Постанова

від 15.04.2021 по справі 761/42854/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/42854/19 Головуючий в суді І інстанції Фролова І.В.

Провадження № 22-ц/824/2121/2021 Доповідач в суді ІІ інстанції Мельник Я.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Поливач Л.Д.,

за участі секретаря Примушка О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства Елітконсалтинг на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного підприємства Елітконсалтинг про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, який обґрунтовувала тим, що у період з 17 квітня 2018 року по 11 вересня 2019 року перебувала у трудових відносинах з ПП Елітконсалтинг , куди вона була переведена за її згодою на підставі листа директора відповідача - ОСОБА_2 за №12/04/2018-1 від 12 квітня 2018 року.

На дату звільнення з попереднього місця роботи вона не використала 35 календарних днів щорічної основної відпустки і отримала при звільненні грошову компенсацію. За період з 01 серпня 2018 р. по 31 липня 2019 р., їй була нарахована та виплачена заробітна плата в розмірі 260 221, 45 гри. за 223 відпрацьовані дні.

27 травня 2019 р, відповідач надав їй персональне попередження N 2 про можливе наступне звільнення у зв`язку із скороченням штату з 09 серпня 2019 року. 02 серпня 2019 р. вона звернулась до відповідача з заявою про надання з 08 серпня 2019 р невикористаної відпустки з наступним звільненням.

11 вересня 2019 р. вона була звільнена в зв`язку зі скороченням штату працівників, п.1 ст.40 КЗпП України, згідно наказу № 5-к від 11.09.2019 року, однак, на її думку, відповідач не здійснив з нею повного розрахунку, оскільки неправильно вирахував розмір середньоденного заробітку, через що різниця між сумою заробітної плати за час відпустки, яка підлягала нарахуванню, та фактично виплаченою відповідачем сумою заробітної плати становить 2063, 46 грн., яку і просить суд стягнути з відповідача на її користь. Крім того, просить суд стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року позов задоволено, стягнуто з ПП Елітконсалтинг на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 2 063,46 грн., середній заробіток за весь період затримки розрахунку у розмірі 302 900,00 грн., а також 768, 40 грн. судових витрат.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ПП Елітконсалтинг подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і неповне з`ясування усіх обставин справи.

У обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, який був стягнутий судом, багатократно перевищує розмір заборгованості по заробітній платі, що створює непропорційність компенсації наслідкам правопорушення та порушує принципи справедливості і розумності. Крім того вказує, що відповідачем було правильно розраховано розмір належних позивачці виплат при звільненні, які були виплачені їй у належні строки, чого місцевим судом враховано не було, через що, на його думку, оскаржуване рішення є необґрунтованим.

У свою чергу, ОСОБА_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому погоджується з висновками суду першої інстанції та посилається зокрема на те, що відповідачем було неправильно розраховано розмір заробітної плати, який підлягав виплаті під час звільнення, оскільки до розрахунку суми заробітної плати за час відпустки, яка підлягала сплаті позивачці, відповідачем не враховано дні, коли вона перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, що потягло за собою суму невиплаченої заробітної плати у розмірі 2036, 46 грн., які відповідач при звільненні не виплатив, що правильно врахував місцевий суд, через що просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не було виплачено позивачці повний розмір заробітної плати, який підлягав сплаті, через що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі в розмірі 2 063,46 грн., а також середній заробіток за весь час затримки виплати цієї суми відповідно до ст. 117 КЗпП України по день ухвалення судом рішення у розмірі 302 900,00 грн.

Однак, колегія суддів не може повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, з 17 квітня 2018 року по 11 вересня 2019 року позивачка перебувала з відповідачем у трудових відносинах (а.с.26).

16 квітня 2018 року наказом № 19-К, виданого Партією БПП Солідарність позивачку було звільнено з посади заступника начальника відділу планово- фінансової діяльності відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Секретаріату Партії у зв`язку з переведенням за її згодою з БПП на ПП Елітконсалтинг відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с.49).

Згідно з довідкою № 08 від 16 квітня 2018 року, виданою Партією БПП Солідарність , на дату звільнення позивачка не використала 35 календарних днів щорічної основної відпустки станом на 16 квітня 2018 року (а.с.48).

17 квітня 2018 року наказом № 14-К про прийняття на роботу від 16 квітня 2018 року позивачку було прийнято на роботу на посаду провідного бухгалтера Адміністративного відділу відповідача з окладом 23 500, 00 грн. за умовами контракту до 31 грудня 2018 року.

Також, з матеріалів справи вбачається, що в період з 01 серпня 2018 року по 31 липня 2019 року за особистим бажанням позивачці було надано 27 днів відпустки без збереження заробітної плати, згідно до п. 16 ч. 1 ст. 25 Закону України Про відпустки , який застосовується при наданні відпустки без збереження заробітної плати в обов`язковому порядку працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію (а.с.98-123).

Відповідно до наказу № 5-к від 11 вересня 2019 року позивачка була звільнена із займаної посади в зв`язку зі скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України, (а.с.26).

Згідно розрахунку відповідача Нарахування відпустки N 20-В від 06.08.2019 середньоденний заробіток за період з 01 серпня 2018 р. по 31 липня 2019 р. був розрахований як сума доходу в розмірі 260 221, 45 грн. за 223 відпрацьовані дні поділена на 354 календарні дні (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством), тобто згідно розрахунку відповідача середньоденний заробіток позивача становив 735, 09 грн., а загальна сума нарахованої заробітної плати за час відпустки за 34 календарні дні - 24 993, 06 грн.

Проте, як передбачено абз. 6 п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати , час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду, тобто період, за яким обчислювалась середня заробітна плата мав бути зменшений на час, протягом якого позивачка згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювала і за нею не зберігався заробіток, а саме на 27 днів відпустки без збереження заробітної плати.

Згідно з ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 83 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Положеннями ст. 44 КЗпП України визначено, що при припиненні трудового договору, внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч.1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України Про відпустки (далі - Закон) у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, на яке перейшов працівник.

Відповідно до п. 8 ч. 7 ст. 10 Закону щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації.

Таким чином, місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що середньоденний заробіток позивачки мав бути розрахований наступним чином: сума доходу за період з 01 серпня 2018 року по 31 липня 2019 року в розмірі 260 221, 45 грн. поділена на 327 календарні дні, через що середньоденний заробіток позивача становить 795,78 грн., а загальна сума нарахованої заробітної плати за час відпустки за 34 календарні дні - 27 056,52 грн., а сума невиплаченої заробітної плати (різниця між належною сумою заробітної плати за час відпустки та сумою заробітної плати за час відпустки, нарахованої відповідачем) становить 2 063,46 грн., яка не була сплачена у належні строки та підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.

Доводи апелянта про те, що позивачці в період з 01 серпня 2018 року по 31 липня 2019 року, на підставі її власноручно написаних заяв, фактично надавалася щорічна основна відпустка, яку позивач не використала за попереднім місцем роботи, а не відпустка без збереження заробітної плати спростовуються матеріалами справи, зокрема заявами позивачки та наказами ПП Елітконсалтинг про надання відпусток без збереження заробітної плати, та відсутністю нарахувань заробітної плати за час цих відпусток.

Разом з тим, в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить з наступного.

Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують дії, з якою пов`язана відповідна виплата.

Оскільки останнім робочим днем позивача було 07 серпня 2019 року, тому останніми двома календарними місяцями для розрахунку середньої заробітної плати є червень та липень 2019 року.

Таким чином, середньоденний заробіток розраховується як: (заробітна плата за червень 2019 року - 22 205,00 грн. + заробітна плата за липень 2019 року - 22 624,16 грн. поділена на 15 днів, відпрацьованих у червні 2019 року, + 22 дні, фактично відпрацьованих у липні 2019 року, тобто (22 205,00 грн. + 22 624,16 грн.) / (15+ 22 ) дні = 44 829,16 грн. / 37 дні. За таких обставин середньоденний заробіток позивачки становив 1 211,60 грн.

У зв`язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивачки, кількість робочих днів затримки розрахунку - з 07 серпня 2019 року (останній робочий день позивача) по день ухвалення судом першої інстанції рішення становив 250 днів, а сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку становить 302 900,00 грн.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя .

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, а також від розміру простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення, періоду затримки (прострочення) такої виплати, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

З врахуванням наведеного, розмір заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачкою становить 2063, 46 грн., а розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, що стягнутий місцевим судом, становить 302 900,00 грн., що значно перевищує розмір недоплаченої суми заробітної плати, не відповідає принципу справедливості і розумності та призведе до покладення на роботодавця надмірного тягаря і невідповідності розміру компенсації розміру фактичної заборгованості.

Отже, з огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, колегія суддів вважає необхідним рішення суду першої інстанції у частині стягнутого розміру середнього заробітку змінити та зменшити її з 302 900,00 грн. до 6000, 00 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що відповідає принципу справедливості, пропорційності, та обставинам справи.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).

З урахуванням висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16) з 01 вересня 2015 року, працівник не вважається звільненим від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, оскільки відповідач сплатив 1153, 50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки загальна сума стягнення з відповідача на користь позивача за результатами розгляду апеляційної скарги становить 8 063 грн. 46 коп., то на користь відповідача з позивачки підлягає стягненню 1107, 87 грн.

Інші доводи апелянта, зокрема щодо необґрунтованості позовних вимог в частині вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, колегія суддів вважає безпідставними і такими, що спростовуються матеріалами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга частково заслуговує на увагу, а рішення суду першої інстанції у частині розміру стягнутого середнього заробітку підлягає зміні з вищенаведених підстав.

Керуючись ст.ст. 374, 376 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Елітконсалтинг задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 вересня 2020 року в частині розміру стягнутого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні змінити, зменшивши стягнутий з Приватного підприємства Елітконсалтинг (код ЄДРПОУ - 40037502) на користь ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 302 900 грн. до 6 000 грн. 00 коп.

У решті рішення місцевого суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН - НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства Елітконсалтинг (код ЄДРПОУ - 40037502) 1107 грн. 87 коп. судових витрат за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: