Рішення

від 07.04.2021 по справі 910/155/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.04.2021Справа № 910/155/21

За позовомЗаступника керівника Київської міської прокуратури до 1. Київської міської ради 2. Приватного підприємства Ентер-Тек за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачівТовариства з обмеженою відповідальністю Ритейл Простір провизнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:Винник О.О. від відповідача 1:Пилипчук І.І. від відповідача 2:Івасин О.Р. від третьої особи:не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради та Приватного підприємства Ентер-Тек (надалі - ПП Ентер-Тек ) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправним прийняттям Київською міською радою рішення №353/7926 від 12.12.2019 Про передачу приватному підприємству Ентер-Тек в оренду земельної ділянки для обслуговування та експлуатації торговельного центру та торговельного майданчика на перетині вул. Теодора Драйзера та вул. Електротехнічної у Деснянському районі м. Києва , у зв`язку з чим прокурор просить визнати таке рішення незаконним, скасувати його та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрованим в реєстрі 28.02.2020 за №71.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю Ритейл Простір (надалі - ТОВ Ритейл Простір ) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, призначено підготовче засідання.

08.02.2021 до суду надійшли відзиви на позовну заяву, в яких відповідачі проти задоволення позовних вимог заперечують повністю з огляду на те, що під час прийняття оскаржуваного рішення Київська міська рада діяла в межах наданих їй повноважень та у відповідності до приписів чинного законодавства України, які регулюють передачу в оренду земельних ділянок комунальної власності. Крім того, відповідачі вказують на недоведеність прокурором факту порушення оскаржуваним рішенням інтересів держави, на захист яких спрямований даний позов.

Також 08.02.2021 до суду надійшли пояснення третьої особи, в яких ТОВ Ритейл Простір заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову в частині, що стосується підстав претендування на земельну ділянку, формування земельної ділянки та її площі і цільового призначення.

У відповідях на відзиви на позовну заяву прокурор проти доводів відповідачів заперечує та вказує, що Київська міська рада при прийнятті оспорюваного рішення внаслідок допущених порушень розпорядилася земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста Києва і держави. Крім того, передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів, на думку прокурора, свідчить про втрату можливості територіальної громади міста отримати максимально великий розмір орендної плати за її використання.

Протокольною ухвалою суду від 01.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.03.2021.

Прокурор в судове засідання з`явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити позов повністю.

Представники відповідачів в судовому засіданні надали пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечували повністю з огляду на викладені у відзивах на позовну заяву обставини.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, у письмових поясненнях, направлених на адресу суду, розгляд справи просив здійснювати за його відсутності.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 29.03.2021 судом оголошувалась перерва на 07.04.2021.

В судовому засіданні 07.04.2021 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Отже, в розумінні приписів наведених норм господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов`язаних із захистом інтересів держави.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, тим, що передача спірної земельної ділянки без проведення торгів порушує економічні інтереси держави, призводить до втрати можливості отримання територіальною громадою міста максимального розміру орендної плати за використання земельної ділянки, тобто, спірна угода, укладена представницьким органом територіальної громади, порушує економічні права територіальної громади, у зв`язку з чим прокурор мав не тільки право, але й обов`язок здійснити захист інтересів держави шляхом звернення з позовом у цій справі.

Також на думку прокурора, оскаржуваним рішенням щодо передачі спірної земельне ділянки в оренду без проведення торгів та укладеним на його виконання договором оренди землі порушено інтереси держави у сфері контролю з використанням та охороною земель, ефективного використання земельних ресурсів з максимально вигідним економічним результатом, що утрудню належне виконання державою своїх соціально-економічних функцій.

Крім того, прокурор наголошує на тому, що необхідність захисту інтересів держави у даній справі зумовлена прийняттям органом місцевого самоврядування незаконного рішення щодо розпорядження землею, яка згідно зі ст. 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Враховуючи те, що спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовними вимогами, заявленими у цій справі.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18 та від 21.01.2020 у справі №910/7815/18.

Відтак, суд зазначає, що зі змісту позовної заяви, аргументації про протиправність дій Київської міської ради, зазначеного предмета спору, характеру спірних правовідносин, вбачається, що прокурор навів достатньо суджень і обґрунтувань для звернення до суду за захистом інтересів держави та, відповідно, розгляду його позовних вимог по суті .

Рішенням Київської міської ради №171/331 від 19.12.2002 Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею затверджено проект відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Тельбін ІВА для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу на вул. Серафимовича, 6-а у Дніпровському районі м. Києва; земельну ділянку на вул. Серафимовича, 6-а у Дніпровському районі м. Києва площею 0,93 га віднесено до земель запасу житлової та громадської забудови; передано Товариству з обмеженою відповідальністю Тельбін ІВА , за умови виконання п. 7.1 цього рішення, в довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,93 га для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельного комплексу на вул. Серафимовича, 6-а у Дніпровському районі м. Києва за рахунок земель запасу житлової та громадської забудови, зазначених в абзаці 2 цього пункту.

На підставі вказаного рішення між Товариством з обмеженою відповідальністю Тельбін ІВА (після зміни найменування - ТОВ Ритейл Простір ) та Київською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки від 16.07.2003, зареєстрованим 25.11.2004 за №66-6-00214.

У зв`язку з необхідністю використання для суспільних потреб земельної ділянки загальною площею 0,93 га на вул. Серафимовича, 6-а у Дніпровському районі м. Києва, що надана Товариству з обмеженою відповідальністю Тельбін ІВА в оренду на підставі пункту 7 рішення Київради від 19.12.2002 №171/331 та перебуває в оренді Товариства з обмеженою відповідальністю Тельбін ІВА згідно з договором оренди земельної ділянки від 16.07.2003, зареєстрованим 25.11.2004 за №66-6-00214, враховуючи лист-згоду Товариства з обмеженою відповідальністю Тельбін ІВА від 20.06.2014 №10, керуючись статтею 9, пунктом 9 частини другої статті 134, статтею 141 Земельного кодексу України, статтями 31, 32 1 Закону України Про оренду землі , абзацом третім частини першої статті 7 Закону України Про відчуження земельних ділянок, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності , пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , Київська міська рада прийняла рішення №37/37 від 31.07.2014 Про вилучення земельної ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва, яка перебуває в оренді товариства з обмеженою відповідальністю Тельбін ІВА , для суспільних потреб - створення міського парку відпочинку на вул. Серафимовича у Дніпровському районі м. Києва .

Вказаним рішенням розірвано договір оренди земельної ділянки від 16.07.2003, зареєстрований 25.11.2004 за №66-6-00214, укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Тельбін ІВА на підставі пункту 7 рішення Київради від 19.12.2002 №171/331 Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею , з метою використання земельної ділянки (кадастровий номер 8000000000:90:105:0028) для суспільних потреб, а саме: створення міського парку відпочинку на вул. Серафимовича у Дніпровському районі м. Києва.

Також Київська міська рада доручила виконавчому органу Київської міської ради (Київській міській державній адміністрації) підготувати і погодити з Товариством з обмеженою відповідальністю Тельбін ІВА пропозицію щодо земельної ділянки, що може бути запропонована Товариству з обмеженою відповідальністю Тельбін ІВА замість земельної ділянки, що була передана відповідно до розірваного договору оренди земельної ділянки від 16.07.2003, зареєстрованого 25.11.2004 за N 66-6-00214.

12.12.2019 Київською міською радою було прийнято рішення №353/7926 Про передачу приватному підприємству ЕНТЕР-ТЕК в оренду земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації торговельного центру та торговельного майданчика на перетині вул. Теодора Драйзера та вул. Електротехнічної у Деснянському районі м. Києва (надалі - Рішення №353/7926 ), яким:

- затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ Ритейл Простір для будівництва, обслуговування та експлуатації торговельного центру та торговельного майданчика на перетині вул. Теодора Драйзера та вул. Електротехнічної у Деснянському районі м. Києва;

- передано ПП Ентер-Тек , за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 2,0483 га (кадастровий номер 8000000000:62:020:0032, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку N НВ-0002797852019) для будівництва, обслуговування та експлуатації торговельного центру та торговельного майданчика на перетині вул. Теодора Драйзера та вул. Електротехнічної у Деснянському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 лютого 2019 року N 156953195) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови, код КВЦПЗ 03.10, заява ДЦ від 05 березня 2019 року N 50025-003726861-031-03, справа А-26776).

На підставі вказаного рішення 28.02.2020 між ПП Ентер-Тек (орендар) та Київською міською радою (орендодавець) був укладений договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. за реєстровим №71, об`єктом оренди за яким є земельна ділянка з кадастровим номер 8000000000:62:020:0032.

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку прокурора, підстав для визнання незаконним та скасування Рішення №353/7926, а також визнання недійсним договору оренди від 28.02.2020.

Зокрема, як на підставу протиправності вказаного рішення прокурор посилається на те, що надання у користування ПП Ентер-Тек спірної земельної ділянки відбулося з порушенням вимог Земельного кодексу України, а саме без дотримання процедури проведення земельних торгів.

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянам: юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві і Севастополі визначаються окремими законами України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконав органи.

За змістом ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 9 цього Закону у місті Києві діють представницькі органи місцевого самоврядування - Київська міська рада, районні в місті ради (у разі утворення), які є юридичними особами.

За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні право комунальної власності - право територіальної громади володіти доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через opгани місцевого самоврядування.

За змістом ст. 4 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах, зокрема законності, поєднання місцевих і державних інтересів, державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 60 вказаного Закону територіальним громадам сіл селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів.

З аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що державою гарантується належне функціонування місцевого самоврядування, матеріальною основою якого є, у тому числі, земля, правомочності власника щодо якої від імені та виключно в інтересах територіальної громади виконує відповідна рада.

Відповідно до ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Згідно з до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеним статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренд: земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договір оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельне ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч. 2, 3 ст. 134 цього Кодексу (ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлений частиною другою цієї статті.

При цьому положеннями частини другої статті 134 вказаного Кодексу визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику чи його спадкоємцю (правонаступнику), у разі якщо така потреба відпала.

Отже відповідно до вказаної норми продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) не підлягають права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності.

З аналізу наведеної норми права вбачається, що ініціатива припинення орендних правовідносин з користування земельною ділянкою (її частиною) належить органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, які прийняли рішення про їх вилучення, викуп або примусове відчуження для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Разом з тим, згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства.

Як встановлено судом раніше, ТОВ Тельбін ІВА як орендар земельної ділянки на вул. Серафимовича, 6-а у Дніпровському районі м. Києва площею 0,93 га надало свою згоду на її вилучення для використання її для суспільних потреб.

Замість вказаної земельної ділянки, ТОВ Тельбін ІВА (після зміни найменування - ТОВ Ритейл Простір ) претендувало на отримання в оренду земельної ділянки, що є предметом оскаржуваного у даній справі рішення.

Відтак, у даному спорі виникли цивільні правовідносини, у яких учасники таких правовідносин діяли добросовісно та розумно, третя особа надала свою згоду на вилучення земельної ділянки для використання її для суспільних потреб і замість неї набула право на отримання у користування іншою земельною ділянкою, така дія відповідає вказаним загальним засадам цивільного законодавства.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі №911/2656/16.

Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Формування земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (положення ст. 79-1 Земельного кодексу України).

Проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

Статтею 50 Закону України Про землеустрій визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування; відомості про обчислення площі земельної ділянки; перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру; матеріали погодження проекту землеустрою.

З викладеного вбачається, що ключову роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє саме проект землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки. Так, в силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і геометричні розміри ) земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться.

Доведення обставин, пов`язаних з обґрунтованістю землевпорядної документації, у тому числі щодо розміру земельної ділянки, покладається на сторони у судовому процесі. При цьому відповідно до загальних засад господарського судочинства, врегульованих статтями 2, 13, 14, 74, 86, 237 Господарського процесуального кодексу України, позивач у справах зазначеної категорії повинен довести належними доказами, зокрема, але не виключно експертним висновком, ту обставину, що неналежними доказами є розроблений на замовлення відповідача проект землеустрою чи технічна документація із землеустрою, в яких власне і визначається конкретна площа земельної ділянки, необхідна орендарю для експлуатації та функціонування належної йому будівлі (ведення господарської діяльності). При цьому оцінка зазначених доказів повинна здійснюватися судами з дотриманням стандартів доказування, передбачених ГПК України щодо їх належності, допустимості, обґрунтованості та вірогідності.

Суд відзначає, що звертаючись із даним позовом, прокурор не навів будь-яких підстав для визнання оспорюваного рішення відповідача 1 незаконним у частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ Ритейл Простір для будівництва, обслуговування та експлуатації торговельного майданчика на перетині вул. Теодора Драйзера та вул. Електротехнічної у Деснянському районі м. Києва. Зокрема, прокурором не доведено суду наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи того факту, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим.

Більш того, за змістом частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частина 3 статті 124 Земельного кодексу України).

Отже, зазначеними нормами законодавства передбачено, що у разі розташування на земельних ділянках державної чи комунальної власності об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб, законом охороняються і права зазначених осіб на відповідні земельні ділянки, на яких розташовано згадані об`єкти, при цьому такі земельні ділянки або права на них в силу частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Як встановлено судом, на момент прийняття відповідачем-1 оскаржуваного рішення на спірній земельній ділянці знаходилися об`єкти нерухомості - нежитлова будівля літ. А площею 474,7 кв.м та нежитлова будівля літ. Б площею 525,3 кв.м, які належали ПП Ентер-Тек на праві власності.

При цьому, частиною 2 статті 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає із закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає в себе законність і добросовісність такого набуття.

Суд відзначає, що прокурором не доведено суду, що право власності на нерухоме майно ПП Ентер-Тек , яке було зареєстровано станом на момент прийняття оскаржуваного рішення Київської міської ради, було набуто неправомірно.

Відтак, сам по собі факт розташування на спірній земельній ділянці нерухомого майна, що належало відповідачу 2 на праві власності, унеможливлює продаж земельної ділянки або прав на неї на конкурентних засадах (земельних торгах).

Щодо посилання прокурора на те, що площа переданої в оренду земельної ділянки значно перевищувала площу нерухомого майна, що на ньому знаходиться, суд відзначає наступне.

Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

При погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати:

- додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій";

- надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядуванні підприємствами, установами та організаціями;

- проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Також порядок передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві регулюється рішенням Київської міської ради № 241/2463 від 20.04.2017 Про порядок набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві (далі - Порядок), який розроблено з метою врегулювання процедури реалізації прав на землю фізичними та юридичними особами із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Розділом 3 цього Порядку передбачене наступне:

- проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється на підставі рішення Київської міської ради про надання дозволу на його розроблення або без такого дозволу у разі якщо зацікавленою особою відповідно до законодавства та цього Порядку набуто право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, крім випадку, коли право на земельну ділянку підлягає набуттю на конкурентних засадах (земельних торгах) (п. 3.1);

- при розробці документації із землеустрою враховуються дані міського земельного кадастру, містобудівного кадастру та Державного земельного кадастру, програм щодо використання земель та їх правовий режим (п. 3.3);

- документація із землеустрою погоджується в порядку та органами, встановленими статтями 186, 186-1 Земельного кодексу України та у випадках, визначених Законом України Про державну експертизу землевпорядної документації , подається для проведення державної експертизи землевпорядної документації (п. 3.5);

- при погодженні та затвердженні документації із землеустрою забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не включені до складу документації із землеустрою, встановленого Законом України Про землеустрій , надання погодження документації із землеустрою будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, погодження яких не передбачено Земельним кодексом України, та проведення будь-яких обстежень, експертиз і робіт (п. 3.6).

Отже, враховуючи наведені приписи чинного законодавства, визначення площі земельної ділянки, яка має бути надана у користування, на підставі висновку спеціальної експертизи, на що вказував прокурор з посиланням на нормативні документи в галузі будівництва, санітарних норм та правил, не передбачено законодавчо встановленою процедурою відведення земельної ділянки.

Більш того, наданий прокурором витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку містить інформацію про численні обмеження в її використанні, що зумовлюють для орендаря неможливість її використання у визначених площах та межах з одночасним обов`язком сплати орендної плати за всю земельну ділянку.

Також суд звертає увагу на те, що спірна земельна ділянка передавалася в оренду для будівництва, обслуговування та експлуатації торговельного майданчика, а не для обслуговування нерухомого майна, що на ній знаходиться.

Отже, беручи до уваги положення статей 124, 134 Земельного кодексу України та те, що на земельній ділянці, переданій Київрадою у користування ПП Ентер-Тек спірним рішенням, знаходилося нерухоме майно, належне відповідачу-2 на праві власності, суд вважає твердження прокурора про незаконне надання ПП Ентер-Тек земельної ділянки площею 2,0483 га (кадастровий номер 8000000000:62:020:0032) безпідставними.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії", "Бурдов проти Росії", "Прессос Компанія Нав"єра С.А." та інші проти Бельгії", "Пайн Велі Девелопмент Лтд." та інші проти Ірладнії", "Беєлер проти Італії", "Тре Тракторер Актіболаг" проти Швеції" визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно законодавства країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи, приватні власні інтереси, інше "майно", що "становить економічну цінність".

Зокрема, у справі "Пайн Велі Девелопмент ЛТД" та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання у користування майно, а тому вона мала усі підстави вважати правочин піднайму є дійсним та розраховувати на певний стан речей у майбутньому.

Отже, з системного аналізу статті 1 Першого протоколу та зазначених рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що за дотримання особою положень законодавства для набуття певного майнового права у майбутньому, зумовлює виникнення у такої особи "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому). Тобто, з огляду на викладені положення слід дійти висновку, що основоположними принципами виконання органом місцевого самоврядування покладених на нього обов`язків (належне урядування) є верховенство права, одним із елементів якого в свою чергу є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлювальних такими обмеженнями, тобто, обмеження будь-якого права покинення базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.

Відтак, за наслідками погодження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки для будівництва, обслуговування та експлуатації торговельного центру та торговельного майданчика на перетині вул. Теодора Драйзера та вул. Електротехнічної у Деснянському районі м. Києва, відповідач 2, як особа, якою було висловлено свою волю на отримання такої земельної ділянки в оренду шляхом подання відповідної заяви з визначеним обсягом документації, мало правомірні очікування на укладення відповідного договору з Київською міською радою як орендодавцем. При цьому, прийнявши оспорюване у даній справі рішення, Київська міська рада висловила свою волю як власника на її передання в оренду відповідачу 2.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується прокурора, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Суд відзначає, що прокурором не доведено, а судом не встановлено на підставі зібраних в матеріалах справи існування обставин, якими було мотивовано звернення до суду з вимогами про визнання рішення №353/7926 від 12.12.2019 Про передачу приватному підприємству Ентер-Тек в оренду земельної ділянки для обслуговування та експлуатації торговельного центру та торговельного майданчика на перетині вул. Теодора Драйзера та вул. Електротехнічної у Деснянському районі м. Києва незаконним та його скасування.

Відповідно до ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Оскільки прокурором, як позивачем, не доведено того, що спірне рішення №353/7926 від 12.12.2019 було прийняте Київською міською радою із порушенням вимог закону, то підстави для визнання його незаконним та скасування - відсутні, відтак позовні вимоги прокурора у цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно другої позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 28.02.2020, укладеного між Київською міською радою та ПП Ентер-Тек на підставі рішення Київської міської ради №353/7926 від 12.12.2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Приписами ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину, має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у постанові Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06.11.2009, вирішуючи спір про визнання договору або його частини недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання договору (його частини) недійсним і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору; правоздатність сторін за договором; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

При цьому, суперечність договору актам законодавства як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.

Як вже було встановлено судом, підстав для визнання рішення Київської міської ради №353/7926 від 12.12.2019 незаконним та його скасування немає, тому й підстави для визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки відсутні. Отже, позов у частині похідної вимоги про визнання договору недійсним також задоволенню не підлягає.

За таких обставин суд приходить до висновку, що в задоволенні позову Заступника керівника Київської міської прокуратури слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову Заступника керівника Київської міської прокуратури відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.04.2021.

Суддя В.П. Босий