Рішення

від 07.04.2021 по справі 546/890/20

РЕШЕТИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

єдиний унікальний номер справи 546/890/20

номер провадження 2/546/119/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2021 року м. Решетилівка

Решетилівський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Романенко О.О.,

за участі секретаря судового засідання Захарченко Л.Я.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Сенкевича В.І.,

представника відповідача адвоката Сімоненка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Решетилівка в порядку загального позовного провадження цивільну справу №546/890/20 за позовом ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства Серьогін про розірвання договорів оренди землі,-

в с т а н о в и в :

27.10.2020 позивач звернувся до суду з позовом до СФГ Серьогін , у якому просить суд розірвати договори оренди землі № 32,33,34 від 20.12.2011, укладені між ним та відповідачем, а також стягнути з відповідача понесені ним судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він є власником трьох земельних ділянок з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області:

-площею 3,91 га, кадастровий номер 5324281400:00:011:0028;

-площею 3,86 га, кадастровий номер 5324281400:00:008:0017;

-площею 4,06 га, кадастровий номер 5324281400:00:008:0018.

20.12.2011 він уклав з відповідачем оскаржувані договори оренди, за якими передав у оренду вищевказані земельні ділянки. Зазначені договори оренди зареєстровані у відділі Держкомзему у Решетилівському районі 27.08.2012.

За умовами договорів оренди орендна плата вноситься у грошовій формі у розмірі 36 150,00 грн за весь термін дії договору оренди, шляхом видачі орендодавцю грошових коштів згідно його письмової заяви. Позивач вказує, що він ніякої заяви не писав.

Посилається на те, що право оренди у відповідача виникло з моменту державної реєстрації цього права, а саме 27.08.2012.

Вважає, що оскаржувані договори оренди підлягають розірванню, оскільки відповідач не сплачує йому орендну плату з моменту реєстрації договорів, тобто з 27.08.2012.

Ухвалою суду від 28.10.2020 у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відмовлено у зв`язку з недоведеністю, позовну заяву залишено без руху на підставі ч.1 ст.185 ЦПК України у зв`язку з невідповідністю вимогам ч. 4 ст. 177 ЦПК України, та надано десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом сплати судового збору у розмірі 2 522,40 грн.

Ухвалою суду від 09.11.2020 клопотання позивача задоволено частково, зменшено розмір судового збору, який підлягає сплаті за даним позовом до 2 220,23 грн та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків - сплати судового збору.

17.11.2020 позивачем до суду подано квитанцію про сплату судового збору за позовом до СФГ Серьогін про розірвання договорів оренди землі в сумі 2 220,30 грн., чим в повному розмірі усунуто недоліки позовної заяви, визначені в ухвалі суду від 09.11.2020.

23.11.2020 ухвалою суду відкрито провадження у справі, справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового розгляду, витребувано оригінали державних актів на земельні ділянки та оскаржуваних договорів оренди.

11.01.2021 відповідачем до суду надано відзив, у якому він просить відмовити позивачу у задоволенні його позову, посилаючись на те, що обставини, викладені у позові повністю не відповідають дійсності. Відповідач дійсно використовує земельні ділянки позивача за оскаржуваними договорами оренди. При цьому договори укладені у прядку визначеному чинним законодавством. На виконання умов договорів оренди, об`єкти оренди було передано відповідачу за актами приймання-передачі 20.12.2011. Після досягнення згоди сторонами щодо основних умов договору та їх підписання, ОСОБА_1 20.12.2011 звернувся із заявою до відповідача з проханням про видачу орендної плати. Орендна плата за цими договорами нарахована у сумі 108 450,00 та виплачена орендодавцю, відповідно до п.п.9,10 оскаржуваних договорів одноразово у сумі 90 416,30 грн. Проти стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, які позивач поніс та очікує понести заперечує, оскільки такі витрати не підтверджуються розрахунками (а.с.106-108).

Ухвалою суду від 12.03.2021 закрито підготовчепровадження у справі та призначено цивільну справу до судового розгляду по суті.

01.04.2021 позивач надав до суду відповідь на відзив (а.с.150), в якому вказує, що відзив на позов не заслуговує на увагу. Повідомляє суд про те, що з моменту набрання чинності спірними договорами, а саме 27.08.2012, відповідачем не вчинялися дії, пов`язані з обов`язком провести виплату орендної плати, або в день набрання договором чинності, або згодом з врахуванням індексу інфляції відповідно до вимог п. 10 договорів.

У судове засідання з`явились: позивач, його представник та представник відповідача.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Сенкевич В.І. у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали на підставах викладених у позові. Позивач суду пояснив, що кошти, виплачені йому відповідачем були бонусом, про який вони домовились для укладення договорів оренди, а не орендною платою. Вважає, що обов`язок щодо сплати орендної плати виник у відповідача саме після реєстрації спірних договорів оренди.

Позивач підтвердив факт підписання ним оскаржуваних договорів оренди землі № 32, 33, 34 від 20.12.2011, актів прийому-передачі від 20.12.2011, заяви про видачу орендної плати від 20.12.2011 та видаткових касових ордерів. Також пояснив, що з вимогою до відповідача у формі письмової пропозиції про внесення змін до умов укладених договорів, зокрема щодо розміру орендної плати, порядку, строків та періодичності її виплати, у встановленому законом порядку не звертався. З цього приводу він телефонував відповідачу, але не додзвонився та щось направляв поштою відповідачу. Однак належних та допустимих доказів цих обставин у нього немає.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та посилався на те, що у п. 41 договорів сторони погодили, що ці договори набирають чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації, а тому вони набрали чинності з моменту їхньої державної реєстрації, а саме 27.08.2012. Тому вважає, що з огляду на те, що відповідач не сплачує позивачу орендну плату повністю, починаючи з моменту реєстрації договорів, а саме з 27.08.2012, тобто дев`ять поспіль несплат орендної плати, вважає, що спірні договори оренди землі підлягають розірванню у судовому порядку. Посилався при цьому також на правові позиції Великої Палати Верховного суду, викладені у рішенні від 15.01.2020 у справі 322/1178/17.

Вказав, що за умовами оскаржуваних договорів, орендна плата сплачується орендодавцю за його заявою, однак позивач не писав таких заяв.

Зазначив, що відповідач не нараховував позивачу орендну плату, починаючи з 2012 року. З огляду на зазначене, посилаючись на систематичну несплату орендної плати просить розірвати оскаржувані договори оренди.

Представник відповідача адвокат Сімоненко С.В. заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на обставини, викладені у відзиві. Суду повідомив, що відповідач у повному обсязі виконав свої обов`язки зі сплати орендної плати за оскаржуваними договорами оренди землі. Пояснив суду, що після досягнення згоди щодо всіх істотних умов договорів та підписання оскаржуваних договорів оренди, позивач у цей же день, 20.12.2011, звернувся до відповідача із заявою про виплату орендної плати. Орендну плату було виплачено двома трансакціями. Відповідач не міг не виконати вимоги щодо виплати орендної плати, викладені позивачем у його заяві, оскільки такі дії були б невиконанням умов договорів.

Заслухавши пояснення учасників справи, повно та всебічно дослідивши письмові докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 634296, виданого Решетилівською райдержадміністрацією 31.10.2007 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,91 га на території Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5324281400:00:011:0028 (а.с.102).

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 634298, виданого Решетилівською райдержадміністрацією 31.10.2007 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,86 га на території Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5324281400:00:008:0017 (а.с.103).

На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 634297, виданого Решетилівською райдержадміністрацією 31.10.2007 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,06 га на території Кукобівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5324281400:00:008:0018 (а.с.104).

Право власності позивача на вказані земельні ділянки також підтверджується інформацією Державного земельного кадастру про право власності на земельну ділянку (а.с.34-36).

