Рішення

від 13.04.2021 по справі 161/16906/20

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/16906/20

Провадження № 2/161/1285/21

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 квітня 2021 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого - судді Рудської С.М.

при секретарі - Чигринюк В.С

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку

В С Т А Н О В И В:

20.10.2020 року позивач ОСОБА_2 через свого представника звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою на обґрунтування якої зазначила, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира), яка раніше належала на праві власності ОСОБА_3 . Дана квартира розташована на земельній ділянці площею 0,0243 га з кадастровим номером 0710100000:11:126:0025, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (далі - земельна ділянка), що раніше також належала на праві власності відповідачці. Однак, згідно відомостей Державного земельного кадастру право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0710100000:11:126:0025, продовжує бути зареєстрованим за ОСОБА_3 . Отже, з набуттям позивачем права власності на квартиру, до неї, як до нового власника цього нерухомого майна, в силу положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України перейшло право власності на земельну ділянку за вказаною адресою, так як відповідач на момент продажу нерухомого майна з прилюдних торгів мала право власності на цю земельну ділянку. Враховуючи те, що право власності на земельну ділянку зареєстровано за ОСОБА_3 , вона не має можливості зареєструвати дану земельну ділянку на своє ім`я. Враховуючи викладене, просить суд визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,0243 га з кадастровим номером 0710100000:11:126:0025, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що розташована по АДРЕСА_1 .

13.04.2021 року представником відповідача було подано до суду відзив на позовну заяву в обґрунтування якого остання зазначила, що спірне нерухоме майно являє собою земельну ділянку, на якій розташована квартира АДРЕСА_1 , яка була власністю ОСОБА_3 . Вказана квартира була передана в іпотеку ЗАТ КБ Приватбанк на підставі Договору іпотеки № VО21GI0000000910 від 23.10.2007 року та реалізована в рахунок примусового виконання зобов`язань по кредитному договору на електронних прилюдних торгах. В результаті продажу з прилюдних торгів квартира була придбана ОСОБА_4 . Разом з тим, ОСОБА_3 в іпотеку було передано тільки квартиру АДРЕСА_1 і в подальшому з прилюдних торгів реалізовано лише вказане нерухоме майно. Вважає, що виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності на земельну ділянку чи укладення договору оренди земельної ділянки. Крім того, при зверненні до суду з позовом, заявником, насамперед, повинно бути доведено факт порушення його прав та законних інтересів. Разом з тим, Позивач не довела того, що її права порушено. Проте, позивач може користуватись земельною ділянкою безперешкодно та до відповідача з пропозицією викупити земельну ділянку ОСОБА_2 не зверталась. На підставі викладеного, у задоволенні позову просить відмовити.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав із викладених у позові підстав, просив їх задовольнити у повному обсязі. За наслідками розгляду справи судові витрати просить залишити за його довірителькою.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник в судове засідання повторно не з`явилися, про день, час, місце розгляду справи були повідомлені належним чином - шляхом отримання телефонограм (а.с. 68-69).

До початку судового засідання від відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, в якому остання зазначила, що її представник напередодні повернулася із-за кордону та станом на день розгляду справи змушена перебувати на самоізоляція до надходження результатів тесту на коронавірусну хворобу COVID-19.

За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Відповідно до частини другої статті 233 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в разі неявки у судове засідання учасника справи щодо якого немає відомостей про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Оскільки відповідач та її представник були належним чином повідомлені про день, час, місце розгляду справи, їх неявка в судове засідання є повторною (в третє), свої доводи і міркування стороною відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, суд вважає можливим розглянути справу за їх відсутності, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: реєстраційний № НОМЕР_1 , виданий 25.09.2019 року приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Грушицькою В.В., набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка раніше належала на праві власності ОСОБА_3 (а.с. 10, 47).

Вищевказана квартира розташована на земельній ділянці площею 0,0243 га з кадастровим номером 0710100000:11:126:0025, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Зазначене підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 653521 від 16.03.2006 року, виданим на підставі рішення Луцької міської ради від 22.12.2005 року № 26/2.7 та зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010607700185 (а.с. 12).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.02.2021 року, інформація про зареєстроване право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0710100000:11:126:0025 в Державному земельному кадастрі продовжує бути за ОСОБА_3 (а.с. 48-50).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст. 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, інформування населення щодо вилучення (викупу) та інші.

Відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина перша статті 79 ЗК України).

За змістом ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 78-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно із ч. 10 ст. 79-1 ЗК України державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Стаття 16 ЗУ Про Державний земельний кадастр встановлює, що земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача- власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості розташованого на ній.

Вищевказана правова позиція була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі № 910/18560/16 .

Отже, з набуттям позивачем ОСОБА_2 права власності на кв. АДРЕСА_1 , до неї, як до нового власника даного нерухомого майна, в силу положень ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України перейшло право власності на земельну ділянку за вказаною адресою, так як відповідач на момент продажу нерухомого майна з прилюдних торгів мала право власності на цю земельну ділянку.

Враховуючи те, що право власності на земельну ділянку зареєстровано за відповідачем, позивач не має можливості зареєструвати дану земельну ділянку на своє ім`я.

Вищенаведене, у своїй сукупності, свідчить про безпідставність доводів сторони відповідача, які були викладені у відзиві на позовну заяву.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку є обгрунтованими та підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову, покладаються на відповідача.

В ході судового розгляду справи представник позивача просив судові витрати по справі залишити за позивачем, а тому підстав для їх стягнення з відповідачки суд не вбачає.

На підставі ст.ст. 15, 16, 377 ЦК України, ст.ст. 12, 79, 79-1, 120 ЗК України, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 (ІНП НОМЕР_2 ) право власності на земельну ділянку площею 0,0243 га з кадастровим номером 0710100000:11:126:0025, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі складення рішення відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення рішення в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на рішення суду всіма учасниками справи. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення складений 19 квітня 2021 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська