Постанова

від 13.04.2021 по справі 520/9407/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2021 р.Справа № 520/9407/2020

Другий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 р. (ухвалене суддею Мороко АС., повний текст якого складено 22.12.2020 р.) по справі № 520/9407/2020

за позовом ОСОБА_1

до Борівської районної державної адміністрації Харківської області, третя особа ОСОБА_2 ,

про визнання незаконними та скасування містобудівних умов,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Борівської районної державної адміністрації Харківської області, в якому просила: визнати незаконними та скасувати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Реконструкція нежитлової будівлі автомайстерні з встановленням модулю СУГ з роздавальною колонкою, розташована за адресою: АДРЕСА_1 від 14.05.2019 р., які видані відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, з питань цивільного захисту та економічного розвитку і торгівлі Борівської районної державної адміністрації Харківської області.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 р. позов задоволено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 р. та прийняти рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянтка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , Закону України Про Державний земельний кадастр , Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідач та третя особа подали до суду апеляційної інстанції письмові відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У судовому засіданні відповідач свого представника не направив, про дату час і місце судового засідання повідомлений своєчасно та належним чином, просив розгляд справи проводити за його відсутністю.

У судовому засіданні представник апелянтки підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

У судовому засіданні третя особа та його представник проти задоволення апеляційної скарги заперечували та просили рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що позивачці на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0,1096 га (кадастровий номер: 6321055100:07:019:0292), яка знаходиться за адресою, АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка, площею 0,0394 га (кадастровий номер: 6321055100:07:019:0022), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, з питань цивільного захисту та економічного розвитку і торгівлі Борівської районної державної адміністрації Харківської області на земельну ділянку, площею 0,0394 га (кадастровий номер: 6321055100:07:019:0022), та земельну ділянку, площею 0,0200 га (кадастровий номер: 6321055100:07:019:0292), за адресою: АДРЕСА_1 видані містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Реконструкція нежитлової будівлі автомайстерні з встановленням модулю СУГ з роздавальною колонкою, розташована за адресою: АДРЕСА_1 " № 01/05/2019 від 14.05.2019 р.

Не погоджуючись із вказаними містобудівними умовами та обмеженнями для проектування об`єкта будівництва, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що спірні містобудівні умови та обмеження, надані на підставі містобудівної документації на місцевому рівні та відповідають вимогам чинного законодавства України, не порушують права позивача на безпечне довкілля, у зв`язку з чим відсутні підстави для їх скасування.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.

Відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника (із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки), до якої додаються: копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію - у разі, якщо речове право на земельну ділянку не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; 2) копія документа, що посвідчує право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці - у разі, якщо право власності на об`єкт нерухомого майна не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації); 3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000. У випадках, визначених частиною четвертою статті 34 цього Закону та частиною першою статті 12-1 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", кадастровий номер земельної ділянки зазначається у заяві за його наявності, а копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію додається до заяви за наявності. Інформацію про речове право на земельну ділянку, право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, відомості з Державного земельного кадастру уповноважені органи містобудування та архітектури отримують відповідно до частини восьмої статті 9 Закону України "Про адміністративні послуги". Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об`єкта будівництва. Цей перелік документів для надання містобудівних умов та обмежень є вичерпним. Витяг з містобудівного кадастру для формування містобудівних умов та обмежень до документів замовника додає служба містобудівного кадастру (у разі її утворення). Перелік об`єктів будівництва, для проектування яких містобудівні умови та обмеження не надаються, визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Відповідно до ч. 4 ст. 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", підставами для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень є: неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень; виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці; невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень з обґрунтуванням підстав такої відмови надається у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.

Частинами 5 - 8 статті 29 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що містобудівні умови та обмеження містять: 1) назву об`єкта будівництва, що повинна відображати вид будівництва та місце розташування об`єкта; 1-1) ідентифікатор об`єкта будівництва або закінченого будівництвом об`єкта (для об`єктів нового будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, яким присвоєно ідентифікатор об`єкта будівництва до видачі містобудівних умов та обмежень); 2) інформацію про замовника; 3) відповідність на дату надання містобудівних умов та обмежень цільового та функціонального призначення земельної ділянки містобудівній документації на місцевому рівні; 4) гранично допустиму висотність будинків, будівель та споруд у метрах (з урахуванням обмежень використання приаеродромних територій, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України); 5) максимально допустимий відсоток забудови земельної ділянки; 6) максимально допустиму щільність населення в межах житлової забудови відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону); 7) мінімально допустимі відстані від об`єкта, що проектується, до червоних ліній, ліній регулювання забудови, існуючих будинків та споруд; 8) планувальні обмеження (охоронні зони пам`яток культурної спадщини, межі історичних ареалів, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару, в межах яких діє спеціальний режим їх використання, охоронні зони об`єктів природно-заповідного фонду, прибережні захисні смуги, зони санітарної охорони, планувальні обмеження використання приаеродромних територій, встановлені відповідно до Повітряного кодексу України); 9) охоронні зони об`єктів транспорту, зв`язку, інженерних комунікацій, відстані від об`єкта, що проектується, до існуючих інженерних мереж. Перелік зазначених умов є вичерпним. Надання містобудівних умов та обмежень або прийняття рішення про відмову в їх наданні здійснюється відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури протягом 10 робочих днів з дня реєстрації заяви, затверджується наказом такого органу. Відомості про надані містобудівні умови та обмеження підлягають внесенню до реєстру містобудівних умов та обмежень, який веде відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури. Порядок ведення реєстру містобудівних умов та обмежень визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування. Доступ користувачів до даних реєстру містобудівних умов та обмежень здійснюється безоплатно через офіційний веб-сайт уповноваженого органу містобудування та архітектури. Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника. Внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника або за рішенням суду. Скасування містобудівних умов та обмежень здійснюється: 1) за заявою замовника; 3) за рішенням суду.

Судовим розглядом встановлено, що Генеральним планом населеного пункту, розробленого у 1979 році та актуалізованому у 2014 році встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 6321055100:07:019:0022 та 6321055100:07:019:0292 розміщені на землях промисловості для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Як вбачається з матеріалів справи оскаржувані містобудівні умови та обмеження надані на підставі вищевказаного Генерального плану.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що чинним законодавством України не передбачено такої підстави для надання містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва виключно як наявність цілісної земельної ділянки.

Щодо доводів апелянтки, що оскаржувані містобудівні умови порушують її право на безпечне довкілля, у зв`язку з чим підлягають скасуванню, суд апеляційної інстанції вважає помилковими,з наступних підстав.

Відповідно до ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля.

Згідно із ч. 3 ст. 13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Частиною 7 статті 41 Конституції України встановлено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно із Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004, поняття порушене право , за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці також неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним, - воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 Рішення від 21.12.2010 р. у справі Перетяка та Шереметьев проти України ).

У Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Тобто, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення особи до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб таке порушення було обґрунтованим та реальним, тобто стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, суб`єктивна оцінка порушеного права не є абсолютною. У деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Право на захист це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутні докази наявності порушеного права позивачки, як фізичної особи, в результаті прийняття відповідачем оскаржуваних містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва.

Крім того, судовим розглядом встановлено, що позивачкою отримано ліцензію № 20050314201900042 на право роздрібної торгівлі пальним, за адреосою місця торгівлі: є Харківська область, смт. Борова, вул. Миру, 49/З, за якою знаходиться нежитлова будівля, яка належить позивачці, (пост технічного обслуговування і миття автомобілів з допоміжними приміщеннями та розміщення пункту переливу СУГ), земельна ділянка місця розташування кадастровий номер: 6321055100:07:019:0292, цільове призначення: для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій.

Тобто, позивачка вважає, що її власне екологічне право порушується іншим суб`єктом господарювання, який також має намір у подальшому провадити аналогічний вид господарської діяльності.

Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва "Реконструкція нежитлової будівлі автомайстерні з встановленням модулю СУГ з роздавальною колонкою, розташована за адресою: Харківська область, Борівський район, смт. Борова, вул. Миру, 49-е" від 14.05.2019 р., які видані відділом містобудування, архітектури, житлово-комунального господарства, з питань цивільного захисту та економічного розвитку і торгівлі Борівської районної державної адміністрації Харківської області, відповідають вимогам чинного законодавства України, не порушують права позивачки на безпечне довкілля, у зв`язку з чим не підлягають скасуванню.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 р. - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апелянта спростовані приведеними вище обставинами та нормативно-правовим обґрунтуванням.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі « Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі « Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Керуючись ст. ст. 243, 308, 316, 322, 325, 326, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2020 по справі № 520/9407/2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

< Судові витрати >

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін Повний текст постанови складено 19.04.2021 року