Постанова

від 12.04.2021 по справі 914/1578/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" квітня 2021 р. Справа №914/1578/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді Кордюк Г.Т.

суддів Галушко Н.А.

Орищин Г.В.

секретар судового засідання Матіїшин Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Яворівбуд-інвест", б/н від 28.10.2020 (вх. №01-05/3082/20 від 30.10.2020),

на рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 (повне рішення складено 08.10.2020)

у справі №914/1578/19 (суддя Король М.Р.)

за позовом: Керівника Львівської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави

в особі: Львівської міської ради

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Яворівбуд-інвест"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс"

про: витребування земельної ділянки та скасування запису про державну реєстрацію права власності,

За участю представників:

прокурор: Винницька Л.М.

від позивача: Кузь І.І. - представник;

від відповідача: Миська Т.Г. - адвокат;

від третьої особи: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року Керівник Львівської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Яворівбуд-інвест про:

- витребування з приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Яворівбуд-інвест" в комунальну власність на користь Львівської міської ради земельної ділянки за кадастровим №4610137500:11:002:0267, площею 0,577га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1101049646101, номер запису про право власності:17914172;

- скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Яворівбуд-інвест" на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:002:0267, площею 0,577га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1101049646101, номер запису про право власності 17914172.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що міською радою рішення про відчуження земельної ділянки, площею 0,577га, що знаходиться по вул. І. Біберовича у м. Львові, якій на даний час присвоєно кадастровий №4610137500:11:002:0267 не приймалось, держаний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ЛВ №052754 від 06.09.2000 Товариству з обмеженою відповідальністю "Аверс" не видавався, і Львівська міська рада, в силу положень закону, є належним власником спірної земельної ділянки, яка вибула з її власності поза її волею. Однак, незважаючи на відсутність правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, право власності на таку внесено Товариством з обмеженою відповідальністю "Аверс" до статутного капіталу відповідача та зареєстровано за відповідачем.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1578/19 позов задоволено повністю.

Витребувано з приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Яворівбуд-інвест" в комунальну власність на користь Львівської міської ради земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:002:0267, площею 0,577га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1101049646101, номер запису про право власності: 17914172.

Скасовано запис про проведену державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Яворівбуд-інвест" на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:002:0267, площею 0,577га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1101049646101, номер запису про право власності: 17914172.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Яворівбуд-інвест" на користь Прокуратури Львівської області 9719,51грн. судового збору.

Приймаючи вказане рішення у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що оскільки відповідно до положень законодавства, чинного відносно дати виданого ТОВ Аверс державного акту на право власності на спірну земельну ділянку, єдиною належною підставою для вибуття земельної ділянки із власності територіальної громади м. Львова та видачі державного акту на право власності на землю могло бути виключно рішення міської ради, у матеріалах справи відсутні докази прийняття відповідного рішення міською радою, спірна земельна ділянку вибула із власності позивача всупереч волі останнього та з порушенням норм законодавства, Львівська міська рада є власником спірної земельної ділянки, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Яворівбуд-інвест" звернулось до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1578/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що:

- для застосування ст. 387 ЦК України позивач має довести, що спірна земельна ділянка належала Львівській міській раді, а ТОВ Аверс незаконно, без відповідної правової підстави заволоділо спірною земельною ділянкою та не мало право відчужити її відповідачу;

- право власності ТОВ Аверс на спірну земельну ділянку виникло з моменту отримання державного акту на право власності на землю від 06.09.2020 №ЛВ052754, виданого Львівською міською радою в особі директора департаменту землеустрою та планування забудови міста на підставі договору купівлі-продажу від 15.02.2000;

- в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, визнання недійсним чи скасування державного акту про право власності на спірну земельну ділянку або вирок суду, що набрав законної сили, яким було б встановлено факт підробки такого акту, а тому на момент вирішення спору такий акт є чинним;

- за змістом ст.ст. 17,18 ЗК України ( в редакції, чинній на момент видачі державного акту) підставою набуття права власності на земельну ділянку є рішення відповідної ради або договір купівлі-продажу, що спростовує твердження прокурора та позивача про обов`язковість прийняття міською радою відповідного рішення, як підстави отримання державного акту;

- ні прокурор, ні позивач не довели належними та допустимим доказами факту перебування спірної земельної ділянки у власності Львівської міської ради та наявності порушеного права територіальної громади на час відчуження спірної земельної ділянки відповідачу.

Львівська міська рада та в.о. керівника Львівської місцевої прокуратури №2 у відзивах на апеляційну скаргу просять рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1578/19 залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу без задоволення.

Зокрема, позивач та прокурор зазначають, що:

- оскільки наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що державний акт ЛВ052754 від 06.09.2000 не видавався, право власності ТОВ Аверс на спірну земельну ділянку не виникло;

- Львівська міська рада є власником спірної земельної ділянки в силу прямої вказівки закону та здійснює від імені та в інтересах територіальної громади м. Львова правомочності щодо володіння, користування та розпорядження такою ( ст.ст. 3, 10, 63 ЗК України та ст.ст. 10, 16, 60 ЗУ Про місцеве самоврядування );

- оскільки Львівська міська рада не приймала рішень про передачу у власність спірної земельної ділянки, спірна земельна ділянка вибула з власності позивача всупереч його волі та з порушенням норм законодавства, що є підставою для її витребування з чужого незаконного володіння в силу приписів ст. 388 ЦК України.

Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/1578/19 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Кравчук Н.М. та Плотніцького Б.Д.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.11.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Яворівбуд-інвест" на рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1578/19 залишено без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Яворівбуд-інвест" на рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1578/19, розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 21.12.2020 .

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 21.12.2020 на клопотання відповідача розгляд апеляційної скарги відкладено на 01.02.2021.

Ухвалами Західного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 та від 15.02.2021 судом оголошувалась перерва в судовому засіданні до 15.02.2021 та до 15.03.2021, відповідно.

Розпорядженням керівника апарату Західного апеляційного господарського суду №81 від 15.03.2021 у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю суддів-членів колегії Кравчук Н.М. та Плотніцького Б.Д. було призначено проведення автоматизованої зміни складу суду для розгляду справи №914/1578/19.

Згідно з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2021 судову справу №914/1578/19 розподілено головуючому судді Кордюк Г.Т. та іншим суддям, а саме: Галушко Н.А. та Орищин Г.В.

В судовому засіданні 15.03.2021 представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №461/12525/15-ц.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 розгляд апеляційної скарги відкладено на 12.04.2021.

В судове засідання 12.04.2021 прибули прокурор та представники сторін.

Третя особа участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечила, причин неявки суду не повідомила.

Ухвали суду, надіслані на зазначену в матеріалах справи адресу третьої особи повернулись на адресу суду з зазначенням причин повернення адресат відсутній за вказаною адресою .

Відповідно до ч.1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Аналогічне положення викладене і у ч.12 ст. 270 ГПК України.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Зважаючи на наведене та те, що явка учасників справи у судове засідання судом не визнавалася обов`язковою, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №461/12525/15-ц.

Прокурор та представник позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечили.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою палатою Верховного Суду.

Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 904/1145/19, від 04.06.2020 у справі № 904/1923/19, ухвалі Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 920/788/19.

При цьому під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2 -3007/11 (абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Оскільки предметом позову у справі №461/12525/15-ц є вимоги Львівської міської ради про визнання спадщини відумерлою, визнання свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу квартири недійсними, скасування рішень про державну реєстрацію та витребування майна з чужого незаконного володіння, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неподібність правовідносин у даній справі №914/1578/18 та у справі №461/12525/15-ц, а відтак про відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

В судовому засіданні прокурор та представники сторін підтримали свої доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, висловили свої міркування з питань, що виникли в процесі розгляду апеляційної скарги.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши присутніх в судовому засіданні прокурора та представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Аверс на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:002:0267, площею 0,577 га, що розташована за адресою: м. Львів, вул. І. Біберовича на підставі державного акту на право власності на землю серія ЛВ №052754, виданого Львівською міською радою 06.09.2000.

Підставою набуття права власності у вказаному державному акті зазначено договір купівлі-продажу земельної ділянки №02/08/00 від 02.08.2000, реєстраційний номер якого 4322.

07.12.2016 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Яворівбуд-інвест" на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:002:0267, площею 0,577 га, що розташована за адресою: м. Львів, вул. І. Біберовича.

Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32815320 від 09.12.2016, приватний нотаріус Кулиняк Ігор Ярославович, Львівський міський нотаріальний округ.

Підставою виникнення права власності в Реєстрі зазначено акт передачі-приймання майна як внеску (майнового вкладу) учасника до статутного капіталу №1/3 від 07.12.2016 ТзОВ "Яворівбуд-інвест", серія та номер: №1/З, видавник: ТзОВ Аверс , ТзОВ "Яворівбуд-інвест".

Вказане підтверджується наявною в матеріалах справи Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, сформованою станом на 19.07.2019, номер 174518367.

