Рішення

від 12.04.2021 по справі 917/1938/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.04.2021 Справа № 917/1938/20

Господарський суд Полтавської області у складі судді Сіроша Д. М., за участю секретаря судового засідання Бойченко Л. О., розглянув у порядку загального позовного провадження справу за позовом

Селянського (фермерського) господарства Долина

до Решетилівської міської ради Полтавської області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Фермерське господарство БАКАЙ

про визнання права постійного користування земельною ділянкою,

за участю представників сторін:

від позивача Позняк С. М., док. в матер. справи

відповідача не з`явився

від третьої особи Назаревич І. С., док. в матер. справи.

Обставини справи: Селянське (фермерське) господарство Долина звернулося в суд з позовом до Решетилівської міської ради Полтавської області про визнання за Селянським (фермерським) господарством Долина права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею 31,0000 га, кадастровий номер 5324255100:00:001:0191, для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області та яка була надана на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії IV-ПЛ № 020067, який зареєстрований 21.06.2001 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 228.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку площею 31,0000 га, розташовану на території Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області, для ведення селянського (фермерського) господарства, що посвідчується Державним актом на право постійного користування землею. Проте незважаючи на наявність державного акту на право постійного користування землею, відповідач визначив, що право оренди на спірну земельну ділянку підлягає продажу на земельних торгах. Провів земельні торги, переможцем визнано Фермерське господарство "Бакай", з яким укладено договір оренди землі терміном на 7 років.

Позивач вважає, що в даному випадку порушені права СФГ Долина , а саме: право на постійне користування землею, яке підлягає захисту в судовому порядку.

19.03.2021 від відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 3031) та клопотання про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позов.

Відповідно до частини 8 статті 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Згідно з статтею 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Отже, суд встановив строк для подання відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалу про відкриття провадження у справі відповідач отримав 23.12.2020, а відзив на позов подав 19.03.2021, що відповідно виходить за межі, встановленого Законом строку.

Відповідно до частини першої статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно з частиною четвертою цієї статті одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.03.2021 суд залишив без розгляду відзив на позовну заяву відповідно до частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки, відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа № 917/1938/20 розглядається судом за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

19.02.2021 від третьої особи надійшли письмові пояснення (вх. № 1937), в яких третя особа проти позову заперечує, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка загальною площею 31,0 га для ведення селянського (фермерського) господарства належала гр. ОСОБА_1 на праві постійного користування на підставі державного акту на право постійного користування. Таке право користування припиняється зі смертю особи, якій належало це право. Також, зазначає, що позивач не надав доказів на підтвердження державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою площею 31,0 га. Тобто, СФГ "Долина" не може набути речове право, яке не виникло (не зареєстроване), у встановлений законом спосіб.

Крім того вказує, що СФГГ "Долина" не доведено належними та допустимими доказами, що земельна ділянка площею 31 га, зазначена у Держаному акті, та земельна ділянка з кадастровим номером 5324255100:00:001:0191 є одним і тим же об`єктом нерухомого майна.

22.01.2021 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів (вх. № 782), а саме: Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , Розпорядження Решетилівської РДА від 20.07.2001 № 246, Сатут СФГ "Долина" в редакції 2001 року, Розпорядження Решетилівської РДА від 06.05.2002 № 177, Доповнення до Статуту СФГ "Долина", Сатут СФГ "Долина" в редакції 2017 року, докази направлення примірників клопотання про залучення документів до матеріалів судової справи з додатками сторонам у справі.

Суд задовольнив зазначене клопотання.

Суд відхилив клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача про витребування в Архівному відділі Решетилівському районної державної адміністрації Полтавської області рішення Решетилівської селищної ради Полтавської області про відмову в наданні ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення Селянського (фермерського) господарства площею 31,0 га, у зв`язку з тим, що зазначене рішення не має істотного значення для вирішення справи.

У судовому засіданні 12.04.2021 на стадії розгляду справи по суті під час дослідження доказів представник третьої особи заявив клопотання про витребування у позивача оригіналів Державного акту на право постійного користування землею серії IV-ПЛ № 020067 та Технічної документації, оскільки вважає, що зазначені оригінали документів у позивача відсутні.

Відповідно до частини 2 статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

До матеріалів позовної заяви додано належним чином засвідчені копії документів.

Відповідно до частини 6 статті 96 Господарського процесуального кодексу України, Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.

Згідно з частиною 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до частини 3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Проте усне клопотання про витребування доказів представник третьої особи заявив на стадії розгляду справи по суті під час дослідження доказів.

Крім того, слід зазначити, що суддя в порядку статті 207 Господарського процесуального кодексу України з`ясовував, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні.

Представник третьої особи зазначив про відсутність клопотань.

Враховуючи те, що клопотання заявлено з пропуском, встановленого Господарським процесуальним кодексом строку, суд залишив його без задоволення .

Також, представник третьої особи заявив клопотання про відкладення розгляду справи по суті, у зв`язку з неявкою представника відповідача в судове засідання для надання можливості останньому взяти участь у судових дебатах.