20.12.2011 сторонами у справі укладено типовий договір землі № 32, за умовами якого ОСОБА_1 передав у оренду СФГ Серьогін земельну ділянку 4,06 га (а.с.15-17), типовий договір землі № 33, за умовами якого ОСОБА_1 передав у оренду СФГ Серьогін земельну ділянку 3,91 га (а.с.20-22), типовий договір землі № 34, за умовами якого ОСОБА_1 передав у оренду СФГ Серьогін земельну ділянку 3,86 га (а.с.27-29).

Згідно п. 8 вказані договори укладено строком на 49 років.

Пунктами 9, 10 та 11 договорів оренди визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 36 150,00 грн за весь термін дії договору оренди шляхом видачі орендодавцю готівкових коштів згідно його письмової заяви. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється без урахування індексів інфляції. Орендна плата вноситься орендарем одноразово.

У пункті 10 договору оренди № 32 не визначено виплата орендної плати здійснюється з урахуванням чи без урахування індексу інфляції.

Згідно п. 42 договорів оренди, вони набирають чинності після підписання сторонами та їхньої державної реєстрації.

На виконання п. 28 договорів оренди, за актами прийому-передачі від 20.12.2011, земельні ділянки передано позивачем відповідачу (а.с.18,25,30).

Позивачем підтверджено факт підписання договорів оренди та актів приймання-передачі земельних ділянок.

20.12.2011 ОСОБА_1 звернувся до голови СФГ Серьогін із власноручною заявою, у якій просив видати орендну плату згідно договорів оренди землі від 20.12.2011 видати готівковими коштами (а.с.109).

У судовому засіданні позивач не заперечував достовірності вказаної заяви та підтвердив факт її написання ним.

За видатковими касовими ордерами від 20.12.2011 №251 на суму 70 000,00 грн та від 01.02.2012 № 13 на суму 20 416,30 грн (а.с.110-111) відповідачем виплачено позивачу орендну плату за договорами оренди за 49 років у загальному розмірі 90 416,30 грн.

Позивачем підтверджено факт проставлення особистого підпису на підтвердження отримання готівкових коштів на зазначених видаткових касових ордерах.

Згідно довідки СФГ Серьогін від 30.12.2020 № 66 (а.с.112), за оскаржуваним договорами оренди № 32,33,34 від 20.12.2011 ОСОБА_1 було нараховано орендну плату у сумі 108 450,00 грн (36150,00 грн по кожному з трьох договорів).

А саме 20.12.2011 було нараховано 84 110,60 грн, з яких згідно пп.1 п.1. ст.170 ПК України, утримано податок на доходи фізичних осіб (за ставкою 15% від суми, що не перевищує 10 мінімальних заробітних плат, яка у 2011 році становила 941,00 грн та за ставкою 17% від суми, що перевищує 10 мінімальних заробітних плат) у сумі 14 110,60 грн. Так, на руки ОСОБА_1 отримав 70 000,00 грн.

01.02.2012 було нараховано 24 339 грн, з яких утримано податок на доходи фізичних осіб (за ставкою 15% від суми, що не перевищує 10 мінімальних заробітних плат, яка у з 01.01.2012 становила 1073,00 грн та за ставкою 17% від суми, що перевищує 10 мінімальних заробітних плат) у сумі 3 923,10 грн. Так, на руки ОСОБА_1 отримав 20 416,30 грн.

Згідно листав СФГ Серьогін від 25.09.2020 № 43 земельні ділянки позивача перебувають у оренді СФГ Серьогін на підставі договорів оренди № 32,33,34 від 20.12.2011, використовуються за цільовим призначенням. з додержанням вимог земельного і природоохоронного законодавства, орендна плата проведена орендатором відповідно до умов договорів за весь термін їх дії (а.с.32).

