Рішення

від 15.04.2021 по справі 910/592/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2021 р. м. Житомир Справа № 910/592/20

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

секретар судового засідання: Гекалюк О.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Жогло І.П., генеральний директор, наказ №4-к від 10.03.2017,

Дутка І.М., ордер серія АА №1060892 від 12.11.2020 (01.04.2021)

від відповідача: Свірський В.П., директор,

Стригун А.А., ордер серія КВ №359955 від 18.11.2020,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" (м.Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" (смт.Попільня,

Житомирська область)

про стягнення 1 111 676,60грн.

В судовому засіданні 01.04.2021 оголошувалась перерва до 15.04.2021.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" про стягнення 430215,69грн, з яких: 209660,82грн заборгованості з орендної плати за жовтень, листопад, грудень 2019 року; 11958,35грн - заборгованості з компенсації комунальних послуг за листопад 2019 року; 209660,82грн пені за період з 01.12.2019 по 11.12.2019; 1641,38грн - 3% річних за період з 01.12.2019 по 11.12.2019; 1590,05грн інфляційних втрат за період з 01.12.2019 по 11.12.2019, а також судових витрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 матеріали справи №910/592/20 Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" про стягнення 430215,69грн передано за підсудністю до Господарського суду Житомирської області.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21.10.2020 прийнято справу №910/592/20 до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 20.11.2020.

Слід зазначити, що згідно правовою позицією, яки викладена у постанові Великої Палати ВС від 16 лютого 2021 року у справі № 911/2390/18 на спори, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми ч. 3 ст. 30 ГПК України.

Водночас, станом на час прийняття Господарським суду Житомирської області справ №910/592/20 до розгляду та відкриття провадження у справі №910/592/20, зазначеної позиції Великої Палати ВС не існувало, а відповідно до частини 2 статті 31 ГПК України, справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Крім того, ухвала Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 сторонами не оскаржувалась та є чинною.

Згідно з положеннями ч.ч. 6, 7 статті 31 Господарського процесуального кодексу України, спори між судами щодо підсудності не допускаються і справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

З урахуванням наведеного, справа підлягає розгляду за місцезнаходженням відповідача, що за територіальною підсудністю належить до Господарського суду Житомирської області.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 20.11.2020 прийнято до розгляду заяву позивача №1015300/07 від 09.04.2020 про збільшення розміру позовних вимог та вирішено розгляд справи здійснювати в межах поданих змін - про стягнення з відповідача на користь позивача 1111676,6грн, з яких: 489208,58грн заборгованості з орендної плати; 29984,07грн заборгованості з компенсації комунальних послуг; 584820,30грн пені; 4856,54грн 3% річних; 2807,11грн інфляційних втрат, а також судових витрат в сумі 16675,24грн та витрат на надання правової допомоги в сумі 10000,00грн. Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 20.11.2020 відкладено підготовче засідання на 17.12.2020.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 17.12.2020 продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 21.01.2021.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21.01.2021 відкладено підготовче засідання на 15.02.2021.

В підготовчому засіданні оголошувалась перерва з 15.02.2021 до 02.03.2021.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 02.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд даної справи по суті на 01.04.2021.

В судовому засіданні 01.04.2021 при розгляді справи по суті оголошено перерву до 15.04.2021.

Представники позивача в судовому засіданні 15.04.2021 позовні вимоги підтримали з підстав наведених в позовній заяві №1015300 від 14.01.2020 з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог №1015300/07 від 09.04.2020, відповіді на відзив №1015300/06 від 19.03.2020, письмових поясненнях від 14.12.2020, від 14.01.2021 та просили позов задовольнити у повному обсязі (т.1, а.с. 1-7, 199-204, 221-223; т.2, а.с.173-175, 188-189).

Представники відповідача в судовому засіданні 15.04.2021 заперечили проти задоволення позовних вимог з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву від 19.02.2020 та від 16.11.2020, запереченнях на відповідь на відзив на позовну заяву №20/18 від 26.05.2020 та просили відмовити у задоволені позову (т.1, а.с.108-110, т.2, а.с. 15-22, 152-153).

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

26.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" (орендодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" (орендар/відповідач) було укладено договір оренди нежитлових приміщень №1/16 (далі - договір) (т.1, а.с.11-15).

Згідно п.1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов`язується передати Орендареві у строкове платне користування, а Орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою м.Київ вул.Ахматової, 13 оф.113, загальною площею 272,4кв.м. та інше майно (надалі іменується "орендоване майно").

Відповідно до пункту 1.2 договору, повний перелік орендованого майна визначається в Додатку 1 до цього Договору.

За умовами пункту 1.3 договору, орендоване майно призначене для розміщення в ньому офісу.

Орендодавець може надавати орендарю інші послуги, умови надання яких визначаються в додаткових угодах до цього Договору (пункт 1.5 договору).

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що Орендодавець протягом двох днів з дня набрання чинності цим Договором: передає, а Орендар приймає у користування орендоване майно, що оформлюється відповідним актом передачі-приймання, який підписується Сторонами та є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до пункту 2.2 договору, для приведення приміщень до виду, якого вимагає професійна діяльність Орендаря, йому надасться відстрочка початку обчислення строку оренди до 03.05.2016 року. За час дії відстрочки початку обчислення строку оренди, Орендар має право за погодженням з Орендодавцем обладнувати та оформляти приміщення, що орендуються.

Обчислення строку оренди за цим Договором починається з дня підписання акту, зазначеного у п. 2.1. (пункт 2.3 договору).

За умовами пункту 2.4 договору, протягом строку, визначеного у п.2.1 цього договору, орендодавець повинен звільнити приміщення, що орендуються, та підготувати їх до передачі орендареві.

Згідно з пунктом 2.5 договору, у момент підписання акту передачі-приймання орендодавець передає орендарю ключі від приміщень, що орендуються, після чого орендарю має бути забезпечений безперешкодний доступ у ці приміщення.

Згідно з пунктом 3.3 договору, орендна плата за перший та останній місяці дії цього договору сплачується орендарем протягом 2 банківських днів з дня підписання цього договору.

Вартість комунальних послуг та експлуатаційних витрат не входить до орендної плати (пункт 3.6 договору).

Згідно з пунктом 4.3 договору, орендар зобов`язується:

- своєчасно сплачувати орендну плату;

- користуватися орендованим майном відповідно до цього Договору і цільового призначення орендованого майна;

- підтримувати орендоване майно у справному стані, запобігати його знищенню та пошкодженню;

- своєчасно інформувати Орендодавця про виявлені пошкодження орендованого майна;

- проводити в разі необхідності за власний рахунок поточний ремонт орендованого майна, за погодженням із Орендодавцем;

- не здійснювати без письмової згоди орендодавця перебудову, добудову та перепланування приміщень, що орендуються.

Відповідно до пункту 5.1 договору, договір набуває чинності з моменту підписання та скріплення печатками Сторін цього Договору та акта передачі-приймання, визначеного у п. 2.1. цього Договору, і діє один календарний рік.

Закінчення строку дії цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (пункт 5.4 договору).

Відповідно до пункту 5.5 договору, зміни до цього Договору можуть бути внесені тільки за домовленістю Сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього Договору.

Згідно з пунктом 5.6 договору, зміни до цього Договору набирають чинності з моменту належного письмового оформлення Сторонами відповідної додаткової угоди до цього Договору.

За умовами пункту 6.1 договору, за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.

Пунктом 6.3 договору сторони погодили, що у випадку прострочення сплати орендних платежів більше одного місяця, орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей договір з подальшим стягненням з орендаря всієї суми заборгованості і штрафних санкцій.

Одночасно з укладенням договору оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016, між позивачем та відповідачем було підписано Додаток №1 до нього - "Перелік орендованого майна", відповідно до якого загальна вартість переданого в оренду обладнання, меблів та інвентарю становить: 351245,90грн (т.1, а.с.16-21), а також Акт передачі-приймання орендованого майна від 26.04.2016, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлові приміщення, розташовані у м.Києві за адресою: вул. А.Ахматової, 13 оф.113, загальною площею 272,4кв.м. (т.1, а.с.22).

Договір, додаток та Акт підписано представниками сторін та їх підписи скріплені печатками підприємств.

Судом встановлено, що додатковими угодами до договору оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016: від 12.04.2017, 11.01.2018 та 14.11.2018 сторонами вносились зміни щодо розміру орендної плати, яка на момент виникнення спірних правовідносин була погоджена сторонами з розрахунку 256,56грн за 1 кв.м. за цим договором та становила 69886,94грн (т.1, а.с.23-25).