Суд відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки явка представника відповідача не визнавалася обов`язковою, представником відповідача не повідомлено суд про причини неявки у судове засідання та нормами господарського процесуального кодексу України не встановлено права подання клопотань третьою особою в інтересах відповідача у справі.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 14.12.2020 суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати у порядку загального позовного провадження, призначив підготовче засідання у справі на 11:00 26.01.2021.

У судовому засіданні 26.01.2020 суд оголосив перерву до 09:30 22.02.2021.

У судовому засіданні 22.02.2021 суд оголосив перерву до 10:00 23.03.2021.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 23.03.2021 суд закрив підготовче провадження у справі 917/1938/21, призначив справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 14:30 12.04.2021.

Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено про термін виготовлення повного рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі рішення 16 сесії 23 скликання Решетилівської районної ради Полтавської області від 22.02.2001 ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку площею 31,0 га, розташовану на території Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області, для ведення селянського (фермерського) господарства, що посвідчується Державним актом на право постійного користування землею серії ІУ-ПЛ № 020067, який зареєстрований 21.06.2001 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 228. Даний факт підтверджується довідкою ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 07.02.2020 № 11/144-20 (а. с. 10-12).

20.07.2001 створено Селянське (фермерське) господарство «Долина» (юридична адреса: 38400, Полтавська обл., Решетилівський район, смт. Решетилівка, вул. Полтавська, будинок 28-А, ідентифікаційний код 31536277, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про проведення державної реєстрації, про що вчинено запис за № 15781200000050.

Згідно з пунктом 1.2 Статуту Селянського (фермерського) господарства «Долина» у редакції від 08.06.2001 засновником Господарства є громадянин України ОСОБА_1 , який є також головою Господарства (а. с. 68).

З метою використання земельної ділянки для ведення Селянського (фермерського) господарства і зазначена земельна ділянка передана громадянином України ОСОБА_1 до створеного СФГ «Долина» .

Розпорядженням голови Решетилівської районної державної адміністрації № 177 від 06.05.2002 зареєстровано Доповнення до статуту СФГ «Долина» , згідно з якими пункт 1.2 Статуту доповнено: Членами селянського (фермерського) господарства Долина є: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а. с. 74-75).

Відповідно до свідоцтва про смерть від 03.03.2017 помер ОСОБА_1 - голова СФГ «Долина» (а. с. 66).

Згідно з Наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 04.06.2018 № 3975 та Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність від 06.06.2018 у комунальну власність Решетилівської міської об`єднаної територіальної громади, в особі Решетилівської міської ради, передано 169 земельних ділянок, у тому числі спірну земельну ділянку площею 31,0000 га, кадастровий номер 5324255100:00:001:0191, для ведення фермерського господарства (рілля), яка розташована за межами населених пунктів на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області (а. с. 19).

У додатку до Акту приймання-передачі від 06.06.2018 у графі: «Відомості про обтяження речових прав на земельну ділянку» зазначено, що спірна земельна ділянка має обтяження - Постійне користування (а. с. 20 - 21).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна 05.07.2018 на спірну земельну ділянку площею 31,0000 га зареєстровано право комунальної власності. Власник: Територіальна громада в особі Решетилівської міської ради (а. с. 42).

Рішенням 25 позачергової сесії 7 скликання Решетилівської міської ради від 10.12.2019 року № 798-25-VII земельну ділянку площею 310000 га, кадастровий номер 5324255100:00:001:0191 визначено такою, право оренди на яку підлягає продажу на земельних торгах (а. с. 28).

Рішенням 26 позачергової сесії 7 скликання Решетилівської міської ради від 13.12.2019 № 816- 26-VІІ земельна ділянка площею 31,0 га, кадастровий номер 5324255100:00:001:0191 виставлена на земельні торги у формі аукціону лот № 1 - право оренди. Затверджено стартовий розмір річної орендної плати, що становить 90876,49 грн; крок торгів: 454,38 грн; гарантійний внесок: 4543,82 грн; нормативна грошова оцінка становить 757304,11 грн (а. с. 28).

Відповідно до Протоколу № 1 земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди на земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної власності від 29.01.2020 переможцем торгів, який набув право користування земельною ділянкою, визнано Фермерське господарство «БАКАЙ» (а. с. 29-34).

Відповідно до інформації, наданої Решетилівською міською радою в листі від 05.02.2020 № 01- 21/06 з ФГ «БАКАЙ» уклало договір оренди терміном на 7 років з орендною платою в розмірі 310796,41 грн на рік (а. с. 27).

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позову, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацу 2 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання наявності чи відсутності права.

Згідно з приписами статті 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Статтею 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Відповідно до частини 1 статті 13 та частини 1 статті 14 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються, Земельним кодексом України, Законом України "Про селянське (фермерське) господарство", Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на дату створення СФГ «Долина» ) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

При цьому державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею видавався на ім`я фермера - фізичної особи, зазвичай, голови селянського (фермерського) господарства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на дату створення СФГ «Долина» ) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої с район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент реєстрації державного акта на право постійного користування землею від 2001 року) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності: громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

За приписами частини 1 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент реєстрації державного акта на право постійного користування) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного вбачається, що на момент надання земельної ділянки Писаренку І. В., земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалася не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Згідно з частинами 1, 2 статті 16 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на дату створення СФГ «Долина» ) у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім`ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від її реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчою і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами. Майно цих осіб належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (у редакції, чинній на дату створення СФГ «Долина» ) володіння, користування та розпорядження майном здійснювалося членами селянського (фермерського) господарства за взаємною домовленістю.

Відповідно до положень частини 1 статті 92 Земельного кодексу України (у редакції 2001 року) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частини 2 статті 92 цього Кодексу).

Пунктом 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України, який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності зазначеним Земельним кодексом України) до 22.09.2005 встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Тому, громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Так, Велика Палата Верховного Суду з урахуванням положень статті 141 Земельного кодексу України (у редакції 2001 року) та статті 27 Земельного кодексу України (1990 року) зазначила, що підставою для припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника, як смерть громадянина - засновника селянського фермерського господарства відсутня. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства (пункти 66, 67 постанови від 23.06.2020 у справі № 922/989/18).

Отже, зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії IV-ПЛ № 020067, право постійного користування не припинилось.

У пункті 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 922/989/18 зроблено висновок, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

За приписами статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Матеріали справи не містять доказів припинення права користування спірною земельною ділянкою в порядку статті 141 Земельного кодексу України.

Також, в матеріалах справи відсутні докази визнання недійсним та скасування рішення 16 сесії 23 скликання Решетилівської районної ради Полтавської області від 22.02.2001 про передачу ОСОБА_1 в постійне користування земельної ділянки площею 31,0 га, розташованої на території Решетилівської селищної ради Решетилівського району Полтавської області, для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно з частиною 3 статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності» , а відтак і «майном» .

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства, фермерського господарства, є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі « East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом із легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, «Кривенький проти України» від 16.02.2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні «Щокін проти України» від 14.10.2010 (Shtokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом» , а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів» . Говорячи про «закон» , стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 № 449 «Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою» встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно з приписами статей 92, 125 Земельного кодексу України 2001 року, право постійного землекористування с безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

Отже, право постійного користування земельними ділянками, набуте в установленому законом порядку до 1 січня 2002 року, не скасовується та не обмежується.

У відповідності до законодавства України постійним користувачем земельної ділянки загальною площею 31,0000 га в межах згідно з планом, розташованої на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області, право користування на яку оформлено Державним актом на право постійного користування землею серії ІV-ПЛ № 020067, який зареєстрований 21.06.2001 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 228, на сьогодні є Селянське (фермерське) господарство «Долина» .

Факт перебування спірної земельної ділянки у користуванні Селянського (фермерського) господарства «Долина» підтверджується довідками Решетилівської селищної ради від 30.11.2015 № 02-32/693, від 15.04.2013 № 02-41/315, довідкою Виконавчого комітету Решетилівської селищної ради від 24.07.2017 № 02-34/247 та довідкою Виконавчого комітету Решетилівської міської ради від 25.04.2018 № ОЕ 18/98 (а. с. 13-17).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та доведення позивачем наявності у Селянського (Фермерського) господарства «Долина» права постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею 31,0000 га, кадастровий номер 5324255100:00:001:0191, для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області та яка була надана на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії IV-ПЛ № 020067, зареєстрованого 21.06.2001 в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 228.

Отже, позов підлягає задоволенню.

Поряд з цим, суд відхиляє доводи третьої особи, викладені у письмових поясненнях, як такі, що не знайшли свого підтвердження та спростовані вищевикладеними нормативними посиланнями та встановленими обставинами справи.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд не приймає до уваги, оскільки відзив був залишений без розгляду у зв`язку з пропуском строку на його подання.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 129, 232 - 233, 237 - 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати за Селянським (фермерським) господарством Долина (юридична адреса: 38400, Полтавська обл., Решетилівський район, м. Решетилівка, вул. Полтавська, будинок 28-А. ідентифікаційний код 31536277) право постійного користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення площею 31,0000 га, кадастровий помер 5324255100:00:001:0191, для ведення фермерського господарства, яка розташована за межами населених пунктів на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області та яка була надана на ім`я ОСОБА_1 відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії ІV-ПЛ № 020067, який зареєстрований 21.06.2001 в Книзі записів державних актів па право постійного користування землею за № 228.

Стягнути з Решетилівської міської ради Полтавської області (38400, Полтавська область, м. Решетилівка, вул. Покровська, 14, код ЄДРПОУ 21044065) на користь Селянського (фермерського) господарства «Долина» (38400, Полтавська область, м. Решетилівка, вул. Полтавська, 28-А, код ЄДРПОУ 31536277) 11359,56 грн судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Відповідно до пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 21.04.2021.

Суддя Д. М. Сірош