Ухвала

від 13.04.2021 по справі 916/2048/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

13 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 916/2048/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т. Б., Зуєва В.А.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - Коваль І. В. (у порядку самопредставництва),

відповідача - не з`явився,

розглянувши касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 29.09.2020 (суддя Рога Н. В.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 (судді: Поліщук Л. В. - головуючий), Будішевська Л. О., Таран С. В.) у справі

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до Одеської обласної організації національної спілки художників України

про виселення,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2020 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської обласної організації національної спілки художників України (далі - Спілка) про виселення відповідача з нежитлового приміщення другого поверху, загальною площею 22,7 м 2 , розташованого за адресою: м. Одеса, вул. В`ячеслава Чорновола, 11 на користь Департаменту.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем умов укладеного 04.02.2000 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступником якого є Департамент (Власник), та Одеською обласною організацією Спілки художників України, правонаступником якої є Спілка (Користувач), договору № 2 (далі - Договір) безстрокового безоплатного користування нежитловими приміщеннями, а саме невикористання відповідачем спірного приміщення. При цьому, позивач зазначив, що відповідач не використовує й інші приміщення, передані у користування, що підтверджується актами обстеження, складеними у 2017 році. Крім того, Департамент зазначив, що ряд приміщень не було застраховано, що є порушенням пункту 3.4 Договору та статті 773 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.09.2020, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2020, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано відсутністю доказів порушення відповідачем умов Договору та невикористання спірного приміщення відповідачем, у зв`язку з чим відсутні підстави для виселення відповідача із спірного нежитлового приміщення.

У касаційній скарзі Департамент просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій не враховано правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 920/404/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/15100/17 щодо застосування частини 2 статті 763 та частини 2 статті 834 ЦК України.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.03.2021 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду Одеської області від 29.09.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 у справі № 916/2048/20 і призначено розгляд справи на 13.04.2021.

Суди встановили такі фактичні обставини.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.02.2000 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради, правонаступником якого є Департамент (Власник), та Одеською обласною організацією Спілки художників України, правонаступником якої є Спілка (Користувач), укладено Договір, за умовами якого:

- Власник передає, а Користувач приймає у безстрокове безоплатне користування 173 нежитлових приміщення, загальною площею 9 523,5 м 2 , згідно з додатком № 1 з метою розміщення творчих майстерень;

- вступ користувача у користування приміщеннями настає одночасно з підписанням сторонами Договору та акта приймання-передачі зазначених приміщень (пункт 2.1);

- передача приміщень в безоплатне користування не спричиняє передачу користувачеві права власності на ці приміщення. Власником приміщення залишається міська рада (пункт 2.2);

- Власника має право виступати з ініціативою щодо розірвання договору безоплатного користування нежитловими приміщеннями в разі невикористання приміщень за цільовим призначенням або невиконання чи порушення умов цього договору (пункт 6.2);

- умови договору зберігають силу у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище користувача; зміна або розірвання договору можуть мати місце за погодженням сторін; договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням арбітражного суду у випадках, передбачених чинним законодавством; реорганізація власника не є підставою для зміни умов або припинення цього договору (пункти 8.1 - 8.4);

- дія Договору припиняється внаслідок:

1) загибелі об`єктів користування;

2) за згодою сторін або за рішенням суду або арбітражного суду (пункт 8.5).

04.02.2000 сторони склали акт прийому-передачі нежитлових приміщень, у тому числі й приміщення, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Нова (зараз В`ячеслава Чорновола), 11.

У 2017 році Департаментом складено акти обстеження деяких нежилих приміщень з тих, що були передані ним Спілці за зазначеним договором, згідно з якими ці приміщення не використовуються останньою та не застраховані.

Департамент надіслав на адресу Спілки повідомлення від 28.03.2018 № 01-13/1322, яке обґрунтоване частиною 2 статті 763 та частиною 2 статті 834 ЦК України, про відмову від Договору та запропонував добровільно, не пізніше трьох місяців з моменту одержання цього повідомлення повернути 173 об`єкта комунальної власності у вигляді нежитлових приміщень, загальною площею 9 523,5 м 2 , розташованих в межах м. Одеси, за актом приймання-передачі.

Неповернення зазначених об`єктів стало підставою для звернення Департаменту із відповідним позовом.

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку не підтвердилися, тому касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду Одеської області від 29.09.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 у справі № 916/2048/20 необхідно закрити з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі " Monnell and Morris v. the United Kingdom " (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Так, у справах № 920/404/17 та № 910/15100/17 з посиланням на положення частини 2 статті 763 ЦК України Верховний Суд дійшов висновку про наявність у сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, права відмовитися від договору у будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за місяць, а в разі найму нерухомого майна - за три місяці.

Разом з тим у справі, що розглядається (№ 916/2048/20), судами попередніх інстанцій було встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 21.10.2009 № 1653-VI "Про запровадження мораторію на виселення творчих спілок", яка на час розгляду справи є чинною, визначено органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування тимчасово до схвалення відповідного закону припинити прийняття рішень та призупинити виконання раніше прийнятих рішень про виселення творчих спілок із займаних ними на законних підставах приміщень державної та комунальної власності; не допускати практики безпідставного розірвання чи припинення договорів оренди з творчими спілками, а також закріпити за ними переважне право на укладення договору оренди на новий строк.

Отже, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, а також їх правове регулювання є різними, що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятих у справі судових рішень, є подібними.

Отже, після відкриття касаційного провадження у справі № 916/2048/20 касаційна інстанція встановила, що висновки про застосування норм права, які викладено у постанові Верховного Суду від 03.12.2019 у справі № 920/404/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 910/15100/17 та на які послався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 916/2048/20.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту на рішення Господарського суду Одеської області від 29.09.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 у справі № 916/2048/20.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 29.09.2020 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 15.12.2020 у справі № 916/2048/20 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Т. Б. Дроботова

В. А. Зуєв