

1 –позивачу

2, 3 –відповідачам

4 –господарському суду Донецької області