Постанова

від 20.04.2021 по справі 808/669/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 808/669/16

адміністративне провадження № К/9901/39425/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

секретар судового засідання Драга Р.В.,

за участю представника відповідача Радової С.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу №808/669/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вневідомча охорона" до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 (головуючий суддя Бишевська Н.А., судді: Добродняк І.Ю., Семененко Я.В.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Вневідомча охорона (далі також Товариство, позивач) звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області (далі також ГУ ДПС, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 09.11.2015 №0001772201 та №0000362202.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2016 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2016 та ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, податковий орган оскаржив його у касаційному порядку.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11.05.2017 відкрито касаційне провадження у справі №808/669/16.

Ухвалою Верховного Суду від 07.04.2021 розгляд справи призначено у судовому засіданні на 20.04.2021.

В обґрунтування касаційної скарги податковий орган посилається на порушення позивачем Податкового кодексу України. Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, посилаючись на недостатність первинних документів. Зокрема, не підтверджено реальність здійснення господарських операцій ТОВ Вневідомча охорона із контрагентами ТОВ Ягуар Груп , ТОВ СП Сузірря , ТОВ Гермес-Таур , також не можливо підтвердити факт виконання постачальниками послуг та поставки вищезазначеними контрагентами товарів, вказаних у первинних документах, які виписані на адресу ТОВ Вневідомча охорона .

У свою чергу, як вказує позивач у запереченнях на касаційну скаргу, господарські правовідносини між позивачем і контрагентами оформлені у відповідності до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , належним чином підтверджуються відповідними первинними документами. Позивач наполягає, що Товариством жодних порушень податкового законодавства не вчинено, висновки в акті перевірки про непідтвердження факту вчинення господарських операцій безпідставні, оскільки за даними операціями товари передані, умови договору виконані сторонами, оплату вартості проведено, господарські зобов`язання виконані належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні як суд касаційної інстанції справу №808/669/16, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017, судом проголошено вступну та резолютивну частини постанови про скасування рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції - залишено в силі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ Вневідомча охорона (код ЄДРПОУ 31616053) зареєстроване 28.03.2006 Ворошиловським районним управлінням юстиції м.Донецька як суб`єкт підприємницької діяльності - юридична особа за № 1 266 105 0002 000223, та знаходиться за адресою: 69005, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 39.

У період з 29.09.2015 по 05.10.2015 посадовими особами контролюючого органу проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Вневідомча охорона (код ЄДРПОУ 31616053) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ Ягуар Груп (код ЄДРПОУ 38546103), ТОВ СП Сузірря (код ЄДРПОУ 37429944), ТОВ Гермес-Таур (код ЄДРПОУ 39488472), їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2014 по 31.05.2015, за результатами якої складено Акт №126/08-29-22-0208/316316053 від 12.10.2015 (т. 1 а.с.37-74).

Як зазначено у висновках Акту перевірки, перевіркою встановлено порушення ТОВ Вневідомча охорона вимог:

підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток підприємства, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 536116грн.;

підпунктів 14.1.36, 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.3 статті 44, пункту 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200, статті 201 Податкового кодексу України, Наказу №678 від 13.11.2013 Про затвердження форм та Порядку заповнення податкової звітності з податку на додану вартість , у зв`язку з чим підприємством завищено податковий кредит на загальну суму 2' 123' 336грн., який сформований від ТОВ Ягуар Груп (код ЄДРПОУ 38546103), ТОВ СП Сузірря (код ЄДРПОУ 37429944), ТОВ Гермес - Таур (код ЄДРПОУ 39488472),

Вказані висновки обґрунтовані тим, що податковим органом не підтверджено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ Ягуар Груп (код ЄДРПОУ 38546103), ТОВ СП Сузірря (код ЄДРПОУ 37429944), ТОВ Гермес-Таур (код ЄДРПОУ 39488472).

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 09.11.2015:

№0001772201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на загальну суму 804174 грн., у т.ч. за основним платежем - 536116грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 268058грн. (т.1 а.с. 35);

№0000362202, яким позивачу збільшену суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 3' 185' 004грн., у т.ч. за основним платежем - 2' 123' 336грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1' 061' 668грн. (т.1 а.с. 36).

Не погодившись з прийнятими рішеннями, Товариство звернулось до суду з адміністративним позовом про їх скасування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що податкові повідомлення-рішення прийнято відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Як вказано судом, надані як до перевірки так і під час розгляду справи позивачем документи не є достатніми доказами, які б підтверджували факт поставки товарів, оскільки сам факт наявності у позивача податкової накладної не є безумовним доказом реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, тоді як для податкового обліку значення має сам факт поставки товарів тим постачальником, який зазначається в первинних документах на підставі яких сформовано данні податкового обліку.

Апеляційний суд з позицією суду першої інстанції не погодився, ухвалив нове рішення, яким позов задоволено, посилаючись на те, що висновки про завищення позивачем податкового кредиту зроблені не з огляду на вищенаведені норми матеріального права, а з огляду на фінансово-господарську діяльність контрагентів позивача, яка, на думку податкової служби, свідчить про нікчемність укладених договорів.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Отже, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, який визначається як різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. Витрати, які приймають участь у формуванні об`єкта оподаткування - це документально підтверджені витрати операційної діяльності.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Як встановлено у справі, що розглядається, між позивачем та ТОВ Ягуар Груп , ТОВ СП Сузірря , ТОВ Гермес-Таур укладено договори постачання та договори про надання послуг.

Суд апеляційної інстанції вказав, що при укладенні договорів їх сторонами було досягнуто усіх істотних умов, договори укладені у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і спрямовані на встановлення правовідносин, в контексті статті 626 Цивільного кодексу України. Отже, зміст зазначеного правочину не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Доказів того, що вищевказані договори визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано. В межах податкової перевірки позивача, а так само при здійсненні податкового контролю контрагентів позивача не досліджено можливість залучення трудових, технічних транспортних та інших ресурсів для здійснення операцій з надання послуг. Відповідачем не спростовано фактичного здійснення позивачем господарських операцій, з яких сформовано спірний податковий кредит. Зауважень до податкових накладних, які в силу податкового закону є підставою для формування податкових показників, відповідачем не зазначено. Отже, фактичні обставини справи засвідчують здійснення господарських операцій між позивачем і його контрагентами, та правомірне формування податкового кредиту, а тому донарахування позивачу податкових зобов`язань, штрафних санкцій є безпідставним. Таким чином, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та законність своїх висновків, викладених в акті перевірки позивача.

У свою чергу, суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи з`ясував, що в актах здачі-прийняття робіт (наданих послуг), які були надані позивачем під час проведення перевірки для підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ Ягуар Груп , ТОВ СП Сузірря , ТОВ Гермес-Таур та наявні в матеріалах справи не конкретизовано зміст і обсяги виконаних господарських операцій, вони не містять відомостей про конкретні результати виконаних робіт (наданих послуг), обґрунтування вартості та одиниці виміру, кількість об`єктів, відносно яких здійснювалася охорона та місце їх розташування. В актах здачі-прийняття робіт (наданих послуг) зазначено лише загальну фразу надання мобільних груп реагування . Тобто, вказані акти не дозволяють ідентифікувати, які саме послуги у межах надання мобільних груп реагування , їх обсяг, були надані позивачу. Таким чином, зазначені акти здачі-прийняття робіт (наданих послуг) не підтверджують виконання робіт та надання послуг та не можуть бути визнані первинними документами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

При цьому, суд врахував, що до перевірки, до суду позивачем не надано документів, які б могли підтвердити фактичне надання ТОВ Ягуар Груп , ТОВ СП Сузірря послуг з охорони об`єктів. А саме, не надано жодного супутнього, похідного документу необхідного для виконання умов договору, це зокрема: відмітки у журналі про облік працівників та ТОВ Ягуар Груп , ТОВ СП Сузірря , які здійснювали охорону об`єктів відповідно до договорів та відповідно були присутніми на території об`єктів, що знаходились під охороною. Не надано схеми постів охорони, які виставлялися на даних об`єктах. Не надано журналу обліку-контролю забезпечення перепускного та внутрішньо-об`єктового режиму щодо входу та виходу посадових осіб, робітників, відвідувачів (з фіксацією часу знаходження на роботі посадових осіб та робітників).

Надана позивачем дислокація об`єктів ТОВ Вневідомча охорона (т. 2 а.с.55-79) не може бути належним доказом підтвердження того, що саме ці об`єкти перебували під охороною мобільних груп у перевіряємому періоді, оскільки, об`єкти зазначені у роздруківці станом на 01.01.2014, в той час як договори про надання відповідних послуг укладені після липня 2014 року.

Також відсутні докази, які підтверджують наявність у контрагентів позивача кваліфікованого персоналу, основних фондів, а також наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Товарно-транспортних накладних, або інших документів, які б підтверджували транспортування товару від ТОВ СП Сузірря , ТОВ Гермес-Таур та ТОВ Ягуар Груп на адресу ТОВ Вневідомча охорона позивачем до суду не надано. Також позивачем не надано до суду доказів фактичної прийомки товарів від постачальників (довіреностей на отримання товарів, карток складського обліку, прибуткових накладних).

Судом першої інстанції правомірно відхилено доводи позивача щодо того, що надані позивачем договір, податкові та видаткові накладні є безперечними доказами обґрунтованого віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у ціні виконаних робіт. Вказані документи, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне постачання товару вищезазначеним контрагентом, на підставі яких сформований податковий кредит, за умови недодержання встановленої чинним, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством форми для обліку, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на його формування.

Всі вищенаведені обставини в сукупності надали суду першої інстанції обґрунтовані підстави до висновку про безтоварних характер вказаних операцій та, як, наслідок правомірність дій податкового органу донарахування позивачу податку з доходів фізичних осіб.

Касаційний суд погоджується, що для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами. Поряд з цим, окрім мінімально необхідних згідно податкового законодавства документів суд має перевірити й інші документи та обставини, які мають підтвердити реальність виконання спірної операції, що відображена в податковому обліку.

Вірною є позиція суду першої інстанції, що надані позивачем документи не можна вважати такими, що підтверджують здійснення господарської операції, виходячи з чого показники податкового обліку позивача по даним відносинам не підтверджені у встановленому порядку. Позивачем, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та підтверджують факти господарської діяльності, яка здійснюється з розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

Як встановлено приписами податкового законодавства, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару/надання послуг особою, яка ніколи не продавала товару/не надавала послуг, тощо).

Зважаючи на правове регулювання правовідносин та встановлені судами обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявності підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод. Відповідно, при прийнятті оскаржуваних рішень контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

За правилами статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

Таким чином, переглянувши судове рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, Верховний Суд дійшов вважає, що доводи, викладені у касаційні скарзі, дають підстави для висновку про задоволення касаційної скарги.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За вказаних обставин постановлене у справі рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2017 у справі №808/669/16 скасувати.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04.10.2016 у справі №808/669/16 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду