Ухвала

від 19.04.2021 по справі 733/2119/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

19 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 733/2119/17

провадження № 61-2632ск21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Яремка В. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство Нива-плюс ,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 січня 2021 року у складі колегії суддів: Бобрової І. О., Мамонової О. Є., Скрипки А. А.,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства Нива-Плюс (далі - Нива-Плюс ), в якому просив визнати причини пропуску ним строку для звернення до суду за захистом прав та законних інтересів поважними та поновити цей строк, визнати недійсним договір купівлі-продажу майнового паю від 18 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ Нива-плюс , застосувати правові наслідки недійсності правочину та повернути йому майновий пай, що був отриманий покупцем на виконання недійсного правочину.

На обґрунтування позову посилався на таке. 18 жовтня 2007 року між ним та ПАТ Нива-Плюс укладений договір купівлі-продажу майнового паю, згідно з яким ОСОБА_1 продав ПАТ Нива-Плюс майновий пай загальною вартістю 3 795 грн за 1 грн. Не маючи юридичної освіти, позивач вважав укладення цього договору єдиним шляхом для отримання можливості приватизувати житловий будинок, в якому проживає разом з сім`єю та оформити правовстановлюючі документи на нього.

Питання про визнання договору недійсним позивач раніше не ініціював, оскільки про порушення своїх прав дізнався лише 08 вересня 2017 року на зборах громади с. Іваниця Ічнянського району Чернігівської області, де розглядалося питання про недійсність договорів купівлі-продажу майнових часток (паїв), зокрема, й через те, що такі дії за своєю суттю не відповідають змісту правочину. На момент укладення оспорюваного договору він не мав правовстановлюючих документів на майновий пай, свідоцтва про право власності на нього він не отримував. Покупець не був зацікавлений в укладенні договору з додержанням норм законодавства, оскільки розумів, що знайдуться бажаючі серед співвласників придбати право на майновий пай вартістю 3 795 грн лише за одну гривню.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26 листопада 2018 року поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом, позов задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу майнового паю від 18 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ Нива Плюс .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір укладений під впливом тяжкої для позивача обставини і на вкрай невигідних для нього умовах, що відповідно до статті 233 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору недійсним. Встановивши, що про порушення свого права позивач дізнався 25 вересня 2017 року, місцевий суд поновив позивачу строк на звернення до суду.

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 січня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення відмовлено.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 січня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ Нива-Плюс задоволено частково. Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 26 листопада 2018 року скасовано. У задоволенні позову відмовлено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 січня 2019 року змінено в частині мотивів відмови в ухваленні додаткового рішення.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що належних та допустимих доказів, що вказують на підстави визнання договору купівлі-продажу майнового паю недійсним ОСОБА_1 не надано.

У лютому 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував норми права, які підлягали застосуванню та допустив неправильне застосування окремих норм права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

У уточненій касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник, в аспекті підстав та випадків касаційного оскарження, посилається на неврахування висновків, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15; Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 916/556/19, від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц.

У відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК Українипідставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою , третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК Україниу разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).

Проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судових рішень.

Суди встановили, що ОСОБА_1 був членом колгоспу ім. Калініна села Іваниці Ічнянського району Чернігівської області, який був реорганізований у колективно-пайовий сільськогосподарське підприємство Колос (далі - КПСП Колос ), про що свідчить протокол № 1 зборів уповноважених від 19 лютого 1993 року.

Відповідно до архівної довідки від 23 березня 2018 року КПСП Колос було ліквідовано (протокол зборів уповноважених від 20 лютого 2000 року) та створено Закрите акціонерне товариство Нива-плюс (далі - ЗАТ Нива-плюс ), правонаступником якого є ПАТ Нива-плюс .

18 жовтня 2007 року між ЗАТ Нива-плюс та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_1 продав, а ЗАТ Нива-плюс купило належний позивачу майновий пай, виділений йому рішенням зборів КПСП Колос села Іваниці від 08 лютого 2000 року.

До складу увійшли: будівлі - 47%, споруди - 47%, автомашини - 6, 7%, трактори - 6, 2%, комбайни - 2, 7%, машини і обладнання - 14, 1%, худоба - 5%, худоба молодняк - 2, 6%, будівельні матеріали і запчастини - 11, 7%, загальною вартістю 3 795, 00 грн. Продаж вчинено за 1,00 грн, які ОСОБА_1 отримав повністю до підписання цього договору.

Пунктом 4 договору передбачено, що ОСОБА_1 надалі не матиме жодних майнових чи грошових претензій до ЗАТ Нива-плюс у питаннях майнового паю.

У поданій 22 грудня 2017 року позовній заяві позивач визначився з предметом та підставами позову. Так, правовими підставами недійсності правочину позивач зазначив статті 203, 215, 362 ЦК України, зокрема, зміст правочину не повинен суперечити вимогам ЦК, іншим актам цивільного законодавства; на момент укладення договору не існувало свідоцтва про право власності на майновий пай (майновий сертифікат) на ім`я позивача; співвласники у праві спільної часткової власності мали переважне право на купівлю паю.

Проте позовна заява не містила посилань на конкретні норми цивільного законодавства, які були порушені при укладенні договору. Позивач лише зазначив, що він вважав укладення цього договору на умовах покупця єдиним шляхом для отримання можливості приватизувати житловий будинок в якому проживав разом із сім`єю , правовстановлюючого документу на пай він не мав, а також, що покупець не був зацікавлений в укладенні договору купівлі-продажу в межах чинного законодавства, так як розумів, що знайдуться бажаючі серед співвласників придбати право на майновий пай вартістю 3 795 грн лише за одну гривню .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що належних та допустимих доказів, що вказують на підстави визнання договору купівлі-продажу майнового паю недійсним, ОСОБА_1 не надано, а тому, оспорюваний договір укладений сторонами відповідно до основних критеріїв чинності правочину, підстав для визнання його недійсним судом не встановлено.

З таким висновком погоджується й Верховний Суд з огляду на таке.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження

№ 61-16353сво18) зроблено висновок, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню .

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження

№ 61-30435сво18) міститься висновок, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) .

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що позивач не довів яким саме вимогам ЦК або іншими актами цивільного законодавства суперечить укладений 18 жовтня 2007 року договір купівлі-продажу майнового паю, а відповідно дійшов висновку про відсутність, підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу майнового паю від 18 жовтня 2007 року, укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ Нива-плюс .

Аргументи заявника про неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах: Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15; Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 916/556/19, від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц, не заслуговують на увагу, оскільки висновки касаційного суду за результатами розгляду справ, на яких акцентує увагу заявник, зроблені на підставі конкретних обставин та оцінки доказів, які є відмінними від обставин та наявних доказів у цій справі. Таке посилання не стосується питання правозастосування.

Отже, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з установленими судом апеляційної інстанції обставинами справи та оцінкою цим судом поданих сторонами доказів, і не стосуються неправильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

Касаційна скарга не містить посилання на інші підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України .

Тому відповідно до пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України є підстави для визнання касаційної скарги ОСОБА_1 необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження, оскільки Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку.

Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 січня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства Нива-плюс про визнання договору купівлі-продажу майнового паю недійсним відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

С. О. Погрібний

О . В. Ступак