Відповідно до листа Львівського державного нотаріального архіву №1307/01-30 від 26.06.2019, договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений 02.08.2000 за реєстраційним №4322, на зберіганні у Львівському державному нотаріальному архіві не знаходиться. Пошук зроблено по всіх фондах Львівських державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів Львівського міського нотаріального округу, що знаходяться на державному зберігання у Львівському державному нотаріальному архіві за 2000 рік.

Відповідно до листа Відділу у місті Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №10-13-0.37-579/109-19 від 20.06.2019, інформація про проходження державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку у м. Львові по вул. І. Біберовича серії ІІІ-ЛВ 052754 у відділі відсутня.

Відповідно до листа відділу Держземагентства у м. Львові Львівської області №40/3/804 від 25.12.2014, згідно земельно-кадастрових даних, земельна ділянка на вул. Біберовича відноситься до земель м. Львова, що не надані у власність або користування.

Відповідно до листа Департаменту містобудування Львівської міської ради №2403-2474 від 12.06.2019 Львівською міською радою державний акт на право власності на земельну ділянку у м. Львові по вул. І. Біберовича серії ЛВ №052754 не видавався, рішень (ухвал) про передачу у власність, надання в користування, продаж на земельних торгах спірної земельної ділянки не приймалось. Ухвалою Львівської міської ради №4439 від 19.03.2015р. Про затвердження переліку земельних ділянок, призначених для продажу у власність або для права оренди на земельних торгах (аукціонах) земельну ділянку на вул. Біберовича, орієнтовною площею 0,7000га, в межах якої знаходиться спірна земельна ділянка, було затверджено для продажу на земельних торгах.

Зважаючи на викладене, прокурор звернувся до суду з позовом про витребування у відповідача на користь територіальної громади м. Львова в особі позивача спірної земельної ділянки, оскільки така вибула з володіння власника поза його волею, та про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності на спірну земельну ділянку.

Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд

Частиною 1 ст.321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхомЗгідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, відповідно до вимог статей 330 і 388 ЦК України право власності презюмується і не припиняється із втратою законним власником цього майна. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 28.01.2020 у справі № 50/311-6, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю ).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (п. 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц).

Верховний Суд у постанові від 12.06.2018р. у справі №916/3727/15 зазначає, що зі змісту вказаних нормативних приписів вбачається, що лише і виключно власник майна, який фактично позбавлений можливості володіти й користуватися вказаним майном в результаті його незаконного вибуття з володіння за наявності певних умов має право витребувати таке майно із чужого володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Як зазначає Верховний Суд у постановах від 04.06.2019р. у справі №5/112-Б-10, від 21.08.2018р. у справі №902/1722/14, від 09.10.2018р. у справі №922/2621/17, виходячи з аналізу статей 387, 388 ЦК України, власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності шляхом витребування свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Предмет доказування у справах за таким позовом становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння, як-то факти, що підтверджують його право власності або інше суб`єктивне право титульного володільця на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном. Власник вправі витребувати своє майно від особи, в якої воно фактично знаходиться у незаконному володінні. Тобто, в першу чергу, на підтвердження наявності в позивача суб`єктивного матеріального права на витребування майна з чужого незаконного володіння, він повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом

Згідно ч.2 ст.373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ст.374 ЦК України суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Як зазначає прокурор та не заперечується іншими учасниками справи, державним актом на право власності на землю серії ЛВ №052754 від 06.09.2000 посвідчено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Аверс на земельну ділянку, площею 0,577 га, що розташована за адресою: м. Львів, вул. І. Біберовича.

Підставою набуття права власності у вказаному державному акті зазначено договір купівлі-продажу земельної ділянки №02/08/00 від 02.08.2000, реєстраційний номер якого 4322.

Вказаний договір купівлі-продажу земельної ділянки у матеріалах справи відсутній та учасниками справи не наданий. Водночас, згідно листа Львівського державного нотаріального архіву №1307/01-30 від 26.06.2019, договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений 02.08.2000 за реєстраційним №4322, на зберіганні у Львівському державному нотаріальному архіві не знаходиться.

Відповідно до ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст.3 ЗК України (у редакції від 12.07.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту) власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування

Згідно зі ст.4 ЗК України (у редакції від 12.07.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту) у державній власності перебувають всі землі України, за винятком земель, переданих у колективну і приватну власність. Суб`єктами права державної власності на землю виступають:

- Верховна Рада України - на землі загальнодержавної власності України;

- Верховна Рада Республіки Крим - на землі в межах території Республіки, за винятком земель загальнодержавної власності;

- обласні, районні, міські, селищні, сільські Ради народних депутатів - на землі в межах їх територій, за винятком земель, що перебувають в загальнодержавній власності.

