Рішення

від 12.04.2021 по справі 907/58/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.04.2021 м. Ужгород Справа № 907/58/21

Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи №907/58/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю УЖ МЕНЕДЖЕР , м. Ужгород до об`єднання співвласників багатоквартирного будинку РАФАНДА , м. Ужгород про стягнення суми 68.620,35 грн. -

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 68.620,35грн. заборгованості, у тому числі суми 67.600,00 грн. основного боргу за договором про надання послуг №05/18 від 01.04.2018, суми 701,85грн. інфляційних втрат та 318,50грн. три відсотки річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

З огляду на наведене, оскільки справа №907/58/21 не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Так, будь-яких клопотань щодо розгляду спору з повідомленням (викликом) сторін подано не було, у зв`язку з чим, враховуючи також, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 12.02.2021 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали, для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали, та, встановлено сторонам строк для подання відповіді на відзив (позивачем) та заперечень (відповідачем) (якщо такі будуть подані) не пізніше 01.04.2021 р.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідач на виконання вимог ухвали суду від 12.02.2021 року подав відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог.

Зазначив, що вимоги викладені в позовній заяві є незаконними, а Позивач не мав права на звернення до суду.

Зауважує, що оскільки договір укладений з перевищенням повноважень головою ОСББ, особа яка уклала Договір про надання послуг № 05/18 від 01.04.2018 р. зі сторони Відповідача з ТОВ УЖ МЕНЕДЖЕР Борисова Н.Б. має відповідати за зобов`язаннями, які випливають з цього договору, а ОСББ Рафанда не має бути Відповідачем по даному позову.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані сторонами матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між товариством з обмеженою відповідальністю УЖ МЕНЕДЖЕР (надалі - Позивач) та об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку Рафанда (надалі - Відповідач) існували договірні правовідносини, що виникли у зв`язку з укладенням Договору про надання послуг № 05/18 від 01.04.2018р. (надалі - Договір).

Договір про надання послуг №05/18 від 01.04.2018 р. зі сторони Відповідача підписаний головою правління Борисовою Н.Б.

З умов даного договору вбачається, що виконавець зобов`язується надавати Замовнику послуги з управління багатоквартирним житловим будинком за місцезнаходженням: м.Ужгород, наб. Незалежності, буд. 21, (далі - об`єкт), на його прибудинковій території (далі - територія об`єкта), згідно переліку зазначеному у даній угоді (п.1.1 Договору.)

За договором надаються бухгалтерські послуги; прибирання прибудинкової території; резервування аварійної бригади для цілодобового виїзду на об`єкт; резервування інших послуг (п.1.2 Договору).

Розмір послуг визначений п. 2.1 Договору - місячна вартість послуг становить 3900 грн. Розрахунок здійснюється між Сторонами в безготівковій формі. Розрахунковий місяць починається 1 числа календарного місяця і закінчується 30(31) числа календарного року.

Порядок оплати визначений п. 2.2 Договору - оплата наданих послуг здійснюється відповідачем самостійно шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача не пізніше 15 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до п. 6.1 Договору, останній був укладений на період з 01.04.2018р. по 01.07.2018 р. з подальшою автоматичною пролонгацією.

22.01.2021р. відповідач направив на адресу позивача лист про подальше розірвання договору з 22.02.2021р.

Згідно протоколу установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку за адресою: наб. Незалежності буд.№21 №3 від 19.03.2016 року установчими зборами затверджено статут ОСББ Рафанда та обрано головою правління Борисову Н.Б.

Відповідно до ст. 3 розділу ІІІ Статуту ОСББ Рафанда до виключної компетенції загальних зборів належить обрання та відкликання управителя, затвердження та зміна умов договору з управителем.

Згідно ст. 16 розділу ІІІ Статуту ОСББ Рафанда на виконання своїх повноважень голова правління забезпечує виконання рішень загальних зборів та рішень правління.

За доводами позивача, які не спростовуються відповідачем даним договором позивачем відповідачу були надані послуги з моменту укладення Договору по 31.12.2020р. на суму 152 950,00 грн., однак, отримані послуги були відповідачем сплачені частково на суму 85 350,00 грн. Станом на 01.12.2020р. заборгованість за фактично надані послуги склала 67 600,00 грн.

Обставини невиконання відповідачем своїх зобов`язань в частині проведення своєчасної та повної оплати наданих послуг зумовили звернення позивача до суду з позовними вимогами про стягнення суми 67 600,00 грн. основного та суми 701,85 грн. інфляційних втрат та 318,50 грн. три відсотки річних.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За своєю правовою природою договір, укладений між сторонами відноситься до договірних зобов`язань по наданню послуг.

Згідно з п. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 204 Цивільного кодексу України зазначено, що договори укладені між сторонами по справі, як цивільно - правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), що визначено в ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються зі статтею 526 Цивільного кодексу України, передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Матеріалами справи встановлено, що позивачем відповідачу були надані послуги з моменту укладення Договору по 31.12.2020р. на суму 152 950,00 грн., однак отримані послуги були відповідачем сплачені частково на суму 85 350,00 грн. Вказані обставини відповідачем не заперечувалось, разом з тим, в заперечення позовних вимог позивач зауважує, що оскільки договір укладений з перевищенням повноважень головою ОСББ, особа яка уклала Договір про надання послуг № 05/18 від 01.04.2018 р. зі сторони Відповідача з ТОВ УЖ МЕНЕДЖЕР Борисова Н.Б. має відповідати за зобов`язаннями, які випливають з цього договору, а ОСББ Рафанда не має бути Відповідачем по даному позову.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Як передбачено частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Разом з тим, приписами частини третьої наведеної статті встановлено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (статті 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (частина 1 статті 92 цього Кодексу).

Правочини юридична особа також вчиняє через свої органи, що з огляду на положення статті 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи у правовідносини із третіми особами.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", органами управління об`єднання є загальні збори співвласників, правління, ревізійна комісія об`єднання. Вищим органом управління об`єднання є загальні збори. Для керівництва поточною діяльністю об`єднання обирається правління. Правління має право приймати рішення з питань діяльності об`єднання, визначених статутом.

Відповідно до ст. 3 розділу ІІІ Статуту ОСББ Рафанда до виключної компетенції загальних зборів належить обрання та відкликання управителя, затвердження та зміна умов договору з управителем.

Згідно ст. 16 розділу ІІІ Статуту ОСББ Рафанда на виконання своїх повноважень голова правління забезпечує виконання рішень загальних зборів та рішень правління.

Договір про надання послуг №05/18 від 01.04.2018 р. зі сторони Відповідача підписаний головою правління Борисовою Н.Б.

Матеріалами справи встановлено, що вказаний договір укладений з перевищенням повноважень, водночас реалізація співвласників права на участь в управлінні об`єднання шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління об`єднання.

Отже, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають з юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах з третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

При цьому частиною четвертою статті 92 ЦК України передбачено, що якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов`язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.

Таким чином, закон вимагає, щоб виконавчий орган юридичної особи діяв добросовісно і розумно, керуючись його інтересами, а не власними. За порушення цієї вимоги на виконавчий орган може бути покладений обов`язок відшкодувати завдані юридичній особі збитки.

Однак закон ураховує, що питання щодо визначення обсягу повноважень виконавчого органу товариства та добросовісність його дій відноситься до внутрішніх взаємовідносин юридичної особи та її органу, тому сам лише факт учинення виконавчим органом товариства протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Частина третя статті 92 ЦК України містить виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником з перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу товариства, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження (відсутність) повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа.

Відповідно до п.п. 3.3, 3.4 Постанови Пленуму Вищого госпдарського суду України №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013, у господарських відносинах правочин (договір), як правило, вчиняється шляхом складання документа (документів), що визначає (визначають) його зміст і підписується безпосередньо особою, від імені якої він вчинений, або іншою особою, яка діє в силу повноважень, заснованих, зокрема, на законі, довіреності, установчих документах. Для вчинення правочинів органи юридичної особи не потребують довіреності, якщо вони діють у межах повноважень, наданих їм законом, іншим нормативно-правовим актом або установчими документами.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з`ясовувати пов`язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Обставини виконання спірного Договору про надання послуг №05/18 від 01.04.2018р. сторонами не заперечувались. З огляду на що, наявні обставини обумовлені ст.241 ГК України.

З огляду на вищенаведене оскільки вказаний договір на момент виникнення заборгованості був дійсним та сторонами не оспорювався у сторін в силу ст. 193 Господарського кодексу України, норми якої кореспондуються зі статтею 526 Цивільного кодексу України, у сторін виникли зобов`язання з його належного виконання, що спростовує твердження відповідача про те, що ОСОБА_1 має відповідати за зобов`язаннями, які випливають з цього договору, а ОСББ Рафанда не має бути Відповідачем по даному позову.

Разом з тим, обставина укладення спірного договору з перевищенням повноважень, надає відповідачу право на відшкодування збитків у разі наявності обставин передбачених ст. 92 ЦК України.

Матеріали справи містять акти надання послуг, які підписані та скріплені печатками сторін, а також належним чином оформлений акт звірки взаєморозрахунків, що в сукупності підтверджує наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті наданих послуг у розмірі 67 600,00 грн. доказів оплати відповідачем вказаних сум матеріали справи не містять, відповідачем вказана сума боргу не заперечена та не спростована, а тому позовна вимога в цій частині підлягає задоволенню повністю.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних від простроченої суми, що складає 318,50 грн. та інфляційних втрат в сумі 701,85 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перевірку розрахунку трьох відсотків річних та інфляційних втрат на підставі вимог ст. 625 ЦК України вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають повному задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 74 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю УЖ МЕНЕДЖЕР , м. Ужгород про стягнення суми 68 620,35 грн. - підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 180, 191, 195, ч. 1 ст. 202, ст.ст. 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

3.Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "РАФАНДА" (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, набережна Незалежності, будинок 21, код ЄДРПОУ 40485033) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "УЖ МЕНЕДЖЕР" (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул. Минайська, будинок 14 Б, код ЄДРПОУ 41650954) суму 68 620,36 грн. (шістдесят вісім тисяч шістсот двадцять гривень 36 коп.) в т. ч. 67 600,00 грн. основного боргу, суму 318,50 грн. 3% річних, суму 701,85 грн інфляційних втрат, а також суму 2270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 22.04.2021.

Суддя О.Ф. Ремецькі