Постанова

від 15.04.2021 по справі 340/1884/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 квітня 2021 року м. Дніпросправа № 340/1884/20

головуючий суддя І інстанції - Притула К.М.

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (доповідача) Іванова С.М.,

суддів: Панченко О.М., Чередниченка В.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Державної установи "Олександрівський виправний центр"(104) на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 року в адміністративній справі №340/1884/20 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Олександрівський виправний центр"(104), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державної установи "Олександрівський виправний центр"(104), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 21/ОС-20 від 21 лютого 2020 року в.о. начальника Державної установи "Олександрівський виправний центр (№104)" Валерія Поліщука в частині щодо звільнення та подальшого обов`язкового працевлаштування лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 , старшого інспектора групи контролю - аналітичної роботи, відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України, пункту 7 частини першої статті 77 Закону України Про Національну поліцію та частини п`ятої статті 23 Закону України Про кримінально - виконавчу службу України ;

- зобов`язати відповідача працевлаштувати лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 на посаді Державної установи "Олександрівський виправний центр (№104)" з 23 січня 2020 року - у відповідності до її фаху;

- в порядку статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України допустити до негайного виконання рішення в частині працевлаштування лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 па посаді Державної установи "Олександрівський виправний центр (№104)".

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано наказ №13/ОС-20 від 23 січня 2020 року Про звільнення та наказ № 21/ОС-20 від 21 лютого 2020 року Про внесення змін до наказу від 23.01.2020 №13/ОС-20 .

Зобов`язано державну установу "Олександрівський виправний центр (№104)" працевлаштувати лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 на посаді Державної установи "Олександрівський виправний центр (№104)".

В задоволені решти позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Державна установа "Олександрівський виправний центр"(104) звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати вищезазначене рішення як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що на момент звільнення позивач була вагітною і останнім було дотримано гарантії, передбачені ч. 3 ст. 184 Кодексу законів про працю України щодо обов`язкового її працевлаштування. На момент звільнення позивача в установі була вакантна посада начальника і працевлаштувати на ній останню не було можливості у зв`язку з чим їй було запропоновано посади в Устинівському ВЦ № 37, з якими знайомитись під підпис позивач відмовилась, про що було складено акт. Крім того, на час звільнення кадровій комісії не було відомо, що позивач вагітна, а стало відомо про це лише 28.01.2020 року з відповіді останньої, на повідомлення установи про звільнення (23.01.2020 року № 5/213).

Відзив від позивача на адресу суду не надходив.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, на підставі ст. 311 КАС України.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, наказом державної установи Олександрівський виправний центр (№ 104) від 15.01.2018 № 04/ОС-18 З особового складу ОСОБА_3 призначено старшим інспектором групи контрольно-аналітичної роботи державної установи Олександрівський виправний центр (№ 104) з 15.01.2018 на період перебування старшого інспектора групи контрольно-аналітичної роботи старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2 у додатковій відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Відповідно до рапорту ОСОБА_3 від 24.07.2019 у зв`язку з одруженням та зміною прізвища на ОСОБА_4 в облікові документи ОСОБА_3 внесено відповідні зміни.

Старший інспектор групи контрольно-аналітичної роботи державної установи Олександрівський виправний центр (№ 104) старший лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_2 рапортом від 21.01.2020 повідомила в.о. начальника державної установи Олександрівський виправний центр (№ 104) Поліщука В.А. про бажання приступити до виконання службових обов`язків з 03.02.2020 (а.с.53).

Згідно з наказом державної установи Олександрівський виправний центр (№ 104) від 22.01.2020 № 12/ОС-20 старший лейтенант внутрішньої служби ОСОБА_2 вважається такою, що приступила з 03.02.2020 до виконання обов`язків старшого інспектора групи контрольно-аналітичної роботи (а.с.52).

Державною установою Олександрівський виправний центр (№ 104) прийнято Наказ від 23 січня 2020 року № 13/ОС-20 Про особовий склад , відповідно до якого, звільнено за власним бажанням, відповідно до п.7 ч.1 ст. 77 Закону України Про Національну поліцію та ч.5 ст. 23 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 (Д-014139), старшого інспектора групи контрольно-аналітичної роботи державної установи Олександрівський виправний центр (№104) (як таку, яка перебувала на посаді на період перебування старшого інспектора групи контрольно-аналітичної роботи старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_2 (Д-011637) у додатковій відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.21).

Наказом Державної установи Олександрівський виправний центр (№ 104) прийнято Наказ від 21.02.2020 року № 21/ОС-20 Про внесення змін до наказу від 23.01.2020 року № 13/ОС-20 , внесено зміни до наказу Державної установи Олександрівський виправний центр (№ 104) від 23 січня 2020 року № 13/ОС-20 Про особовий склад , а саме слова Звільнити за власним бажанням, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України Про Національну поліцію та частини п`ятої статті 23 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України викладено в такій редакції: Звільнити відповідно до п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України .

Не погодившись з правомірністю прийняття наведеного наказу, позивач звернулась до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не дотримані гарантії обмеження звільнення вагітних жінок, та не виконаний обов`язок по працевлаштуванню позивача, відтак накази №21/ОС-20 від 21.02.2020 та № 13/ОС-20 від 23.01.2020 року, яким позивача звільнено зі служби є протиправними і підлягають скасуванню, а тому позовні вимоги в даній частині та щодо працевлаштування останньої підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У статті 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Приписами п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до ч. 3 ст. 184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов`язковим працевлаштуванням. Обов`язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

При цьому, застосування ч. 3 ст. 184 КЗпП України на ставиться в залежність від своєчасного та належного повідомлення працівницею власника або уповноваженого ним органу про вагітність та про факт народження дитини.

В пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р. Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що при розгляді справ про звільнення за п.2 ст.36 КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов`язковим працевлаштуванням (ч.3 ст.184 КЗпП). Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я).

Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України, зокрема, вагітних жінок провадиться з обов`язковим працевлаштуванням. Не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав цей обов`язок по працевлаштуванню, якщо звільненій працівниці не була надана на тому ж або на іншому підприємстві (в установі, організації) інша робота або запропонована робота, від якої вона відмовилась з поважних причин (наприклад, за станом здоров`я).

Таким чином, частиною третьою статті 184 КЗпП України встановлено гарантії для окремих категорій працівників, а саме: заборонено звільнення, зокрема, вагітної жінки та передбачено обов`язкове працевлаштування у випадках її звільнення після закінчення строкового трудового договору.

Згідно зі статтею 235 КЗпП України підставою для поновлення працівника на роботі є його звільнення без законних підстав. Тому поновлено на роботі може бути лише працівника, якого звільнено незаконно, з порушенням процедури звільнення чи за межами підстав, передбачених законом чи договором або за відсутності підстав для звільнення.

У разі якщо працівника звільнено обґрунтовано, з додержанням процедури звільнення, підстав для поновлення працівника немає.

Однак при невиконанні власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом протягом трьох місяців обов`язку по працевлаштуванню звільненого працівника за пунктом 2 статті 36 КЗпП України, зокрема вагітної жінки, за заявою такої особи може вирішуватися спір не про поновлення на роботі, а про виконання зобов`язання по працевлаштуванню.

Невиконання підприємством (установою, організацією), яке провело звільнення, обов`язку по працевлаштуванню протягом трьох місяців є підставою для покладення на нього відповідно до частини другої статті 232 КЗпП України обов`язку надати на цьому або іншому підприємстві роботу, яку може виконувати працівниця, а не про поновлення на попередній роботі.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року по справі № 759/19440/15-ц, що враховується судом апеляційної інстанції, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як свідчать встановлені обставини справи, наказом Державної установи Олександрівський виправний центр (№104) від 23.01.2020 року № 13/ОС-20 Про особовий склад позивача було звільнено за власним бажанням відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України Про Національну поліцію та частини п`ятої статті 23 Закону України Про Державну кримінально-виконавчу службу України .

В подальшому наказом відповідача від 21.02.2020 року № 21/ОС-20, було внесено зміни до наказу від 23.01.2020 року № 13/ОСМ-20 Про особовий склад , а саме слова Звільнено за власним бажанням, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України Про Національну поліцію та частини п`ятої статті 23 Закону України Про державну кримінально-виконавчу службу України викладено в такій редакції Звільнити відповідно до пункту 2 статті 36 Кодексу законів про працю України .

Довідкою акушера-гінеколога Олександрівської ЦРЛ від 03.01.2020 року підтверджено, що ОСОБА_1 має вагітність малого терміну.

Відповідно до рішення ЛКК від 27.01.2020 року № 33, ОСОБА_1 була у стані вагітності (8-9 тижнів).

Відтак, в силу приписів ст. 184 КЗпП України, у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення позивача, що свідчить про протиправність прийняття наведених наказів та необхідності їх скасування з покладенням на відповідача обов`язку по працевлаштуванню позивача в Державній установі Олександрівський виправний центр (№ 104) .

Також, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в силу приписів ч. 3 ст. 184 КЗпП України, за позивачем закріплена гарантія по збереженню за нею середньої заробітної плати, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

Однак, з матеріалів справи вбачається, що з позовними вимогами про стягнення середньої заробітної плати за три місяці, позивач не зверталась, а відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як позовною заявою, поданою відповідно до цього кодексу, в межах позовних вимог.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи "Олександрівський виправний центр"(104) - залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17.09.2020 року в адміністративній справі №340/1884/20 - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за виключенням наявності підстав, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий - суддя С.М. Іванов

суддя О.М. Панченко

суддя В.Є. Чередниченко