Відповідно до ст.63 ЗК України (у редакції від 12.07.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту) до земель міста належать усі землі в межах міста. Землі міста перебувають у віданні міської Ради народних Депутатів. Межа міста - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення і визначається проектом планування та забудови міста або техніко-економічним обґрунтуванням розвитку міста. Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається Верховною Радою України.

Відповідно до ст.10 ЗК України (у редакції від 12.07.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту) до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність.

Згідно з ч.1 ст.17 ЗК України (у редакції від 12.07.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.

Передача земельної ділянки у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, провадиться сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки на підставі клопотань зазначених підприємств, кооперативів та товариств (ч.8 ст.17 ЗК України (у редакції від 12.07.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту).

Відповідно до ч.3 ст.18 ЗК України (у редакції від 12.07.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту) придбання земельних ділянок, що перебувають у колективній або приватній власності, провадиться за договором купівлі-продажу, який посвідчується у нотаріальному порядку.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997р. сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч.3 ст.16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема на, землю.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відтак, єдиною належною підставою до вибуття спірної земельної ділянки із власності територіальної громади м. Львова, повноваження якої, як власника, представляла Львівська міська рада, могло бути виключно рішення Львівської міської ради про таке вибуття, і лише в подальшому, така ділянка могла вибувати із приватної чи колективної власності осіб, яким вона була передана, на підставі договорів.

Також, згідно з п. 1.4. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах №43 від 04.05.1999р. (надалі по тексту Наказ №43 ), в редакції від 21.03.2000р., чинній відносно дати спірного державного акту, державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю або право постійного користування землею видається на підставі рішення Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, а на право власності на землю - на підставі рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, міської, селищної, сільської ради.

Отже, чинним відносно дати спірного державного акту земельним законодавством передбачалося, що державні акти видаються на підставі рішень, зокрема, міських рад і лише в окремих випадках, визначених ст.18 ЗК України, а саме щодо земельних ділянок, що перебували у колективній або приватній власності, придбання провадилось за договором купівлі-продажу, який посвідчувався у нотаріальному порядку.

Водночас, як вірно зазначено судом першої інстанції, договір міг бути підставою для видачі державного акту на право власності на землю лише у випадку, коли така ділянка належала власнику на праві приватної або колективної власності.

Проте у матеріалах справи відсутні та учасниками справи не надано доказів прийняття відповідного рішення Львівською міською радою.

Натомість, відповідно до листа Департаменту містобудування Львівської міської ради №2403-2474 від 12.06.2019 спірний державний акт не видавався, Львівською міською радою рішень (ухвал) про передачу у власність, надання в користування, продаж на земельних торгах спірної земельної ділянки не приймалось.

Крім того, як зазначає прокурор та не заперечується іншими учасниками справи, у примірнику спірного державного акта на право власності на землю, копія якого міститься в матеріалах справи, відсутнє будь яке зазначення, що такий видано на підставі рішення Львівської міської ради, водночас, у зазначеному вище акті вказано, що такий видано на підставі спірного договору.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів прийняття рішення щодо вибуття спірної земельної ділянки з власності територіальної громади м. Львова, а також відсутність в матеріалах справи вищевказаного спірного договору, відсутні підстави вважати, що такий укладено ТзОВ Аверс з особою, яка правомірно набула право власності на таку земельну ділянку.

Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею.

Крім того, згідно п. 2.11. Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 04.05.1999 №43, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 04.06.1999 за №354/3647 у редакції, чинній відносно дати спірного державного акту, Державний акт на право приватної власності на землю, на право колективної власності на землю, на право власності на землю або на право постійного користування землею складається у двох примірниках, підписується сільським, селищним, міським головою або головою відповідної державної адміністрації і скріплюється відповідною гербовою печаткою . Сторінку державного акта з зображенням плану земельної ділянки підписує начальник районного (міського) відділу (управління) земельних ресурсів Держкомзему України.

Отже, державний акт має містити такий обов`язковий реквізит, як підпис міського голови.

Разом із тим, як зазначає прокурор та не заперечується іншими учасниками справи, спірний державний акт не містить підпису міського голови м. Львова, а містить підпис директора департаменту землеустрою та планування забудови міста, що не відповідає вищенаведеним законодавчим положенням.

Також, відповідно до п.3.2. Наказу №43державні акти на право власності на землю видаються міськими , селищними, сільськими радами , районними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Згідно з п.п.3.4., 3.5. Наказу №43 забезпечення державної реєстрації державних актів, що посвідчують право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею та договорів оренди покладається на державні органи земельних ресурсів Держкомзему України: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське та Севастопольське міські управління земельних ресурсів.

