Постанова

від 16.04.2021 по справі 826/9417/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2021 року

м. Київ

справа №826/9417/13-а

адміністративне провадження №К/9901/32159/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року (колегія суддів у складі: головуюча суддя - Костюк Л.О., судді - Єгорова Н.М., Сорочко Є.О.) у справі №826/9417/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробнича компанія СТІН до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

установив:

У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю Науково - виробнича компанія СТІН (далі за текстом - ТОВ НВК СТІН , Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби (правонаступником якої є Головне управління державної фіскальної служби у місті Києві), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27 березня 2013 року №00001952210 та №00001962210.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 листопада 2014 року скасовано ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 3 червня 2014 року, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За наслідками нового апеляційного розгляду справи постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2015 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2013 року та прийнято у справі нове рішення, яким позов задоволено в повному обсязі.

Верховний Суд постановою від 11 червня 2019 року скасував постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 3 березня 2015 року, справу знову направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Після цього, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2013 року, прийнято у справі нове рішення, яким позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, вважаючи, що воно прийняте внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, відповідач звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову апеляційного суду й залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне й обґрунтоване. У доводах касаційної скарги відповідач наголошує на фіктивному характері господарських операцій між позивачем та контрагентами-постачальниками.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу контролюючого органу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін як законне й обґрунтоване.

Також, від позивача надійшло клопотання про закриття касаційного провадження в справі на підставі приписів пункту 2 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки, на його переконання, касаційною скаргу подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності на її подання.

Однак, вивчивши заявлене позивачем клопотання й наявні ньому доводи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав до його задоволення, оскільки згідно з відомостями, наявними в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне управління державної фіскальної служби у місті Києві є правонаступником відповідача у справі, - Державної податкової інспекції у Подільському районі міста Києва Державної податкової служби.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Суди встановили, що посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ НВК СТІН з питань дотримання своєчасності та повноти нарахування і сплати податку на прибуток та податку на додану вартість за взаємовідносинами з ТОВ Різано Трейд , ТОВ Проммаст-Стандарт , ПП Еліс Транс Сервіс , ПП Профінвест і ТОВ Промелектро-75 , за результатами якої складено акт від 19 лютого 2013 року №489/22-10/23469691.

Проведеною перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законів України Про оподаткування прибутку підприємств , Про податок на додану вартість та Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження Товариством податку на прибуток підприємств на загальну суму 482151,60 грн, а також завищення ним податкового кредиту на загальну суму 392914, 26 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки 27 березня 2013 року контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення №00001952210, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 482151,60 грн за основним платежем та 90821,38 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкове повідомлення-рішення №00001962210, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 392914,26 грн за основним платежем та 87568,13 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що спірні податкові повідомлення-рішення є правомірними, оскільки надані позивачем документи не підтверджують здійснення господарських операцій, а тому не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, що передбачені чинним законодавством.

Приймаючи протилежне рішення та задовольняючи позов в повному обсязі апеляційний суд виходив з того, що здійснення позивачем господарських операцій, їх реальний характер, доводить правомірність формування як витрат так і податкового кредиту за фактом придбання товару, та спростовує висновки податкового органу про податкові правопорушення, покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів виходить з наступного.

За правилами підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України Про оподаткування прибутку підприємств від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (далі - Закон №334/94-ВР; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України Про податок на додану вартість від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (далі - Закон №168/97-ВР; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Подібні за правовим регулюванням норми закріплено й у пункті 138.2 статті 138, підпункті 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, пунктах 198.3, 198.6 статті 198 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтями 1, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-XIV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, валові витрати (витрати) для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Так, апеляційним судом встановлено, що у періоді, який перевірявся, позивач мав господарські взаємовідносини з постачальниками - ТОВ Різано Трейд , ТОВ Проммаст-Стандарт , ПП Еліс Транс Сервіс , ПП Профінвест і ТОВ Промелектро-75 ,

Обґрунтовуючи свою позицію щодо нереальності господарських операцій між позивачем та вказаними вище контрагентами, відповідач посилався на відсутність у постачальників ТОВ НВК СТІН необхідних умов для здійснення господарських операцій, зокрема основних фондів, технічного персоналу, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, неперебування деяких із них за вказаним в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням, а також недоліки наданої позивачем на перевірку первинної документації.

