Постанова

від 22.04.2021 по справі 826/17600/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/17600/18 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю Автопартнер 1 про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.03.2018 року №1412615147, №1422615147.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки податкового органу, на яких ґрунтуються оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, при цьому, зазначає, що вказаний акт, прийнятий за результатами проведеної перевірки відповідачем, став підставою для притягнення позивача до кримінальної відповідальності за частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32017100060000005, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить суд вказане судове рішення скасувати та винести нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. На думку апелянта, оскаржуване рішення винесено судом першої інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Автопартнер 1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, в тому числі під час проведення фінансово-господарських операцій з ТОВ ПТК Материк (код 39731835) за період з 01.01.2015 по 30.11.2016, результати якої складено акт від 20.02.2018 №43/26-15-14-07-01-10/39167703 (далі - акт перевірки).

В акті перевірки зазначено, що ТОВ Автопартнер 1 порушено :

1. пп. 44.1, п.44.2 ст.44, п. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 3897753 грн.;

2. п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України в частині не надання посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.03.2018:

- №1412615147, яким ТОВ Автопартнер 1 збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 4872193 грн., з яких 3897754 грн. - податкове зобов`язання, 974439 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №1422615147, яким до ТОВ Автопартнер 1 застосовано штрафні санкції в розмірі 510 грн.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття спірних податкових повідомлень - рішень не порушує прав та законних інтересів позивача, оскільки, на час звернення до суду, а також на час винесення спірних податкових повідомлень - рішень, позивач не мав жодного відношення до ТОВ Автопартнер 1 , а також при вирішенні даного спору не представляє інтереси ТОВ Автопартнер 1 .

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України гарантовано право кожній особі звернутися до адміністративного суду, в порядку, встановленому цим Кодексом, якщо вона вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно п. 19 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, предметом даного спору є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.03.2018 року №1412615147, №1422615147, прийнятих відповідачем відносно ТОВ Автопартнер 1 .

Тобто, предметом даного спору є оскарження актів індивідуальної дії, а саме - рішень суб`єкта владних повноважень, які стосуються конкретної особи - ТОВ "Автопартнер 1".

Таким чином, оскаржувані рішення відповідача, які є актами індивідуальної дії та стосуються прав або інтересів та відповідно створюють юридичні наслідки виключно для особи щодо якої їх прийнято, а саме - ТОВ "Автопартнер 1".

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Частиною 3 ст. 55 КАС України передбачено, що юридична особа, суб`єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

З матеріалів справи вбачається, що станом на момент прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, а також на момент звернення до суду з даним позовом, ОСОБА_1 не був та не є керівником або уповноваженим представником ТОВ "Автопартнер 1".

Отже, оскаржувані позивачем акти індивідуальної дії прийняті відповідачем відносно третьої особи - ТОВ "Автопартнер 1", не мають жодного відношення до позивача ( ОСОБА_2 ) як безпосередньо, оскільки прийняті відносно іншої особи, так і опосередковано, як керівника або уповноваженого представника цього платника податків.

При цьому, щодо посилання позивача на те що, він був керівником вказаного підприємства у період, за який контролюючим органом проводилась перевірка, а саме з 01 квітня 2015 року по 14 лютого 2017 року (перевірка була проведена за період з 01 січня 2015 року по 13 грудня 2016 року), колегія суддів не приймає їх до уваги з огляду на наступне.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Водночас, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Враховуючи вищевикладене, право на захист має виключно особа, відносно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення. При цьому, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

В свою чергу слід зазначити, що оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень було прийнято відносно іншої особи - ТОВ "Автопартнер 1", а не ОСОБА_1 , що не заперечується позивачем.

Колегія суддів звертає увагу, що право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване в інших законах, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб ствердження про порушення було обґрунтованим.

Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

У свою чергу, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція міститься постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16.

Водночас, зі змісту позовних вимог колегією суддів не встановлено, яким чином відповідне рішення відповідача зумовлює зміну обсягу будь-яких прав та обов`язків позивача, та/або яким чином оскаржуване рішення безпосередньо порушує законні права та/або інтереси позивача.

Щодо доводів позивача про те, що акт перевірки, на підставі висновків якого прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, є основним доказом в межах кримінального провадження №32017100060000005, що кваліфіковано за частиною 3 статті 212 Кримінального кодексу України, колегія суддів зазначає, що належність та допустимість відповідних доказів має вирішуватись в межах вказаного кримінального провадження .

Крім того, положеннями ст. 2 та 5 КАС України передбачено, що захист прав, свобод та інтересів особи має бути ефективним.

Таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами дійсного (фактичного) порушення відповідачем його законних прав, свобод чи інтересів. У межах заявленого спору задоволення позовних вимог до змін у правовому становищі безпосередньо позивача не призведе, у зв`язку з недоведеністю позивачем існування у нього порушених прав.

Крім того, слід зазначити, що відповідач у спірних правовідносинах не здійснював владних управлінських функцій стосовно позивача, а відносини, що склались між сторонами не засновані на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні, здійсненні управлінських чи контролюючих функцій однією стороною стосовно іншої.

Відповідно до вимог чинного законодавства, звернення до адміністративного суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних або приватних правовідносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судом першої інстанції відповідачем в рамках досліджуваних правовідносин не приймалось будь-яких рішень, які б впливали на права та інтереси позивача.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки вказані рішення суб`єкта владних повноважень не створюють жодних юридичних наслідків саме для позивача та відповідно не порушують прав останнього, то відсутні підстави для надання правової оцінки спірним податковим повідомленням-рішенням.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321-322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 вересня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Л.В. Бєлова

А.Ю. Кучма