Державні акти, що посвідчують право власності на землю реєструються у Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю.

Однак, як вбачається з листа Відділу у місті Львові Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №10-13-0.37-579/109-19 від 20.06.2019, інформація про проходження державної реєстрації державного акту на право власності на земельну ділянку у м. Львові по вул. І. Біберовича серії ІІІ-ЛВ 052754 у відділі відсутня.

Згідно п.4.2. Наказу №43 другий примірник державного акта або договору, а також книги їх реєстрації зберігаються у вогнетривких шафах у приміщеннях відповідних рад чи державних адміністрацій або за їх дорученням - у приміщеннях районних (міських) відділів (управлінь) земельних ресурсів Держкомзему України.

03.12.2010 Львівською міською радою прийнято рішення №1691 Про передачу в управління Держкомзему у місті Львів на зберігання державних актів на право приватної власності та право постійного користування землею , яким, зокрема, вирішено Управлінню природних ресурсів та регулювання земельних відносин департаменту містобудування в термін до 31.12.2010р. передати в управління Держкомзему у місті Львів за актом прийому-передачі на зберігання другі примірники актів на право приватної власності на землю та державних актів на право постійного користування землею, видані громадянам і юридичним особам у період з 1993 року до 2002 року включно.

При цьому, у акті прийому-передачі від 03.12.2009р. відповідних актів, відсутні відомості про державні акти на право власності чи право постійного користування землею щодо спірної земельної ділянки.

Враховуючи викладені вище положення законодавства та обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка вибула із власності позивача всупереч волі останнього та з порушенням норм законодавства, а відтак про підставність та обгрунтованість позовних вимог у даній справі.

Покликання апелянта на недоведеність належними та допустимим доказами факту перебування спірної земельної ділянки у власності Львівської міської ради та наявності порушеного права територіальної громади судом апеляційної інстанції відхиляється, оскільки таке спростоване наведеними вище законодавчими положеннями.

Покликання апелянта на відсутність в матеріалах справи доказів визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, визнання недійсним чи скасування державного акту про право власності на спірну земельну ділянку, судом апеляційної інстанції відхиляється, оскільки власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним. Подібні за змістом висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 01 жовтня 2019 року у справі №911/2034/16.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

За змістом пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній до 16.01.2020, яка діяла на момент звернення з позовом у даній справі) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав , державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом першої інстанції оскарженого рішення у справі), на відміну від положень частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав

Викладене свідчить, що з 16.01.2020, тобто на час ухвалення оскаржуваного рішеня, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому такий спосіб судового захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Водночас колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Зважаючи на те, що з 16.01.2020 і на час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, на що не звернув уваги суд першої інстанції, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає про наявність достатніх підстав вважати, що за таких обставин позивач буде позбавлений можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, визначений у позовній заяві, а саме шляхом ухвалення судового рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію речових прав, оскільки цей спосіб захисту в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

Разом з тим, ч.2 ст. 5 ГПК України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Оскільки, на момент звернення з позовом у даній справі (серпень 2019 року) прокурором обрано належний спосіб захисту, а матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин змінилося з 16.01.2020, відтак у прокурора були відсутні підстави викласти позовні вимоги відповідно до закону, який ще набрав чинності, колегія суддів вважає, що в даному випадку порушене право та інтерес позивача підлягає захисту шляхом скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно №32815320 від 09.12.2016 про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Яворівбуд-інвест" на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:002:0267, площею 0,577 га.

З огляду на все викладене вище в сукупності, колегія суддів дійшла до висновку про доцільність зміни пункту 3 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1578/19.

В решті рішення суду першої інстанції у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в оскаржуваному рішенні.

Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покласти на скаржника в порядку ст.ст.129, 282 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 5, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, -

Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Яворівбуд-інвест" відмовити.

2. Змінити пункт 3 резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1578/19 та викласти такий в наступній редакції:

Скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Кулиняк Ігора Ярославовича №32815320 від 09.12.2016 про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Яворівбуд-інвест" ( код ЄДРПОУ 41004719) на земельну ділянку кадастровий номер 4610137500:11:002:0267, площею 0,577 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1101049646101, номер запису про право власності 17914172.

3. В задоволенні позовних вимог про скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю Яворівбуд-інвест на земельну ділянку за кадастровим №4610137500:11:002:0267, площею 0,577га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1101049646101, номер запису про право власності 17914172 відмовити.

4. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 у справі №914/1578/19 залишити без змін.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження встановлені ст. ст.288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

Повний текс постанови виготовлено та підписано 19.04.2021