Аналізуючи аргументи, покладені контролюючим органом в основу спірних податкових повідомлень-рішень, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем надано як до перевірки, так і до матеріалів справи усі необхідні первинні та інші документи, що супроводжують господарські операції такого роду. На переконання апеляційного суду наданими позивачем документами підтверджується реальне здійснення господарської діяльності за правочинами, укладеними позивачем та його контрагентами, оскільки останні відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та відповідно статті 9 означеного Закону є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та фіксують факти здійснення господарських операцій.

Судом також враховано, що станом на момент складення податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники ПДВ у встановленому законом порядку.

Аналізуючи посилання контролюючого органу на окремі недоліки в первинних документах позивача, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язання платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

У контексті викладеного суд також виходив з того, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, з метою одержання податкової вигоди, - є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких установлена судом.

Посилання на податкову інформацію стосовно контрагентів позивача щодо їх відносин з учасниками попередніх ланок постачання товарів (та між ними), судом апеляційної інстанції відхилено з тих мотивів, що такі доводи не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності спірних господарських операцій. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватися саме щодо цієї особи

Натомість, досліджені в процесі проведення перевірки первинні документи, на переконання апеляційного суду, повною мірою розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі ТОВ НВК СТІН та отримання реального результату в процесі господарської діяльності з контрагентами.

Аналізуючи аргументи контролюючого органу щодо відсутності у контрагентів позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості основних засобів, трудових ресурсів тощо, суди вважали, що такі не можуть спростовувати фактичне виконання угод з поставки товару позивачу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані позивачем документи спростовують зазначені в акті податкової перевірки обставини щодо безтоварності фінансово-господарських операцій між ТОВ НВК СТІН та ТОВ Різано Трейд , ТОВ Проммаст-Стандарт , ПП Еліс Транс Сервіс , ПП Профінвест , ТОВ Промелектро-75 .

Наведене вище у своїй сукупності, на переконання суду апеляційної інстанції, свідчить про безпідставність прийнятих відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень та наявність правових підстав до їх скасування.

Колегія суддів КАС ВС вважає, що такий висновок суду апеляційної інстанції є правильним та відповідає правовим позиціям Верховного Суду, висловлених у справах з подібними правовідносинами.

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд Верховний Суд у своїй постанові від 11 червня 2019 року зазначив про необхідність вирішення судом питання допустимості та достатності поданих позивачем під час апеляційного розгляду справи доказів, і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

У розрізі мотивів Верховного Суду апеляційним судом було з`ясовано, що після отримання рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог, позивачем разом з апеляційною скаргою було скеровано до суду апеляційної інстанції низку документів (товарно-транспортні накладні, платіжні доручення, сертифікати якості). Апеляційний суд прийняв вказані документи, дослідив їх та дійшов висновку, що ці докази спростовують висновки, покладені судом першої інстанції в основу прийнятого рішення.

Відповідно до статті 195 КАС України (в редакції, чинній на час подання позивачем апеляційної скарги) суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв`язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.

Тобто, суд апеляційної інстанції має право досліджувати нові докази, якщо неподання таких доказів до суду першої інстанції було зумовлене поважними причинами, й поважність яких встановлено судом.

В контексті викладеного, апеляційним судом (при останньому перегляді справи, на виконання вимог КАС ВС) взято до уваги те, що ТОВ НВК СТІН в апеляційній скарзі на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 вересня 2013 року зазначало, що в ході розгляду справи в суді першої інстанції в останнього не виникало жодних запитань стосовно обставин перевезень придбаної сировини та наявність на них сертифікатів. Окрім того, суд першої інстанції ухвалою про відкриття провадження в адміністративній справі від 19 червня 2013 року витребував від позивача вичерпний перелік документів, необхідних для повного встановлення обставин справи й правильного вирішення спору. Будь-яких інших документів в ході розгляду справи суд першої інстанції від позивача не витребовував й не ставив питання щодо необхідності їх подання.

Отже, апеляційним судом під час розгляду справи виконано вимоги Верховного Суду, з яких він виходив при направленні справи на новий апеляційний розгляд.

Переглянувши судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права.

Доводи заявника касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України).

У зв`язку з цим, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2019 року залишити без змін, а касаційну скаргу Головного управління державної фіскальної служби у місті Києві - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська