Постанова

від 07.04.2021 по справі 179/1837/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 179/1837/19

провадження № 61-16172св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Жданівська сільська рада Магдалинівського району Дніпропетровської області,

особа, яка подала апеляційну скаргу, - перший заступник прокурора Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 рокуу складі колегії суддів: Лаченкової О. В., Варенко О. П., Городничої В. С.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . Після її смерті залишилася спадщина, що складається з:

- житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані на АДРЕСА_1 , що належав їй на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26 травня 2009 року та свідоцтва про право на спадщину ВМЕ № 356769 від 26 травня 2009 року;

- земельної ділянки площею 0,562 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,250 га та ведення особистого підсобного господарства - 0,312 га, розташованої на АДРЕСА_1 , згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ДП від 11 червня 1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю МД № 4394;

- земельної ділянки площею 4,810 га, кадастровий № 1222382500:02:002:0129, яка розташована на території Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала їй на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 128715, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю МД № 9036;

- земельної ділянки площею 4,8500 га, кадастровий № 1222382500:02:002:0130, яка розташована на території Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 631104, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011012300354.

Вказувала, що з липня 2008 року вона проживала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювала догляд за нею до дня смерті, а саме забезпечувала продуктами харчування, лікарськими засобами, підтримувала садибу в належному стані, хоча і була зареєстрована за сусідньою адресою: АДРЕСА_1 . З моменту смерті до сьогоднішнього дня вона користується житловим будинком та присадибною земельною ділянкою померлої ОСОБА_2 .

Оскільки вона постійно проживала разом з ОСОБА_2 на час відкриття спадщини, вважається такою, що прийняла спадщину, оскільки протягом шестимісячного строку після її смерті не відмовлялася від неї.

Після смерті ОСОБА_2 із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса не зверталася, оскільки вважала, що є спадкоємці за заповітом, які прийняли спадщину. Однак, у лютому 2019 року вона дізналася, що спадщину протягом строку встановленого законодавством ніким не прийнято, у зв`язку із чим, 28 травня 2019 року, звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом.

Постановою нотаріуса позивачеві відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, оскільки не надано документів щодо родинних відносин з померлою ОСОБА_2 та не надано правовстановлюючих документів на спадкове майно.

Оригінали правовстановлюючих документів на спадкове майно ОСОБА_2 , після її смерті, вона не знайшла, копії вказаних документів їй було надано на запит адвоката, у зв`язку із чим їх неможливо було надати нотаріусу.

Вважала, що має право спадкувати майно, яке належало ОСОБА_2 , оскільки є єдиною спадкоємицею за законом та вважається такою, що прийняла спадщину, внаслідок постійного проживання разом зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт її постійного проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 з липня 2008 року до часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визнати за нею право власності на зазначене спадкове майно у порядку спадкування за законом.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2019 року у складі судді Ковальчук Т. А. позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_2 однією сім`єю з липня 2008 року до часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на:

житловий будинок, господарські будівлі і споруди, які розташовані на АДРЕСА_1 , що складається з: А - будинок загальною площею 54,30 кв. м, житловою площею 34,56 кв. м.; а - сіни; Б - літня кухня; б - прибудова; В - навіс; Г - сарай; Д - вбиральня; Е - літній душ; Ж, ПГ - вхід в погріб; К - колодязь;

земельну ділянку площею 0,562 га, призначену для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,250 га та ведення особистого підсобного господарства - 0,312 га, розташованій на АДРЕСА_1 , відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 11 червня 1998 року серії ДП, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за МД № 4394;

земельну ділянку площею 4,810 га, кадастровий номер № 1222382500:02:002:0129, яка розташована на території Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії Р1 № 128715, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за МД № 9036;

земельну ділянку площею 4,8500 га, кадастровий номер № 1222382500:02:002:0130, яка розташована на території Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 631104, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011012300354.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 довела свої позовні вимоги, вона постійно проживала зі спадкодавцем з липня 2008 року до часу відкриття спадщини - ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому має право на спадкування після смерті ОСОБА_2 та прийняла спадщину.

При цьому, представник відповідача в судове засідання не з`явився, надіславши клопотання про розгляд справи за його відсутності та проти позову не заперечуюючи.

Додатковим рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2020 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат у справі.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, задоволено.

Рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 03 грудня 2019 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надала належних доказів проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , а вимоги про визнання права власності на спадкове майно, є передчасними, оскільки спадкування відбувається шляхом звернення спадкоємця до нотаріуса з відповідною заявою.

Крім того, суд вказав, що матеріали справи не містять доказів того, що відповідач у справі будь-яким чином оспорює права позивача на спірне майно, що спростовує її доводи про виникнення спору з відповідачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2020 року до Верховного Суду , ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційна скарга прокурора підлягала залишенню без руху, оскільки ним не додано до скарги копії додатків відповідно до кількості учасників справи, а строк апеляційного оскарження було пропущено без поважних причин та безпідставно судом поновлено.

Зазначає, що нею подавалося до суду апеляційної інстанції клопотання про залишення апеляційної скарги без руху, проте це клопотання розглянуто не було.

Відзив на касаційну скаргу учасники процесу до суду не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_2 залишилася спадщина, що складається з:

- житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані на АДРЕСА_1 , що належав їй на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 26 травня 2009 року та свідоцтва про право на спадщину ВМЕ № 356769 від 26 травня 2009 року;

- земельної ділянки площею 0,562 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку - 0,250 га та ведення особистого підсобного господарства - 0,312 га, розташованої на АДРЕСА_1 , згідно з державним актом на право приватної власності на землю серії ДП від 11 червня 1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю МД № 4394;

- земельної ділянки площею 4,810 га, кадастровий № 1222382500:02:002:0129, яка розташована на території Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала їй на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії Р1 № 128715, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю МД № 9036;

- земельної ділянки площею 4,8500 га, кадастровий № 1222382500:02:002:0130, яка розташована на території Жданівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належала їй на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 631104, зареєстрованого в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011012300354.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення ОСОБА_1 вказує порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Наведені в касаційній скарзі ОСОБА_1 доводи не можуть бути підставою для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Частиною третьою статті 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12 , частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що вона не довела своїх позовних вимог, оскільки не надала належних та достатніх доказів проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 , а вимоги про визнання права власності на спадкове майно, є передчасними, оскільки спадкування відбувається шляхом звернення спадкоємця до нотаріуса з відповідною заявою.

Відповідно до частини другої статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована виключно порушеннями, на її думку, судом апеляційної інстанції норм процесуального права при відкритті апеляційного провадження у справі, які не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, визначеною у частині першій статті 411 ЦПК України, що не може бути самостійною та єдиною підставою для скасування судового рішення.

При цьому, жодних доводів щодо порушення апеляційним судом норм матеріального права, неправильне вирішення цим судом спору по суті касаційна скарга заявника не містить.

Отже, доводи касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції, а відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк