Постанова

від 30.08.2021 по справі 910/592/20

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2021 року Справа № 910/592/20

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Миханюк М.В.

секретар судового засідання Романець Х.В.

за участю представників сторін:

позивача - Жогло І.П. (директор), Дутка І.М. - адвокат;

відповідача - Стригун А.А. - адвокат;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" на рішення Господарського суду Житомирської області від 15 квітня 2021 року (повний текст складено 22.04.2021) у справі № 910/592/20 (суддя Кравець С.Г.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер"

про стягнення 1 111 676,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 15 квітня 2021 року у справі №910/592/20 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" про стягнення 1 111 676,60 грн - задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" 489 208,58 грн заборгованості з орендної плати; 29 984,07 грн заборгованості з компенсації комунальних послуг; 40 456,44 грн пені; 4 856,54 грн 3% річних; 2 705,68 грн інфляційних втрат; 8 508,17 грн витрат по сплаті судового збору; 5102,31 грн витрат на оплату послуг адвоката.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ "СВП Майстер" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача 13 243,85 грн пені, 1184, 20 грн 3% річних, 141,48 інфляційних втрат, а в решті позовних вимог - відмовити.

Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Житомирської області норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду, обставинам справи.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Крім того, просить суд стягнути з ТОВ "СВП Майстер" на користь ТОВ "Фірма "Едельвейс" витрати на надання правничої (правової) допомоги за розгляд справи в суді апеляційної інстанції в розмірі 10 000,00 грн.

Безпосередньо в судовому засіданні представники сторін повністю підтримали вимоги та доводи, викладені відповідно в апеляційній скарзі та у відзиві на неї.

Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.

При цьому колегія суддів виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 26 квітня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" (орендодавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" (орендар/відповідач) був укладений договір оренди нежитлових приміщень №1/16 (далі - договір, т.1, а.с.11-15), згідно п.1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, орендодавець зобов`язувався передати орендареві у строкове платне користування, а орендар зобов`язується прийняти у строкове платне користування нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою м.Київ вул.Ахматової, 13 оф.113, загальною площею 272,4кв.м. та інше майно (надалі іменується "орендоване майно").

Відповідно до п.1.2 договору, повний перелік орендованого майна визначається в Додатку 1 до цього договору.

За умовами пункту 1.3 договору орендоване майно призначене для розміщення в ньому офісу.

Орендодавець може надавати орендарю інші послуги, умови надання яких визначаються в додаткових угодах до цього договору (п.1.5 договору).

Пунктом 2.1 договору сторони погодили, що орендодавець протягом двох днів з дня набрання чинності цим договором: передає, а орендар приймає у користування орендоване майно, що оформлюється відповідним актом передачі-приймання, який підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до п.2.2 договору, для приведення приміщень до виду, якого вимагає професійна діяльність орендаря, йому надасться відстрочка початку обчислення строку оренди до 03.05.2016 року. За час дії відстрочки початку обчислення строку оренди, орендар має право за погодженням з орендодавцем обладнувати та оформляти приміщення, що орендуються.

Обчислення строку оренди за цим договором починається з дня підписання акту, зазначеного у п. 2.1. (п.2.3 договору).

За умовами пункту 2.4 договору протягом строку, визначеного у п.2.1 цього договору, орендодавець повинен звільнити приміщення, що орендуються, та підготувати їх до передачі орендареві.

Згідно з п.2.5 договору у момент підписання акту передачі-приймання орендодавець передає орендарю ключі від приміщень, що орендуються, після чого орендарю має бути забезпечений безперешкодний доступ у ці приміщення.

Згідно з п.3.3 договору орендна плата за перший та останній місяці дії цього договору сплачується орендарем протягом 2 банківських днів з дня підписання цього договору.

Вартість комунальних послуг та експлуатаційних витрат не входить до орендної плати (пункт 3.6 договору).

Згідно п.4.3 договору орендар зобов`язується:

- своєчасно сплачувати орендну плату;

- користуватися орендованим майном відповідно до цього Договору і цільового призначення орендованого майна;

- підтримувати орендоване майно у справному стані, запобігати його знищенню та пошкодженню;

- своєчасно інформувати орендодавця про виявлені пошкодження орендованого майна;

- проводити в разі необхідності за власний рахунок поточний ремонт орендованого майна, за погодженням із орендодавцем;

- не здійснювати без письмової згоди орендодавця перебудову, добудову та перепланування приміщень, що орендуються.

Відповідно до п.5.1 договору, договір набуває чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторін цього договору та акта передачі-приймання, визначеного у п.2.1. цього договору, і діє один календарний рік.

Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п.5.4 договору).

Відповідно до п.5.5 договору, зміни до цього договору можуть бути внесені тільки за домовленістю сторін, яка оформлюється додатковою угодою до цього договору.

Згідно з пунктом 5.6 договору зміни до цього договору набирають чинності з моменту належного письмового оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору.

За невиконання чи неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором (п.6.1 договору).

Пунктом 6.3 договору сторони погодили, що у випадку прострочення сплати орендних платежів більше одного місяця, орендодавець має право в односторонньому порядку розірвати цей договір з подальшим стягненням з орендаря всієї суми заборгованості і штрафних санкцій.

На виконання умов договору оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 між сторонами був підписано Додаток №1 до нього - "Перелік орендованого майна", відповідно до якого загальна вартість переданого в оренду обладнання, меблів та інвентарю становить: 351245,90грн (т.1, а.с.16-21), а також Акт передачі-приймання орендованого майна від 26.04.2016, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв нежитлові приміщення, розташовані у м.Києві за адресою: вул. А.Ахматової, 13 оф.113, загальною площею 272,4кв.м. (т.1, а.с.22).

Договір, додаток та Акт підписано представниками сторін та їх підписи скріплені печатками підприємств.

Додатковими угодами до договору оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016: від 12.04.2017, 11.01.2018 та 14.11.2018 сторонами вносились зміни щодо розміру орендної плати, яка на момент виникнення спірних правовідносин була погоджена сторонами з розрахунку 256,56 грн за 1 кв.м. за цим договором та становила 69886,94грн (т.1, а.с.23-25).

27.08.2019 ТОВ "СВП Майстер" звернулось до ТОВ "Фірма "Едельвейс" з листом (без номера і без дати), в якому повідомляло про припинення договору оренди нежитлового приміщення з 15.10.2019 (т.2, а.с.27). Даний лист було надіслано представником відповідача в додаток мessenger Viber представника позивача та на електронну пошту, що останнім не заперечувалось.

В подальшому, ТОВ "СВП Майстер" листом (без номера і без дати) повідомило директора ТОВ "Фірма "Едельвейс" Жогло І.П. про продовження договору оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 до 01.11.2019 (т.1, а.с.113). Отримання даного листа позивачем не заперечується.

15.10.2019 директор ТОВ "Фірма "Едельвейс" звернувся до ТОВ "СВП Майстер" з листом №03/19, в якому зазначив, що відповідно до умов договору оренди, орендар зобов`язаний відновити офіс та передати його орендодавцю згідно Акту передачі-приймання, який підписується сторонами (т.1, а.с.212).

03.12.2019 директор ТОВ "Фірма "Едельвейс" звернувся до ТОВ "СВП Майстер" з листом №06/19, в якому просив здійснити підготовку нежитлових офісних приміщень до передачі-приймання від орендаря до орендодавця шляхом виконання визначеного переліку робіт. Також директор просив про дату готовності повернення орендарем приміщень орендодавцю в порядку визначеному п.п.2.6, 2.7 договору оренди повідомити письмово не пізніше ніж за два дні (т.1, а.с.213-214).

18.12.2019 ТОВ "Фірма "Едельвейс" звернулось до ТОВ "СВП Майстер" з вимогою №08/19 про відновлення пошкодженого та втраченого орендованого майна, сплату заборгованості та штрафних санкцій, в якій орендодавець повідомляв орендаря про виявлення перебудови орендованого майна без згоди орендодавця та намір достроково розірвати договір оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 (т.1, а.с.46-52, 206-210, 215).

ТОВ "Фірма "Едельвейс" посилаючись на те, що ТОВ "СВП Майстер" протягом дії договору систематично порушувало строки оплати орендних платежів та не компенсував орендодавцю комунальні платежі, чим порушував умови договору оренди №1/16, та вказуючи на чинність договору оренди з огляду на те, що додаткова угода про дострокове розірвання договору оренди сторонами не підписувалась, а орендоване майно за актом приймання-передачі не поверталось, звернулось до суду з позовом про стягнення з ТОВ "СВП Майстер" 1111676,6 грн, з яких: 489208,58 грн - заборгованість з орендної плати за період з жовтня 2019 року по квітень 2020 року, 29984,07 грн - заборгованість з компенсації комунальних послуг за період з листопада 2019 року по січень 2020 року, 584820,30 грн - пеня за період з 01.12.2019 по 09.04.2020, 4856,54 грн - 3% річних за період з 01.12.2018 по 09.04.2020, 2807,11 грн - інфляційні втрати за період з 01.12.2018 по 31.03.2020 (згідно заяви про збільшення позовних вимог вих.№1015300/07 від 09.04.2020, т.1, а.с.221-223).

Місцевий господарський суд, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Згідно положень ч.ч.1,2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди, правовідносини за яким регулюються параграфом 5 Глави 29 Господарського кодексу України та Главою 58 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається, факт приймання-передачі в оренду майна, яке є предметом договору оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016, підтверджується підписаним між сторонами актом передачі-приймання орендованого майна від 26.04.2016 (т.1, а.с.22). Перелік прийнятого відповідачем в оренду майна визначено в додатку №1, який підписано представниками сторін без зауважень (т.1, а.с.16-21).

Відповідно до ч.1 ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Згідно з частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст.764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України передбачено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з пунктом 5.2 договору якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку оренди письмово не заявить про намір припинити цей договір, строк оренди автоматично вважається продовженим на один рік на таких самих умовах.

За умовами пункту 5.3 договору якщо одна зі сторін, яка не має наміру продовжувати дію цього договору, попередить про це іншу сторону не менше ніж за 30 днів до спливу строку договору, то строк дії цього договору припиняється через 30 календарних днів з дня повідомлення однією зі сторін іншої сторони про відсутність наміру продовжувати дію договору.

Як встановелно судами обох інстанцій, договір оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 укладено строком на 1 рік та діяв з 26.04.2016 до 26.04.2017 включно (п.5.1 договору). При цьому, дія договору оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 неодноразово продовжувалась автоматично на наступні терміни, зокрема, з 26.04.2017 по 26.04.2018, з 26.04.2018 по 26.04.2019, 26.04.2020 без підписання додаткових договорів.

Відповідно до ст.291 Господарського кодексу України, одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання-орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди. Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно статті 188 Господарського кодексу України встановлено загальний порядок зміни та розірвання господарських договорів відповідно до якого зміна та розірвання договорів у односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, надсилає пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з врахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Правовим наслідком розірвання договору є припинення зобов`язань сторін (ч.2 ст.653 ЦК України).

Відповідно до п.5.7 договору, останній може бути достроково розірваний за ініціативою однієї зі сторін, яка повідомляє про це іншу сторону не пізніше ніж за 30 днів. Дострокове розірвання цього договору оформляється додатковою угодою до нього. При цьому, якщо сторона, за ініціативи якої розривається договір, попередила про це іншу сторону менш ніж за 30 днів, то цей договір розривається через 30 днів з дня повідомлення однією зі сторін іншої сторони про дострокове розірвання договору.

Як вже зазначалося вище, ТОВ "Фірма "Едельвейс", вказуючи про чинність договору оренди, звернулось до суду з позовом про стягнення з ТОВ "СВП Майстер" 489208,58 грн заборгованості з орендної плати за період з жовтня 2019 по квітень 2020.

ТОВ "СВП Майстер", в свою чергу, заперечує проти позовних вимог посилаючись на те, що договір оренди розірвано з 01.11.2019 внаслідок надіслання позивачу листів про його припинення.

На підтвердження вказаного ТОВ "СВП Майстер" посилається на листи, адресовані директору ТОВ "Фірма "Едельвейс", від 27.08.2019, відповідно до якого ТОВ "СВП Майстер" повідомляє про припинення договору оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 з 15.10.2019 (т.2, а.с. 24, 27-28), а також від 15.10.2019, в якому, відповідач повідомляє про продовження договору оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 до 01.11.2019 включно (т.1, а.с.113, т.2, а.с.26).

Позивач не заперечує факт отримання вказаних листів, однак зазначає, що повідомлень про розірвання договору оренди №1/16, як і додаткової угоди про розірвання договору оренди від відповідача не надходило; акти повернення-передачі майна сторонами не підписувались, а тому договір оренди є діючим.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що за результатами аналізу умов укладеного між сторонами договору оренди, норм чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, та поданих доказів, доводи відповідача про те, що договір оренди розірвано з 01.11.2019 є безпідставними.

При цьому колегія суддів зазначає, що направленням позивачу листа про припинення дії договору №1/16 з 15.10.2019, а в подальшому про продовження його дії до 01.11.2019, відповідач ініціював процедуру припинення договору оренди. Однак, дана процедура не була завершена, майно з оренди повернуто не було.

Так, за змістом п.5.7 договору оренди його дострокове розірвання оформляється додатковою угодою до нього.

Як встановлено судами обох інстанцій, оформлена сторонами в якості додатку до договору №1/16 додаткова угода про розірвання договору в матеріалах справи відсутня. Доказів направлення відповідачем підписаного зі свого боку на адресу позивача (поштову, електронну чи через додаток Messenger Viber) примірника додаткової угоди про розірвання договору ТОВ "СВП Майстер" ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.

Відповідно до ч.1 ст.785 Цивільного кодексу України, у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

В пункті 2.6 договору сторони передбачили, що орендар в день закінчення строку оренди передає, а орендодавець приймає орендоване майно, що оформлюється відповідним актом передачі-приймання, який підписується сторонами та є невід`ємною частиною цього договору.

З дня підписання акту, зазначеного у п.2.6 цього договору строк оренди припиняється (п.2.7 договору).

В матеріалах справи наявний опис орендованого майна від 28.11.2019, в якому по деяких позиціях містяться зауваження позивача щодо наявності/відсутності майна, по деяких позиціях зазначено: потребує ремонту, розбите скло, тощо, навпроти деяких позицій відсутні будь-які відмітки (т.1, а.с.114-121). Крім того, на останній сторінці даного опису директором позивача вчинено напис: "По всьому приміщенню потребують відновлення плінтуси, частково дверні лиштви та рами, не відновлена кухня-санвузол керівника. Решта до з`ясування".

Однак, даний опис не містить підпису з боку орендаря, а тому не підтверджує факт повернення позивачу майна з оренди.

Крім того, даний опис не може вважатися актом про повернення, оскільки при укладенні договору оренди та прийнятті майна в оренду сторонами окремо підписувалися як Перелік орендованого майна (Додаток №1 до договору оренди), так і Акт передачі-приймання орендованого майна.

При цьому, як вже зазначалось вище, за актом передачі-приймання майно відповідачем позивачу повернуто не було.

Надіслані відповідачем на адресу позивача акти передачі-приймання орендованого майна від 15.11.2019 та акти прийому-передачі майна №1, №2, №3 позивачем не підписані (а.с.142-153). До того ж ці акти надіслані позивачу 03.12.2019, що також спростовує доводи відповідача про розірвання договору, і як наслідок припинення договірних відносин, з 01.11.2019.

Оскільки, доказів передачі (повернення) орендарем майна орендодавцю за актом передачі-приймання, оформлення якого сторони погодили в п.2.6 договору, відповідачем не доведено, відповідно і наслідки у вигляді припинення строку оренди не настали, а отже договір оренди нежитлових приміщень №1/16 від 26.04.2016 продовжив свою дію до 26.04.2020.

Разом з тим, апеляційним судом не надається оцінка долученим до доповнень до апеляційної скарги доказам, а саме, листу директора ТОВ "Фірма "Едельвейс" Жогло І.П. від 22.10.2019 №04/19 та додатковій угоді від 01.11.2019 про дострокове розірвання Договору з 30.11.2019, з огляду на наступне.

Згідно вимог ГПК Украни кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовий розгляд справи базується на принципах рівності та змагальності.

Відповідно до ч.3 ст.80 ГПК Українивідповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до п.1 ч.1ст.178 ГПК України, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову;

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Системний аналіз статей 80, 178, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на відповідача покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з відзивом на позовну заяву. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (у даному випадку - відповідача).

Надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції (додані до апеляційної скарги) без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції є порушенням вимог статей 80 та 269 ГПК України. Вказане з урахуванням положень статті 282 ГПК України означає, що суд апеляційної інстанції, приймаючи додаткові докази, має викладати мотивувальну частину своєї постанови із зазначенням відповідного обґрунтування заявником неможливості їх подання до суду першої інстанції та з оцінкою апеляційною інстанцією такого обґрунтування (Постанова КГС ВС від 23.07.2019 у справі № 917/2034/17).

Приймаючи від сторони у справі нові докази у справі, суд апеляційної інстанції задля дотримання принципу рівності та змагальності сторін повинен надати оцінку поясненням та доводам іншої сторони у справі щодо нових доказів.

Суд враховує, що одним із елементів права на суд (окрім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип "рівної зброї" ("equality of arms"), згідно з яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands" від 27.10.1993 та "Ankerl v. Switzerland" від 23.10.1996).

Як вбачається, ТОВ "СВП Майстер" до доповнень до апеляційної скарги було додано копії листа директора ТОВ "Фірма "Едельвейс" Жогло І.П. від 22.10.2019 №04/19, яким надіслано директору ТОВ "СВП Майстер" Свірському В.П. проект додаткової угоди від 01.11.2019 про дострокове розірвання Договору з 30.11.2019 та рахунок на оплату №23 від 22.11.2019, та додаткової угоди від 01.11.2019, підписаної сторонами договору (директором ТОВ "Фірма "Едельвейс" Жогло І.П. та директором ТОВ "СВП Майстер" Свірським В.П.) про дострокове розірвання договору з 30.11.2019.

З матеріалів господарської справи вбачається, що відповідач до суду першої інстанції даних доказів не надавав.

Разом з тим, апелянт надаючи вказані докази, враховуючи, що копії листа та додаткової угоди від 01.11.2019 подані лише в суді апеляційної інстанції, тобто є новими доказами, зазначив, що зазначені документи відповідачем до суду першої інстанції не надавалися, оскільки останній вважав їх втраченими під час переїзду ТОВ "СВП Майстер" у нове приміщення і вони були знайдені лише під час інвентаризації майна.

Однак, наведені відповідачем причини неподання таких доказів до суду першої інстанції не можуть вважатися поважними, оскільки про існування таких обставин відповідач не згадував ані в своїх заявах по суті справи, ані в своїх поясненнях під час виступу в судових засіданнях, а також не повідомляв суд першої інстанції про їх втрату, як і не заявляв клопотань про їх витребування. Вказані дії залежали виключно від суб`єктивної поведінки відповідача, який несе ризик вчинення або не вчинення певної процесуальної дії.

У постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №913/317/18 зазначено, що в силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 ГПК, а також положеннях статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду. Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки, скаржник не надав доказів неможливості подання до суду першої інстанції копій листа та додаткової угоди від 01.11.2019 з причин, що об`єктивно не залежали від нього у порядку передбаченому ст.269 ГПК України, а наведені обставини неподання відповідачем доказів суду першої інстанції не визнаються судом поважними, колегія суддів дійшла висновку, що вказані докази не можуть бути прийняті та оцінені судом апеляційної інстанції в силу ст.269 ГПК України, оскільки їх прийняття буде порушенням принципу рівності усіх учасників процесу перед законом і судом.

Колегія суддів зазначає, що прийняття відповідних документів матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Згідно зі ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п.3.1 договору, орендна плата з розрахунку 200 грн. за 1 кв.м. за цим договором становить 54480 гривень 00 копійок за один місяць.

Орендна плата сплачується орендарем у національній валюті України в безготівковому порядку, шляхом перерахування суми, визначеної у п.3.1 цього договору, на поточний рахунок орендодавця не пізніше 2-го числа кожного місяця за поточний місяць (п.3.2 договору).

Додатковою угодою від 14.11.2018 сторони погодили, що орендна плата становить 69886,94 грн (т.1, а.с.25).

Крім того, відповідно до п.3.7 договору, орендар компенсує орендодавцеві вартість комунальних послуг та експлуатаційних витрат на підставі виставлених орендодавцем рахунків. Орендар зобов`язаний оплатити спожиті комунальні послуги протягом двох банківських днів з дня виставлення відповідного рахунку.

Оскільки, як вже зазначалося вище, договір оренди не припинив свою дію, при цьому, як встановлено судами обох інстанцій, існує заборгованість відповідача перед позивачем, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості по сплаті орендних платежів за період з жовтня 2019 по квітень 2020 в розмірі 489 208,58 грн та заборгованості зі сплати компенсації за комунальні послуги за період з листопада 2018 року по січень 2020 року в розмірі 29 984,07 грн, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 530, 759, 762 ЦК України.

При цьому, суд першої інстанції вірно зазначив в оскаржуваному рішенні про відсутність підстав для зарахування сплаченої 27.04.2016 орендної плати за останній місяць оренди, оскільки договір оренди не розірваний у встановленому умовами договору порядку, а відтак не припинив свою дію.

Відповідно до п.6.2 договору, за несвоєчасну оплату орендної плати та компенсацію комунальних платежів та експлуатаційних витрат, визначених в п.п.3.1, 3.2, 3.7 цього договору, орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі 1% від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем умов договору оренди та зважаючи, що п.6.2 договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції визнавши розрахунок пені, наданий позивачем невірним та провівши його самостійно з урахуванням приписів ст.232, ч.2 ст.243 ГК України, ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", ст.ст. 258, 267 ЦК України, правомірно задоволив пеню в розмірі 40 456,44 грн. При цьому, у стягненні 544 363,76 грн пені суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки її нараховано та, відповідно, пред`явлено до стягнення безпідставно.

При цьому, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру пені, оскільки доводи відповідача в обґрунтування зменшення пені не свідчать про виключність зазначених обставин та про вжиття ним будь-яких заходів для недопущення порушення зі свого боку господарського зобов`язання з оплати орендних платежів.

Колегією суддів враховано, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Тобто з системного аналізу вищевказаних норм слідує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

При цьому, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов`язань та міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом`якшення неустойки суд наділений задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов`язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов`язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

Водночас, відповідач має надати докази явної неспіврозмірності неустойки наслідкам порушення зобов`язання, зокрема, що покладений розмір збитків кредитора, які могли виникнути внаслідок порушення зобов`язань, значно вище основного невиконаного зобов`язання.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не сплачено основну суму заборгованості, крім того, відповідачем не доведено наявності обставин тяжкого фінансового стану відповідача (Звіт про фінансові результати за 2020 рік надано лише в суді апеляційної інсанції), відсутності завдання збитків іншим учасникам господарських відносин та не доведено наявності обставин, з якими законодавець пов`язує можливість такого зменшення. Крім того, присуджений до стягнення судом першої інстанції розмір пені не є надмірним у порівнянні з основною сумою заборгованості відповідача.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки, як з`ясовано судами, прострочення виконання грошового зобов`язання з боку відповідача має місце, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, що до стягнення підлягає 4856,54 грн відсотків річних та 2705,68 грн інфляційних нарахувань. При цьому, у стягненні 101,43 грн інфляційних втрат суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки їх нараховано та відповідно пред`явлено до стягнення безпідставно.

Щодо судових витрат позивача на надання правової допомоги у розмірі 10000,00 грн, то колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Порядок відшкодування витрат на правничу допомогу врегульовано статтею 126 ГПК України. Так, частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.12.2019 між Адвокатським бюро "Ігора Дутки" (бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" (клієнт) був укладений договір №59/2019-ПД про надання правової допомоги, за умовами пункту 1.1 якого, Бюро приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов`язання надавати Клієнту правову допомогу.

За умовами пункту 3.1 договору, розмір гонорару, який Клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, а також порядок та строки його сплати, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, яким набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.

Відповідно до п.4.1 договору, цей договір діє з моменту погодження сторонами усіх істотних умов та підписання сторонами тексту договору та додатків (додаткових угод) до нього.

Пунктом 3 Додаткової угоди №1 від 10.12.2019 до договору №59/2019-ПД про надання правової допомоги від 10.12.2019 сторонами погоджено, що сплата частини узгодженої сторонами в пункті 2 Додаткової угоди суми гонорару (вартості послуг) в розмірі 10000,00 грн здійснюється клієнтом на підставі рахунку-фактури в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок Бюро, реквізити якого зазначаються у відповідному рахунку-фактурі на оплату гонорару протягом строку (терміну), зазначеному в такому рахунку-фактурі (т.1, а.с.71).

Факт понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн підтверджується банківською випискою від 17.12.2019 (т.1, а.с.73).

Враховуючи викладене та беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, а також те, що розмір зазначених витрат підтверджується матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак беручи до уваги відсутність заперечень іншої сторони щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу та зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відшкодування ТОВ "Фірма "Едельвейс" понесених ним витрат на професійну правничу допомогу частково в розмірі 5102,31 грн, що є пропорційним до суми задоволених позовних вимог.

При цьому, посилання скаржника на те, що витрати на оплату послуг адвоката поніс не лише позивач, а і відповідач, а тому сума одержаних ТОВ "СВП Майстер" юридичних послуг у розмірі 19000,00 грн підлягає розподілу між сторонами за результатами ухваленого у справі №910/592/20 рішення, колегією суддів до уваги не беруться з огляду на таке.

Відповідно до ст.124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем ТОВ "СВП Майстер" разом з першою заявою по суті (відзивом на позовну заяву), а також і з іншими поясненнями по суті справи, не було подано суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він поніс та очікує понести у зв`язку з розглядом справи, зокрема й щодо зазначення того, що він очікує також понести витрати на професійну правничу допомогу.

Також не було надано місцевому господарському суду і доказів, які б підтверджували понесені ним витрати на оплату послуг адвоката.

Такі докази, а саме, договір про надання правничої (правової) допомоги від 18.05.2020, укладений між Адвокатським бюро "Стригун Груп" та ТОВ "СВП Майстер", Акти приймання-передачі наданих юридичних послуг по договору про надання правової допомоги від 22.06.2020 та від 17.12.2020, платіжні доручення №4949 від 26.06.2020 та №5336 від 04.02.2021, були надані лише суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З огляду на викладене та враховуючи неподання відповідачем доказів, які б підтверджували понесені ним витрати на оплату послуг адвоката, суд першої інстанції був позбавлений можливості надати їм належну правову оцінку та розглянути питання щодо їх відшкодування.

Також безпідставними є доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо територіальної підсудності, оскільки на час прийняття Господарським судом Житомирської області справи №910/592/20 до розгляду та відкриття провадження у справі №910/592/20, позиції Великої Палати ВС (щодо того, що на спори, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми ч.3 ст.30 ГПК України) не існувало, а відповідно до ч.2 ст.31 ГПК України, справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа відноситься до виключної підсудності іншого суду.

Крім того, колегія суддів бере до уваги те, що позивач з даним позовом звернувся до Господарського суду міста Києва. В подальшому, саме за клопотанням відповідача ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.09.2020 справу №910/592/20 бeло передано за підсудністю до Господарського суду Житомирської області. Дана ухвала сторонами не оскаржувалась та є чинною.

Згідно з положеннями ч.ч. 6, 7 ст.31 ГПК України спори між судами щодо підсудності не допускаються і справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.

Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Житомирської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.

При цьому, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Щодо вимоги позивача у відзиві на апеляційну скаргу про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн, то колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалося вище, за приписами ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).

10.12.2019 між Адвокатським бюро "Ігора Дутки" (бюро) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" (клієнт) був укладений договір №59/2019-ПД про надання правової допомоги, за умовами пункту 1.1 якого, Бюро приймає доручення Клієнта та бере на себе зобов`язання надавати Клієнту правову допомогу.

За умовами пункту 3.1 договору, розмір гонорару, який Клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, а також порядок та строки його сплати, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, яким набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.

Пунктом 3 Додаткової угоди №3 від 14/06/2021 до договору №59/2019-ПД про надання правової допомоги від 10.12.2019 сторонами погоджено, що сплата частини узгодженої сторонами в пункті 2 Додаткової угоди суми гонорару (вартості послуг) в розмірі 10000,00 грн здійснюється клієнтом на підставі рахунку-фактури в безготівковому порядку шляхом перерахування відповідної суми грошових коштів на розрахунковий рахунок Бюро, реквізити якого зазначаються у відповідному рахунку-фактурі на оплату гонорару протягом строку (терміну), зазначеному в такому рахунку-фактурі (т.3, а.с. 111-112).

Як вбачається, на підтвердження понесених витрат у сумі 10000,00 грн представник позивача надав суду апеляційної інстанції копії договору про надання правової допомоги №59/2019-ПД від 10.12.2019, Додаткових угод №2 від 01.12.2020 та №3 від 14.06.2021 до договору №59/2019-ПД про надання правової допомоги від 10.12.2019, рахунку-фактури №002-59/2019-ПД від 14.06.2021, а також копію платіжного доручення №2463 від 14.06.2021 (т.3, а.с. 108-114).

З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, а також те, що розмір зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що позивачем в порядку, визначеному п.5 ст.126 ГПК України, не подано апеляційному суду клопотань про його зменшення, колегія суддів дійшла висновку про покладення зазначених витрат на відповідача (апелянта) у відповідності до вимог ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 15 квітня 2021 року у справі №910/592/20 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СВП Майстер" (13500, Житомирська область, Попільнянський район, смт. Попільня, вул. Садова, буд. 3, офіс 1; ідентифікаційний код 35100184) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Едельвейс" (02068, місто Київ, вул. Анни Ахматової, будинок 13, квартира 113; ідентифікаційний код 32526961) професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн в суді апеляційної інстанції.

4. Місцевому господарському суд видати відповідний наказ.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

6. Справу №910/592/20 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений "02" вересня 2021 р.

Головуюча суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.

Суддя Миханюк М.В.