З листа Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 26.02.2021 №228 (а.с.133), листа Відділу у Решетилівському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 25.02.2021 № 54/414-21 (а.с.134) та самих договорів оренди (а.с.66-83) вбачається, що у Державному реєстрі земель Відділом у Решетилівському районі ГУ Держгеокадастру у Полтавській області 27.08.2012 здійснено записи про реєстрацію типового договору оренди землі № 32 від 20.12.2011 за № 532420004003425; типового договору оренди землі № 33 від 20.12.2011 за № 532420004003426; типового договору оренди землі № 34 від 20.12.2011 за № 532420004003424.

На підтвердження неотримання від відповідача орендної плати за оскаржуваним договорами оренди, позивачем долучено відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків щодо ОСОБА_1 (а.с.33), згідно яких за період з ІІ кварталу 2012 року по ІІ квартал 2020 року позивач орендної плати за будь-якими договорами оренди не отримував.

Спір у справі виник із земельних правовідносин та його вирішення регулюється нормами цивільного та земельного законодавства.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів ст. 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин 5, 6 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2, 3 ст. 89 ЦПК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Положення абзацу другого частини першої цієї статті визначають істотні умови договору.

За змістом частини другої статті 792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі . При цьому, саме Законом України Про оренду землі визначаються умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі , під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Об`єктом оренди є земельна ділянка.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Так, судом встановлено, що при укладенні оскаржуваних договорів оренди, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договорів.

Зокрема, як вбачається із пунктів 9 та 11 договорів оренди № 32, 33, 34 від 20.12.2011, сторони дійшли згоди про те, що орендна плата за договорами вноситься орендарем одноразово у грошовій формі у розмірі 36 150,00 грн за весь термін дії договору оренди шляхом видачі орендодавцю готівкових коштів згідно його письмової заяви.

Земельні ділянки було передано в оренду СФГ Серьогін за актами прийому-передачі 20.12.2011.

За власноручною заявою позивача від 20.12.2011 відповідачем нараховано йому орендну плату за трьома договорами у загальному розмірі 108 450,00 грн (36150,00 грн х 3=108 450,00). Враховуючи те, що позивач є податковим агентом, за відрахуванням податків, останньому виплачено орендну плату у загальному розмірі 90 416,30 грн, а саме за видатковим касовим ордером від 20.12.2011 №251 - 70 000,00 грн та 01.02.2012 № 13 - 20 416,30 грн.

Судом встановлено, що позивач не заперечує отримання вказаних коштів від відповідача, однак вважає їх бонусом для укладення спірних договорів оренди, а не орендною платою.

Разом з цим, оскаржувані договори оренди не містять жодних умов про здійснення виплати відповідачем будь-яких бонусних грошових коштів задля укладення спірних договорів оренди.

Окрім того твердження відповідача спростовуються його власноручною заявою (а.с.109), у якій він просить видати йому саме орендну плату згідно договорів оренди від 20.12.2011, а не бонус. А також видатковими касовими ордерами № 251 від 20.12.2011 на 70 000,00 грн та № 13 від 01.02.2012 на 20 416,30 грн, згідно яких кошти видано саме у якості орендної плати за землю згідно договорів оренди за 49 років (а.с.110-111). Вказані касові ордери підписано ОСОБА_1 .

Суд не бере до уваги твердження позивача про обов`язок відповідача провести розрахунок з виплати орендної плати з урахуванням індексу інфляції, оскільки п. 10 оскаржуваних договорів оренди землі №33 та № 34 визначено, що обчислення орендної плати за заземлю здійснюється без урахування індексів інфляції, а п. 10 договору оренди № 32 не містить позначень (закреслень), які б свідчили про визначення порядку обчислення розміру орендної плати за землю із урахуванням чи без урахування індексу інфляції.

Твердження позивача про те, що позивач повинен був сплачувати орендну плату починаючи з дня державної реєстрації спірних договорів не заслуговують на увагу, оскільки керуючись принципом свободи договору, сторони дійшли згоди щодо розміру та умов виплати орендної плати. На виконання умов оскаржуваних договорів за власноручно написаною заявою самого позивача відповідачем було виплачено, а позивачем отримано погоджений у договорах розмір орендної плати за вказаними договорами оренди землі у повному обсязі.

За таких обставин, орендна плата, виплачена відповідачем позивачу, не підлягає повторній виплаті після реєстрації договорів оренди.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач виконав свої зобов`язання за договорами оренди землі від 20.12.2011 № 32, 33, 34 щодо виплати позивачу орендної плати у повному обсязі на умовах, визначених у пунктах 9,10,11 оскаржуваних договорів оренди землі, тобто не допустив порушення умов договорів.

Суд окремо зазначає, що посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного суду від 15.01.2020 у справі № 322/1178/17 суд вважає хибним, оскільки обставини справи, яка перебувала на розгляді Верховного Суду, є відмінними від фактичних обставин, встановлених у даній справі.

Так, предметом розгляду вказаної справи № 322/1178/17 було витребування земельної ділянки та повернення її власнику у зв`язку із закінченням строку дії договору оренди землі, у той час. як предметом розгляду даної справи є розірвання договорів оренди землі у зв`язку із систематичною несплатою орендної плати.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що здійснення відповідачем виконання умов договорів щодо одноразової виплати обумовленого розміру орендної плати за весь період договорів до їх державної реєстрації на вимогу орендодавця, яка була останнім здійснена у день підписання договорів, не свідчить про порушення умов договору та недобросовісність дій відповідача. Дані обставини не можуть бути єдиними обгрунтованими підставами для розірвання договорів, укладених із дотрианням вимог ст. ст. 627, 628 ЦК України.

Також судом встановлено, що позивач після укладення спірних договорів та до даного часу з вимогою у встановленому законом порядку не звертався до відповідача у формі письмової пропозиції про внесення змін до умов укладених договорів, зокрема щодо розміру орендної плати, порядку та строків її виплати.

Таким чином, твердження позивача про несплату відповідачем орендної плати не доведені жодними належним та допустимими доказами та спростовані доказами, наданим відповідачем у справі.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Суд вважає, що дії позивача, який уклав оскаржувані договори оренди з відповідачем та за власноручно написаною заявою про виплату орендної плати за цими договорами отримав орендну плату у повному обсязі згідно умов цих договорів, а згодом, через дев`ять років, пред`явив позов про розірвання договорів у зв`язку з систематичною невиплатою орендної плати, у якому вказує, що не писав заяв про виплату орендної плати, очевидно суперечать його попередній поведінці (укладенню договорів оренди, написанні заяви про виплату орендної плати та отриманню плати за користування земельними ділянками), отже є недобросовісними.

З огляду на зазначене, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та такими, що не підтверджені належними та допустими доказами, які є достовірними і достатніми для задоволення позовних вимог, тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, то судові витрати, понесені позивачем у справі, відшкодуванню не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 13, 15 Закону України Про оренду землі , ст.ст.11, 202, 626, 627, 638, 792 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 5, 11, 12, 13, 76-80, 81, 83, 89, 127, 141, 259, 263-265, 272-273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Селянського (фермерського) господарства Серьогін про розірвання договорів оренди землі - відмовити за безпідставністю.

Судові витрати, понесені позивачем у справі, покласти на позивача - ОСОБА_1 .

Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Решетилівський районний суд Полтавської області.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 14 квітня 2021 року.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

представник позивача - адвокат Сенкевич Володимир Іванович, місце проживання: АДРЕСА_2 ;

відповідач - Селянське (фермерське) господарство Серьогін , код ЄДРПОУ 21048318, місцезнаходження с.Кукобівка Полтавського (колишнього - Решетилівського) району Полтавської області;

представник відповідача - адвокат Сімоненко Сергій Валерійович, адреса: вул. Панянки, буд. 48, офіс 9, м. Полтава.

Суддя О.О. Романенко