Постанова

від 21.04.2021 по справі 915/2023/19

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року м. ОдесаСправа № 915/2023/19 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Головея В.М.,

Разюк Г.П.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бовнегри Лариси Іванівни

на рішення Господарського суду Миколаївської області

від 17 грудня 2020 року (повний текст складено 24.12.2020р.)

по справі №915/2023/19

за позовом Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Бовнегри Лариси Іванівни

про стягнення коштів в сумі 26 230, 00 грн., -

суддя суду першої інстанції - Олейняш Е.М.,

дата та місце винесення рішення: 17.12.2020р., м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, Господарський суд Миколаївської області

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2019р. Фізична особа-підприємець (ФОП) Семера Вікторія Анатоліївна (позивач) звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця (ФОП) Бовнегри Лариси Іванівни (відповідач) про стягнення з останньої 26 230, 00 грн. заборгованості за отриманий товар.

В подальшому, позов був доповнений вимогами про стягнення з відповідача 5 127, 97 грн. відсотків за користування чужими коштами.

В обґрунтування позовних вимог ФОП Семера Вікторія Анатоліївна посилалась на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки товару №04/05/18-6 від 04.05.2018 року в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2020р. у справі №915/2023/19 (Олейняш Е.М.) позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни задоволено у повному обсязі; стягнуто Фізичної особи-підприємця Бовнегри Лариси Іванівни на користь позивача 26 230,00 грн. суми основного боргу, 5 127,97 грн. відсотків за користування чужими коштами, а також, 1 921,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення мотивоване тим, що матеріалами справи доведено факт невиконання відповідачем грошового зобов`язання по оплаті вартості поставленого товару за договором, що підтверджено наявною у матеріалах справи видатковою накладною. Водночас, суд врахував те, що призначена у справі судова почеркознавча експертиза, за клопотанням відповідача, не була проведена у зв`язку з тим, що саме відповідач не забезпечив оплату проведення такої експертизи.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Бовнегра Лариса Іванівна звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2020р. у справі №915/2023/19. Також, відповідач просить скасувати ухвалу від 25.09.2019р. про відкриття провадження у даній справі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу скаржник зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а позовні вимоги є недоведеними.

Апелянт наполягає на тому, що ані договір поставки, ані видаткову накладну ФОП Бовнегра Л.І. не підписувала, товар не отримувала, а тому, будь-яка заборгованість перед ФОП Семера В.А. у відповідача відсутня.

При цьому, ФОП Бовнегра Л.І. вказує, що враховуючи велику вартість проведення судової почеркознавчої експертизи (7 159,20 грн.), відповідач не встиг накопити кошти для її оплати, у зв`язку з чим відповідна експертиза у межах справи №915/2023/19 проведена не була. Разом з тим, скаржник вважає, що непроведення експертизи не може свідчити про приналежність підпису конкретній особі, оскільки суд не може самостійно визначати підписанта документу без проведення відповідної експертизи та отримання висновку експерта.

Також, відповідач стверджує, що суд першої інстанції не звернув уваги на той факт, що надана позивачем видаткова накладна №186 від 04.05.2018р. не може бути доказом поставки товару, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, в ній не зазначено, що вона відноситься до договору поставки товару №04/05/18-6 від 04.05.2018р.

Крім того, Фізична особа-підприємець Бовнегра Лариса Іванівна наполягає на тому, що у видатковій накладній відсутня інформація, яка б дозволяла ідентифікувати особу, що отримала товар, а наявність на накладній відтиску печатки, схожої на печатку відповідача, на думку апелянта не створює юридичних наслідків у розмінні ч.3 ст. 58-1 Господарського кодексу України.

Разом з цим, скаржник не погоджується із задоволенням судом першої інстанції вимог позивача про стягнення відсотків за користування чужими коштами. Так, відповідач вказує, що при поданні позову ФОП Семера В.А. не заявляла вимог щодо сплати передбачених договором відсотків. Проте, у подальшому позивач збільшив позовні вимоги, шляхом надання відповідної заяви, якою збільшив суму позовних вимог за рахунок відсотків за користування чужими коштами у сумі 5 127,97 грн. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду у справі №922/404/19, апелянт зауважує, що під збільшенням позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві, неправомірно під виглядом збільшення розміру позовних вимог висувати нові вимоги, які не були зазначені у тексті позовної заяви та які не заявляв позивач.

Водночас, Фізична особа-підприємець Бовнегра Лариса Іванівна вважає, що ухвала Господарського суду Миколаївської області від 25.09.2019р. про відкриття провадження у справі №915/2023/19 також підлягає скасуванню з огляду на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що позивачем, у якості доказів на підтвердження направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу було надано опис вкладення у цінний лист, оформлений неналежним чином, а саме: на примірнику опису, наданого до суду відсутній номер поштового відправлення. Проте, замість того, щоб постановити ухвалу про залишення позовної заяви без руху, місцевий господарський суд відкрив провадження у справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2021р. відкрито апеляційне провадження у справі №915/2023/19 за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Бовнегри Лариси Іванівни на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2020р. Крім того, відповідно до даної ухвали, розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

10.03.2021р. від Фізичної особи-підприємця Семери Вікторії Анатоліївни до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з доводами останньої та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржуване рішення вважає обґрунтованим, законним та таким, що прийнято у відповідності до норм процесуального права та з правильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, позивач послався на те, що видаткова накладна, за якою відповідач отримав товар, є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксує факт здійснення господарської операції і є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Позивач відмічає, що форма видаткової накладної не затверджена будь-яким нормативним актом. При цьому, спірна видаткова накладна повністю відповідає вимогам, встановленим ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а саме: вона містить: назву документа; дату її складання; вказівку на те, що постачальником є ФОП Семера В.А. а покупцем - ФОП Бовнегра Л.І., зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; печатку ФОП Бовнегри Л.І., підписи сторін.

Відсутність посилання в накладній на договір поставки не є істотним недоліком, адже найменування товару, одинця виміру, ціна за одиницю та сума поставки повністю збігаються з предметом цього договору.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 04.05.2018р. між Фізичною особою-підприємцем Семерою Вікторією Анатоліївною (Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Бовнегрою Ларисою Іванівною (Покупець) було укладено договір поставки товару №04/05-18-6 (далі - договір), згідно умов якого Постачальник зобов`язується передати Покупцю у власність товар, а Покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість, з урахуванням індексації вартості товару та інших умов, передбачених договором (п.1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору товар, що поставляється за цим договором: Крапельна стрічка AQUA PLUS 8-10-1000 (1000 м) у кількості 25 бухт за ціною 1 049, 20 грн. на загальну суму 26 230, 00 грн.

Загальна вартість товару (сума договору) в гривнях на дату підписання договору (цифрами та прописом): 26 230 грн. (двадцять шість тисяч двісті тридцять грн. 00 коп.), без ПДВ.

Крім того, вказаним пунктом передбачена індексація вартості товару (зобов`язань по оплаті) визначеної у гривнях, яка відбувається за певних умов за чітко визначеною договором формулою відповідно до зміни курсу гривні по відношенню до іноземної валюти (долару США) за даними міжбанківського ринку на дату платежу, або на дату проведення розрахунку зобов`язань.

Пунктом 3.3 договору сторони передбачили строк оплати не пізніше 30.09.2018р.

За умовами п. 3.4 договору у разі прострочення оплати вартості товару (в т.ч. з урахуванням зміни його вартості згідно п. 3.1 договору), покупець зобов`язаний за період прострочення сплатити проценти в розмірі, який визначається у відповідності з п. 6.1 договору.

Право власності на товар переходить до покупця в момент одержання ним товару та підписання відповідної накладної на товар. При підписанні товарної накладної представник покупця повинен обов`язково мати при собі документ (довіреність тощо), який відповідно до законодавства підтверджує повноваження представника на отримання матеріальних цінностей: цей документ він повинен передати постачальнику до підписання накладної (п. 4.1 договору).

Пунктом 6.1. договору встановлено, зокрема, що у випадку порушення термінів оплати товару, обумовлених п. 3.3 договору, покупець сплачує постачальнику проценти у розмірі 21,00% річних із розрахунку 365 днів в році або 0,0575% в день від суми прострочення заборгованості, яка на момент розрахунку процентів визначається з урахуванням її індексації згідно п. 3.1 Договору за весь період прострочення оплати, включаючи день погашення заборгованості по оплаті товару.

Позивач зазначає, що згідно умов укладеного між сторонами договору, він передав відповідачу у власність товар (крапельну стрічку AQUA PLUS 8-10-1000 (1000 м) в кількості 26 бух. на загальну суму 26 230,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №186 від 04.05.2018 року (т.1, арк. 17, 165), однак відповідач свої зобов`язання не виконав, у строк до 30.09.2018р. не сплатив вартість зазначеного товару з урахуванням відсотків за користування товарним кредитом у зв`язку з простроченням оплати товару, що стало підставою для звернення позивача до суду із відповідним позовом.

Судова колегія звертає увагу на те, що у матеріалах справи наявні:

- лист позивача від 24.10.2018р., в якому останній зазначає, що 30.09.2018р. закінчився строк встановлений для оплати фінансового зобов`язання згідно умов договору поставки №04/05/18-6 від 04.05.2018 року. Позивач у листі повідомив, що згідно умов договору у разі прострочення оплати зобов`язання на суму неоплаченого зобов`язання нараховуються відсотки за товарний кредит (том 1, арк. 22). На підтвердження направлення вказаного листа позивачем надано список згрупованих відправлень №2102 та фіскальний чек (том 1, арк. 23);

- лист від 30.10.2018р., яким позивач проінформував відповідача, що ФОП Семера В.А. не співпрацює та не планує співпрацю з ТОВ "Агрооптима", ТОВ "Ірріленд" або з будь-якими їх представниками (том 1, арк. 24). На підтвердження направлення листа від 30.10.2018р. позивачем надано список згрупованих відправлень (том 1, арк. 25);

- лист від 19.11.2018р., яким позивач пропонує відповідачу шляхи врегулювання питання про погашення заборгованості (том 1, арк. 20). На підтвердження направлення листа від 19.11.2018р. позивачем надано фіскальний чек (том 1, арк. 21).

Доказів надання відповідачем відповіді на вищезазначені листи суду не подано.

Крім того, матеріали справи свідчать, що в процесі розгляду справи, судом першої інстанції було задоволення клопотання Фізичної особи-підприємця Бовнегри Лариси Іванівни щодо призначення проведення судової почеркознавчої експертизи, оплату за проведення якої покладено на відповідача.

Проте, у зв`язку із не проведенням оплати за експертизу, матеріали справи №915/2023/19 були повернути до суду експертною установою без виконання судової експертизи.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за товар, поставлений за видатковою накладною №186 від 04.05.2018 року.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що відповідачем не було доведено факту не підписання договору №04/05-18-6 від 04.05.2018 року та видаткової накладної №186 від 04.05.2018 року.

При цьому, враховуючи заперечення відповідача проти підписання договору та видаткової накладної, а також заявлення останнім клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, керуючись ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції задовольнив клопотання відповідача та призначив у даній справі судову почеркознавчу експертизу, зобов`язавши ФОП Бовнегру Л.І. забезпечити оплату за проведення експертизи.

Однак, у зв`язку з не проведенням оплати за експертизу, матеріали справи було повернуто до суду без виконання судової почеркознавчої експертизи, що стало підставою для висновку суду про визнання підписаним зі сторони відповідача ФОП Бовнегри Л. І. (Покупця) договору №04/05-18-6 від 04.05.2018 року та видаткової накладної №186 від 04.05.2018 року.

Видаткова накладна - це первинний документ, що підтверджує факт постачання товарів (товарно - матеріальних цінностей), як правило, від постачальника до покупця.

Основними нормативними актами, які встановлюють вимоги до форми та змісту первинних документів в бухобліку є:

1. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-XIV.

2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88.

Відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську діяльність та підтверджує її здійснення.

Отже, мета складання первинних документів - зафіксувати факт господарської операції.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/70 (із змінами і доповненнями), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарських операцій, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.5 вказаного Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Отже, первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати обов`язкові реквізити, зокрема дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції. На цьому наголосив і Мінфін в листі від 15.01.2015р. № 31-11410-08-10/871.

Виходячи з аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства, а саме: ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку) обов`язковими реквізитами первинних документів є:

- назва документа (форми);

- дата складання;

- назва підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, судова колегія звертає увагу на те, що реквізити, які не відносяться до обов`язкових, можна не заповнювати. Наприклад, не є обов`язковими такі реквізити, як місце складання та печатка підприємства, ідентифікаційний код підприємства, підстава для здійснення операцій тощо.

При цьому, частиною другою статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні також зазначено, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Як вбачається з видаткової накладної №186 від 04.05.2018 року, остання містить усі обов`язкові реквізити, встановлені відповідним законодавством.

Більш того, як на договорі поставки, так і на видатковій накладній міститься відбиток печатки відповідача. При цьому, ані заяв, ані будь-якої інформації щодо загублення, викрадення або вибуття печатки в інший спосіб із володіння відповідача, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа, у матеріалах справи не міститься. Водночас, судова колегія зауважує, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, накладних.

Окремо, судова колегія враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 23.07.2019р. у справі №918/780/18, згідно із якою печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.

Заперечення відповідача проти підпису останнього на спірній видатковій накладній судова колегія вважає безпідставними з огляду на те, що судом першої інстанції було здійснено усі заходи для надання ФОП Бовнегрі Л.І. можливості підтвердити та довести свою незгоду із підписанням спірних документів, тим паче, що саме ФОП Бовнегра Л.І. ініціювала таке доведення шляхом заявлення клопотання про призначення почеркознавчої експертизи. Однак, подальша поведінка заявника свідчить про відсутність бажання останнього довести належним чином свою позицію у даній справі.

Твердження апелянта щодо відсутності у нього коштів на оплату почеркознавчої експертизи судова колегія не бере до уваги, оскільки, як свідчать матеріали справи, відповідач був обізнаний з вартістю відповідної експертизи при заявленні свого клопотання, сам здійснював порівняння цінового аспекту при виборі експертної установи та наполягав на призначенні експертизи у конкретному науково-дослідному інституті судових експертиз, виходячи саме із вартості відповідної експертизи.

Твердження апелянта, що надана позивачем видаткова накладна №186 від 04.05.2018р. не може бути доказом поставки товару, оскільки в ній не зазначено, що вона відноситься до договору поставки товару №04/05/18-6 від 04.05.2018р., судовою колегією відхиляються, оскільки, як було зазначено вище, підстава для здійснення операцій (у даному випадку - посилання на договір №04/05/18-6 від 04.05.2018р.) не є обов`язковим реквізитом, згідно із ч. 2 ст. 9 Закону України про бух облік, для зазначення останнього у видатковій накладній.

На цьому наголошує й судова практика. Так, відповідно до правової позиції, що викладена у постанові ВГСУ від 20.05.2013р. у справі №2/5007/1231/12, жодним нормативно-правовим актом не вимагається зазначати у видатковій накладній підставу для здійснення господарської операції, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача, номер документа, ідентифікаційний код підприємств, ураховуючи, що усі ці дані вказані безпосередньо в договорі, на виконання якого і проведена поставка товару.

Також, колегія суддів цілком погоджується із судом першої інстанції, який зазначив, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.12.2018р. у справі №910/19702/17, від 29.01.2020р. у справі №916/922/19, від 03.02.2020р. у справі №909/1073/17.

Підписання покупцем видаткових накладних, які є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксують факт здійснення господарської операції та встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар (постанова КГС ВС від 27.05.2020р. №914/2236/18).

Згідно п. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи зазначене, судова колегія вважає, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача за видатковою накладною, доданою позивачем до позову, на суму 26 230,00 грн.

Натомість, відповідачем в порушення вимог ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено, що останній не має заборгованості за спірною видатковою накладною.

Щодо доводів апелянта про те, що вимога про стягнення відсотків за користування чужими коштами у даному випадку є не збільшенням позовних вимог, а новою вимогою.

Відповідно до частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена у позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Отже зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

При цьому не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі № 924/1473/15, у постанові Верховного Суду від 25.01.2021р. №910/10954/19.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондує із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема, у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

При цьому, під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

За змістом вимог, викладених позивачем у позовній заяві, предметом позову є стягнення суми боргу за товар у розмірі 26 230,00 грн., а підставою - порушення ФОП Бовнегра Л.І. умов договору поставки товару від 04.05.2018р. №04/05/18-6 в частині оплати товару, у визначені строки.

Збільшуючи розмір позовних вимог шляхом подання заяви від 09.12.2019р. позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь передбачені договором поставки, у випадку порушення термінів оплати товару, проценти річних від суми простроченої заборгованості.

Зі змісту вказаної заяви вбачається, що правова підстава позову залишилась незмінною, правова підстава заяви є аналогічною позовним вимогам - порушення відповідачем умов договору поставки в частині сплати суми товару у визначені строки.

Причиною доповнення предмету позову вимогою про стягнення відповідних відсотків стало застосування позивачем положень статті 625 Цивільного кодексу України, яка стосується сплати процентів річних за наявності порушення грошового зобов`язання.

Таким чином, доповнення ФОП Семерою В.А. позову новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин свідчить про те, що фактично позивач не змінив підстави позову.

Як зазначалося вище, заяву позивача про зміну предмету або підстав позову, можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно в її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави), які не були визначені позивачем первісно підставою позову та, які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами в рамках нової позовної заяви.

Таким чином, визначення позивачем видів виплат, які на думку ФОП Семери В.А., підлягають стягненню з відповідача у зв`язку з порушенням ним взятих на себе договором постачання зобов`язань, не є зміною підстав позову, оскільки ФОП Семера В.А. не змінювала первісні фактичні підстави, а лише доповнила їх новими обставинами, які стосуються предмету спору, керуючись положеннями статті 625 Цивільного кодексу України, якими визначені наслідки відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.01.2021р. №910/10954/19.

Окремо, судова колегія зазначає, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у пункті 7.43. постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі №924/1473/15, зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права не вважаються зміною підстав позову.

Тобто, твердження апелянта, що позивачем фактично подається нова позовна заява, є безпідставним.

При цьому правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 09.07.2020р. у справі №922/404/19, та на яку відповідач посилається в апеляційній скарзі, ухвалена за інших фактичних обставин справи, у зв`язку з чим не підлягає застосуванню до правовідносин, що склались у даній справі.

Враховуючи наведене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача відповідних відсотків.

З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що наведені прокурором в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення і ухвалення нового рішення, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами.

Надаючи оцінку доводам апелянта про неправомірне відкриття судом першої інстанції провадження у даній справі, колегія суддів доходить наступних висновків.

Згідно зі статтею 254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Оскільки ухвала про відкриття провадження у справі, окремо від рішення не оскаржується, апелянтом включено вимоги про скасування вказаної ухвали до апеляційної скарги на рішення суду .

Так, скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 25.09.2019р. про відкриття провадження у справі №915/2023/19, оскільки позивачем, у якості доказів на підтвердження направлення копії позовної заяви з додатками відповідачу, до суду було надано опис вкладення у цінний лист, оформлений неналежним чином, а саме: на примірнику опису, наданого до суду відсутній номер поштового відправлення.

При цьому, апелянт посилається на Правила надання поштового зв`язку , затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. №270, відповідно до яких на примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Вимоги до змісту та форми позову, а також до документів, які додаються до позовної заяви, встановлено статтями 162, 164 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України, до позовної заяви додаються, зокрема, докази надсилання копії позовної заяви і додані до неї документи іншій стороні у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України позивач зобов`язаний до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копії та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення.

Судовою колегією встановлено, що 20.09.2018р. до Господарського суду Миколаївської області надійшла заява ФОП Семери В.А., до якої на підтвердження доказів направлення позовної заяви з додатками відповідачу, позивачем подано:

- копію фіскального чеку від 18.09.2019р. №3000418894;

- поштову накладну від 18.09.2019р. за трек-номером 6508601221123, з якої вбачається що на ім`я ФОП Бовнегри Л.І. ( АДРЕСА_1 ) було направлено цінний лист:

- опис вкладення від 18.09.2019р. у цінний лист на ім`я ФОП Бовнегри Л.І. ( АДРЕСА_2 ). Вказана опис вкладення засвідчена підписами відправника та працівника відділення поштового зв`язку, а також печаткою відповідного відділення Укрпошти .

При цьому, на опису вкладення не зазначений трек-номер вищенаведеного поштового відправлення.

Між тим, суд приймає до уваги, приписи статті 13 Закону України "Про поштовий зв`язок", за якими оператори надають користувачам послуги поштового зв`язку відповідно до законодавства України та провадять іншу підприємницьку діяльність в установленому законом порядку. Послуги поштового зв`язку надаються на договірній основі згідно з Правилами надання послуг поштового зв`язку , що затверджені Кабінетом Міністрів України від 05.03.2009р. №270, та повинні відповідати встановленим нормам якості. У договорі про надання послуг поштового зв`язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов`язково зазначаються найменування оператора та об`єкта поштового зв`язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. За недотримання цієї вимоги несе відповідальність оператор поштового зв`язку. Договір про надання послуги поштового зв`язку вважається укладеним після оплати користувачем вартості цієї послуги, якщо інше не передбачене відповідними договорами.

Згідно п. 8 Правил, оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів. До внутрішніх поштових відправлень належать, зокрема листи - прості, рекомендовані, з оголошеною цінністю.

Внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою (пункт 19 Правил).

При цьому, відповідно до пункту 61 Правил у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення.

Наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку "Укрпошта" від 12.05.2006р. №211 затверджено Порядок пересилання поштових відправлень, в п. 3.2.1 якого наведено зразок оформлення опису вкладення за формою 107.

Так, за формою 107 відправник складає опис вкладення поштового відправлення у двох примірниках із зазначенням у ньому найменування одержувача та його адреси, поіменного переліку предметів, загальної вартості вкладення і підписує його.

Згідно пункту 1.3 Порядку, календарний штемпель, відтиснення якого є на описі вкладення до цінного листа, це спеціальний штамп (друк), призначений для погашення поштових марок на поштових відправленнях, оформлення поштових відправлень, розрахункових квитанцій, касових документів і іншої виробничої документації.

Згідно пункту 3.2.1.2. вказаного Порядку, при ухваленні листа з оголошеною цінністю з описом вкладення, працівник зв`язку звіряє вкладення з описом, найменування адресата, суму оголошеної цінності, відміченої на відправленні і екземплярі опису, розписується на ньому і проставляє відтиснення календарного штемпеля.

Таким чином, належним доказом направлення сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів є оригінал опису вкладення, з зазначенням адреси і найменуванням адресанта, заповнений відповідно до переліку додатків, долучених до позовної заяви та документ, що підтверджує надання поштових послуг - касовий чек, розрахункова квитанція тощо.

Як було зазначено вище, в матеріалах справи міститься опис вкладення в цінний лист, яким засвідчено направлення позивачем 18.09.2019р. відповідачу копії позовної заяви та доданих до неї документів, фіскальний чек та накладна від 18.09.2019р.Зазначена в наведених документах адреса відповідача співпадає з адресою, яка є адресою місцезнаходження ФОП Бовнегри Л.І. згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. В описі вкладення зазначено поіменний перелік додатків до позовної заяви.

Посилання апелянта на відсутність на опису вкладення номеру поштового відправлення судова колегія вважає необґрунтованим, оскільки відповідний номер зазначений у поштовій накладній, яка додана до матеріалів справи разом із описом вкладення у цінний лист відповідного поштового відправлення.

За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи, що номер поштового відправлення призначений для можливості перевірити дійсність цього відправлення, судова колегія вважає, що зазначений на поштовій накладній трек-номер у сукупності із описом вкладення та фіскальним чеком надає змогу ідентифікувати відповідне відправлення позовної заяви відповідачу.

Інших недоліків позовної заяви судовою колегією не встановлено.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про законність ухвали Господарського суду Миколаївської області від 25.09.2019 року.

Окремо, судова колегія зазначає, що при застосуванні процесуального законодавства слід уникати надмірного формалізму, який може впливати на справедливість відповідної процедури.

За таких обставин, оскільки доводи апеляційної скарги, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, судова колегія доходить висновку про законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції, обґрунтованість, дотримання норм матеріального та процесуального права при його ухваленні, що є підставою для залишення рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2020р. у справі №915/2023/19 без змін, а апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Бовнегри Лариси Іванівни - без задоволення.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.12.2020р. у справі №915/2023/19 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Головей В.М.

Суддя Разюк Г.П.