Постанова

від 15.04.2021 по справі 813/9029/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 813/9029/13-а

адміністративне провадження № К/9901/55997/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2017 року (суддя Братичак У.В.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року (головуючий суддя Матковська З.М., судді: Затолочний В.С., Шавель Р.М.) у справі №813/9029/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Захід Імпорт до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Захід Імпорт (надалі - позивач, підприємство, товариство, платник податків) звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (надалі - відповідач, податковий орган, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними дії податкового органу щодо прийняття податкового повідомлення-рішення, розміщення інформації, відображеної в акті перевірки і у базах даних АС Аудит та АС Результатів співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів Міністерства доходів та зборів України , зобов`язати податковий орган відновити інформацію у базах даних АС Аудит та АС Результатів співставлення податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів Міністерства доходів та зборів України , визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2013 року №0000532210.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки контролюючого органу про порушення підприємством вимог податкового законодавства є необґрунтованими та базуються виключно на припущеннях про нереальність здійснення господарських операцій, натомість у позивача наявні всі первинні документи, які підтверджують здійснення господарських операцій з його контрагентами та свідчать про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 3 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року (за апеляційною скаргою податкового органу), позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів від 26 червня 2013 року №0000532210. В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 квітня 2016 року (за касаційною скаргою податкового органу) скасовані вказані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 червня 2013 року №0000532210, а справу в цій частині позовних вимог направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому, суд касаційної інстанції вказав, що судами попередніх інстанцій не в повній мірі досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентами, не розглянуто належним чином докази, що містяться в матеріалах справи.

За наслідками нового розгляду справи, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року (за апеляційною скаргою товариства) та залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року (за апеляційною скаргою податкового органу), позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Сихівському районі м. Львова Головного управління Міндоходів від 26 червня 2013 року №0000532210 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 2488545,52 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 167470,50 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли висновку, що платник податків, який через покладений на нього законами обов`язок щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів) вступає у зв`язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов`язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне за собою відповідну відповідальність та інші негативні наслідки саме щодо цієї особи. Неможливість здійснення контрагентом позивача господарської діяльності у зв`язку з відсутністю у підприємства основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності є необґрунтованою, оскільки чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними видаткових та податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності, зокрема придбання товарів. Первинними документами підтверджуються господарські операції позивача із Товариством з обмеженою відповідальністю Викуп , Товариством з обмеженою відповідальністю Ейс Констракшен Менеджмент , Приватним підприємством Віко Агротрейд , Товариством з обмеженою відповідальністю Лідерком , Товариством з обмеженою відповідальністю БК Аре , Товариством з обмеженою відповідальністю АРС Грейд , Приватним підприємством СМУ-600 , Товариством з обмеженою відповідальністю Сана Прим , Товариством з обмеженою відповідальністю Маштрейд . Внаслідок встановлення судом фіктивного підприємництва Приватного підприємства Воллі , Товариства з обмеженою відповідальністю Промтехметал , Товариства з обмеженою відповідальністю Крафт ЛВ встановлено факт нереальності вчинення таких господарських операцій з продажу, та як наслідок юридичну дефектність відповідних первинних документів (видаткових накладних), що унеможливлює формування даних податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платника податку-учасників відповідної операції, а отримані кошти від фіктивних підприємств як оплату за реалізований товар.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 6 грудня 2017 року касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Захід Імпорт задоволено частково. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 26 червня 2013 року №0000532210 в частині визначення грошового зобов`язання з податку на прибуток в сумі 2499545,52 грн та штрафних санкцій 167470,50 грн штрафних санкцій залишено без змін. Скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2017 року в частині відмови у задоволенні позову щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26 червня 2013 року №0000532210 на суму 611862,98 грн грошового зобов`язання з податку на прибуток, - справу в цій частині позовних вимог направлено на новий розгляд до Львівського окружного адміністративного суду.

Частково скасовуючи зазначені судові рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що висновки судів попередніх інстанцій зроблено без повного дослідження всіх фактичних обставин справи та доказів на його підтвердження. Долучені до матеріалів справи вироки у кримінальних справах встановлюють вину посадових осіб контрагентів позивача, відповідальність за які передбачена статтею 205 Кримінального кодексу України, в той же час судами не було досліджено період проведених операцій, а також не враховано той факт, що особами, які були притягнуті до кримінальної відповідальності, вчинялись дії щодо придбання та перереєстрації юридичних осіб, Приватного підприємства Воллі , Товариства з обмеженою відповідальністю Промтехметал та Товариства з обмеженою відповідальністю Крафт ЛВ .

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 18 липня 2017 року в частині задоволення позовних вимог, податковим органом подано апеляційну скаргу, за результатами розгляду якої, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2017 року - без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що реальність господарських операцій позивача з його контрагентами підтверджуються документально. Доводи апелянта щодо неможливості здійснення контрагентами позивача господарської діяльності у зв`язку з відсутністю у підприємства основних засобів та трудових ресурсів для здійснення такої діяльності є необґрунтованими, оскільки чинним цивільним та господарським кодексами дійсність і реальність договорів та правомірність виписаних за ними видаткових та податкових накладних не обумовлені наявністю у постачальника матеріальних та трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності, зокрема придбання товарів. Відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року ( в частині, в якій задоволено позовні вимоги) і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку відповідача, полягають у неврахуванні судами фактичної неможливості здійснення господарських операцій контрагентами позивача у зв`язку з відсутністю майна, трудових ресурсів, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, інших матеріальних ресурсів, необхідних для виконання умов договорів. Вважає, що судом не встановлено, які конкретно товари були поставлені, в якому обсязі, на підставі чого можна їх оцінити, не досліджено факту проведення оплати за реалізовані товар. Зауважує, що судом безпідставно не взято до уваги, що статус фіктивного, нелегального підприємництва несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Зазначає, що протягом ІІ кварталу 2011 року - ІІІ кварталу 2012 року на розрахунковий рахунок позивача надійшли від його контрагентів кошти в сумі 11 133 100 грн та враховуючи, що реальність господарських операцій по відвантаженню товарів підприємствам контрагентам позивача не підтверджено, зазначені кошти слід вважати як суму безповоротної фінансової допомоги, отриману платником податку у звітному податковому періоді, що призвело до заниження податкового зобов`язання з податку на прибуток на суму 2 499 545,52 грн.

Відзив або заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процессуального права, дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 13 травня 2013 року по 5 червня 2013 року податковим органом проведено планову виїзну документальну перевірку підприємства з питань правильності обчислення і своєчасності сплати податків та зборів (обов`язкових платежів) до бюджету, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 15 жовтня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 12 червня 2013 року №1023/22-1037363119 (надалі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 135.5.4 пунктів 135.5, 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств , що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 3 111 409 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 26 червня 2013 року №0000532210, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальному розмірі 3 278 879 грн, з яких за основним платежем в сумі 3 111 409 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 167 470 грн.

Фактичною підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов`язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем доходу та складу витрат по господарським взаємовідносинам з його контрагентами, які, за твердженнями відповідача, не спричиняють реального настання правових наслідків обумовлених ними та вчинені з метою ухилення від сплати податків.

Суд першої інстанції, рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги виходив з реальності вчинення господарських операцій.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з таких мотивів.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем реалізовано товари та отримано кошти за поставлений товар від контрагентів, зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю Викуп , Товариства з обмеженою відповідальністю Ейс Констракшен Менеджмент , Приватного підприємства Біко Агротрейд , Товариства з обмеженою відповідальністю Лідерком , Товариства з обмеженою відповідальністю БК АРС , Товариства з обмеженою відповідальністю АРС Трейд , Приватного підприємства СМУ-600 , Товариства з обмеженою відповідальністю Сана Прим , Товариства з обмеженою відповідальністю Маштрейд та Приватного підприємства Зернопостач 2010 на загальну суму 11133100 грн. Станом на 31 грудня 2012 року заборгованість за відвантажені товари відсутня. Товар, зокрема, вживаний одяг, придбаний у нерезидента - MOBERLI TRADE LTD.

На підтвердження господарських відносин з постачання товарів, зокрема, вживаного одягу, позивачем надано видаткові та податкові накладні, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, виписки банку про рух коштів за відповідний період, картки рахунку 361 Розрахунки з вітчизняними покупцями та замовниками .

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також з урахуванням меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового Кодексу України (із змінами та доповненнями) до інших доходів включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Підпунктом 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що безповоротна фінансова допомога це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожен день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

За приписами підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами, які не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів (за винятком бюджетних дотацій і субсидій), або без укладання таких угод; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після її списання, якщо така безнадійна заборгованість була попередньо включена до складу валових витрат кредитора; сума заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, наданих платнику податку без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Частиною першою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV) визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За приписами статті 1 Закону №996-ХІV визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, платіжні доручення, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог встановлено підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами належними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, встановлено відповідний рух активів, Верховний Суд не може погодитись з доводами податкового органу про нереальність здійснення господарських операцій.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у постачальників товарів, зокрема, подальший продаж таких товарів, отримання коштів за реалізацію таких товарів, руху активів, та формування податкових зобов`язань (що не заперечуються відповідачем) колегія суддів не приймає посилання скаржника на нереальність господарських операцій та отримання безповоротної фінансової допомоги. Зазначені доводи і доводи податкового органу про непідтвердження господарських операцій зустрічними перевірками контрагентів досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Дослідивши рух активів, наявність господарської мети при вчиненні позивачем угод з вищезазначеними контрагентами, судами встановлено, що усі наявні у матеріалах справи документи дають змогу визначити, який саме товар придбавався і реалізовувався, за якою ціною, між якими контрагентами.

Враховуючи встановлені судами обставини, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що господарські відносини своїми наслідками спричинили зміни у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов`язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та цими контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.

Податковий орган доводами касаційної скарги не спростовує висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у складі витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами.

Суд зазначає, що відповідачем касаційною скаргою не обґрунтовано, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відтак, доводи касаційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження, спростовуються матеріалами справи та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального права.

За правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Галицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 липня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2018 року у справі №813/9029/13-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіВ.П. Юрченко І.А. Васильєва С.С. Пасічник