Постанова

від 13.04.2021 по справі 813/2723/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 813/2723/14

адміністративне провадження № К/9901/40890/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №813/2723/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Провімі до Городоцької об`єднаної держаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Городоцької об`єднаної держаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2016 (суддя Кухар Н.А.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017 (головуючий суддя Запотічний І.І., судді: Довга О.І., Ліщинський А.М.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Провімі (далі також ТОВ Провімі , позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Городоцької об`єднаної держаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі також ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень: №0000092211 від 12.03.2014, №0000102211 від 12.03.2014, №0000112211 від 12.03.2014, №0000122211від 12.03.2014.

Позовні вимоги мотивовано тим, що податкові повідомлення рішення прийняті безпідставно, оскільки ґрунтуються на помилкових висновках контролюючого органу про порушення позивачем норм чинного законодавства, у цілому, не відповідають фактичним обставинам.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2016, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОДПІ звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.07.2017 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу у справі №813/2723/14.

Відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017 №2147-VIII з Вищого адміністративного суду України до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передано матеріали адміністративної справи №813/2723/14 за правилами підпункту 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" цього кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2021 матеріали справи прийнято судом до провадження та призначено справу до розгляду у попередньому судовому засіданні на 13.04.2021.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 КАС України.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій обставинам справи, у зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема пунктів 44.1. 44.6 статті 44, пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.1-198.3, 198.5, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України та частини другої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні . Як вважає відповідач, наданими позивачем документами не підтверджується реальність господарських операцій з контрагентами, а тому висновки акту перевірки та прийняті на підставі цього акту податкові повідомлення-рішення відповідають вимогам податкового законодавства. Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, зокрема, господарські відносини між ТОВ "Провімі" та ПП "АФ Приват Агро", ПП "Приват Агро" фактично не відбулися. Наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору не свідчить про реальність вчинення відповідної операції, оскільки реалізація умов договору та його фактичне виконання для цілей ведення податкового обліку має бути підтверджено відповідною первинною документацією. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти у справі нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У відзиві на касаційну скаргу позивач вказав, що висновки податкового органу про порушення податкового законодавства, зокрема, завищення податкового кредиту, сформованого за результатами господарських операцій з ПП "АФ Приват Агро", ПП "Приват Агро" та ТОВ "Транслар ЛТД", а також завищення валових витрат - не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи. Факт реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується первинними документами. Позивач зазначив, що при проведенні перевірки відповідачем порушено принцип індивідуальної відповідальності платника, оскільки відповідачем при оцінці дій позивача були взяті до уваги акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів. Товариство просить касаційну скаргу податкового органу залишити без змін, а рішення судів попередніх інстанцій - без задоволення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Провімі" (код ЄДРПОУ - 32730400) з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах із ТОВ "Транслар ЛТД" (код ЄДРПОУ - 37222161) за лютий 2011 року, з ПП "АФ Приват Агро" (код ЄДРПОУ - 36640515) за червень та липень 2012 року, з ПП "Приват Агро" (код ЄДРПОУ - 38432303) за березень 2013 року, травень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 26.02.2014 №49/22-00/32730400, у якому встановлено порушення позивачем:

частин першої, п`ятої статті 203, частин першої, другої статті 215, статті 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині недодержання норм зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ "Провімі" при придбанні товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення статтей 662, 655 та 656 ЦК України;

частини другої статті 228, статті 216 ЦК України, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України;

частини другої статті 228, статті 216 ЦК України, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту на загальну суму 268848 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 12.03.2014 №0000092211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток, на загальну суму 132811грн., в т.ч. 88541грн. основного платежу, 44270грн. штрафних фінансових санкцій;

від 12.03.2014 №0000102211, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування на прибуток, на загальну суму 640983,00грн.;

від 12.03.2014 №0000112211, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 37300,00грн.;

від 12.03.2014 №0000122211, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 340442,00грн., в т.ч. 2332548,00грн., основного платежу, 107894,00грн. штрафних фінансових санкцій.

