Постанова

від 07.04.2021 по справі 600/2334/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 600/2334/20-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Боднарюк Олег Васильович

Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.

07 квітня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сапальової Т.В.

суддів: Капустинського М.М. Смілянця Е. С. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бень Я.О.,

представниці позивача: Поляк М.В.,

представниці відповідача: Поліщук О.О.,

представниці третьої особи: Василик І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Буковинської митниці Держмитслужби на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕСТЕНДЕР" до Буковинської митниці Держмитслужби, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

у листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Вестендер звернулось до суду з позовом до Буковинської митниці Держмитслужби, третья особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Головне управління Державної казначейської служби України в Чернівецькій області, про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів, визнання протиправною відмови у поверненні фінансової гарантії та зобов`язання повернути фінансову гарантію.

Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року адміністративний позов задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано рішення Буковинської митниці Державної митної служби про коригування митної вартості товарів № UA408000/2020/000006/2 від 23.06.2020 року; визнано протиправною відмову Буковинської митниці Держмитслужби у поверненні фінансової гарантії, наданої Товариством з обмеженою відповідальністю "Вестендер", за митною декларацією ІМ 40№ 408020/2020/013889 в сумі 84218,78 грн., викладену в листі Буковинської митниці Держмитслужби від 01.09.2020 року; зобов`язано Буковинську митницю Держмитслужби повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Вестендер" фінансову гарантію за митною декларацією ІМ 40 №408020/2020/013889 в сумі 84218,78 грн.; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Буковинської митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестендер" судовий збір в сумі 2102 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказав, що товариство не надало належних документів, які б підтверджували здійснений розрахунок за конкретний товар/конкретну поставку. В апеляційній скарзі зазначено, що митницею не порушено порядку, визначеного чинним законодавством, під час проведення консультацій з декларантом та визначення методу митної вартості товару; наголошено на розбіжностях у найменуванні товару. Апелянт також вказав, що договір про надання юридичної (правничої) допомоги не передбачає повноважень, які наділяють представника позивача вчиняти дії, пов`язані з проведенням митних формальностей щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта.

В судовому засіданні представниця відповідача підтримала вимоги викладені, в апеляційній скарзі, та просила їх задовольнити.

Представниця позивача заперечувала проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представниця третьої особи підтримала вимоги апеляційної скарги відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Вестендер" (код ЄДРПОУ 41786527), на підставі контракту №01 від 22.05.2020 та доповнення №1 від 17.06.2020 до контракту, імпортувало товар - кавуни свіжі, без ГМО, упаковані у дерев`яні ящики на піддонах, урожай 2020 року (після квітня місяця).

З метою митного оформлення позивач подав до митного органу вантажну митну декларацію (далі - МД) ІМ40№UА408020/2020/013641 від 22.06.2020, а також інші документи для підтвердження заявленої митної вартості.

Рішенням Буковинської митниці Державної митної служби України від 23.06.2020 №UА408000/2020/000006/2 позивачу відмовлено у визнанні заявленої митної вартості товарів та скореговано рівень митної вартості товарів з 0,15 євро/1 кг до 0,7136 євро/1 кг за 6 (резервним) методом митної вартості.

У графі 33 вказаного рішення викладено обставини його прийняття та джерела інформації, що використовувались митним органом для визначення митної вартості. Відповідно до ч.3 ст.53 МК України документи, які підтверджують митну вартість, містять розбіжності: відповідно до відомостей, які містяться в графі 70х (призначення платежу) платіжного доручення від 17.06.2020 року № 57 на суму 3300 ЕUR, яке було подане до митного оформлення вказано, що платіж був здійснений відповідно до контракту №01 від 22.05.2020 (загальна сума контракту складає суму всіх інвойсів, які були надані продавцем по даному контракту), при цьому неможливо перевірити числові значення на дану поставку товару, оскільки в даній графі не вказано ні інвойсу, ні проформи-фактури чи інших документів, згідно з якиими мав би бути здійснений розрахунок за товар.

Згідно з ч.3 ст.53 МК України, пп.1 ч.5 ст.54 МК України, ст.17 Угоди про застосування статті VII ГАТТ, декларанту було запропоновано надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, а саме:

- висновки про якісні та вартісні показники товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями;

- каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару.

Додатково декларантом було надано: додаткову інформацію від 23.06.2020 б/н, в якій зазначено цінову інформацію на внутрішньому ринку України, яка не підтверджує числові значення даної поставки; прайс від 23.06.2020 б/н не враховано, оскільки в даній прайс - пропозиції не зазначено, у який період та на яких умовах (колібр, умови поставок, обсяги, тощо) діє дана цінова пропозиція. Установчі документи не підтверджують числові значення вартості товару.

Враховуючи вищезазначене, відповідно до ч.6 ст.54 МК України заявлена митна вартість товарів не могла бути визнана митним органом.

Митну вартість визначено за резервним методом. За основу для визначення митної вартості взято раніше визнану (визначену) митними органами митну вартість - МД №UA408020/2020/13430 від 19.06.2020 - товар "кавуни свіжі 18740кг, не у первинній упаковці, врожаю 2020р.", рівень митної вартості 0,80 $/кг. (0,7136ЕUR/кг).

Позивач, не погодившись з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів, здійснив заходи щодо випуску товарів у вільний обіг під фінансову гарантію за митною декларацією ІМ 40 №408020/2020/013889 від 24.06.2020 року. Кореговані суми становлять: 3,3% 4006,36 - 3,3% 11599,42 грн; 20% 25082,25 грн - 25% 72619,36 грн. Загальна сума гарантії склала 84 218,78 грн, з яких: 72 619,36 грн + 11 599,42 грн.

21.07.2020 адвокатом Поляк П.П. в інтересах позивача до митного органу подано заяву та додаткові документи для підтвердження числових значень поставки та заявленої декларантом митної вартості товарів, а саме: довідку від 16.07.2020 про належність рахунку-проформи №81 від 17.06.2020, яка видана постачальником, платіжне доручення №57 та рахунок-фактуру (інвойс) №261 до однієї поставки, кількісні та вартісні значення якої складають 0.15 євро/1 кг в об`ємі 22000кг, на загальну вартість 3300євро.

Листом Буковинської митниці Державної митної служби України від 23.07.2020 №7.2-08/1/7.2-15-02/4/4680 позивачу повідомлено, що подані додаткові документи не підтверджують заявлену митну вартість товарів, у митного органу відсутні будь-які документально обґрунтовані підстави для скасування рішення про коригування митної вартості №UА408000/2020/000006/2 від 23.06.2020 року та повернення наданої товариством фінансової гарантії за МД №UА408020/2020/013641 від 22.06.2020.

03.08.2020 адвокатом Поляк П.П. в інтересах позивача до митного органу подано заяву та додаткові документи на підтвердження заявленої митної вартості товарів. Зокрема, інформацію банківських документів про здійснення валютної операції між декларантом та постачальником відповідно до інвойс-проформи №81 від 17.06.2020 на суму 3300,00 євро як попередня оплата згідно зовнішньоекономічного контракту №01 від 22.05.2020, акт звірки взаєморозрахунків між декларантом та постачальником від 30.07.2020. У заяві представник позивача також просив скасувати рішення митного органу про коригування митної вартості №UА408000/2020/000006/2 від 23.06.2020.

Листом Буковинської митниці Державної митної служби України від 12.08.2020 №7.2-08/1/7.2-10/8.19/5938 позивачу повідомлено, що додатково надані документи мають довідковий характер, не підтверджують заявлену митну вартість товарів, у митного органу відсутні будь-які документально обґрунтовані підстави для скасування рішення про коригування митної вартості №UА408000/2020/000006/2 від 23.06.2020 року та повернення наданої товариством фінансової гарантії за МД №UА408020/2020/013889 від 24.06.2020 року (а.с.22).

Позивач вважає, що митний орган прийняв рішення про відмову у визнанні заявленої декларантом митної вартості товарів з пропущенням 5-денного строку, відтак заявлена ним митна вартість товарів вважається визначеною правильно, а у митного органу виник обов`язок скасувати рішення про коригування митної вартості та повернути внесену товариством фінансову гарантію. У зв`язку з цим, 17.09.2020 року, адвокатом Поляк П.П. в інтересах позивача було подано заяву про повернення (вивільнення) фінансової гарантії наданої декларантом у розмірі 84 218,78 грн.

Листом від 21.09.2020 Буковинською митницею Державної митної служби України надано відповідь на вказану заяву, в якій зазначено про відсутність в адвоката Поляка П.П. повноважень на вчинення дій, пов`язаних з проведенням митних формальностей щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта, зокрема, ТОВ "Вестендер".

Позивач вважає, що бездіяльність митного органу щодо скасування рішення про коригування митної вартості № UA408000/2020/000006/2 від 23.06.2020, а також відмова у поверненні (вивільнені) фінансової гарантії є протиправними.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що позивачем надані всі належні основні документи, які підтверджували заявлену митну вартість товарів та давали можливість визначити таку вартість за ціною договору, у той час, як належних та допустимих доказів неможливості визначення митної вартості за основним методом з огляду на недостатність поданих документів чи наявність об`єктивного сумніву у достовірності наданої інформації відповідачем не наведено.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відносини, з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справлянням митних платежів, регулюються положеннями Митного кодексу України, а також положеннями Податкового кодексу України та інших законів України з питань оподаткування.

Відповідно ч. 1 ст. 246 МК України, метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

В силу приписів ст. 318 МК України, митний контроль передбачає виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 МК України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії або їх електронні (скановані) копії, засвідчені електронним цифровим підписом декларанта або уповноваженої ним особи (ч. 1 ст. 257 МК України).

В свою чергу, відповідно до положень ст. 49 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч. 1 ст. 51 МК України, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною першою статті 52 МК України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч. 2 ст. 52 МК України).

Згідно із вимогами ч. ч. 4,5 ст. 58 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця.

У відповідності до положень частин 1 та 2 статті 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

З аналізу вказаних положень Кодексу встановлено, що законодавцем передбачено вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу, які підтверджують заявлену митну вартість товарів та обраний метод її визначення.

Крім того, відповідно до вимог ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

В свою чергу, згідно із ч. 3 ст. 53 МК України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до вимог ч.ч.1-3 ст. 57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Відповідно до положень ч.ч. 1-3 ст. 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);в) не впливають значною мірою на вартість товару;2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 4-6 ст. 54 МК України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний: 1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування; 4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються: у разі визнання митним органом заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу.

Митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості митний орган зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у ст. 58 МК України.

Єдиними підставами, які надають контролюючому органу право відійти від встановлених обмежень, які пов`язані із перевіркою основного переліку документів що підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи, є лише наявність передбачених законодавцем обставин, а саме, у випадку якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, адже такі вади не дозволяють митному органу законно здійснити визначений законом мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи для розмитнення задекларованого товару.

З матеріалів справи встановлено, що 22 травня 2020 року між "LIAKOU FAMILY" GEORGIA LIAKOU SINGLE MEMBER IKE (Постачальник) в особі директора GEORGIA LIAKOU та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТЕНДЕР" (Покупець) в особі директора Семенюка Василя Богдановича укладено контракт №1, відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передати покупцю у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити наступний товар - картопля продовольча в мішках сітчаних. Відпуск проводиться оптовими партіями за оптовими цінами. Згідно з пунктом 3.1 контракту оплата за товар здійснюється в безготівковій чи готівковій формі на розрахунковий рахунок постачальника в євро (EUR), чи в доларах (США) у вигляді 100% передоплати. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника. У пункті 3.3 Контракту вказано, що ціна на товар, що постачається за цим контрактом, складає суму всіх інвойсів виставлених продавцем на адресу покупця по даному контракту і в період дії даного контракту. Пунктом 4.1 визначено, що поставка товару здійснюється на умовах, які будуть вказані в інвойсі.

У доповненні №1 від 17.06.2020 до контракту №01 від 22.05.2020 року зазначено, що сторони погодили внести зміни в п. 1.1, відповідно до якого постачальник зобов`язується передати покупцю у власність, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити наступний товар - картопля продовольча , овочі та фрукти. Відпуск проводиться оптовими партіями за оптовими цінами.

Згідно зі змістом інвойс-проформи №81 від 17.06.2020 загальна вартість поставки товару складає 3300, відповідно до вказаного документу позивач оплатив товар - кавуни в об`ємі 22000 кг за вартістю 0,15 євро/кг.

17.06.2020 року на виконання пункту 3.1 Контракту позивачем здійснено 100% передоплату у сумі 3300 EUR, що підтверджується платіжним дорученням в іноземній валюті №57 від 17.06.2020. Відповідно до графи 70х оплата була здіснена за кавуни відповідно до контракту № 01 від 22.05.2020.

У справі встановлено, що підставою для проведеного коригування стало те, що позивач у відповідь на запит відповідача не надав витребувані ним документи, адже ці документи носять виключно інформаційний характер, а обов`язок щодо їх надання в декларанта на обґрунтований запит митниці в силу частини третьої статті 53 МК України виникає лише за умови наявності таких документів у декларанта, тобто ненадання документів, які відсутні в декларанта, не свідчить про неналежне виконання вимог митниці надати додаткові документи та в цілому не може свідчити про наявність розбіжностей у наданих документах.

Окрім того, відповідно до положень п. 3.16, 3.17 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур встановлено стандартне правило, що на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства. У випадках, коли окремі підтверджуючі документи не можуть бути представлені разом з декларацією на товари з причин, які визнані митною службою обґрунтованими, вона дозволяє подачу таких документів протягом визначеного періоду часу.

Разом з тим, витребовувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

При цьому в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні (пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 598).

Отже, з системного аналізу наведених норм права випливає, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 МК України, має також містити докладну інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 05.02.2019 року по справі №810/5436/15.

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 20.02.2018 у справі №809/1884/16, згідно з якою посилання відповідача на те, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), поданому декларантом, не була підтверджена, є безпідставними, оскільки положення статті 53 МК не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

Отже, наданим до митниці інвойсом підтверджується заявлена декларантом у митній декларації митна вартість товару (кавунів) в розмірі 3300 EUR.

Таким чином, колегія судів дійшла висновку, що у відповідача були наявні достатні документи, які підтверджують числові значення усіх складових митної вартості імпортованого товару, а відтак, підстави для витребування додаткових документів були відсутні.

Враховуючи викладене вище, висновок відповідача про непідтвердження використаних декларантом відомостей, а також про наявність розбіжностей у документах, поданих декларантом, та відсутність у них всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари є необґрунтованим.

Виходячи зі змісту оскаржуваного рішення, коригування митної вартості відповідачем здійснено за другорядним методом (резервним методом), де за основу визначення вартості взято раніше визнану (визначену) митними органами митну вартість - МД №UA408020/2020/13430 від 19.06.2020 - товар Кавуни свіжі 18740 кг, не у первинній упаковці, врожаю 2020 р. рівень митної вартості 0,80 $/кг (0,7136 EUR/кг).

Відповідно до ч. 2 ст. 64 МК України передбачено, що митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) митними органами митних вартостях.

Пункт 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості, затверджених Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року № 598 Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у Рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов`язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо.

У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.

На підставі аналізу вищезазначених норм права, з урахуванням п. 2 ч. 2 ст. 55 МК України, колегія суддів дійшла висновку про те, що у разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, відповідач у рішенні зобов`язаний був зазначити наявну інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом), а також докладно зазначити інформацію та джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.

Отже, з системного аналізу наведених норм права випливає, що у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, рішення про коригування заявленої митної вартості, окрім обов`язкових відомостей визначених частиною другою статті 55 Митного кодексу України, має також містити порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.02.2019 по справі № 816/1199/15-а.

Водночас, рішення про коригування митної вартості не містить жодної докладної інформації, окрім посилання на наявність у митного органу визначеної митної вартості аналогічного товару, митне оформлення якого здійснено раніше (МД №UA408020/2020/13430 від 19.06.2020).

Так, відповідачем взагалі не надано до матеріалів справи МД№UA408020/2020/13430 від 19.06.2020 (на підставі якої визначено митну вартість товару), а тому неможливо визначити, чим керувався митний орган під час встановлення митної вартості товару, оскільки іншої інформації, крім того, що митна декларація стосувалася товару - кавуни свіжі в об`ємі 18740 кг та вартістю 0,80 $/кг (0,7136 EUR/кг), митним органом не надано. Митним органом також не зазначено, хто є постачальником та покупцем у МД№UA408020/2020/13430 від 19.06.2020, які умови пакування даного товару, не досліджено характеристики товару, такі як країна його походження, сорт кавунів, ступінь дозрівання тощо.

За таких обставин, визначаючи митну вартість імпортованого товару (кавуни свіжі), відповідач не дослідив порівняльних характеристик ввезеного товару, митну вартість якого взято відповідачем для оцінки даного товару за резервним методом.

Як наслідок, відповідач не довів належними, достатніми доказами обставин стосовно однакових загальних характеристик ввезеного позивачем товару і товару, який взято митним органом для оцінки за резервним методом. Так, у рішенні про коригування заявленої митної вартості відповідачем не наведено пояснення щодо здійснених/проведених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірності коригування митної вартості ввезеного позивачем товару за шостим (резервним) методом згідно з оскаржуваним рішенням від 23.06.2020 року № UA408000/2020/000006/2.

Із врахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення Буковинської митниці Державної митної служби про коригування митної вартості товарів № UA408000/2020/000006/2 від 23.06.2020 року прийнято без дотримання вимог ч. 2 ст. 2 КАС України, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, і є таким, що підлягає скасуванню.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині другої позовної вимоги, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано визнано протиправною відмову у поверненні фінансової гарантії, та зобов`язано Буковинську митницю Держмитслужби повернути позивачу фінансову гарантію за митною декларацією ІМ 40 №408020/2020/013889 в сумі 84218,78 грн., оскільки рішення про коригування митної вартості товарів, за наслідками прийняття якого позивачем сплачено вказані кошти, є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно доводів апелянта про те, що договір про надання юридичної (правничої) допомоги не передбачає повноважень, які наділяють представника позивача вчиняти дії, пов`язані з проведенням митних формальностей щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з урахуванням наступного.

Так, відповідач стверджує, що згідно з пп.2.2 п.2 Договору про надання юридичної (правничої) допомоги від 24.02.2019р. №253/19 адвокат здійснює захист прав та законних інтересів клієнта у випадках, передбачених цивільно-процесуальним, господарсько-процесуальним законодавством та кодексом адміністративного судочинства України. Відтак, на думку митного органу, договір не передбачає повноважень, які наділяють правом Поляка П.П. вчиняти дії, пов`язані з проведенням митних формальностей щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення від імені декларанта, зокрема ТОВ "Вестендер".

Однак, судом першої інстанції доречно зазначено, що згідно з пп.2.6 п.2 Договору про надання юридичної (правничої) допомоги адвокатське об`єднання при виконанні доручень клієнта може представляти та захищати права та законні інтереси в усіх органах державної влади, місцевого самоврядування та їх структурних підрозділах, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, з правом подання будь-яких усних, письмових звернень, клопотань, документів та отримання відповідей на них, документів, рішень, свідоцтв та грошових коштів, необхідних для виконання доручення. В ордері, виданому 21.07.2020р. на підставі договору про надання правової допомоги №253/19 від 24.02.2019р. вказано, що адвокат Поляк П.П. уповноважений товариством на надання правової допомоги у Буковинській митниці Держмитслужби.

Отже, позивачу протиправно відмовлено у поверненні фінансової гарантії з підстав відсутності у представника позивача повноважень на подання заяви про повернення фінансової гарантії.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що митним органом неправомірно визначено митну вартість ввезеного позивачем товару за допомогою методу визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів, а тому рішення про коригування митної вартості товарів є протиправним та підлягає скасуванню, а сума надміру сплачених коштів - поверненню.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Буковинської митниці Держмитслужби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестендер" судового збору в сумі 2102 грн. в апеляційній скарзі не оскаржується, а отже рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом апеляційного розгляду в даному випадку з урахуванням ч.1 ст.308 КАС України.

Крім того, 07.04.2021 представником позивача подано клопотання про вирішення питань про судові витрати та стягнення з відповідача понесених судових витрат у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 7200 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції за заявою представника позивача , суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка в силу приписів частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини застосовується судами як джерело права, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України , від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України , від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України .

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що підтверджують оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18), від 30 квітня 2020 року (справа №826/4466/18).

До клопотання від 07.04.2021 про розподіл витрат на професійну правничу допомогу долучено копію звіту (акта) про надані послуги у зв`язку із розглядом справи №600/2334/20-а в суді апеляційної інстанції від 06.04.2021, із зазначенням переліку послуг, їх вартості та тривалості, копії платіжних доручень №1283 від 06.04.2021 на суму 1000 грн., №1282 від 05.04.2021 на суму 2000 грн., №1259 від 19.03.2021 на суму 4200 грн.

Відповідно до зазначеного вище звіту Адвокатське об`єднання відповідно до договору про надання правової допомоги надало ТОВ ВЕСТЕНДЕР послуги (професійну правничу допомогу) у адміністративній справі №600/2334/20-а, а саме ознайомлення із апеляційною скаргою та підготовка відзиву на апеляційну скаргу, направлення сторонам та до суду (02:30 год), підготовка та представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції (00:30 год), вартість послуг становить 7200 грн. При цьому у звіті визначено вартість однієї години роботи адвоката у розмірі 2400 грн.

Суд апеляційної інстанції, враховуючи критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката, критерії, з врахуванням яких визначається розмір витрат на оплату послуг адвоката, встановлені частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи в суді апеляційної інстанції, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, дійшов висновку, що стягненню на користь позивача підлягає сума 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції, пов`язану з розглядом апеляційної скарги на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13.01.2021.

З урахуванням встановлених у справі обставин та чинного законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Буковинської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року - без змін.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вестендер" (вул.Головна, 89/офіс 101, м.Чернівці, 58001, код ЄДРПОУ 41786527) за рахунок бюджетних асигнувань Буковинської митниці Держмитслужби (вул.Руська, 248-М, м.Чернівці, 58023, код ЄДРПОУ 43332555) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн (три тисячі гривень).

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 15 квітня 2021 року.

Головуючий Сапальова Т.В. Судді Капустинський М.М. Смілянець Е. С.