Постанова

від 05.09.2007 по справі 15/102(11/228/6-9/300-7/208/7)

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

15/102(11/228/6-9/300-7/208/7)

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 05.09.2007                                                                                           № 15/102(11/228/6-9/300-7/208/7)

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:                              Григоровича О.М.

 суддів:                                           

 при секретарі:                       

 За участю представників:

 від позивача -Городнянський В.В. – директор;

 від відповідача 1 -не з'явився;

відповідача-2: Шапоренко С.В. (дов. від 14.02.07 №3);

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державного казначейства України в Чернігівській області

 на рішення Господарського суду м.Києва від 16.05.2007

 у справі № 15/102(11/228/6-9/300-7/208/7)  

 за позовом                               Приватне підприємство "Жорж"

 до                                                   Щорська районна державна адміністрація Чернігівської області

                                                  Головне управління Державного казначейства України в Чернігівській області

 за участю           заступника прокурора Чернігівської області            

 про                                                  стягнення шкоди в сумі 50000 грн.,

ВСТАНОВИВ:

 Приватне підприємство “Жорж” (далі-позивач) звернулось до Щорської районної державної адміністрації Чернігівської області (далі-відповідач-1) з позовом про стягнення 50000 грн. заподіяної шкоди.

          На виконання постанови Вищого господарського суду України від 06.02.07 ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 19.03.07 залучено до участі у справі Головне управління  Державного казначейства України у Чернігівській області (далі-відповідач-2).

          Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 16.05.07 позов  задоволений повністю. Стягнуто з відповідача-2 на користь позивача 50000 грн. шкоди, 2130,24 грн. витрат за проведення судових експертиз, 500 грн. державного мита та 69 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          В позові до відповідача-1 відмовлено.

          Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач-2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог за його рахунок і при наявності підстав стягнути кошти з відповідача-1.

          Скарга мотивована тим, що висновки  суду є помилковими, оскільки відповідачу-2 не встановлені бюджетні призначення та не надані бюджетні асигнування для відшкодування шкоди, завданої іншими органами, з Державного бюджету України. Відповідач-2 не несе відповідальності за дії інших осіб, а лише здійснює безспірне списання таких коштів з рахунків осіб, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

          Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення суду першої інстанції змінити та стягнути з відповідача-1 суму позовних вимог та судові витрати, а відповідача-2 – зобов'язати здійснити списання цих коштів з рахунку відповідача-1.

          Заступник прокурора Чернігівської області звернувся з апеляційним поданням на вказане рішення, в якому просить його скасувати у зв'язку з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права та постановити нове рішення про відмову в позові.

          Подання мотивоване тим, що судом не з'ясовано правомірності видачі свідоцтва Головної ради Українського товариства охорони пам'яток історії та культури від 19.06.98  №120-04, яке визнане належним доказом у справі. Крім того, відповідач-2 не порушував прав та інтересів позивача, а тому відсутні підстави для стягнення з нього коштів.

          Розглянувши мотиви апеляційної скарги, апеляційного подання, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, прокурора, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а апеляційне подання – частковому задоволенню з наступних підстав.

Розпорядженням голови Щорської райдержадміністрації Чернігівської області від 30.08.99 №280 було визнано безхазяйними паровози ЕА - 2026, П36 - 0032,        ЛВ - 0062 та доручено Головному відділу податкової міліції ДПІ у Подільському районі міста Києва прийняти заходи по оберненню в прибуток держави коштів, вилучених від реалізації цього майна. Паровози були реалізовані і кошти від їх реалізації надійшли до бюджету.

Рішенням Арбітражного суду Чернігівської області від 10.05.00 у справі  №9/118 вищевказане розпорядження райдержадміністрації визнано недійсним.

Постановою Арбітражного суду міста Києва від 22.06.01  №04-1/11-2-25-504 про перевірку в порядку нагляду рішення Арбітражного суду міста Києва від 24.04.01  у справі №25/504 зобов'язано ДПІ у Подільському районі міста Києва повернути             ПП „Жорж” 43275,87 грн. вартості реалізованого майна.

Відповідно до висновку проведеної у справі судово-товарознавчої експертизи від 30.01.04  № 98Ц вартість паровозу серії ЛВ-0062 з шестивісним тендером типу 58 1955 року випуску, що належить позивачу, не підлягає грошовій оцінці як пам'ятка чи об'єкт культурної спадщини. Вартість порожнього паровозу серії ЛВ-0062 з шестивісним тендером типу 58, за умови його повної комплектації, за ціною лому металів, з урахуванням корозії, станом на 30.08.99 складає 22 441,44 грн.

За клопотанням позивача, ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.04, у справі була призначена повторна судово-товарознавча експертиза, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ) із залученням у разі необхідності фахівців Музею Донецької залізниці та Інституту історії НАН України.

Згідно з висновком повторної судово - товарознавчої експертизи від 20.10.04 №5414/5415 паровоз ЛВ-0062 є об'єктом культурної спадщини України і відноситься до групи пам'яток історії та культури в галузі науки та виробництва. Ринкова вартість паровоза ЛВ-0062 може складати від 35000 дол. США, тобто станом на 30.08.99 від 153 254,50 грн. Визначити рівень зносу паровозу ЛВ-0062 станом на 30.08.99 не виявляється можливим у зв'язку з відсутністю об'єкта дослідження та недостатністю і протиріччям відповідних документів у матеріалах справи.

На виконання вказівок касаційної інстанції, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 26.07.05, господарським судом ухвалами від 14.09.05 та від 13.03.06 призначалась комплексна судово-товарознавча експертиза, проведення якої було доручено КНДІСЕ.

Листами від 26.12.05 та від 27.03.06 КНДІСЕ ухвали суду залишив без виконання. Як вказано в листах, після вивчення наданих матеріалів встановлено, що комплексна судово-товарознавча експертиза по даній справі вже була проведена експертами КНДІСЕ у складі трьох осіб. Враховуючи те, що в КНДІСЕ відсутні інші фахівці в даній галузі, ухвали залишені без виконання, а матеріали справи повернуті до суду.

Колегія суддів погоджується з твердженням місцевого господарського суду, що висновок повторної судово-товарознавчої експертизи від 20.10.04 №5414/5415 складено компетентним органом з залученням фахівців у відповідній галузі. Судом також враховано п. 16 Інструкції про проведення судових експертиз, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 № 53/5, яким передбачено, що коли об'єкт дослідження не може бути представлений експертові, експертиза проводиться за фотознімками, описами та іншими матеріалами. А тому вказаний висновок експертизи обґрунтовано прийнятий судом до уваги.

Як вбачається з свідоцтва від 19.06.98 №120-04, виданого Українським товариством охорони пам'яток історії та культури „Головна рада”, паровоз серії     ЛВ-0062 як унікальний зразок вітчизняного важкого машинобудування є пам'яткою історії і знаходиться під охороною держави.

Згідно з статутом, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 24.04.86 №154, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури з метою здійснення завдань, що стоять перед ним, зокрема, бере участь у здійсненні заходів по охороні, використанню, виявленню, вивченню, обліку, реставрації пам'яток історії та культури і поширенню знань про них.

Отже, вказане свідоцтво обґрунтовано визнано судом належним доказом на підтвердження факту віднесення паровозу ЛВ-0062  до пам'яток історії.

Такий висновок місцевого господарського суду визнаний правомірним і в постанові Вищого господарського суду від 06.02.07 у даній справі, у зв'язку з чим доводи апеляційного подання в цій частині до уваги не приймаються як безпідставні.

Відповідно до експертного висновку Торгово-промислової палати України від 04.10.01 № 4258/08.2-8 паровоз ЛВ-0062 відноситься до вантажних паровозів типу     1-5-1 серії ЛВ виробництва Луганського паровозобудівного заводу випуску          1952-1956 років, рівень цін на які, відповідно до аналізу кон'юнктури світового ринку, становить від 50000 дол. США ( без урахування ПДВ ) на ринку країн СНД і до 100 000 дол. США за одиницю на світовому ринку.

В матеріалах справи також міститься експертний висновок оціночної вартості паровоза серії ЛВ як пам'ятника історії вітчизняної залізнично - дорожньої техніки Донецького обласного краєзнавчого музею від 17.09.01 №128, згідно з яким паровоз серії ЛВ є унікальним, сучасна оціночна вартість якого у робочому стані складає не менше 280 000 грн. або 50 000 дол. США.

Факт того, що паровоз ЛВ-0062 має наукову та історичну цінність і є рухомим об'єктом національної культурної спадщини, які обліковуються і охороняються відповідно до Закону України „Про музеї і музейну справу”, підтверджується і відгуком кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту історії НАН України Федорової Л.Д. від 22.05.01.

Зазначені докази також підтверджують, що паровоз ЛВ-0062 є об'єктом культурної спадщини України, відноситься до групи пам'яток історії та культури в галузі науки та виробництва і охороняється відповідно до Закону України „Про охорону і використання пам'яток історії і культури” від 13.07.79 № 3601-09, який був чинним на момент заподіяння шкоди майну позивача.

Відповідно до статей 4, 66 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду культурній спадщині, відшкодовувати заподіяні ним збитки.

Статтею 442 Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент заподіяння шкоди позивачу, передбачено, що шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків в галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено Законом. За шкоду, заподіяну такими діями організаціям, відповідальність настає в порядку, встановленому законом.

Згідно зі ст.45 Закону України „Про охорону і використання пам'яток історії і культури” підприємства, організації, установи і громадяни, які завдали шкоди пам'ятці історії та культури або її охоронній зоні, зобов'язані відновити в попередньому стані пам'ятку або її охоронну зону, а при неможливості цього - відшкодувати заподіяні збитки відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. Відновлення пам'ятки або її охоронної зони здійснюється з додержанням встановленого порядку реставрації пам'яток історії та культури. Службові особи та інші працівники, з вини яких підприємства, організації, установи мали витрати, зв'язані з відшкодуванням збитків, зазначених у частині першій цієї статті, несуть у встановленому порядку матеріальну відповідальність.

Як зазначено вище, судовими рішеннями, які набрали законної сили, визнано недійсним розпорядження голови Щорської районної державної адміністрації Чернігівської області про визнання належного позивачу паровоза безхазяйним та повернуто позивачу вартість реалізованого на виконання цього розпорядження майна. Тобто, встановлено факт незаконності дій посадової особи відповідача-1, внаслідок яких позивачу нанесена матеріальна шкода. Вказані факти не потребують повторного доказування згідно з вимогами статті 35 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 47, 49 Закону України „Про місцеві державні адміністрації” фінансове забезпечення місцевих державних адміністрацій здійснюється за рахунок державного бюджету України. Матеріальна шкода, завдана незаконними рішеннями голів місцевих державних адміністрацій, наказами керівників управлінь, відділів, інших структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій, діями чи бездіяльністю посадових осіб місцевих державних адміністрацій при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується за рахунок держави.

Враховуючи вартість паровозу ЛВ-0062, яка визначена висновком повторної судово-товарознавчої експертизи, суму, одержану від його реалізації (позивачу відшкодовано 17 856 грн.), позовні вимоги у сумі 50 000 грн. мотивовано визнані судом першої інстанції обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про стягнення вказаної суми, а також судових витрат з Головного управління  Державного казначейства України у Чернігівській області, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Державне казначейство України здійснює безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування.

Виходячи зі змісту статей 48, 51 Бюджетного кодексу  України  та  Положення про Державне казначейство України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.05  №1232, Державне казначейство України здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та здійснює контроль за відповідністю кошторисів розпорядників бюджетних коштів розпису Державного бюджету України.

При цьому, як вказаними так і іншими нормативно-правовими актами не передбачена відповідальність органів державного казначейства за шкоду, завдану іншими державними органами.

Головне управління  Державного казначейства України у Чернігівській області є окремою юридичною особою, має самостійні кошториси видатків, рахунки в установах банків, печатку. У справі встановлено, що шкода позивачу заподіяна незаконними діями відповідача-1, а відповідач-2 жодних прав та законних інтересів позивача не порушував.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за рахунок винної особи - Щорської районної державної адміністрації Чернігівської області.

За таких обставин рішення Господарського суду підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105  Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Головного управління Державного казначейства України у Чернігівській області  задовольнити. Апеляційне подання заступника прокурора Чернігівської області задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 16.05.07 у справі №15/102(11/228/6-9/300-7/208/7) змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

“Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Щорської районної державної адміністрації Чернігівської області  за рахунок коштів держави (15200, Чернігівська обл., місто Щорс, вул. Леніна, 19; р/р 3521007950026 в Щорському відділенні Державного казначейства, МФО 853310, або з іншого відповідного рахунку; код  ЄДРПОУ 04061694) на  користь Приватного підприємства “Жорж”  (юридична адреса: місто Київ, вул. Фрунзе, 102;  фактична адреса: 03150, місто Київ, вул. Горького (Антоновича), 102, кв.49; код ЄДРПОУ 16469064)  50000 (п'ятдесят тисяч) грн. шкоди, 2130 (дві тисячі сто тридцять)  грн.   24 коп. витрат за проведення судових експертиз, 500 (п'ятсот) грн. державного мита та 69 (шістдесят дев'ять) грн.  витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В позові до Головного управління  Державного казначейства України у Чернігівській області відмовити.”.

3.     Видачу наказів доручити Господарському суду Чернігівської області.

4. Матеріали справи №15/102(11/228/6-9/300-7/208/7) повернути до Господарського суду Чернігівської області.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 10.09.07 (відправлено)