Позивач не погоджуючись з вищевказаними рішеннями, звернувся з адміністративним позовом до суду.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2014 адміністративний позов задоволено повністю.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2015 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2014 залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15.06.2016 постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.05.2014 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2015 скасовано. Справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Вказане рішення мотивоване тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені без повного та всебічного з`ясування обставин справи. Зокрема, судами не встановлено, зв`язку оформлення зазначених документів з дійсним переміщенням активу між учасниками задекларованих операцій, не досліджено належним чином посилання податкового органу на достовірність відомостей у поданих платником товарно-транспортних накладних. Суд касаційної інстанції дійшов до висновку що прийняття правильного по суті спору рішення вимагає додаткового встановлення обставин цієї справи.

За результатами нового розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, задовольняючи позов, посилався на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, контролюючим органом не обґрунтовано, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами, а тому оскаржувані податкові повідомлення рішення не ґрунтуються на вимогах податкового законодавства України.

Переглядаючи постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Положеннями пункту 14.1.36 ПК України передбачено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь - яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, яких відбувається формах, здійснених для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталі (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 135.4 статті 135 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Згідно підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), та права на віднесення витрат по його придбанню до складу валових витрат, платник повинен мати податкові накладні, первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності. Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини з ПП "АФ Приват Агро" (Продавець) за договором поставки №03/12-02 від 03.12.2012, ПП "Приват Агро" (Продавець) за договором поставки від 28.02.2013 №28/02-02, з ТОВ "Трнаслар ЛТД" за договором поставки від 16.02.2011 №16/02/11 Товару: жмиху соєвого, масла соєвого,

Придбаний в контрагентів товар був використаний ТОВ "Провімі" у подальшій господарській діяльності, зокрема у виробництві кормів, що підтверджується, даними бухгалтерського обліку, рецептурами щодо кількості використання компонентів для виготовлення кормів. Виробництво здійснюється на власних потужностях підприємства ТОВ "Провімі", про що свідчять копії технічної документації та супровідної документації на будівлі літ. В-1, Г-1, Б-1, що знаходяться за адресою: вул. Промислова, 3, с. Жорниська, Яворівського районі, Львівської області (а.с.2-24, т.3).

Позивачем на підтвердження виконання договорів надано копії актів звірки між ПП "АФ Приват Агро", ПП "Приват Агро", ТОВ "Трнаслар ЛТД", картки рахунку, договіри поставки, копії додатків до договору поставки, договір поставки разом із специфікацією, видаткові накладні, вагові квитанції, товарно-транспортні накладні, податкові накладні, квитанції, банківські довідки про сплату коштів, копії розрахунку корегування.

Жодних зауважень до вказаних вище первинних документів у податкового органу під час проведення перевірки не виникало.

На підтвердження реальності руху та передачі якісного товару контрагентам ТОВ "Транслар ЛТД", ПП "АФ Приват Агро", та ПП "АФ Приват Агро" за періоди березень 2011 року, червень - липень 2012 року та березень, травень 2013 року позивачем подано суду такі документи: копію наказу Про закріплення печаток за працівником товариства , копії рапортів контролю сировини, яка приймається (т.4, а.с.170 - 188).

Щодо недослідження належним чином достовірності відомостей у поданих платником товарно-транспортних накладних щодо транспортного засобу, яким перевозився товар, та щодо водія, який безпосередньо здійснював перевезення, судом першої інстанції витребувано у Головного сервісного центру МВС України інформацію щодо автотранспортних засобів, якими здійснювалось постачання товару; власників (юридичних та фізичних осіб) транспортних засобів зареєстрованих за відповідними номерними знаками.

За результатом дослідження письмових доказів наданих Головним сервісним центром МВС України (т. 5, а.с. 49- 72) встановлено, що інформація щодо власників та моделей автотранспортних засобів, які значилися у товаро -транспортних накладних, вагових квитанція та рапортах внутрішнього контролю продукції збігається з інформацією наданою Головним сервісним центром МВС.

У судовому засіданні 16.08.2016 під час розгляду справи судом першої інстанції допитаний свідок ОСОБА_1 , який працює директором з постачання операцій, пояснив, що ризиків для укладення договорів з контрагентами не було, оскільки доставка товарів здійснювалася їхнім транспортом та було відтермінування в оплаті. Вказав, що якщо сировина була не належної якості, контрагенти забирали її за свій рахунок. Доставка товару на підприємство здійснювалася наступним чином, приїжджала машина на прохідну відбувалася реєстрація машини, потім про це повідомлялося лабораторію для дослідження проб сировини. Машина зважувалася, відбиралися проби, якщо сировина належної якості, відбувається розвантаження. Зважування на підприємстві відбувалося в автоматичному режимі, після чого надавалася квитанція та товаро - супровідні документи.

Судами відхилено доводи податкового органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та ПП "Приват Агро", що ґрунтуються на висновках акту ДПІ у Жовтневому районі Дніпропетровської області від 08.08.2013 №651/222/36640515, яким встановлено відсутність об`єктів оподаткування, не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ПП "Приват Агро" з його контрагентами по ланцюгу постачання, акту 18.12.2013 №1494/22-02/38432303 складеного ДПІ у Краснонвардійському районі м. Дніпропетровська, яким встановлено відсутність об`єктів оподаткування, не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ПП "АФ Приват Агро" та його контрагентами, оскільки, як вбачається з відомостей ЄДР, ПП "Приват Агро" виключене з ЄДР 17.06.2013, тобто за 2 місяці до проведення перевірки, за результатами якої складено акт від 08.08.2013 №651/222/36640515.

Отже, ДПІ у Жовтневому районі Дніпропетровської області проведено перевірку юридичної особи ПП "Приват Агро" як такої, що припинилася.

Відповідачем було подано запит який був адресований до ТзОВ Транслер ЛТД від 10.02.2014, однак згідно роздруківки з ЄДР, ТОВ Транслар ЛТД припинило свою діяльність 26.12.2012, відтак відповідачем було направлено запит до ліквідованого підприємства, внаслідок чого останнім не було надано інформації.

Доводи контролюючого органу про порушення позивачем положень чинного законодавства, які ґрунтуються виключно на судженнях про неправомірність формування податкового кредиту позивача, не носять правової основи, та як наслідок не носять доказового характеру.

Зважаючи на вимоги вищенаведених норм попередні судові інстанції, вирішуючи спір по суті, дійшли правильного висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судами правильно взято до уваги, що в обґрунтування донарахування податку на додану вартість та зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість та на прибуток відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на матеріалах перевірок контрагентів позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про наявність законних підстав для задоволення позову.

У ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 11 КАС України, та іншим обставинами, що спростовують позицію контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства. Зокрема, судами досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, встановлено реальне виконання господарських операцій з придбання робіт, які відповідають дійсному економічному змісту, відображеному в укладених позивачем договорах та призвели до фактичного руху його активів, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів.

Судами констатовано, що контролюючий орган не підтвердив своєї позиції про безтоварність господарських операцій, як і висновок про наявність протиправної мети при вчиненні правочинів належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Отже висновки відповідача, викладені в актах перевірки, щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами не підтверджуються належними та допустимими доказами і спростовуються фактичними обставинами встановленими судом та наданими доказами під час розгляду справи.

Господарські операції позивача підтверджені належним чином оформленими первинними документами, а правочини не визнані у встановленому законом порядку недійсними. Відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочинів, добросовісності платника податку та достовірності поданих документів.

При цьому, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Суд касаційної інстанції з урахуванням вказаного, дійшов висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Також, не подано відповідачем доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, як-от: судових рішень, вироків, не наведено доводів щодо здійснення позивачем операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Частиною першою-другою статті 77 КАС України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відтак, доводи касаційної скарги не підтверджують обставин неправильного застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи. Касаційний суд вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, а також надали належну правову та обґрунтовану оцінку заявленим вимогам на підставі норм закону. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Городоцької об`єднаної держаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26.09.2016 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2017 у справі №813/2723/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду