Ухвала

від 22.04.2021 по справі 420/13110/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

22 квітня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/13110/20

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року у справі за адміністративним позовом фірми Хімзахист у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління ДПС в Одеській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ :

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року адміністративний позов фірми Хімзахист у формі товариства з обмеженою відповідальністю задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення комісії ГУ ДПС в Одеській області, яка приймає рішення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних або відмову в такій реєстрації від 03.11.2020 №2098797/22483654. Зобов`язано ДПС України зареєструвати податкову накладну ФІРМИ ХІМЗАХИСТ у формі Товариства з обмеженою відповідальністю № 36 від 15.10.2020 в Єдиному реєстрі податкових накладних, датою її подання. Стягнуто на користь ФІРМИ ХІМЗАХИСТ у формі Товариства з обмеженою відповідальністю за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області суму сплаченого судового збору у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.).

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року - залишено без руху, надано апелянту десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, а саме: надання доказів сплати судового збору.

На виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції від апелянта надійшло клопотання про відстрочення сплати судового збору у справі № 420/13110/20, в якому апелянт посилається на майновий стан. Вважає дану обставину поважною причиною для відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення по даній справі. З огляду на викладені обставини, які не залежать від волевиявлення скаржника Головне управління ДПС в Одеській області, просить суд апеляційної інстанції відстрочити судового збору до ухвалення судового рішення по даній справі.

Розглянувши клопотання скаржника про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення по даній справі, а також вивчивши наведені у ньому доводи, приходжу до висновку про відсутність підстав для його задоволення через їх безпідставність та необґрунтованість, з огляду на наступні обставини.

Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовані статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.

Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Також, виключний перелік заяв та клопотань, за подання яких не справляється судовий збір, встановлений частиною 2 статті 3 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.

Статтею 5 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, також встановлено перелік категорій осіб, які звільняються від сплати судового збору. Зазначені переліки є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

З огляду на викладене, скаржник не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору та повинен сплачувати судовий збір.

Судові витрати це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Статтею 17 Закону України Про виконавче провадження та застосування практики Європейського Суду з прав людини визначено, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв`язку із цим при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Пунктом 2 розділу ІІ Закону України від 22 травня 2015 року №484-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору , яким скасовано встановлені раніше для державних органів пільги щодо його сплати, Кабінет Міністрів України було зобов`язано забезпечити відповідне фінансування державних органів.

Тобто, відповідальність за сплату судового збору державними органами держава взяла на себе, тому, посилання скаржника на відсутність фінансування для сплати судового збору є необґрунтованими, а дана обставина не є встановленою законом підставою для відстрочення сплати судового збору.

Приписами статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади. У зв`язку із цим обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору суб`єкту владних повноважень.

Отже, суд критично оцінює заявлене скаржником клопотання про відстрочення сплати судового збору з огляду на те, що у спірних правовідносинах скаржник виступає як орган державної влади, тобто як представник держави через якого вона набуває і здійснює свої права та обов`язки. За таких умов, вказані обставини, тобто неналежне (обмежене) фінансування державою державної установи, як свого представника у спірних правовідносинах, не можуть вважатись підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Таким чином, вносячи зміни до Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, та виключаючи органи доходів і зборів, які звільняються від сплати судового збору, законодавець висловив певну волю, яка полягає в тому що вказані органи повинні сплачувати судовий збір без будь-яких виключень.

Втім, стаття 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.

Однак, з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, податкова декларація про доходи, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Наведення доводів, обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.

У розумінні приписів статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин.

При цьому, скаржник має довести існування фінансових труднощів та гарантувати сплату коштів у майбутньому. Відсутність бюджетного асигнування не є підставою для невиконання скаржником свого обов`язку по сплаті судового збору.

Водночас, скаржником не надано суду апеляційної інстанції жодних доказів наявності обставин щодо відсутності фінансування або обмеженого фінансування або ж несвоєчасного перерахування коштів з державного бюджету бюджетній установі на оплату судового збору, як на підставу для звільнення від сплати судового збору, як і не надавались докази звернення скаржника до відповідних органів щодо вирішення питання виділення додаткових асигнувань на оплату судового збору у цей період та докази відмови в виділенні грошових коштів на відповідні видатки, а також жодних доказів можливості в подальшому сплатити суму судового збору.

Отже, доводи скаржника не свідчать про неможливість сплатити судовий збір і не є підставою для відстрочення сплати суми судового збору.

Аналіз такого врегулювання та судової практики дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо, залежно від рівня майнового стану, сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Таке право мають і бюджетні установи. Водночас, якщо ці бюджетні установи діють, як суб`єкт владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.

З урахуванням вимог статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вправі вчиняти дії, про які йдеться у статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, з власної ініціативи.

Крім того, даною статтею передбачено безпосереднє право суду, а не обов`язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору.

Сплата ж судового збору за подання апеляційної скарги, в силу положень статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, є процесуальним обов`язком сторони, що звертається до суду з апеляційною скаргою.

Оскільки, скаржником не надано суду апеляційної інстанції жодних належних доказів в обґрунтування обставин, що унеможливлюють сплату судового збору, підстави для відстрочення сплати судового збору, наведені в клопотанні не можуть бути визнані поважними, в зв`язку з чим клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення по даній справі, задоволенню не підлягає.

Частиною 2 статті 298 КАС України встановлено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються правила статті 169 цього Кодексу .

Згідно до вимог п.1 ч.4 ст.169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Враховуючи те, що апелянт у встановлений строк не усунув недолік апеляційної скарги, яку було залишено без руху, апеляційна скарга підлягає поверненню апелянту.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції роз`яснює апелянту, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до апеляційного адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Керуючись ст.ст. 169, 298, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання Головного управління ДПС в Одеській області - відмовити.

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 лютого 2021 року - повернути апелянту.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.

Суддя-доповідач Джабурія О.В. Судді Кравченко К.В. Вербицька Н.В.