Рішення

від 15.04.2021 по справі 915/1526/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року Справа № 915/1526/20

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

представник позивача в судове засідання не з`явився,

представник відповідача в судове засідання не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Фермерського господарства "ВАНІС",

57232, Миколаївська область, Вітовський район, смт. Первомайське; код ЄДРПОУ 20864043;

представник позивача: адвокат Сафронов Ю.І., 54003, м. Миколаїв, вул. 6 Слобідська, 12/1;

до відповідача: Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області,

54034, м. Миколаїв, пр. Миру, 34; код ЄДРПОУ 39825404;

про:

- скасування наказу;

- визнання права постійного користування на земельні ділянки

15.12.2020 Фермерське господарство "ВАНІС" звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом б/н від 14.12.2020 до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, в якому просить:

- скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13.12.2017 №14-15807/14-17-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою";

- визнати за Фермерським господарством "ВАНІС" (57232, Миколаївська обл., Вітовський район, смт. Первомайське, ідентифікаційний код - 20864043) право постійного користування з 1994 року на земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 9,2003 га, кадастровий номер - 48233355700:02:000:0630 та площею 6,6 га, які розташовані на території Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області та згідно Державного акту на право постійного користування землею серія МК №00029, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 06.06.1994 за №9 були надані ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства.

В обґрунтування позовних вимог позивач зокрема зазначає, що на час створення Фермерського господарства (ФГ) "ВАНІС" можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (п. 3 ч. 1 ст. 27 ЗК Української РСР від 18.12.1990), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (п. 2 ч. 1 ст. 29 Закону №2009-ХИ). Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (п. 1 ч. 1 ст. 40 ЗК Української РСР від 18.12.1990), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (п. 7 ч. 1 ст. 27, ч. 2 ст. 29, ч. 1 ст. 88 ЗК Української РСР від 18.12.1990), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина. Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 2 Закону №2009-ХІІ). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Вважає, що право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника Бєліка М.І. перейшло до ФГ "ВАНІС", не припинилося ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника. На підставі викладеного зазначає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13.12.2017 за №14-15807/14-17-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", яким ОСОБА_1 припинено право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 15,8 га, посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серія МК №00029, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 06.06.1994 за №9, не відповідає приписам чинного законодавства, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості про надання згоди відповідачем як землекористувачем на вилучення земельної ділянки.

Разом з позовною заявою позивачем надана заява б/н від 14.12.2020 про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області вчиняти будь-які дії спрямовані на передачу у власність або користування земельних ділянок державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 9,2003 га кадастровий номер - 48233355700:02:000:0630 та площею 6,6 га, які розташовані на території Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області та згідно Державного акту на право постійного користування землею серія МК №00029, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 06.06.1994 за №9 були надані ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Ухвалою суду від 17.12.2020 у задоволенні заяви б/н від 14.12.2020 ФГ "ВАНІС" - відмовлено повністю.

Ухвалою суду від 17.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №915/1526/20, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.01.2021.

29.12.2020 до суду від відповідача надійшов відзив (а.с. 89-91), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідачем зазначено наступне.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13.12.2017 за №14-15807/14-17-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 15,80 га, в тому числі 15,80 га багаторічних насаджень, надане громадянину України ОСОБА_1 , посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії МК №00029, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 06.06.1994 №9, вважається припиненим.

Вказану земельну ділянку загальною площею 15,80 га, в тому числі 15,80 га багаторічних насаджень віднесено до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області.

Підставою для прийняття зазначеного наказу є лист Відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 29.11.2017 №991/409-17, яким повідомлено про смерть ОСОБА_1 , землекористувача вищевказаної земельної ділянки, на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії МК №00029.

Оскаржуваний наказ було видано Головним управлінням відповідно до вимог ст.ст. 15-1, 92, 122 Земельного кодексу України, ст. 25 Цивільного кодексу України у межах повноважень, визначених Положенням про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затверджений наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 за №308 "Про затвердження положень про територіальні органи Держгеокадастру", та чинної на час його видачі практики Верховного суду України, яка є обов`язковою для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Посилання позивача на те, що ст. 141 Земельного кодексу України не передбачено такої підстави для припинення права користування, як смерть фізичної особи, на чиє ім`я було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою не заслуговують на увагу, оскільки, по-перше, ст. 92 чинного Земельного кодексу взагалі не передбачає можливості фізичної особи мати земельну ділянку на праві постійного користування, відповідно не передбачено такої підстави для припинення права постійного користування, як смерть фізичної особи - землекористувача, по-друге, оскаржуваним наказом не припинялось право постійного користування ОСОБА_2 , оскільки смерть фізичної особи є юридичним фактом, внаслідок якого припиняються права та обов`язки, наказ Головного управління носить організаційний характер та направлений на внесення змін до земельно-облікових даних.

Крім того, виходячи із заявлених позовних вимог та вимог частини 5 статті 116 Земельного кодексу України та практики Верховного Суду у справах з аналогічним предметом спору (№922/988/18, №179/1043/16-ц) оскаржуваний наказ не порушує та не міг порушувати прав та інтересів Фермерського господарства "ВАНІС", оскільки приймався щодо фізичної особи ОСОБА_3 та не стосується прав та інтересів юридичної особи.

У подібних правовідносинах Верховним Судом у постанові від 24.04.2019 по справі №922/2103/17 відхилено посилання скаржника на те, що Земельний кодекс України не наділяє Головне управління Держгеокадастру правом припинення постійного користування землею, оскільки норми останнього не передбачають такої підстави для припинення права користування, як смерть фізичної особи, на чиє ім`я було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, оскільки право користування земельною ділянкою, що виникло в особи на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою, не входить до складу спадщини і припиняється зі смертю особи, якій належало таке право. Відповідний правовий висновок висловлений Верховним Судом України у постановах від 05.10.2016 №6-2329цс16 та від 23.11.2016 №6-3113цс15.

Головне управління при винесенні оскаржуваного наказу про припинення права постійного користування керувалося практикою Верховного суду України та Верховного Суду, що діяла на час його прийняття.

На підставі рішення 21 сесії 21 скликання Жовтневої районної ради народних депутатів Жовтневого району Миколаївської області від 29.03.1994 ОСОБА_1 надано у постійне користування земельну ділянку площею 15,8 га в межах території Первомайської селищної ради, Первомайського району Миколаївської області для ведення селянського (фермерського) господарства.

Право постійного користування земельною ділянкою посвідчено Державним актом на право постійного користування землею, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 06.06.1994 №9.

Відповідно до актового запису про смерть №50 від 27.07.2009 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після отримання у постійне користування земельної ділянки, наданої для ведення фермерського господарства, та проведення державної реєстрації такого господарства постійним користувачем цієї ділянки є відповідне господарство, а не громадянин, якому вона надавалась, а отже фактично відбулася заміна землекористувача, а тому прийнятий наказ не стосується прав та інтересів юридичної особи.

З огляду на постанову Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №475/587/16-ц Головне управління вважає, що позивач в позовній заяві не вказав, які саме його права порушуються та які інтереси зачіпаються Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області при прийнятті останнім наказу.

На підставі викладеного відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

18.01.2021 до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 18.01.2021 про долучення доказів до матеріалів справи, а саме, копію листа №557/109-20 від 18.12.2020 Відділу у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області.

Ухвалою суду від 18.01.2020, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче засідання відкладено на 09.02.2020.

09.02.2021 у зв`язку з перебуванням судді Семенчук Н.О. у відпустці, розгляд справи не відбувся.

09.02.2021 до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 08.02.2021 про долучення доказів до матеріалів справи, а саме, копії статутів ФГ "ВАНІС" за 1999 та 2006 роки; копії квитанцій про сплату коштів за надання відомостей з ЄДР; докази направлення копії статутів ФГ "ВАНІС" відповідачу.

Ухвалою суду від 12.02.2021 судове засідання призначено на 01.03.2021.

Ухвалою суду від 01.03.2021, занесеною до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 17.03.2021.

17.03.2021 до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 17.03.2021, в якому позивач просить суд закінчити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 17.03.2021, занесеною до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.04.2021.

15.04.2021 до суду від позивача надійшло клопотання б/н від 15.04.2021, в якому позивач просить суд розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

У судове засідання 15.04.2021 представник відповідача не з`явився, про дату та час проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

Згідно рішення XXI сесії XXI скликання Жовтневої районної ради народних депутатів Жовтневого району Миколаївської області від 29.03.1994 громадянину ОСОБА_1 видано 06.06.1994 Державний акт на право користування землею серія МК №00029 від 06.06.1994 (а.с. 46), зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №9 на земельну ділянку площею 15,8 гектарів для ведення селянського (фермерського) господарства із земель Первомайської селищної ради Жовтневого (наразі Вітовського) району Миколаївської області.

Відповідно до Державного акту на право користування землею серія МК №00029 від 06.06.1994, ОСОБА_1 , надана земельна ділянка площею 15,8 га, що складається з двох ділянок розташованих в різних місцях території Первомайської селищної ради площею 6,6 га та 9,2 га.

Земельній ділянці загальною площею 9,2003 га присвоєно кадастровий номер - 48233355700:02:000:0630.

03.11.1994 зареєстровано юридичну особу - фермерське господарство "ВАНІС" (код ЄДРПОУ 20864043), засновником юридичної особи був ОСОБА_1 , про що свідчить копія реєстраційної картки та свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія АОО №511519 (а.с. 47-52).

Відповідно до п. 1.2 Статуту ФГ "ВАНІС", засновником господарства є ОСОБА_1 . Членами господарства відповідно до п. 1.3 Статуту є члени родини засновника: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Відповідно до п. 2.1 Статуту ФГ "ВАНІС", основною метою діяльності господарства є отримання прибутку.

Відповідно до п. 3.3 Статуту ФГ "ВАНІС", на ім`я засновника господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землі, Державний акт на право постійного користування землею.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 від 27.04.2009 (а.с. 53).

У відповідності до протоколу рішення №1 від 23.11.2009 ФГ "ВАНІС", головою фермерського господарства став ОСОБА_5 , що підтверджується відповідним Статутом господарства та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 11.12.2020.

За твердженнями позивача, не спростованими відповідачем, з моменту створення та до сьогодні господарство здійснювало свою діяльність на земельних ділянках площею 6,6 га та 9,2 га, які були надані у постійне користування його засновнику Бєлік Миколі Івановичу, згідно Державного акту. Заборгованості зі сплати земельного податку за використання господарством вказаних земельних ділянок, у ФГ "ВАНІС" відсутня.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №14-15807/14-17-СГ від 13.12.2017 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" (а.с. 69) вирішено:

1. Вважати припиненим право постійного користування земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 15,80 га , в тому числі 15,80 га багаторічних насаджень, надане ОСОБА_1 посвідчене державним актом на право постійного користування землею серія МК №00029, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 06.06.1994 за №9, розташовану в межах території Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області.

2. Віднести земельну ділянку загальною площею 15,80 га, в тому числі 15,80 га багаторічних насаджень до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Первомайської селищної ради Вітовського району.

18.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області листом №557/109-20 про надання інформації, повідомило позивача, що на місці розташування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які перебували у постійному користування ОСОБА_1 згідно Державного акту на право постійного користування землею серії МК №00029, виданого 06.06.1994, знаходиться земельна ділянка площею 9,2003 га з кадастровим номером 4823355700:02:000:0630. Згідно даних Державного земельного кадастру остання обліковується як землі сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Земельна ділянка зареєстрована 19.07.2019, власником (користувачем) визначено Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області. Дата реєстрації речового права 18.09.2019.

Земельна ділянка площею 6,6 га, яка була відведена ОСОБА_1 згідно Державного акту на право постійного користування землею серії МК №00029, виданого 06.06.1994, не сформована, кадастровий номер їй не присвоювався, відомості про власників (користувачів) у Відділу відсутні.

Відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області №14-15807/14-17-СГ від 13.12.2017 право постійного користування, визначене згідно зазначеного акту, припинено.

Предметом спору у даній справі є вимога позивача:

- скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 13.12.2017 №14-15807/14-17-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою";

- визнати за Фермерським господарством "ВАНІС" (57232, Миколаївська обл., Вітовський район, смт. Первомайське, ідентифікаційний код - 20864043) право постійного користування з 1994 року на земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення загальною площею 9,2003 га, кадастровий номер - 48233355700:02:000:0630 та площею 6,6 га, які розташовані на території Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області та згідно Державного акту на право постійного користування землею серія МК №00029, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 06.06.1994 за №9 були надані ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства.

Згідно із ч. 1 ст. 51 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ "ВАНІС") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень ст. 7 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ "ВАНІС") користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

У відповідності до ч. 1 ст. 23 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 22.06.1993, на момент створення ФГ "ВАНІС") право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 №2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23.07.1993 №3312-XII, на момент створення ФГ "ВАНІС"; втратив чинність 29.07.2003 - з моменту набрання чинності Законом України від 19.06.2003 №973-IV "Про фермерське господарство") після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення ФГ "ВАНІС", було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19.06.2003 було прийнято новий Закон України №937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон №937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону ( ст. 1 Закону №937-IV).

Згідно із ч. 1 ст. 5, ч. 1 ст. 7 Закону №937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (ст. 8 Закону № 937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у ст. 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні ст. 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за ст. 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі №320/5724/17 (провадження №14-385цс19).

З аналізу приписів ст.ст. 1, 5, 7, 8 Закону №937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Верховний Суд України, застосовуючи приписи ст.ст. 9, 11, 14, 16, 17, 18 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII, який був чинним до 29.07.2003, та ст.ст. 1, 5, 7, 8, 12 Закону №937-IV, який набрав чинності 29.07.2003, вважав, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство з дати державної реєстрації набуває статусу юридичної особи, та з цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась (ухвали Верховного Суду України від 24.10.2007 у справі №6-20859св07, від 10.10.2007 у справі №6-14879св07, від 30.01.2008 у справі №6-20275св07).

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18).

Згідно із ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (ч. 2 ст. 92 цього Кодексу).

З наведеного вбачається, що з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) право громадян та приватних юридичних осіб на використання земельних ділянок на підставі права постійного користування законодавством не передбачено.

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25.10.2001), який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України Рішенням N5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 (провадження №12-57гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 03.02.2009, на момент смерті ОСОБА_1 ) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 27 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 18.12.1990), яка діяла до 01.01.2002, право користування земельною ділянкою або її частиною припиняється у разі: 1) добровільної відмови від земельної ділянки; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; 4) систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; 5) нераціонального використання земельної ділянки; 6) використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; 7) використання землі не за цільовим призначенням; 8) невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; 9) вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

З викладеного вбачається, що підставою припинення права постійного користування земельною ділянкою, наданою громадянину для ведення фермерського господарства, є припинення діяльності такої юридичної особи як селянське (фермерське) господарство (фермерське господарство). У земельному законодавстві (як чинному на момент створення ФГ "ВАНІС", так і з 01.01.2002 й до сьогодні) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою, як смерть громадянина - засновника СФГ відсутня.

Адже правове становище СФГ як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства як в силу об `єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Звідси у разі смерті громадянина - засновника СФГ відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку.

Натомість Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу в подібних правовідносинах, у своїй постанові від 18.03.2019 у справі №922/3312/17 зазначив, що єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа. Оскільки СФГ "Відродження" не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою, то за таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання за СФГ "Відродження" права постійного користування земельною ділянкою. Крім того, суд касаційної інстанції вказав, що на момент виникнення спірних правовідносин набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства) не передбачено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 не погодилась з цими правовими висновками, викладеними в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.03.2019 у справі №922/3312/17, у зв`язку з чим вважає за необхідне відступити від них та зазначає, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника.

У постанові Верховного Суду від 24.04.2019 у справі №922/2103/17 та у постановах Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі №657/731/14-ц, від 23.11.2016 у справі №6-3113цс15 та від 05.10.2016 у справі №6-2329цс16 зазначено, що право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 відступила від цієї правової позиції та зазначила, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства. Звідси право постійного користування земельною ділянкою саме через перехід його до селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) не входить до складу спадщини. Спадкувати можна права померлого засновника (члена) щодо селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), а не земельну ділянку, яка перебуває в користуванні такого господарства.

Після отримання громадянином - засновником Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано ФГ "ВАНІС", яке зареєстроване як юридична особа. Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації ФГ воно набуло права та обов`язки землекористувача (близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц (провадження №14-5цс18), від 13.06.2018 у справі №474/100/16-ц (провадження №14-161цс18), від 12.12.2018 у справі №704/26/17-ц (провадження №14-495цс18), від 13.02.2019 у справі №666/1188/16-ц (провадження №14-629цс18).

Отже, зі смертю ОСОБА_1 , якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно з Державним актом на право постійного користування землею, таке право не є таким, що припинилось.

Щодо позовної вимоги про скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 13.12.2017 №14-15807/14-17-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", слід зазначити наступне.

За приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, визначено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області є територіальним органом Держгеокадастру.

Відповідно до пункту 3 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308 завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Миколаївської області.

Згідно з підпунктом 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, до компетенції останнього належить розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Миколаївської області.

Звідси ГУ Держгеокадастру наділене повноваженнями з передачі у власність або в користування для всіх потреб земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, розташованих у межах Миколаївської області.

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади, спрямовані на припинення права користування земельною ділянкою поза межами підстав, закріплених у земельному законодавстві, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (ст.ст. 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції).

Поняття "майно" в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином - засновником для ведення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства), є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява №19336/04), пункти 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява №43768/07), пункт 45).

ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

ЄСПЛ у рішенні "Щокін проти України" від 14.10.2010 (Shtokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та №37943/06, пункти 50 та 51) зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", ст. 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди ураховують, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України (пункт 7.28 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18 (провадження №12-57гс19).

З оспорюваного наказу ГУ Держгеокадастру в Миколаївській області вбачається, що його було видано із посиланням на ст.ст. 15-1, 92, 122 Земельного кодексу України, які регламентують повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин; право постійного користування земельною ділянкою; повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування. Тобто ці приписи земельного законодавства України не містять підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Як уже зазначалося, підстави припинення права користування земельною ділянкою закріплені ст. 141 Земельного кодексу України (у редакції Закону від 03.02.2009, на момент смерті ОСОБА_1 ), серед яких добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати; набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

За таких обставин оспорюваний наказ не може вважатися таким, що виданий на підставі закону, оскільки діяльність ФГ "ВАНІС" на момент видачі спірного наказу не припинилася. Інші законодавчо встановлені підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою також були відсутні.

Отже, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області, видаючи наказ №14-15807/14-17-СГ від 13.12.2017 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", діяло всупереч вимогам закону, а саме ст. 141 Земельного кодексу України, так як відсутні законодавчо визначені підстави для позбавлення ФГ "Ваніс" права використання земельної ділянки його засновника внаслідок припинення права постійного користування цією земельною ділянкою.

Виданням оспорюваного наказу всупереч вимогам земельного законодавства відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння своїм майном на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що є підставою для визнання його недійсним.

Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судовий збір у сумі 4204,00 грн. відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 195, 196, 210, 220, 232, 233, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити.

2. Скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру в Миколаївській області від 13.12.2017 №14-15807/14-17-СГ "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою".

3. Визнати за Фермерським господарством "ВАНІС" (57232, Миколаївська обл., Вітовський район, смт. Первомайське, ідентифікаційний код - 20864043) право постійного користування на земельні ділянки сільськогосподарського призначення площею 9,2003 га кадастровий номер - 48233355700:02:000:0630 та площею 6,6 га які розташовані на території Первомайської селищної ради Вітовського району Миколаївської області на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія МК№00029, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею від 06.06.1994 за №9.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м. Миколаїв, пр-т Миру, 34; код ЄДРПОУ 39825404) на користь Фермерського господарства "ВАНІС" (57232, Миколаївська обл., Вітовський район, смт. Первомайське, ідентифікаційний код - 20864043) судовий збір у сумі 4204,00 грн.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням п. 4 розділу Х "Прикінцеві положення" ГПК України та підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 22.04.2021.

Суддя Н.О. Семенчук