З матеріалів справи вбачається, що 27.08.2019 ТОВ "СВП Майстер" зверталось до ТОВ "Фірма "Едельвейс" з листом (без номера і без дати) в якому повідомляло про припинення договору оренди нежитлового приміщення з 15.10.2019 (т.2, а.с.27). Даний лист було надіслано представником відповідача в додаток мessenger Viber представника позивача та на електронну пошту, що останнім не заперечувалось.

Матеріали справи містять лист ТОВ "СВП Майстер" (без номера і без дати) адресований директору ТОВ "Фірма "Едельвейс" Жогло І.П., в якому відповідач повідомляє позивача про продовження договору оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 до 01.11.2019 (т.1, а.с.113). Отримання даного листа також підтверджено представником позивача в судовому засіданні.

Позивач в листі №03/19 від 15.10.2019 повідомив позивача, що відповідно до умов договору оренди, орендар зобов`язаний відновити офіс та передати його орендодавцю згідно Акту передачі-приймання, який підписується сторонами (т.1, а.с.212).

03.12.2019 позивач звертався до відповідача з листом №06/19 в якому просив здійснити підготовку нежитлових офісних приміщень до передачі-приймання від орендаря до орендодавця шляхом виконання визначеного переліку робіт. Також позивач просив про дату готовності повернення орендарем приміщень орендодавцю в порядку визначеному п.п.2.6, 2.7 договору оренди повідомити письмово не пізніше ніж за два дні (т.1, а.с.213-214).

18.12.2019 позивач звернувся до відповідача з вимогою №08/19 про відновлення пошкодженого та втраченого орендованого майна, сплату заборгованості та штрафних санкцій. В даній вимозі позивач також повідомляв відповідача про виявлення перебудови орендованого майна без згоди орендодавця та намір достроково розірвати договір оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 (т.1, а.с.46-50, 206-210; докази надіслання та вручення т.1, а.с.51-52,215).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що всупереч досягнутим домовленостям відповідач протягом дії договору систематично порушував строки сплати орендних платежів чим порушував умови договору оренди №1/16, не компенсував орендодавцю комунальні платежі. Вказує про чинність договору оренди з огляду на те, що орендодавець не отримував від орендаря повідомлення про дострокове розірвання договору оренди; додаткова угода сторонами не підписувалась; за актом приймання-передачі, складення якого передбачено п.2.6 договору, відповідачем орендоване майно не поверталось. Посилаючись на наведене, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 1111676,6грн, з яких: 489208,58грн заборгованості з орендної плати за період з жовтня 2019 по квітень 2020, 29984,07грн заборгованості з компенсації комунальних послуг за період з листопада 2019 по січень 2020, 584820,30грн пені, 4856,54грн 3% річних, 2807,11грн інфляційних втрат, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за укладеним між сторонами договором оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016.

Відповідач заперечуючи проти позову вказує, що ТОВ "СВП Майстер" неодноразово повідомляв позивача листами та повідомленнями через додаток Messenger Viber, що договір оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 діє до 01.11.2019. Зазначає, що в описі орендованого майна від 28.11.2019 зроблено відповідні виправлення власноручно директором позивача - Жогло І.П. і ці виправлення скріплені його власноручним підписом. Доводить, що позивачем в розрахунку не врахована сплата 27.04.2016 за перший та останній місяць оренди (платіжне доручення на суму 108960,20грн). вважає, що розмір пені позивачем нараховано не у відповідності до приписів закону та за певними періодами неправильно. Просить зменшити пеню, застосувавши до нарахувань пені строки позовної давності. Також вказує про помилки в нарахуванні інфляційних та річних. До справи відповідачем надано власний розрахунок орендних платежів, пені, інфляційних та річних (т.2, а.с.169).

Оцінивши подані докази та наведені доводи сторін за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні усіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог, виходячи з такого.

За положеннями ч.ч.1,2 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, правовідносини за яким регулюються параграфом 5 Глави 29 Господарського кодексу України та Главою 58 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Факт приймання-передачі майна в оренду майна, яке є предметом договору оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 підтверджується підписаним між сторонами актом передачі-приймання орендованого майна від 26.04.2016 (т.1, а.с.22). Перелік прийнятого відповідачем в оренду майна визначено в додатку №1, який підписано представниками сторін без зауважень (т.1, а.с.16-21).

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з пунктом 5.2 договору, якщо жодна зі Сторін за 30 днів до закінчення строку оренди письмово не заявить про намір припинити цей Договір, строк оренди автоматично вважається продовженим на один рік на таких самих умовах.

За умовами пункту 5.3 договору, якщо одна зі Сторін, яка не має наміру продовжувати дію цього Договору, попередить про це іншу Сторону не менше ніж за 30 днів до спливу строку Договору, то строк дії цього Договору припиняється через 30 календарних днів з дня повідомлення однією зі Сторін іншої Сторони про відсутність наміру продовжувати дію Договору.

Судом встановлено, що договір оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 укладено строком на 1 рік та діяв з 26.04.2016 до 26.04.2017 включно (п.5.1 договору).

Судом також встановлено, що дія договору оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 неодноразово продовжувалась автоматично на наступні терміни, зокрема, з 26.04.2017 по 26.04.2018, з 26.04.2018 по 26.04.2019, 26.04.2020 без підписання додаткових договорів.

Відповідно до ст.291 Господарського кодексу України, одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно статті 188 Господарського кодексу України встановлено загальний порядок зміни та розірвання господарських договорів відповідно до якого зміна та розірвання договорів у односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, надсилає пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з врахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Правовим наслідком розірвання договору є припинення зобов`язань сторін (ч. 2 ст. 653 ЦК України).

За умовами пункту 5.7 договору, цей Договір може бути достроково розірваний за ініціативою однієї зі Сторін, яка повідомляє про це іншу Сторону не пізніше ніж за 30 днів. Дострокове розірвання цього Договору оформляється додатковою угодою до нього. При цьому, якщо Сторона, за ініціативи якої розривається Договір, попередила про це іншу Сторону менш ніж за 30 днів, то цей Договір розривається через 30 днів з дня повідомлення однією зі Сторін іншої Сторони про дострокове розірвання Договору.

Відповідач доводить, що договір оренди розірвано з 01.11.2019 внаслідок надіслання позивачу листів про припинення договору.

Відповідачем подано до матеріалів справи лист, адресований директору ТОВ "Фірма "Едельвейс", відповідно до якого ТОВ "СВП Майстер" повідомляє про припинення договору оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 з 15.10.2019 (т.2, а.с.27). Вказаний лист відповідача було отримано директором позивача через додаток Messenger Viber та на електронну пошту, що підтверджується витягом з журналу реєстрації вихідної кореспонденції ТОВ "СВП Майстер" та фотокопіями з додатку (т.2, а.с.24, 27-28).

Також відповідачем подано до справи лист ТОВ "СВП Майстер", адресований директору ТОВ "Фірма "Едельвейс" в якому, відповідач повідомляє про продовження договору оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 до 01.11.2019 включно (т.1, а.с.113). На підтвердження доказів надіслання вказаного листа відповідач посилається витяг з журналу реєстрації вихідної кореспонденції ТОВ "СВП Майстер" (т.2, а.с.26).

Позивач підтвердив факт отримання вказаних листів, однак зазначив, що повідомлень про розірвання договору оренди №1/16 від відповідача не надходило. Додаткова угода про розірвання договору оренди від відповідача також не надходила та в порядку, передбаченому п.5.7 договору, акти повернення-передачі майна сторонами не підписувалась, а тому договір є діючим.

Слід зазначити, що направленням позивачу листа про припинення дії договору №1/16 з 15.10.2019, а в подальшому про продовження його дії до 01.11.2019, відповідач ініціював процедуру припинення договору оренди. Однак, дана процедура не була завершена, майно з оренди повернуто не було. Так, за змістом п.5.7 договору оренди його дострокове розірвання оформляється додатковою угодою до нього. Оформлена сторонами в якості додатку до договору №1/16 додаткова угода про розірвання договору в матеріалах справи відсутня. Доказів направлення відповідачем підписаного зі свого боку на адресу позивача (поштову, електронну чи через додаток Messenger Viber) примірника додаткової угоди про розірвання договору ТОВ "СВП Майстер" не надано.

Таким чином, за результатами аналізу умов укладеного між сторонами договору оренди, норм чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, та поданих доказів, доводи відповідача про те, що договір оренди розірвано з 01.11.2019 не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

У пункті 2.6 договору сторони передбачили, що орендар в день закінчення строку оренди передає, а орендодавець приймає орендоване майно, що оформлюється відповідним актом передачі-приймання, який підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього договору.

З дня підписання акту, зазначеного у п.2.6 цього договору строк оренди припиняється (пункт 2.7 договору).

