Постанова

від 06.09.2007 по справі 2/2000

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/2000

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(8-0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "06" вересня 2007 р.                                                          Справа №  2/2000

Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого   судді                                                  Зарудяної Л.О.

суддів:                                                                        Вечірка І.О

                                                                                    Черпака Ю.К.

при секретарі                                                             Жарській І.В. ,

за участю представників сторін:

від позивача: Мицько Р.М. довіреність № 346/10 від 29.12.2006 року,

від відповідача: Іваненко О.В. довіреність № 5/19 від 02.01.07р.,

розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню

та газифікації "Житомиргаз", м. Житомир

на рішення господарського суду Житомирської області

від "05" лютого 2007 р. у справі № 2/2000 ( суддя Тимошенко О.М. )

за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ  

до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз",

м. Житомир

про стягнення 22 479 139,77 грн.,

 ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 05 лютого 2007 року у справі №2/2000 позов ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до ВАТ по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" про стягнення 22479139,77 грн., задоволено частково.  

Стягнуто з ВАТ по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" на користь ДК "Газ України" НАК  "Нафтогаз України": 16491826грн. 09коп. основного боргу; 494324грн.36коп. інфляційних; 207350грн. 04коп.  3% річних; 1418759грн.95коп. пені; 1449грн. 45коп. витрат по оплаті мита; 100грн. 61коп. витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Припинено провадження у справі в частині стягнення 553841,46грн. основного боргу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначений судовий акт в частині задоволення позовних вимог.

Мотивуючи свою апеляційну скаргу, відповідач зазначив, що рішення місцевого суду суперечить нормам матеріального права, посилаючись на таке:

- у період з січня по грудень 2001 р. постачання природного газу населенню Житомирської області, крім договору, регулювалось, зокрема Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.1998 р. №1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ", Постановою Кабінету Міністрів України  від 09.12.1999 р. №2246 "Про затвердження Правил надання населенню послуг з газопостачання", п.6,7 "Порядку забезпечення галузей національної економіки і населення природним газом у 2001 році" від 11.12.2000 р. №1800, Алгоритмом розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" за поставлений природний газ, затверджених відповідною Постановою НКРЕ від 12.07.2000 р. №759;

- скаржник наголосив, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору газ, що постачався, приймався відповідачем для потреб населення;

- згідно з вимогами Алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" та Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.1998 р. №1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ" газозбутові підприємства відкривають в уповноважених банках розподільні рахунки для обов"язкового зарахування коштів, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, а ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" відкриває в уповноваженому банку консолідований рахунок для обов"язкового зарахування коштів з розподільних рахунків газозбутових підприємств за використаний споживачами природний газ;

- зарахування коштів за використаний природний газ на інші рахунки не допускається;

- у взаємовідносинах, які виникли, ВАТ "Житомиргаз" виконувало лише посередницькі функції, які полягали у відкритті розподільного рахунку та фіксуванні передачі об"єму природного газу від ДК "Газ України" до населення Житомирської області;

- виконуючи посередницьку функцію, відповідач не мав можливості розпоряджатися поставленим відповідно до договору природним газом у власних інтересах; помилковим є висновок господарського суду Житомирської області про те, що ВАТ "Житомиргаз" є власником переданого йому газу, оскільки лише сукупність таких складових власності як володіння, користування та розпорядження може свідчити про наявність у особи права власності на певну річ;

- Товариство не набувало права повного розпорядження коштами, які надходили на розподільний рахунок від населення за спожитий природний газ, а отримувало лише певний відсоток, визначений НКРЕ України, за надані послуги з газопостачання природного газу населенню розподільними газопроводами;

- на думку відповідача, він не зобов"язаний оплачувати природний газ, переданий населенню Житомирської області у 2001 р. для споживання;

- скаржник наголосив, що нормами чинного законодавства України не передбачено порядок обліку та нарахування вартості комерційних втрат природного газу, а також не врегульовано питання щодо джерел відшкодування вартості комерційних втрат природного газу;

- ризик випадкової загибелі відповідач нести не може, оскільки відсутні підстави стверджувати, що він набув права власності, тобто відповідальність за комерційні втрати на ВАТ "Житомиргаз" не покладається; згідно з висновком №6949 судово-бухгалтерської експертизи по господарській справі №2/2000 від 03.10.2006 р. встановлено, що зобов"язання ВАТ "Житомиргаз" з відшкодування ДК "Газ України" вартості комерційних втрат, що сталися при транспортуванні природного газу відповідно до договору №10/16-1461 від 25.12.2000 р., документально та нормативно не підтверджується;

-  безпідставним є задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача пені; інфляційних та річних, оскільки вина Товариства відсутня, а відповідно до приписів ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов"язання, несе майнову відповідальність лише при наявності її вини;

- помилковим є застосування судом першої інстанції положень ЦК України ( його норми застосовуються до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності), оскільки договірні відносини виникли в 2001 р., а тому необхідно застосовувати норми ЦК УРСР, який діяв до 31.12.2003 р.;

- згідно з Прикінцевими положеннями Закону України "Про внесення зміни до  ст.214 ЦК УРСР" норми щодо нарахування суми боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних не поширюються на правовідносини, що виникають із прострочення виконання грошового зобов"язання, пов"язаного з оплатою населенням комунальних послуг;

- оскільки заборгованість виникла внаслідок прострочення оплати населенням за поставлений для його потреб газ, норми ст.214 ЦК УРСР не можуть застосовуватись;

- приймаючи рішення, місцевий господарський суд не врахував положення ст.5 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" №554-4 від 20.02.2003 р., відповідно до яких на суму реструктуризованої заборгованості не нараховується пеня житлово-комунальним підприємствам на їх заборгованість перед постачальниками енергоносіїв, інших матеріальних цінностей, що використовуються для надання послуг;

- відповідно до Закону України "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги" тимчасово заборонено нараховувати по розрахунках з 1 жовтня 1996 р. та стягувати з громадян України пеню за несвоєчасне внесення плати, у тому числі за комунальні послуги;

- нарахування пені є неправомірним.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити; представник позивача проти доводів й вимог скарги заперечив, вважаючи оскаржене рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін, а скаргу - без задоволення ( письмового відзиву на скаргу позивач не подав ).

Заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" подала до господарського суду житомирської області позовну заяву, в якій просила стягнути з ВАТ "Житомиргаз" на її користь 22 479 139,77 грн. боргу за поставлений природний газ, інфляційних, 3% річних та пені з посиланням на неналежне виконання відповідачем договірних зобов"язань ( а.спр.2-5, т.1 ).

Позовні вимоги задоволено не у повному обсязі.

В рішенні господарського суду Житомирської області від 05.02.2007 р. має місце посилання на необґрунтованість нарахування позивачем частини інфляційних та 3% річних за період до 01.01.2004 р., тобто до дня набрання чинності ЦК України та зазначено, що в  цей період був  чинним ЦК УРСР,   статтею   214   якого   передбачена відповідальність  боржника  за  прострочення  виконання  грошового зобов'язання у вигляді обов'язку сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції  за  весь  період  прострочення,  а також   три   проценти  річних,  якщо  законом  або  договором  не встановлений  інший  розмір  процентів.  Прикінцевими  положеннями Закону  України  "Про  внесення  зміни  до  статті  214 Цивільного кодексу Української РСР" від 08.10.99 року N 1136-XIV, яким зазначена стаття викладена в новій редакції,  передбачено, що цей  Закон  не  поширюється  на  правовідносини,  що  виникають  з прострочення   виконання  грошового  зобов'язання,  пов'язаного  з оплатою населенням комунальних послуг.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення пені лише за певний період, менший, ніж вказав позивач ( а. спр.38,39, т.2 ).

З таким висновком судова колегія погоджується частково та вважає за необхідне зазначити наступне.

Матеріали справи свідчать, що 25.12.00 між ВАТ "Житомиргаз" та ДК "Торговий дім "Газ України" був укладений договір на постачання природного газу за №10/16-1461 та додаткові угоди до нього №1 від 15.02.2001 р. та №2 від 01.10.2001 р. ( а.спр.10а-12, 14, т.1 ).

Відповідно до ст.4 ЦК УРСР цивільні права та обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також, дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законодавством, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки. У правовідносинах між сторонами  цивільні права і обов'язки виникли з укладеного між сторонами договору і обов'язкового до  виконання  сторін акту - Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.1998р. № 1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ".

Згідно з рішенням Спостережної Ради НАК "Нафтогаз України" від 26.12.2000р. ДК "Торговий дім "Газ України" та ДК "Укртрансгаз" реорганізовано в управління "Головпостачзбут"  в частині відокремлення і передачі функцій та майнових прав і обов'язків Головному Управлінню "Головпостачзбут". На виконання зазначеного рішення видано наказ  №14 від 18.01.2001р. ( а.спр.40,т.1 ), згідно з яким створено ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України", що є правонаступником прав то зобов'язань ДК "Торговий дім "Газ України" ( п.1.1 Статуту ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" ( а. спр. 31-35, т.1). Копія витягу з Протоколу від 26.12.2000 р. засідання Спостережної Ради НАК "Нафтогаз України" знаходиться на а.спр.39,т.1.

За договором позивач зобов'язувався поставити природний газ , а відповідач - прийняти його. Оплата за газ повинна була здійснюватись відповідачем ( Покупцем ) грошовими коштами шляхом 100% оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий природний газ здійснюється до 10 числа  наступного за звітним місяця ( п.п.1.1,5.1 договору ) - а. спр. 10а,11,т.1.

На виконання умов договору, позивач протягом січня-грудня 2001 року поставив відповідачу природний газ в об'ємі 404918,894 тис. куб. м. на загальну суму    50398079,40 грн., що підтверджується відповідними актами подачі-приймання  природного газу ( а.спр. 15-30, т.1 ).

За отриманий газ відповідач розрахувався частково в сумі 33352411,85 грн.

Таким чином, залишок  боргу перед позивачем на день звернення з позовом до суду склав 17045667,55 грн.

З наданих позивачем до суду першої інстанції копій платіжних доручень №94 від 28.12.2006 р. та №93 від 28.12.2006 р., засвідчених належним чином, вбачається, що після пред'явлення позову та порушення провадження у справі  відповідач сплатив ( про що свідчить відтиск відповідного штемпеля Головного управління Державного казначейства України у Житомирській області ) 334 189,46 грн. й 219 652,00 грн., а всього 553 841,46 грн. в рахунок погашення заборгованості за договором №10/16-1461 від 25.12.2000 р. ( а.спр.166, т.1). Таким чином, у вказаній сумі  предмет спору відсутній, а тому місцевий господарський суд правомірно припинив провадження в справі в цій частині на підставі  п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

Несплачений залишок боргу склав 16491826,09 грн. Слід зазначити, що, на думку колегії суддів, вимога про стягнення боргу у вказаній сумі ( з врахуванням часткової оплати в процесі розгляду справи ) обґрунтована, підтверджується належними доказами. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив її, виходячи з наступного.

Як вже було зазначено вище, відповідно до п.5.1 укладеного між сторонами договору остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10-го числа наступного за звітним місяця.

Відповідно до ст. ст. 161,162 ЦК УРСР та ст.ст.525, 526 ЦК України (  який згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень застосовується до правовідносин, що склались між сторонами у справі )   зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Однак в порушення вищезазначених приписів відповідач належним чином свої зобов"язання не виконав.

В актах подачі-приймання природного газу  ( а.спр. 15-30, т.1 ) відображено і комерційні втрати газу.

В розрахунку позивача (а.с. 41-44, т.1) суму боргу складає залишок заборгованості неоплаченої кількості газу з урахуванням комерційних втрат, що були потенційно можливі при транспортуванні газу населенню.

Згідно з Порядком нормування виробничо-технологічних витрат у сфері транспортування, постачання і споживання природного газу в системах газопостачання України, затвердженого Наказом Держкомнафтогазу України № 169 від 29.07.1998р., комерційні втрати газу - це замикаюча позиція балансу газу та втрати газу, які обумовлені недоліками способів вимірювання кількості газу, похибками приладів обліку, використанням побутових газових плит для опалення та гарячого водопостачання, а також іншими факторами.

Як випливає з умов договору № 10/16-1461, питання віднесення на ту чи іншу сторону комерційних втрат сторонами не врегульовано взагалі.  Із  актів подачі-приймання газу вбачається те, що в якості комерційних втрат можуть виступати, зокрема  притоки газу.

Відповідно до Тимчасового положення „Про облік  відтоків та притоків природного газу”, затвердженого наказом НАК „Нафтогаз України” № 209 від 09.08.1999р. притоки газу - це недобір газу,  який  може  виникати  внаслідок  того,  що  в  весняно-літній  період  фактично  спожиті населенням обсяги газу менші за діючі середньорічні норми споживання газу. Відтоки газу - це перевитрачання газу, яке може виникати внаслідок перевищення фактично спожитих населенням обсягів газу в осінньо-зимовий період порівняно з діючими середньорічними нормами газу.

Відповідно до п.п.2.9, 2.10 зазначеного Положення в залежності від облікованої кількості відтоку і притоку газу, а також рівня граничних розрахункових втрат, такі втрати можуть відноситися, як на рахунок власників газу, так і постачальної організації (ВАТ).

Відповідач не визнає позов в частині стягнення комерційних втрат. В апеляційній скарзі зазначив, що він не набув ризику випадкової загибелі ( знищення ) продукції, й що на нього не може бути покладено відповідальність за комерційні втрати   ( а. спр.44, т.2 ).

Відповідно до ч.1 ст.128 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з ч.1 ст.130 ЦК УРСР риск випадкової загибелі або випадкового зіпсування відчужуваних речей переходить на набувача одночасно з виникненням  у нього права власності, якщо інше не встановлене законом або договором

Судова колегія вважає, що, прийнявши поставлений позивачем природний газ у кількості, яка зазначена в актах подачі-приймання природного газу з урахуванням комерційних втрат, відповідач як покупець за договором в силу ст.ст. 4, 128, 130 ЦК УРСР набув як право власності на вказану продукцію, так і риск її випадкової загибелі.

Такої ж позиції притримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 26.12.2006 р. у справі №1/16-2364 ( а. спр.29,т.2 ).

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що відповідач  зобов'язаний здійснити оплату вказаної продукції за встановленими цінами.

Такого ж висновку дійшов і суд першої інстанції, з яким не можна не погодитись.

За таких обставин помилковим є твердження скаржника про протилежне.

При цьому, судова колегія суд не бере до уваги висновок №6949 від 03.10.06р. судово-бухгалтерської експертизи  ( а.спр.76-81,т.1 ), в якому зазначено про неможливість встановлення обставин і фактів, у зв"язку з необхідністю з"ясування яких вказана експертиза призначалась із зупиненням провадження у справі.

В апеляційній скарзі ВАТ "Житомиргаз" зазначило, що згідно з вимогами Алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств НАК "Нафтогаз України" та Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.1998 р. №1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ" газозбутові підприємства відкривають в уповноважених банках розподільні рахунки для обов"язкового зарахування коштів, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, а ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" відкриває в уповноваженому банку консолідований рахунок для обов"язкового зарахування коштів з розподільних рахунків газозбутових підприємств за використаний споживачами природний газ; зарахування коштів за використаний природний газ на інші рахунки не допускається; у взаємовідносинах, які виникли, ВАТ "Житомиргаз" виконувало лише посередницькі функції, які полягали у відкритті розподільного рахунку та фіксуванні передачі об"єму природного газу від ДК "Газ України" до населення Житомирської області; Товариство не набувало права повного розпорядження коштами, які надходили на розподільний рахунок від населення за спожитий природний газ, а отримувало лише певний відсоток, визначений НКРЕ України, за надані послуги з газопостачання природного газу населенню розподільними газопроводами.

Відносно цих посилань судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з  п.1 Постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13 листопада 1998р. № 1785 "Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ", кошти, що надійшли протягам дня від споживачів природного газу, установи банків зараховують на розподільні рахунки газозбутових і газотранспортних підприємств постачальників природного газу. Ці кошти установи банків розподіляють згідно з алгоритмом розподілу коштів з розподільних рахунків газозбутових і газотранспортних підприємств та перераховують на консолідований розподільний рахунок.

Постановою НКРЕ від 12 липня 2000 року № 759 "Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за поставлений природний газ" на виконання постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 27 травня 2000 рою № 840 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України Національного банку України від 13 листопада 1998 року № 1785" було розроблено алгоритм, який визначає послідовність дій підприємств та банків,  банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ.

Цей алгоритм не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості поставленого газу, не припиняє зобов'язання боржника по оплаті боргу кредитору, у тому числі шляхом реалізації свого права на стягнення боргу з споживачів природного газу.

Такої ж позиції притримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 26.12.2006 р. у справі №1/16-2364 ( а. спр.29,т.2 ).

Із матеріалів справи вбачається, що крім суми основного боргу, позивач у своїй заяві просив  стягнути з відповідача інфляційні за період з січня 2002 року по квітень 2004 року в сумі 1837330,69 грн. та 3% річних за 868 днів, починаючи з 11.01.02  по 28.05.04 в сумі 1210242,43 грн., з посиланням на приписи ст.214 ЦК УРСР та п.2 ст.625 ЦК України ( а.спр.2-5, т.1 ).

Розрахунок було проведено, у тому числі і за період, коли був чинним ЦК УРСР.

З цього приводу судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст.214 ЦК УРСР боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, повинен сплатити за час прострочення три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Однак позивач не врахував, що Прикінцевими  положеннями Закону  України  "Про  внесення  зміни  до  статті  214 Цивільного кодексу Української РСР" від 08.10.99 року N 1136-XIV, яким зазначена стаття викладена в новій редакції,  передбачено, що цей  Закон  не  поширюється  на  правовідносини,  що  виникають  з прострочення   виконання  грошового  зобов'язання,  пов'язаного  з оплатою населенням комунальних послуг.

Апеляційним судом встановлено, що предметом укладеного між сторонами договору від 25.12.2000 р.,  на якому ґрунтуються  позовні  вимоги,  є  постачання природного  газу  для потреб населення.

Отже, неправомірним є розрахунок суми інфляційних  нарахувань  на  суму  боргу  та  3%  річних  за  період до дня втрати чинності ЦК УРСР та  набрання чинності ЦК України ( 01.01.2004 р. )

Таким чином, безпідставними є вимоги позивача про застосування індексів інфляції та стягнення 3% річних за період до 01.01.04р. ( аналогічна позиція висвітлена в постанові Верховного суду України від 14.02.06 №15/444 ).

Такого ж висновку дійшов і суд першої інстанції, який наголосив на неможливості застосування положень ст.214 ЦК УРСР.

Про неможливість застосування вказаної норми йдеться і в апеляційній скарзі.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, судова колегія наголошує, що вищевказана норма згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосовується до правовідносин, що виникли між сторонами у даній справі.

Так, п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачає, що він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов"язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

За таких обставин безпідставним є довід скарги про помилковість   застосування судом першої інстанції положень ЦК України з посиланням на те, що його норми застосовуються лише до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

В оскарженому рішенні приведено новий здійснений судом першої інстанції розрахунок сум по вимогам, про які йшлося вище, та зазначено, що розмір інфляційних за період з січня 2004 р. по квітень 2004 року буде становити 494324,36 грн. з розрахунку:

17045667,55 грн. х 102,9% - 17045667,55 = 494324,36

Розмір 3% річних за період з 01.01.04 по 28.05.04 буде становити 207350,04 грн. з розрахунку:

17045667,55 грн. х 3% : 365 днів х 148 днів = 207350,04

З таким розрахунком судова колегія погоджується та вважає правомірним стягнення вищевказаних сум з відповідача на користь позивача.

Однією з позовних вимог ДК "Газ України" було також стягнення з відповідача пені за період з 29.05.03 по 28.05.04 в сумі 2382899,10 грн. з посиланням на норми ст.204 ЦК УРСР, ст.23. ГК України, ст.ст. 258,549-551 ЦК України та п.6.2 договору від 25.12.2000 р. ( а.спр.3, т.1 ).

За результатами розгляду позовних вимог у вказаній частині суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість у сумі 1418759,95 грн., оскільки правомірним є нарахування пені за період з 29.05.2003р. по 31.12.2003 р., здійснивши наступний розрахунок : 17045667,55х7%х2:364днівх217днів=1418759,95.

З таким висновком судова колегія погоджується лише частково та вважає за необхідне зазначити слідуюче.

Пунктом 6.2 укладеного між сторонами договору від 25.12.2000 р. передбачена відповідальність відповідача у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого боргу за кожний день прострочення  розрахунків.

Слід відмітити, що така умова договору кореспондується з приписами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань", так як розмір пені, визначений в договорі, не перевищує максимальний розмір, що встановлено вищезазначеним законом.

Відповідно до ст.232 ч.6 ГК України, який набрав чинності 01.01.2004 р.  нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання  припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що безпідставним є нарахування позивачем пені за період  з 01.01.2004 р. по 28.05.2004р., оскільки зобов"язання за договором №10/16-1461 мало бути виконано відповідачем до 10.01.2002 р.

Такого ж висновку дійшов і суд першої інстанції, який, на думку колегії суддів,  правомірно відмовив у  стягненні відповідної частини пені.

Однак помилковим є висновок місцевого суду про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені у сумі 215 756,13 грн. за період з 29.05.2003 р. по 30.06.2003 р.

Так, до набрання чинності ГК України не було обмежень щодо нарахування пені.

Проте судом першої інстанції не враховано приписи ст.72 ЦК УРСР.

Згідно з п.2 ч.1 ЦК УРСР для окремих видів вимог, зокрема за позовами про стягнення неустойки ( штрафу, пені ) встановлюються скорочені строки позовної давності тривалістю в шість місяців.

З врахуванням викладеного судова колегія дійшла висновку про безпідставність вимог в частині стягнення пені за період з 29.05.2003 р. по 30.06.2003 р., оскільки позивачем по цій вимозі пропущено строк позовної давності.

Судова колегія наголошує на необхідності застосування вказаного строку без відповідної заяви однієї із сторін, так як норми ЦК УРСР, на відміну від норм ЦК України, не містять умову, при дотриманні якої застосовується позовна давність.

Згідно з п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред"явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.

Оскільки строк позовної давності щодо вимоги про стягнення пені за період з 29.05.2003 р. по 30.06.2003 р. сплив до набрання чинності ЦК України, його правила про позовну давність ( у т.ч. ст.267 ЦК України ) не застосовуються.

Відповідно до ч.1 ст.80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред"явлення позову є підставою для відмови у позові.

На думку судової колегії, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення пені у сумі 1 203 003,82 грн. ( керуючись положеннями ст.ст.99,101 ГПК України колегія здійснила такий розрахунок :17 045 667,55 х 7% х 2 :365 х184 дні ), оскільки правомірним є її нарахування за період з 01.07.2003 р. по 31.12.2003 р.

З огляду на наведене суд першої інстанції помилково стягнув пеню, нараховану за період з 29.05.2003 р. по 30.06.2003 р., у сумі 215 756,13 грн. ( 1 418 759,95 грн. -         1 203 003,82 грн. ). В цій частині рішення підлягає скасуванню ( як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права ) з прийняттям нового рішення про відмову у позові та зміні в частині стягнення судових витрат з державного мита й інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

В своїй апеляційній скарзі відповідач зазначив, що позивач безпідставно нарахував пеню. З таким твердженням судова колегія може   погодитись лише частково з мотивів, викладених вище, а тому і лише частково задовольняє скаргу.

З врахуванням приписів ст.ст.49,99 ГПК України державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З відповідача слід стягнути на користь позивача 1 433,13 грн. витрат з державного мита та 99,48 грн. витрат з інформаційно - технічного забезпечення судового процесу. В решті рішення слід залишити без змін.

Апеляційний суд відхиляє довід скарги, що суд першої інстанції не врахував положення ст. 5 Закону України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати,  плати  за  житлово-комунальні  послуги,  спожиті  газ   та електроенергію" від 20.02.2003 року, в якій зазначено, що на   суму   реструктуризованої заборгованості    не    нараховується   пеня   житлово-комунальним підприємствам  на  їхню   заборгованість   перед   постачальниками енергоносіїв,  інших  матеріальних цінностей,  що використовуються для надання послуг, та вважає за необхідне зазначити, що  позивачем не надано доказів реструктуризації боргу споживачів газу на суму боргу відповідача. З представлених позивачем копій договорів з громадянами-споживачами, що містяться в матеріалах справи ( а.спр.3-22,т.2 ) не вбачається, за який період виникла заборгованість, яка розстрочується.

Із довідки відповідача за №176/19 від 19.01.2007 р. про суму заборгованості, на яку укладено договори на її реструктуризацію ( а.спр.23, т.2 ) також не вбачається, за який період виникла заборгованість, яка розстрочується, та чи включена в суму реструктуризованої заборгованості заборгованість саме за договором  №10/16-1461.

Судова колегія наголошує, що відповідачем не виконано вимоги апеляційного суду щодо подання довідки про реструктуризацію заборгованості населення із зазначенням періодів та сум реструктуризованого боргу за підписами керівника й  головного бухгалтера,  скріпленими печаткою.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що відповідно до приписів ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов"язання, несе майнову відповідальність лише при наявності її вини.

ВАТ "Житомиргаз" стверджує, що його вина відсутня ( а,отже, відсутні і підстави покладати на нього відповідальність ), оскільки населення, якому поставляється газ, несвоєчасно проводить відповідні розрахунки.

Однак судова колегія вважає за необхідне зазначити, що обов"язок своєчасного виконання відповідачем ( Покупцем) умов укладеного з позивачем договору по оплаті за поставлений газ не ставився у залежність від своєчасності виконання відповідного обов"язку населенням за спожитий газ.

  Керуючись ст.ст.101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікавції "Житомиргаз", м.Житомир задовольнити частково.

2.Рішення господарського суду Житомирської області від 05 лютого 2007 року у справі № 2/2000 скасувати в частині стягнення пені в сумі 215 756,13 грн., прийнявши в цій частині нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог, та змінити в частині стягнення судових витрат з державного мита й інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Викласти абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакціі:

"Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (10002, м.Житомир, вул. Фещенка-Чопівського,35, код 03344071) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"( 03035, м.Київ, вул.Урицького,45) - 16491826 грн.09 коп. основного боргу, 494324 грн. 36 коп. інфляційних, 207350 грн. 04 коп. трьох процентів річних, 1203003 грн. 82 коп. пені, 1433 грн. 13 коп. витрат по оплаті держмита, 99 грн. 48 коп. витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу."

В іншій частині рішення залишити без змін.

3.Видачу наказу доручити господарському суду Житомирської області.

4. Справу № 2/2000 повернути до господарського суду Житомирської області.

 Головуючий - суддя:                                                              Зарудяна Л.О.

 судді:

                                                                                           Вечірко І.О  

                                                                                           Черпак Ю.К.  

Віддрук. 4 прим.:

-------------------------

1 - до справи

2,3 - сторонам

4 - в наряд