В матеріалах справи наявний опис орендованого майна від 28.11.2019 в якому по деяких позиціях містяться зауваження позивача щодо наявності/відсутності майна, по деяких позиціях зазначено: потребує ремонту, розбите скло, тощо, навпроти деяких позицій відсутні будь-які відмітки (т.1, а.с.114-121). Окрім того, на останній сторінці даного опису директором позивача вчинено напис: "По всьому приміщенню потребують відновлення плінтуси, частково дверні лиштви та рами, не відновлена кухня-санвузол керівника. Решта до з`ясування". Даний опис не містить підпису з боку орендаря, а тому не підтверджує факт повернення позивачу майна з оренди. Крім того, даний опис не може вважатися актом про повернення, про що вказував представника відповідача в судовому засіданні, оскільки при укладенні договору оренди та прийнятті майна в оренду сторонами окремо підписувалися як Перелік орендованого майна (додаток №1 до договору оренди) так і Акт передачі-приймання орендованого майна. При цьому, як уже зазначалось, за актом передачі-приймання майно відповідачем позивачу повернуто не було. Надіслані відповідачем на адресу позивача акти передачі-приймання орендованого майна від 15.11.2019 та акти прийому-передачі майна №1, №2, №3 позивачем не підписані (а.с.142-153). До того ж ці акти надіслані позивачу 03.12.2019, що також спростовує доводи відповідача про припинення договірних відносин з 01.11.2019.

Отже, доказів передачі (повернення) орендарем майна орендодавцю за актом передачі-приймання, оформлення якого сторони погодили в п.2.6 договору, відповідачем не доведено. Відповідно і наслідки у вигляді припинення строку оренди не настали. Окрім того, відповідачем не доведено і передачу ключів від орендованих приміщень уповноваженій особі позивача, а передача ключів консьєржці чи працівникам охоронної фірми не є належним поверненням об`єкта оренди орендодавцю.

Представники позивача в судовому засіданні вказували на те, що відповідачем здійснено перебудову та перепланування приміщення кухні та санвузла керівника без письмової згоди орендодавця. Дані обставини підтвердив керівник відповідача зазначивши, що згоду було одержано від попереднього керівництва позивача в усній формі.

Відповідно до пункту 4.3 договору орендар зобов`язався не здійснювати без письмової згоди орендодавця перебудову, добудову та перепланування приміщень, що орендуються.

Дотримання відповідачем умов п.4.3 договору щодо отримання від позивача письмової згоди на перебудову та перепланування приміщення кухні та санвузла керівника не доведено.

Отже, відповідачем не надано доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги і свідчили про розірвання договору з 01.11.2019. Договір оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 продовжив свою дію до 26.04.2020.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача: 489208,58грн заборгованості з орендної плати за період з жовтня 2019 по квітень 2020, 29984,07грн заборгованості з компенсації комунальних послуг за період з листопада 2019 по січень 2020, 584820,30грн пені, 4856,54грн 3% річних, 2807,11грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 6 статті 283 ГК України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно зі статтею 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Приписами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 3.1 договору, орендна плата з розрахунку 200 грн. за 1 кв.м. за цим договором становить 54480 гривень 00 копійок за один місяць.

За умовами пункту 3.2 договору, орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України в безготівковому порядку, шляхом перерахування суми, визначеної у п.3.1 цього договору, на поточний рахунок орендодавця не пізніше 2-го числа кожного місяця за поточний місяць.

Додатковою угодою від 14.11.2018 сторони погодили, що орендна плата становить 69886,94грн (т.1, а.с.25).

Як встановлено судом з поданих до справи доказів, внаслідок неналежного виконання зобов`язань за договором оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016, непогашеною станом на час розгляду справи відповідачем залишилась заборгованість по сплаті орендних платежів за період з жовтня 2019 по квітень 2020 в сумі 489208,58грн.

Станом на час розгляду справи, відповідач зобов`язання щодо проведення розрахунків за договором оренди не виконав, заборгованість перед позивачем в сумі 489208,58грн не сплатив. При цьому як встановлено судом, договір оренди не припинив свою дію, а тому відсутні підстави для зарахування сплаченої 27.04.2016 орендної плати за останній місяць оренди.

З огляду на вищевикладене суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача по сплаті орендних платежів за період з жовтня 2019 по квітень 2020 у розмірі 489208,58грн є обґрунтованими.

Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача 29984,07грн заборгованості з компенсації комунальних послуг, господарський суд враховує таке.

Відповідно до пункту 3.7 договору, орендар компенсує Орендодавцеві вартість комунальних послуг та експлуатаційних витрат на підставі виставлених Орендодавцем рахунків. Орендар зобов`язаний оплатити спожиті комунальні послуги протягом двох банківських днів з дня виставлення відповідного рахунку.

На виконання вказаного пункту договору, позивачем за період з листопада 2019 по січень 2020 було виставлено рахунки на оплату компенсації комунальних послуг в загальній сумі 29984,07грн, що підтверджується рахунками на оплату: №24 від 13.12.2019 на суму 11958,35грн, №1 від 17.01.2020 на суму 8366,01грн та №2 від 14.02.2020 на суму 9659,71грн (т.1, а.с.55, 236, 250; докази надіслання та вручення т.1, а.с.56, 248-249, 256).

На час розгляду справи, відповідач зобов`язання щодо компенсації комунальних послуг за період з листопада 2019 по січень 2020 в розмірі 29984,07грн у встановлений строк не виконав, доказів сплати не надав, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем існує заборгованість зі сплати компенсації за комунальними послугами в загальній сумі 29984,07грн.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 584820,30грн пені, 4856,54грн 3% річних та 2807,11грн інфляційних втрат.

Розглядаючи питання про правомірність вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд враховує наступне.

Порушенням зобов`язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статі 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В пункті 6.2 договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату орендної плати та компенсацію комунальних платежів та експлуатаційних витрат, визначених в п.п.3.1, 3.2, 3.7 цього договору, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Господарський суд враховує, що пунктами 4 та 6 статті 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.2 ст.343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки НБУ (Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №910/10224/14).

При перевірці заявлених до стягнення з відповідача сум пені, судом встановлено, що позивач здійснював її нарахування на суму прострочених платежів з розрахунку в розмірі 1 % від простроченої суми, за кожний день прострочення, а не подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, що суперечить приписам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та нормам Господарського кодексу України.

У відзиві від 19.02.2020 на позовну заяву відповідач вказав, що позивачем при нарахуванні пені не враховані положення ч.6 ст.231 ГК України та заявив про застосування до вимог про стягнення пені строку позовної давності.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У даному випадку, пункт 6.2 договору оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 не передбачає іншого періоду нарахування пені, ніж визначено ч.6 ст.232 ГК України.

Відповідно до встановлених обставин справи та вищевказаних норм чинного законодавства, позивач мав право нараховувати пеню за несвоєчасну оплату орендної плати від суми заборгованості за кожен день прострочення. Однак, такі нарахування мали проводитись з дотриманням вимог ч.6 ст.232 ГПК України.

Згідно з ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У статті 258 Цивільного кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Пунктом 3 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позивач звернувся до суду з позовом у даній справі 14.01.2020, про що свідчить штемпель пошти про відправлення позовної заяви (т.1, а.с.80).

Перевіривши проведені позивачем нарахування пені в межах визначеного позивачем періоду її нарахування і сум на які здійснено таке нарахування, зважаючи на встановлені судом обставини справи та приписи ч.6 ст.232 ГПК України, ч.2 ст.343 ГК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а також враховуючи річний строк позовної давності до вимог про нарахування пені, господарський суд встановив, що правомірним є нарахування пені в сумі 40456,44грн.

Отже, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 40456,44грн. В частині стягнення з відповідача пені в сумі 544363,86грн (584820,30грн - 40456,44грн = 544363,86грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

У відзиві на позовну заяву від 19.02.2020 відповідач зазначає, що є всі підстави для зменшення розміру пені до 1050,62грн, тобто до 10% від суми пені яка могла бути стягнута. Посилається на недоведення позивачем збитків та їх розміру. Зазначає, що сам факт систематичного прострочення оплати орендних платежів з боку ТОВ "СВП Майстер" свідчить про тяжкий фінансовий стан товариства.

Розглядаючи заявлене відповідачем клопотання про зменшення пені судом враховується, що згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 ЦК України.

Зі змісту наведених норм вбачається, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

При цьому зменшення розміру пені є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та його розмір.

Водночас, наведені відповідачем у відзиві доводи в обґрунтування зменшення пені, не свідчать про виключність зазначених обставин та про вжиття будь-яких заходів відповідачем для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов`язання з оплати орендних платежів, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру пені.

Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованості вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 2807,11грн та 3% річних у сумі 4856,54грн, господарський суд враховує таке.

У відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов`язань по сплаті орендних платежів, перевіривши здійснені позивачем нарахування заявлених до стягнення сум інфляційних, господарський суд встановив, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 2705,68грн, нарахованих на заборгованість з орендних платежів по кожному окремому періоду.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 2705,68грн підлягають задоволенню. В частині вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 101,43грн (2807,11грн - 2705,68грн = 101,43грн) вимоги позивача є безпідставними, а тому у їх задоволенні суд відмовляє.

Перевіривши проведені позивачем нарахування 3% річних, господарський суд вважає їх обґрунтованими, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 4856,54грн правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Як визначає ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 489208,58грн заборгованості з орендної плати, 29984,07грн заборгованості з компенсації комунальних послуг, 40456,44грн пені, 4856,54грн 3% річних та 2705,68грн інфляційних втрат є обґрунтованими, заявленими відповідно до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 544363,86грн та інфляційних втрат в сумі 101,43грн суд відмовляє.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується витрат позивача на надання правової допомоги у розмірі 10000,00грн, суд зазначає таке.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (ч.1 ст.16 ГПК України).

Відповідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ч. 2 ст.16 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частини 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з положеннями статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

Судом встановлено, що 10.12.2019 між Адвокатським бюро "Ігора Дутки" (бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" (клієнт) було укладено договір №59/2019-ПД про надання правової допомоги, за умовами пункту 1.1 якого, Бюро приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов`язання надавати Клієнту правову допомогу.

За умовами пункту 3.1 договору, розмір гонорару, який Клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, а також порядок та строки його сплати, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, яким набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.

Відповідно до пункту 4.1 договору, цей договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов та підписання сторонами тексту договору та додатків (додаткових угод) до нього.

Пунктом 3 Додаткової угоди №1 від 10.12.2019 до договору №59/2019-ПД про надання правової допомоги від 10.12.2019 сторонами погоджено, що сплата частини узгодженої сторонами в пункті 2 Додаткової угоди суми гонорару (вартості послуг) в розмірі 10000,00грн здійснюється клієнтом на підставі рахунку-фактури в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок Бюро, реквізити якого зазначаються у відповідному рахунку-фактурі на оплату гонорару протягом строку (терміну), зазначеному в такому рахунку-фактурі (т.1, а.с.71).

Відповідно до ст.126 ГПК України за результатами розгляду справи, витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами із іншими судовими витратами.

В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Отже, керуючись приписами ст.129 ГПК України, враховуючи, що позивачем підтверджено правовий статус представника - адвоката, надано докази оплати послуг прийнятих згідно з додатковою угодою №1 від 10.12.2019 по наданню правової допомоги в Господарському суді Житомирської області, оцінивши заявлені до стягнення витрати, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, з урахуванням всіх аспектів цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку матеріалів як кваліфікований фахівець, суд встановив, що сума витрат на професійну правничу допомогу, яка заявлена до стягнення, погоджена сторонами, узгоджена з предметом позову, наданими адвокатом послугами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг та обсягом таких послуг.

Факт понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00грн підтверджується банківською випискою від 17.12.2019 (т.1, а.с.73).

Відповідач заперечень стосовно заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу не подав, клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не заявив.

За приписами ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, оскільки позовні вимоги у даній справі задоволені частково, суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме в сумі 5102,31грн. Витрати на оплату послуг адвоката в частині стягнення 4897,69грн господарським судом покладаються на позивача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" (13500, Житомирська область, Попільнянський район, смт. Попільня, вул. Садова, буд. 3, офіс 1; ідентифікаційний код 35100184) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" (02068, місто Київ, вул. Анни Ахматової, будинок 13, квартира 113; ідентифікаційний код 32526961):

- 489 208,58грн заборгованості з орендної плати;

- 29 984,07грн заборгованості з компенсації комунальних послуг;

- 40 456,44грн пені;

- 4 856,54грн 3% річних;

- 2 705,68грн інфляційних втрат;

- 8 508,17грн витрат по сплаті судового збору;

- 5102,31грн витрат на оплату послуг адвоката.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 22.04.21

Суддя Кравець С.Г.

Друк:

1 - в справу,

2,3 - сторонам (рек. з пов.),

на електронні адреси сторін:

- позивача: kanc@co.ztoe.com.ua

- відповідача: orelpavlo50@gmail.com